24 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/5807/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, що полягають у не включенні періодів роботи до страхового стажу, протиправними та скасувати оскаржуване рішення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до загального страхового стажу позивачки період роботи з 30.12.1982 р. по 28.11.2000 р. в кількості 17 років 10 місяців 29 днів, відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 та довідок від 07.05.2025 р. № 112/10.06-03 та № 113/10.06-03, які видані Архівним відділом Мукачівської районної державної адміністрації;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 11.05.2025 р. відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позовна заява мотивована тим, що 07.05.2025 р. позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання із відповідною заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак рішенням від 15.05.2025 р. № 071950006133 Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області їй було відмовлено у в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно оскаржуваного рішення до страхового стажу не зараховано не зараховано дані трудової книжки НОМЕР_1 та довідки № 113/10.06-03 від 07.05.2025 року про підтвердження періоду роботи, оскільки по-батькові в свідоцтві про шлюб не відповідає паспортним даним.
Представник позивача вважає, що не зарахування даного періоду роботи до загального стажу роботи при призначенні пенсії є протиправним та таким, що прямо суперечить нормам законодавства.
Представник позивача наголошує, що зміна прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » органами пенсійного фонду під сумнів не ставиться, така зміна підтверджується покликанням на паспорт громадянина України позивача, відповідачем визнається належність трудової книжки позивачу. Зазначає, що належність позивачу трудової книжки серії НОМЕР_1 додатково підтверджується записами зробленими в ній після звільнення із «Жденіївського заводу «Електрон», зокрема Воловецьким районним центром зайнятості, товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Тур» та іншими, які визнаються відповідачем і включені до загального страхового стажу.
Відповідачем подано до суду відзив на позов, відповідно до якого вважає позов ОСОБА_1 не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню та зазначає, що, розглянувши документи подані для призначення пенсії ОСОБА_1 , відповідачем встановлено, що загальний страховий стаж становить 22 роки 0 місяців 24 дні. Наявного стажу роботи недостатньо для призначення пенсії за віком. Згідно частини 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058- IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу роботи з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки.
У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу прийнято рішення за № 071950006133 від 15.05.2025 р. про відмову у призначенні пенсії.
Як вбачається з вище викладеного, представник відповідача 2 вважає, що відповідно наданих заявником документів, ОСОБА_1 правомірно та обґрунтовано не був зарахований до страхового стажу вказаний період. У зв'язку з наведеним просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 07 травня 2025 року, ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До заяви позивачем було додано необхідно документи, серед іншого: трудову книжку НОМЕР_1 від 30.12.1982 р., довідки від 07.05.2025 р. № 112/10.06-03 та № 113/10.06-03, видані Архівним відділом Мукачівської районної державної адміністрації.
15 травня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області рішенням № 071950006133 відмовило позивачу у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідно страхового стажу, передбаченого ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідачем у вищезгаданому рішенні було зазначено, що до страхового стажу роботи заявниці не зараховано дані трудової книжки від 30.12.1982 р. НОМЕР_1 та довідки від 07.05.2025 р. № 113/10.06-03 про підтвердження періоду роботи, оскільки по-батькові в свідоцтві про шлюб не відповідає паспортним даним.
Відповідач вказав, що вік заявниці 59 років 22 місяців 27 днів, а страховий стаж особи складає 22 роки 0 місяців 24 дні. Заявниця на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Право на призначення пенсії заявниця набуде після 63 років.
Позивач не погодившись з відмовою відповідача щодо призначення пенсії звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).
Статтею 1 Закону України № 1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до ст. 45 Закону №1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Статтею 113 Закону № 1058-ІV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями ст. 62 Закону № 1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказане кореспондується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 р.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції, у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції).
Вказане кореспондується також з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 р. № 162 (що була чинна на момент видачі трудових книжок позивача). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).
Згідно із пунктом 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
Пунктами 23, 24 Порядку № 637 встановлено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.
Також, згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).
Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» визначено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Судом встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою від 30 грудня 1982 року серії НОМЕР_1 та довідки від 07.05.2025 р. № 113/10.06-03 про підтвердження періоду роботи, оскільки по-батькові в свідоцтві про шлюб не відповідає паспортним даним.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачами, що позивач при зверненні за призначенням пенсії подала, в тому числі трудову книжку від 30 грудня 1982 року серії НОМЕР_1 .
Матеріалами справи підтверджено, що згідно відомостей трудової книжки від 30 грудня 1982 року серії НОМЕР_1 , в ній відображені спірні періоди роботи, які не зараховані відповідачем до страхового стажу позивача, а саме період роботи в «Жденіївському заводі «Електрон» з 30 грудня 1982 року по 28 листопада 2000 року (записи № 1-5).
Разом з тим, в трудовій книжці міститься запис про зміну прізвища позивача на підставі паспорта серії НОМЕР_2 з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».
Суд зазначає, що зазначені записи вчинені відповідно до норм ведення трудових книжок, містять необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та рішення на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.
При цьому суд зазначає, що обов'язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірний період трудової діяльності позивача відповідач не надав.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Окрім того, слід зазначити і те, що зміна прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » органами пенсійного фонду під сумнів не ставиться, відповідач визнає належність трудової книжки позивачці.
Разом з тим, відповідач також включив до загального страхового стажу позивача періоди роботи, зазначені в трудовій книжці від 30 грудня 1982 року серії НОМЕР_1 , а саме періоди роботи після 28 листопада 2000 року, що підтверджує визнання відповідачем належності вказаної трудової книжки ОСОБА_1 .
Суд констатує, що при поданні заяви про призначення пенсії від 07 травня 2025 року позивач також надала довідки від 07.05.2025 р. № 112/10.06-03 та № 113/10.06-03, видані Архівним відділом Мукачівської районної державної адміністрації, що додатково підвтерджує спірний страховий стаж, адже відповідно до довідки від 07.05.2025 р. № 113/10.06-03 ОСОБА_4 прийнята на роботу 30.12.1982 року та звільнена з роботи 28.11.2000 року, працювала у Жденіївському заводі «Електрон».
Водночас, необхідно вказати, що позитивним обов'язком держави в цілому та її державних органів, у тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізація майнових прав громадян при призначені пенсії. Не забезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами Пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та, як наслідок, обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.
Дослідивши наявні в матеріалах справи копії зазначеної вище трудової книжки, судом встановлено, що відомості про такі періоди роботи внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою юридичної особи, з посиланням на відповідні накази. З таких можна точно встановити місце, посаду та період роботи позивача, а також номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 21.02.2018 р. у справі № 687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
У постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічний правовий висновок викладений також у Постанові Верховного суду від 04 липня 2023 року по справі №580/4012/19.
З огляду на вищезазначене суд вважає, що відомості трудової книжки від 30 грудня 1982 року серії НОМЕР_1 є належним доказом підтвердження трудової діяльності 03 ОСОБА_1 .
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що він, як уповноважений на призначення пенсії орган, може самостійно звертатися до підприємств з метою здійснення перевірки поданих заявником відомостей, достовірність яких ставиться під сумнів. Однак матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача за спірні періоди роботи, як і відсутні докази на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача є хибними.
Відтак, беручи до уваги, що конституційне право особи на соціальний захист включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії від 15.05.2025 р. № 071950006133 є таким, що порушує право позивача на соціальних захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, тому таке рішення слід скасувати як протиправне.
За правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорваті») (Trgo v. Croatia), щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Так суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи висновок суду про протиправність дій відповідача та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, а також зважаючи на наявність необхідних документів, суд вважає, що зобов'язання зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в «Жденіївському заводі «Електрон» з 30 грудня 1982 року по 28 листопада 2000 року та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком буде належним та ефективним захистом прав позивача.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Суд встановив, що позивач із заявою про призначення пенсії за віком звернувся 07.05.2025 року, тобто протягом трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку (60 років), а отже позивач має право на призначення та виплату пенсії з наступного дня після досягнення пенсійного віку, тобто з 11 травня 2025 року.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням зазначеного, судовий збір у розмірі 968,96 грн, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст. 5, 9, 19, 77, 78, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15 травня 2025 року № 071950006133 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 30 грудня 1982 року по 28 листопада 2000 року в «Жденіївському заводі «Електрон» згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 та довідки від 07.05.2025 р. № 113/10.06-03, виданої Архівним відділом Мукачівської районної державної адміністрації.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 11 травня 2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ - 20453063) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк