24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/8763/24 пров. № А/857/3240/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року (суддя - Гудима Н.С., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Вараського відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 у серпні 2024 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Вараського відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області, в якому просила про: визнання протиправною відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов'язання оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржило Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області, яке із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що як на час звернення позивача, так і на даний час ОСОБА_2 не досяг 16-річного віку, а тому не має права на отримання паспорта громадянина України у вигляді книжечки. Отже, вимоги позивача про визнання протиправною відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року та зобов'язання оформити та видати паспорт громадянина України є передчасними.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 14.05.2024 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зв'язку із досягненням 14-річного віку звернувся до Вараського відділу Управління з заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки, у якій повідомив, що не дає згоди на обробку персональних даних та на оформлення паспорта у формі пластикової картки, з електронним безконтактним носієм чи електронним чіпом.
26.06.2024 листом №5611-574/5611.1-24 у відповідь на вказану заяву Вараський відділ Управління повідомив, що оскільки на звернення заявник не досяг 16-річного віку у відповідача відсутні правові підстави для оформлення та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки.
Позивач не погодився із такою відмовою відповідача в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, відтак звернувся до суду з відповідним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначені Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI).
Згідно підпункту «а» пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.
Частиною 3 статті 13 Закону № 5492-VI передбачено, що паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.
За приписами частин 1 та 4 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років.
Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Разом з тим, на даний час є чинним Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503-ХІІ) та прийняте відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III.
Пунктом 3 Положення № 2503-ХІІ передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктами 2, 3 Положення № 2503-ХІІ паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 18 Положення № 2503-ХІІ для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що Положення № 2503-ХІІ поширюється як на тих осіб, які отримали паспорт у вигляді книжечки до прийняття Закону № 5492-VI, так і на тих, які отримали його на підставі рішення суду.
25.03.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України».
26.10.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 745, якою внесено відповідні зміни до Постанови № 302. Вказана постанова набрала чинності з 01.11.2016, і з цієї ж дати паспорт громадянина України оформляється у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою № 302.
Згідно з підпунктом 1 пункту 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, як: біометричні дані, параметри особи (від цифрований образ обличчя особи, від цифрований підпис особи, від цифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить від цифровані персональні данні особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 внесено зміни до пункту 3 Постанови № 302 (далі - Постанова № 398), що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» від 06.06.2019 №456 відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови № 302, Постанови № 398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Згідно з пунктом 1 Порядку №456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови №302, Постанови №398, Положення №2503-XII, визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 2 Тимчасового порядку №456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України, дію якого відновлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №415 «Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 р. № 185».
Пунктом 3 Тимчасового порядку №456 передбачено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС), зокрема, особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто.
Згідно з матеріалами справи, предметом спору є відмова у видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки та питання віку, з якого особі-громадянину України може видаватися паспорт у формі книжечки, враховуючи приписи статті 21 Закон № 5492-VI, якими встановлено обов'язок громадянина України, який досяг 14-річного віку отримати паспорт громадянина України, а приписами Положення № 2503-ХІІ передбачено отримання паспорта з 16-річного віку.
У постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
На переконання Великої Палати Верховного Суду позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Апеляційний суд звертає увагу, що погодження людини на оформлення паспорта-картки відповідно до Закону №5492-VІ є згодою на присвоєння унікального номера запису в Реєстрі, який відповідно до статей 4, 10 цього закону за своєю суттю є довічним незмінним ідентифікатором конкретної людини, складеним із її персональних даних. Будь-яке примушування до оформлення паспорта-картки без згоди на те особи свідчить про порушення принципу невтручання в особисте та сімейне життя суб'єкта, шляхом електронної обробки персональних даних у процесі оформлення паспорту у формі ID-картки.
Так, пункт 131 затвердженого Постановою №302 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (від цифрований образ обличчя особи, від цифрований підпис особи, від цифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону №2297-VI встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Разом з тим, відповідно до частин 5, 6 статті6 Закону №2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав такої особи.
При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу-використання традиційних методів ідентифікації особи.
З урахуванням наведеного, можна дійти висновку, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.
Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне і сімейне життя, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать про належність у ОСОБА_2 права отримати паспорт громадянина у формі книжечки, оскільки таке право прямо передбачене Законом №5492-VI, а саме, частиною 2 статті 14 цього Закону.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що на момент звернення позивач не досягнув 16-річного віку, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 21 Закону №5492-VI кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Разом з цим, відповідно до пункту 2 Положення № 2503-ХІІ паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Тимчасовий порядок №456 також визначає шістнадцятирічний вік для оформлення та видачі паспорта.
Частинами 2, 3 статті 7 КАС України передбачено, що суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування Закону № 5492-VI, який має вищу юридичну силу, ніж Положення №2503-ХІІ та Тимчасовий порядок №456.
Крім того, Законом № 5492-VI встановлено обов'язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку отримати паспорт громадянина України, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Таким чином, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації особою своїх громадянських прав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 18.11.2021 у справі №420/4049/20, від 21.12.2022 у справі №420/5353/20, від 17.05.2023 у справі №420/12574/21.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відмова відповідача у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки є протиправною.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №460/8763/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська