24 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/2083/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» за період з грудня 2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», починаючи з грудня 2024 року - з часу призначення пенсії;
- стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно під час призначення пенсії за віком не враховано право позивачки на надбавку до пенсії в розмірі 20%, зважаючи на те, що позивачка проживає на території гірського населеного пункту та при зверненні з заявою про призначення пенсії нею було подано копію відповідного посвідчення. Представник позивача зазначає, що відповідно до розрахунку надбавка повинна становити 596,00 грн.
Позивач вважає, що дії відповідача є свавільними, протиправними й такими, що порушують її право на соціальний захист, у зв'язку з чим просить адміністративний позов задовольнити повністю.
Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з тим, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлено, що у 2025 році статті 6 частина 2 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято відповідної постанови відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків. У зв'язку із зазначеним, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, 10 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області з заявою про призначення пенсії за віком. Відповідно до розписки-повідомлення позивач додала до заяви, серед іншого, документ про надання статусу особи, яка проживає, працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, а саме - посвідчення серії НОМЕР_1 видане Гукливською сільською радою 22.03.2012 р.
Відповідно до рішення Міжгірського об'єднаного управління ПФУ від 22.01.2025 р. № 071950005825 про призначення пенсії, ОСОБА_1 з 05 грудня 2024 року призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-1V.
Зазначеним рішенням встановлено, що заявниця проживає в гірському населеному пункті. Разом з тим, підвищення як жителю гірського району позивачу не встановлено.
04.02.2025 р. позивач звернулася з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не врахування при призначенні пенсії статусу особи, яка проживає, працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Листом від 11.03.2025 р. № 856-608/Н-02/8- 0700/25 відповідачем було повідомлено, що особам, що одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус «гірського» згідно Закону, відповідна надбавка з 01.01.2025 р. буде встановлена після прийняття Кабінетом Міністрів України відповідної постанови.
Не погоджуючись з наведеним позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 р. Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 р. за №56/95-ВР.
За змістом частини 1 статті 5 Закону №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (частина 2 статті 5 Закону №56/95-ВР).
За змістом підпункту 5 пункту 2.6. Порядку № 22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»).
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_1 видане Гукливською сільською радою 22.03.2012 р. позивач є громадянкою, яка проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Частиною 2 статті 6 Закону №56/95-ВР передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
22.01.2025 р. за результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення № 071950005825 про призначення пенсії. Разом з тим, позивач не отримала надбавку у 20 відсотків відповідно до ст. 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Крім того, суд звертає увагу, що місцем реєстрації місця проживання у паспорті позивача значиться с. Гукливий, Мукачівського району, Закарпатської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, яким відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» надається статус гірських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 р. № 647, є гірським населеним пунктом.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача в частині відмови у виплаті у складі розміру пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків, суд зазначає наступне.
Пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 р. за № 4059-IX установлено, що у 2025 році надбавки застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, серед іншого й надбавки відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.
У Рішенні № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.
Також у Рішенні № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.
Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2021 року у справі № 240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Суд зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України» є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов'язки та гарантії громадян.
Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.
Слід звернути увагу, що зміст пункту 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», встановлює, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Зазначене положення, по суті, змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах. Проте, на час розгляду справи Кабінетом Міністрів України не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.
Внаслідок чого позивач, як особа, якій надано статус особи, яка проєиває на території населеного пункту, якому надано статус гірського фактично позбавлений гарантованого йому частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» права на підвищення розміру пенсій на 20 відсотків.
Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 9 липня 1998 року №11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17.04.2018 р. у справі № 826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.
Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.
Верховний Суд у справі № 640/9677/20 від 16.03.2021 р. зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відсутність затвердженого Урядом порядку або процедури реалізації тієї чи іншої соціальної гарантії, зокрема встановлення розміру державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, не може бути підставою для відмови особі у наданні передбаченого законом соціального забезпечення.
Слід зазначити, що у спірних правовідносинах орган пенсійного забезпечення не звільняється від обов'язку забезпечити реалізацію соціального права позивача виключно через те, що відповідний нормативний акт або порядок його реалізації не був розроблений чи затверджений на момент звернення особи за захистом.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність порушення відповідачем права позивача на отримання підвищення до пенсії в розмірі 20 відсотків, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Оскільки позивачу призначено пенсію з 05.12.2024 р., то підвищення як жителю гірського району необхідно нараховувати та виплачувати з 05.12.2024 р.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача, щодо не нарахування та невиплати позивачу з 05 грудня 2024 року щомісячної надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу надбавки до пенсії з урахуванням підвищення до пенсії в розмірі 20 відсотків, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 05 грудня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сума судового збору сплачена позивачем при поданні позовної заяви підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст. 5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 05 грудня 2024 року щомісячної надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 05 грудня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ - 20453063) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк