Номер провадження: 22-ц/813/4265/25
Справа № 502/2851/24
Головуючий у першій інстанції Балан М. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
30.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Служби у справах дітей Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 15 січня 2025 року у складі судді Балан М.В.,
встановив:
2. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про стягнення моральної шкоди та встановлення юридичного факту.
В обґрунтування первісного позову та уточненого позову від 10.01.2025 встановлено, що 27.09.2013 виконавчим комітетом Вилківської міської ради Кілійського району Одеської області зареєстровано шлюб між сторонами. Спільне життя з відповідачем не склалося в зв'язку з несумісністю характерів та різними поглядами на життя. З жовтня місяця 2023 року сторони фактично як подружжя не проживають та спільного господарства не ведуть, проживають в різних місцях. Збереження сім'ї протирічить інтересам позивача.
В період шлюбу у сторін народилась дитина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вказує позивач, з жовтня 2023 року, син проживає разом з ним та перебуває на його одноособовому утриманні, оскільки його вихованням займається лише він, так як відповідач не цікавиться життям сина, не опікується ним, жодної участі у вихованні дитини не приймає, матеріально дитину не забезпечує.
Також позивач вказує, що на протязі 2023-2024 років, позивачем самостійно було витрачено на лікування та матеріальне забезпечення сина загалом на суму 156000, 00 гривень.
Оскільки син знаходиться на його одноособовому утриманні і вихованні, у нього виникла необхідність щодо встановлення даного юридичного факту у зв'язку із необхідністю в подальшому оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, одноосібно звертатись до державних та інших закладів і установ в інтересах дитини, а також переміщення разом з дитиною без згоди матері, яка з дитиною не проживає.
На протязі 2019- 2024 років позивачем самостійно було витрачено на лікування та матеріальне забезпечення сина 156000 гривень, з яких 1/2 частину він запропонував відповідачу повернути, але вона категорично відмовилась, мотивуючи це тим, що вона ніде не працює і не може сплатити зазначені кошти.
Через протиправну бездіяльність відповідача щодо участі у вихованні дитини, він отримав справжній шок та вже більше року знаходиться у стані далекому від «звичайного». Позивач досі не може повірити в той факт, що колишня дружина, з якою він прожив однією сім'єю більше 10 років буде такою бездуховною та «черствою». Через зазначені обставини він втратив сон, довгий час після фактичного припинення шлюбних відносин не міг думати ні про що інше, боявся зустрічатися з друзями та іншими родичами. Виявилося, що він сам фактично повинен був виховувати дитину, навчався всьому майже з нуля. Дитина відчувала його стан та відповідно також знаходився у пригніченому настрої. Крім того, бездіяльністю відповідача у прийнятті участі у вихованні дитини, йому, з урахуванням вимог розумності і справедливості, йому нанесено моральну шкоду, котру він оцінює в 78000 гривень.
В зв'язку з зазначеним позивач просить суд:
- встановити факт, що батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та одноособово утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду в сумі 78000 гривень;
- стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в сумі 78000 гривень;
- стягнути з ОСОБА_2 на його користь судовий збір в сумі 5450, 40 гривень.
Позиція відповідача та третьої особи в суді першої інстанції
Відповідачка ОСОБА_2 щодо стягнення з неї матеріальної і моральної шкоди та судового збору категорично заперечувала, інші вимоги просила розглянути згідно вимог закону (а.с. 29).
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області заперечень, пояснень чи відзиву на позовну заяву не надав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 15 січня 2025 року позов задоволено частково: встановлено факт, що батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та одноособово утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1000 гривень; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі1249,95 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
Рішення суду мотивоване тим, що оскільки іншим шляхом неможливо підтвердити факт самостійного виховання та утримання дитини батьком, тому суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині. Між тим, оскільки належних та допустимих доказів спричинення моральних страждань в визначеному розмірі позивачем не надано, та враховуючи, що відповідачем не оспорено факту спричинення шкоди, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми моральної шкоди в розмірі 1000,00 гривень. Щодо стягнення матеріальної шкоди, суд дійшов висновку, що належних та допустимих доказів суду не було надано, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, Служба у справах дітей Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Кілійського районного суду Одеської області від 15 січня 2025 року та постановити нове рішення, яким в позовних вимогах ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сам по собі факт проживання батька та дитини за однією адресою не може свідчити про здійснення заявником самостійного утримання та здійснення догляду за сином, так як доказів на підтвердження фактів ним не надано. Наданий заявником акт депутата від 08.01.2025 не є доказом самостійного утримання та виховання сина, оскільки сімейне законодавство передбачає інші джерела доказування в даному випадку, зокрема, звернення батьків до органу опіки та піклування, отримання від останніх рішень, довідок, актів, звернення до суду про стягнення з матері аліментів на утримання дитини тощо. Однак жодних документів (висновку органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, покази свідків, довідки про доходи, акти обстеження житлово - побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло тощо) окрім характеристики, доданих позивачем до суду не були.
Звертає увагу, що ухвалюючи рішення по справі, суд проігнорував той факт, що батьки домовились і затвердили факт того, що вони обоє беруть участь у вихованні дитини. Так, заявником було додано нотаріально посвідчений договір від 29.11.2024, посвідчений приватним нотаріусом Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області за реєстром № 391, з якого вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягли згоди і підписанням договору засвідчили своє волевиявлення щодо проживання їх малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, за адресою: АДРЕСА_1 , та узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина. Зокрема, п.4 договору обумовили, що «Батьки» зобов'язуються приймати спільну і рівну за обсягом участь у забезпеченні життя «Сина»- ОСОБА_3 . Отже, відповідно договору обоє батьків беруть участь у вихованні дитини. Крім того, нотаріальний договір датовано 29.11.2024 та зазначено, що «Батьки» перебувають у шлюбі, хоча на той момент вже було ухвалене рішення від 27.11.2024 про розлучення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (справа 502/2546/24). Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Доводи скарги також мотивовані тим, що ОСОБА_2 характеризується як охайна, вимоглива до себе та оточуючих. За характером спокійна та врівноважена. Користується великою повагою серед мешканців с. Приморське. Її знають як дбайливу та турботливу маму. Спиртними напоями не зловживає. До адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувалася. Жодних звернень від ОСОБА_1 або мешканців села до Служби у справах дітей Вилківської міської щодо невиконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини не надходило. Отже, заявник не довів, що матір не здійснює прав та не виконує обов'язків щодо своєї малолітньої дитини.
Зазначає, що судом також були порушені норми процесуального права, оскільки в оскаржуваному рішенні було зазначено, що позивач та відповідач подали заяви про розгляд справи у їх відсутність, проте жодної заяви ані від позивача ані від відповідача матеріали справи не містять. Крім того, в уточненій позовній заяві ОСОБА_1 відсутня вимога про залучення Служби у справах дітей Вилківської міської ради, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, натомість в ухвалі районного суду від 13.01.2025 зазначено, що позивач просить залучити вказану службу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Позиція позивача та відповідача в суді апеляційної інстанції
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд в задоволенні апеляційної скарги Служби у справах дітей Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, оскільки подання службою у справах дітей апеляційної скарги на вказане рішення є формою зловживання своїми процесуальними правами, адже викладена службою позиція радикально відрізняється від тої, що була заявлена в суді першої інстанції, коли третя особа не мала жодного заперечення щодо позову. В свою чергу, Кілійським районним судом Одеської області було правильно встановлено обставини справи, надана їм оцінка та винесене законне і обґрунтоване рішення.
Від Служби у справах дітей Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій скаржник просить її врахувати при перегляді справи в суді апеляційної інстанції.
На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Явка сторін в суді апеляційної інстанції
В судове засідання, призначене на 30.10.2025 та проведеному в режимі відеоконференції з'явилися: представник скаржника - Служби у справах дітей Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області - Галкіна Ю.М., ОСОБА_1 , його представник - адвокат Воронков В.О. та Демидова К.С.
3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Служби у справах дітей Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області підлягає частковому задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Встановлено, що шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , був зареєстрований 27.09.2013 Виконавчим комітетом Вилківської міської ради Кілійського району Одеської області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 27.09.2013, актовий запис № 35 від 27.09.2013.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 20.07.2023 Кілійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 257.
Згідно договору між батьками про визначення місця проживання дитини та участі у її вихованні від 29.11.2024, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області за реєстром № 391, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягли згоди і підписанням договору засвідчили своє волевиявлення щодо проживання їх малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Так, відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У відповідності до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. ( ч. 2 ст. 315 ЦПК України).
Встановлення даного факту позивачу необхідно у зв'язку із необхідністю в подальшому оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, одноосібно звертатись до державних та інших закладів і установ в інтересах дитини, а також переміщення разом з дитиною без згоди матері, яка з дитиною не проживає.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. ( ч. 2ст. 3 СК України).
Мотиви частково прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до акту про встановлення фактів від 08.01.2025, складеного депутатом Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований місцем проживання в АДРЕСА_1 , де і фактично з жовтня 2023 року, мешкає разом зі своїм сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає окремо, а саме в АДРЕСА_2 . З жовтня 2023 року і по теперішній час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виховується та утримується самостійно батьком ОСОБА_1 (а.с. 26).
Згідно Характеристики ОСОБА_1 , наданої депутатом Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований місцем проживання в АДРЕСА_1 , де і фактично з жовтня 2023 року мешкає разом зі своїм сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає окремо, а саме в АДРЕСА_2 . З жовтня 2023 року і по теперішній час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виховується та утримується самостійно батьком ОСОБА_1 . За місцем проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 характеризується тільки з позитивної сторони. Уособлює в собі людину, яка в будь який-момент готова прийти на допомогу. Ввічливий, охайний, вимогливий до себе та оточуючих. За характером спокійний та врівноважений. Користується повагою серед мешканців с. Приморське. Спиртними напоями не зловживає. До адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався (а.с. 27).
Звертаючись до суду із даною апеляційною скаргою, Служба у справах дітей Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області посилається на те, що сам по собі факт проживання батька та дитини за однією адресою не може свідчити про здійснення заявником самостійного утримання та здійснення догляду за сином, а наданий позивачем акт депутата від 08.01.2025 не є доказом самостійного утримання та виховання сина, оскільки сімейне законодавство передбачає інші джерела доказування в даному випадку, зокрема звернення батьків до органу опіки та піклування, отримання від останніх рішень, довідок, актів, звернення до суду про стягнення з матері аліментів на утримання дитини тощо. Однак жодних документів (висновку органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, покази свідків, довідки про доходи, акти обстеження житлово - побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло тощо) окрім характеристики, доданих позивачем до суду не були. Крім того, суд проігнорував той факт, що батьки домовились і затвердили факт того, що вони обоє беруть участь у вихованні дитини. Так, заявником було додано нотаріально посвідчений договір від 29.11.2024, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області за реєстровим № 391, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягли згоди і підписанням договору засвідчили своє волевиявлення щодо проживання їх малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, за адресою: АДРЕСА_1 , та узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина. Зокрема, п.4 договору обумовили, що «Батьки» зобов'язуються приймати спільну і рівну за обсягом участь у забезпеченні життя «Сина»- ОСОБА_3 (а.с. 25). Отже, відповідно договору обоє батьків беруть участь у вихованні дитини. Крім того, нотаріальний договір датовано 29.11.2024 та зазначено, що «Батьки» перебувають у шлюбі, хоча на той момент вже було винесене рішення від 27.11.2024 про розлучення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (справа 502/2546/24). Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Колегія суддів погоджується із вищевказаними доводами скаржника, з огляду на наступне.
Так, надані суду першої інстанції акт депутата від 08.01.2025 та характеристика заявника не можуть розцінюватися як належні та достатні докази того, що батько здійснює самостійне утримання та виховання малолітньої дитини, оскільки такі документи не відносяться до переліку джерел доказування, передбачених сімейним законодавством. Позивач не подав до суду жодних інших доказів, які б підтверджували встановлення органом опіки та піклування доцільності проживання дитини з одним із батьків, його матеріальну спроможність чи належні умови проживання, зокрема висновку органу опіки, актів обстеження, довідок про доходи, показів свідків тощо.
Крім того, суд першої інстанції безпідставно не врахував, що сам позивач разом із матір'ю дитини 29.11.2024 уклали нотаріально посвідчений договір, яким засвідчили спільну та рівну участь обох батьків у забезпеченні життя дитини. У вказаному договорі батьки визначили місце проживання сина з батьком, проте водночас підтвердили, що обоє беруть участь у його вихованні та утриманні. До того ж договір укладено після ухвалення рішення суду про розірвання шлюбу, що також ставить під сумнів відповідність викладених у ньому обставин дійсному сімейному стану сторін.
Більш того, як зазначає скаржник ОСОБА_2 характеризується як охайна, вимоглива до себе та оточуючих. За характером спокійна та врівноважена. Користується великою повагою серед мешканців с. Приморське. Її знають як дбайливу та турботливу маму. Спиртними напоями не зловживає. До адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувалася. Жодних звернень від ОСОБА_1 або мешканців села до Служби у справах дітей Вилківської міської щодо невиконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини не надходило. Отже, заявник не довів, що матір не здійснює прав та не виконує обов'язків щодо своєї малолітньої дитини.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Встановлено, що у справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024р. у справі № 201/5972/22.
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
У цій справі, відповідачка не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою або померлою, тобто її права не припинені і не обмежені а ні в силу закону, а ні за рішенням суду, а факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Позивач не подав суду жодних доказів, що він протягом періоду, коли мати дитини не приймала участі у її вихованні (у позові заявлено, що з жовтня 2023 року) діяв в інтересах дитини. Зокрема, суду не подано доказів, що він звертався в інтересах дитини з позовами до відповідачки, до прикладу, про стягнення аліментів на утримання дитини, про позбавлення батьківських прав відповідачки, про її розшук, про виїзд дитини за кордон без згоди матері тощо.
Отже, під час ухвалення рішення судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для його скасування та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Інші доводи скарги, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Зокрема доводи скаржника щодо порушення судом норм процесуального права, а саме щодо того, що в оскаржуваному рішенні зазначено про нібито подані позивачем та відповідачем заяви про розгляд справи у їх відсутність, є необґрунтованими, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що позивачем і відповідачем 15.01.2025 подані відповідні заяви до суду (а.с. 36, 37).
Посилання скаржника про порушення прав Служби у справах дітей є безпідставними, оскільки ухвалою районного суду від 13.01.2025 Служба була залучена до справи як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог (а.с. 31).
Апеляційна скарга Служби у справах дітей Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області не містить будь-яких доводів стосовно частини рішення про стягнення моральної та матеріальної шкоди, тому апеляційний суд цю частину рішення не переглядає.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Служби у справах дітей Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області є частково доведеною, а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_1 про встановлення факту перебування дитини на одноособовому вихованні та утриманні підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Частиною 1 ст. 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Служби у справах дітей Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області задовольнити частково.
Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 15 січня 2025 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування дитини на одноособовому вихованні та утриманні, відшкодування шкоди скасувати, ухвалити нове.
В задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що батько ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_4 , відшкодуванні шкоди відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 21.11.2025
Головуючий
Судді: