головуючий суддя у першій інстанції: Скраль Т.В.
24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4108/25 пров. № А/857/36326/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Довгої О.І., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 260/4108/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
26.05.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 17.04.2025р. №072050016645 про відмову у при значенні пенсії за віком;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 05.05.2025р. №072050016645 про призначення пенсії за віком без врахування до загального трудового стажу періодів роботи із 10.06.1989 - 23.12.1989 рік та із 24.12.1989 - 25.02.1994 рік;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 10 квітня 2025 року зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи: 10.06.1989 - 23.12.1989 рік: із 24.12.1989 - 25.02.1994 рік.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.08.2025р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 072050016645 від 17 квітня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, суд першої інстанції зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії періоди роботи з 10 червня 1989 року - 25 лютого 1994 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 10 квітня 2025 року з врахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.08.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 10.04.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.
17.04.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням № 072050016645 відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки загальний страховий стаж складає 30 років 7 місяців 23 дні.
За результатами розгляду документів, не враховано періоди роботи, за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 05.08.1983р., а саме:
- 17.01.1986 - 08.09.1986 рік, оскільки відсутня уточнююча довідка про встановлені та вироблені трудодні;
- 10.06.1989 - 23.12.1989 рік, оскільки дату звільнення дописано іншим чорнилом;
- 24.12.1989 - 25.02.1994 рік, оскільки містяться виправлення в наказі про прийняття;
- 01.04.1996 - 11.10.2000 рік, оскільки запис про звільнення засвідчений нечитабельною печаткою.
28.04.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ в Закарпатській області із заявою № 955 про призначення пенсії за віком.
02.05.2025р. позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
В ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV видно, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV), законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003р. (далі - Закон №1058), який набрав чинності 01.01.2004р., передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком врегульовані ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003р. (надалі по тексту також - Закон № 1058).
ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
В ст.48 Кодекс законів про працю України видно, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
В п.1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно п.3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Із змісту п.2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. № 162 видно, що до трудової книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер і найменування відповідних документів наступних документів такі записи: про час служби у складі Збройних Сил СРСР, в органах Комітету державної безпеки СРСР і Міністерства внутрішніх справ СРСР, у всіх видах охорони, на яку поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення зі служби.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
При поданні заяви, 10 квітня 2025 року, про призначення/перерахунок пенсії ОСОБА_1 надав трудову книжку від 05 серпня 1983 року НОМЕР_1 .
Як видно із записів у трудовій книжці позивач:
- 10 червня 1989 року - прийнятий на роботу робочим на заготовку лісу (запис № 13);
- 23 грудня 1989 року - звільнений за закінченням трудового договору (запис № 14);
- 23 грудня 1989 року - прийнятий на роботу на заготовку лісу (запис № 15);
- 25 лютого 1994 року - звільнений за закінченням трудового договору (запис № 16).
В даному випадку пенсійний орган мав в розпорядженні трудову книжку, в якій по хронології відображено місце та роботу яку виконував ОСОБА_1 , наявний відтиск печатки. Тому, вірним є висновки суду першої інстанції, що пенсійний орган з надмірним формалізмом ставиться до обрахунку стажу позивача, та протиправно не зарахував спірний період до страхового стажу.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Дана обставина не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання призначення пенсії.
Разом з тим, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.
Крім того, пенсійний орган, не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж.
Враховуючи вищенаведене вірним є висновок суду першої інстанції, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 10 червня 1989 року - 25 лютого 1994 року є протиправною, оскільки вищевказаний період підтверджується записами в трудовій книжці.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З роз'яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі 260/4108/25- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді О. І. Довга
Р. М. Шавель