24 листопада 2025 рокум. Ужгород№ 260/869/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача щодо не зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 01 вересня 1981 року по 31 серпня 1982 року при призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області врахувати при призначенні пенсії стаж роботи ОСОБА_1 з 01 вересня 1981 року по 31 серпня 1982 року та здійснити перерахунок пенсії з моменту її призначення.
Позовна заява мотивована тим, що 18.03.2024 р. позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області з відповідною заявою про зарахування до страхового стажу періоди відрядження в Посольстві України в Румунії, який дає право перехід з пенсії по інвалідності на пенсію по віку, однак рішенням від 17.04.2024 р. № 2239-1943/ФО2/8-0700/24 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області їй було відмовлено у зарахуванні період роботи з 01.09.1981 р. по 31.08.1982 р. згідно трудової книжки, оскільки запис про звільнення внесений з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях №162 від 20.07.1974 р., а саме міститься виправлення у даті звільнення.
Позивач вважає, що не зарахування даного періоду роботи до загального стажу роботи при призначенні пенсії є протиправним та таким, що прямо суперечить нормам законодавства.
ОСОБА_1 наголошує, що відповідач при розрахунку стажу роботи керувався не трудовою книжкою, яка є основним документом при підтвердженні стажу роботи, та первинними документами.
Відповідачем подано до суду відзив на позов, відповідно до якого вважає позов ОСОБА_1 не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню та зазначає, що 07.02.2024 р. позивача подала заяву про перерахунок пенсії в частині зміни трудового стажу набутого до 01.01.2004 р.
Головним управлінням за доданими документами до страхового стажу не зараховано спірний період роботи згідно трудової книжки, оскільки запис про звільнення внесений з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях № 162 від 20.07.1974 р. (чинна на момент внесення записів трудової книжки), а саме міститься виправлення у даті звільнення.
Представник позивача зазначає, що, беручи до уваги те, що записи в трудовій книжці позивача не підтверджені первинними документами, а існуючі недоліки є суттєвими, тому і немає жодних правових підстав зарахувати до страхового стажу спірний періоди роботи заявниці на підставі виключно даних трудової книжки позивачки.
У зв'язку з наведеним просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Одночасно, відповідач просить залишити без розгляду позовні вимоги позивача за період, що виходить за межі шестимісячного терміну звернення до суду.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 18 березня 2024 року, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про зарахування до страхового стажу наступні періоди:
1. з 01.09.1981 р. по 31.08.1982 р. на посаді тренера-викладача з настільного тенісу Свалявської дитячо-юнацької спортивної школи;
2. з 17.04.1998 р по 04.04.2000 р. період перебування за місцем відрядження чоловіка ОСОБА_2 в Посольстві України в Румунії.
Одночасно з зарахуванням до страхового стажу вищезазначених періодів просила призначити пенсію по віку.
До заяви позивачем було додано необхідні документи, серед іншого: трудову книжку від 03.09.1979 р.
Відповідач листом від 17 квітня 2024 року № 2239-1943/ФО2/8-0700/24 повідомив про розгляд заяви та зазначив, що до стажу зараховано період роботи з 15.09.1980 р. по 15.08.1981 р. на підставі довідки від 08.11.2023 р. № 86 та від 23.12.2023 р. № 99.
Разом з тим, зарахувати період роботи з 01.09.1981 р. по 31.08.1982 р. згідно трудової книжки неможливо, оскільки запис про звільнення внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях № 162 від 20.07.1974 р. (чинна на момент внесення записів трудової книжки), а саме міститься виправлення у даті звільнення.
Позивач не погодившись з відмовою відповідача щодо зарахування да страхового стажу спірного періоду роботи звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).
Статтею 1 Закону України № 1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2023 р. № 1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки та при наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31.12.2024 року від 21 до 31 року.
Відповідно до ст. 45 Закону №1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Статтею 113 Закону № 1058-ІV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями ст. 62 Закону № 1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказане кореспондується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 р.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції, у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції).
Вказане кореспондується також з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 р. №162 (що була чинна на момент видачі трудових книжок позивача). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058).
Згідно із пунктом 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
Пунктами 23, 24 Порядку № 637 встановлено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.
Також, згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).
Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» визначено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Судом встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.09.1981 р. по 31.08.1982 р. згідно трудової книжки від 03 вересня 1979 року, оскільки запис про звільнення внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях № 162 від 20.07.1974 р. (чинна на момент внесення записів трудової книжки), а саме міститься виправлення у даті звільнення.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачами, що позивач при зверненні за призначенням пенсії подала, в тому числі трудову книжку від 03 вересня 1979 року.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно відомостей трудової книжки від від 03 вересня 1979 року, в ній відображений спірний період роботи, який не зарахований відповідачем до страхового стажу позивача, а саме:
- 01 вересня 1981 року призначена на заміну тренера-викладача з настільного тенісу Свалявської дитячо-юнацької спортивної школи (запис № 3);
- 31 серпня 1982 року звільнена з посади тренера-викладача з настільного тенісу Свалявської дитячо-юнацької спортивної школи (запис № 4).
Разом з тим, в трудовій книжці міститься відмітка про зміну прізвища позивача на підставі свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ».
Суд зазначає, що зазначені записи вчинені відповідно до норм ведення трудових книжок, містять необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та рішення на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.
При цьому суд зазначає, що обов'язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач.
Щодо покликань відповідача на виправлення у даті звільнення, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 р. № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У відповідності до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. «Про трудові книжки працівників» № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права, таким чином, доводи відповідачів, щодо не зарахування до загального трудового стажу позивача спірних періодів роботи є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 р. у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить необхідні записи про роботу у спірні періоди, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідачі не надали.
Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі № 754/14898/15-а.
Окрім того, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись відповідні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду роботи позивача.
Водночас, необхідно вказати, що позитивним обов'язком держави в цілому та її державних органів, у тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізація майнових прав громадян при призначені пенсії. Не забезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами Пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та, як наслідок, обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.
Дослідивши наявні в матеріалах справи копії зазначеної вище трудової книжки, судом встановлено, що відомості про такі періоди роботи внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою юридичної особи, з посиланням на відповідні накази. З таких можна точно встановити місце, посаду та період роботи позивача, а також номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 21.02.2018 р. у справі № 687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
У постанові від 06.03.2018 р. по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічний правовий висновок викладений також у Постанові Верховного суду від 04 липня 2023 року по справі № 580/4012/19.
З аналізу наведених норм суд вважає, що оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, наявність виправлень в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача. При цьому суд вважає такий недолік виключно формальним, що ніяким чином не впливає на можливість встановлення трудового стажу ОСОБА_1 .
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення такої.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
З огляду на вищезазначене суд вважає, що відомості трудової книжки від 03 вересня 1979 року є належним доказом підтвердження трудової діяльності ОСОБА_1 .
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що він, як уповноважений на призначення пенсії орган, може самостійно звертатися до підприємств з метою здійснення перевірки поданих заявником відомостей, достовірність яких ставиться під сумнів. Однак матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача за спірні періоди роботи, як і відсутні докази на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача є хибними.
Відтак, беручи до уваги, що конституційне право особи на соціальний захист включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову у зарахуванні до стажу роботи періоду роботи з 01.09.1981 р. по 31.08.1982 р., оформлене листом від 17 квітня 2024 року № 2239-1943/ФО2/8-0700/24 є таким, що порушує право позивача на соціальних захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, тому таке рішення слід скасувати як протиправне.
Враховуючи висновок суду про протиправність дій відповідача, а також зважаючи на наявність необхідних документів, суд вважає, що зобов'язання зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на посаді тренера-викладача з настільного тенісу Свалявської дитячо-юнацької спортивної школи з 01 вересня 1981 року по 31 серпня 1982 року буде належним та ефективним захистом прав позивача.
З приводу строку звернення до суду з даним позовом, слід зазначити наступне.
Так, згідно з частинами першою-другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а висловила наступну правову позицію щодо строків звернення до суду:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Як свідчать матеріали справи, 18 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01 вересня 1981 року по 31 серпня 1982 року.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 17.04.2024 р. надано відповідь на заяву позивача.
Суд звертає увагу, що отримання позивачем листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.04.2024 р. у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у цьому випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більше ніж через три роки після призначення пенсії з 2017 року.
Аналогічні висновки щодо застосування строку звернення у цій категорії справ викладено у постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 560/19830/21.
Предметом даного позову є зарахування до страхового стажу періоди роботи з 01 вересня 1981 року по 31 серпня 1982 року та здійснення перерахунку пенсії з моменту її призначення відповідно до рішення від 19.02.2024 р. № 921110139314.
Таким чином, про виплату пенсії, яка є щомісячним платежем, в меншому розмірі, ніж передбачено законом, та відповідно порушення своїх прав позивач мав дізнатись, отримуючи таку виплату за відповідний місяць, тобто у березні 2024 року.
Натомість, позивач звернулася до суду з цим позовом 07.02.2025 р.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині перерахунку пенсії підлягають задоволенню в межах шестимісячного строку звернення до суду, тобто з 07.08.2025 року, з урахуванням фактично сплачених сум.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням зазначеного, судовий збір у розмірі 1211,20 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст. 5, 9, 19, 77, 78, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, оформлену листом від 17 квітня 2024 року № 2239-1943/ФО2/8-0700/24, про зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 01 вересня 1981 року по 31 серпня 1982 року на посаді тренера-викладача з настільного тенісу Свалявської дитячо-юнацької спортивної школи.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 вересня 1981 року по 31 серпня 1982 року на посаді тренера-викладача з настільного тенісу Свалявської дитячо-юнацької спортивної школи, здійснивши перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 07 серпня 2025 року та провести відповідні виплати з урахуванням фактично сплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ - 20453063) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк