Номер провадження: 22-ц/813/1602/25
Справа № 523/16574/23
Головуючий у першій інстанції Малиновський О.М.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
21.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Бессарабський відділ державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, -
У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Тарутинський відділ державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Тарутинський ВДВС у Болградському районі Одеської області ПМУ МЮ (м. Одеса)), про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
Позов обґрунтований тим, що сторони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу донька проживає разом з позивачкою та знаходиться на її утриманні. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30 червня 2021 року у справі № 523/10901/20 з відповідача на користь позивачки на утримання доньки стягнуто аліменти щомісячно у розмірі 3 000 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 вересня 2020 року до досягнення донькою повноліття. На виконання даного рішення 01 грудня 2022 року судом видано виконавчий лист, на підставі якого 31 січня 2023 року Тарутинським ВДВС у Болградському районі Одеської області ПМУ МЮ (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 70891341. У зв'язку з тим, що відповідач тривалий час не виконував вказане судове рішення щодо утримання доньки, утворилась заборгованість, яка за даними довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів, виданої державним виконавцем, станом на 31 серпня 2023 року склала 55 512 грн 32 коп. Ураховуючи даний розрахунок заборгованості та приймаючи до уваги формулу нарахування неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, визначеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року по справі № 333/6020/16, позивачка у позовній заяві навела розрахунок пені за несвоєчасну сплату аліментів відповідачем, яка за період з 30 листопада 2020 року по 31 серпня 2023 року склала 99 780 грн За таких підстав, з урахуванням вимог ст. 196 СК України, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь пеню за прострочення сплати аліментів на утримання доньки у розмірі 100% суми заборгованості по аліментам, тобто у сумі 55 512грн 32 коп.
На вказану позовну заяву відповідач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції відзив, в якому зазначив, що загальна сума аліментів, що підлягала сплаті ним на утримання доньки за період з 28 вересня 2020 року по 31 серпня 2023 року, складала 105 200 грн При цьому, відповідачем сплачено аліментів на суму 68 550 грн, що підтверджується відповідними квитанціями. Отже, розмір заборгованості по аліментам станом на 31 серпня 2023 року складав 36 650 грн. Згідно проведеного відповідачем розрахунку, розмір пені за вказаний період прострочення сплати аліментів склав 351 538,50 грн. Проте, враховуючи, що розмір пені перевищує розмір заборгованості, стягненню підлягає пеня у сумі такої заборгованості - 36 650 грн. Крім того, відповідач вказав, що на його утриманні перебуває непрацездатна мати - ОСОБА_4 , яка має інвалідність ІІІ групи, є хворою людиною та потребує постійного догляду з його боку. Крім того, на його утриманні перебував батько - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . На лікування та догляд батьків було витрачено значні кошти. Посилаючись на ч. 2 ст. 196 СК України, відповідач просив суд зменшити розмір неустойки, так як з поважних причин не міг належно сплачувати аліменти на утримання дитини.
Також, представник відповідача в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що проведений державним виконавцем розрахунок заборгованості по аліментам від 31 серпня 2023 року не відповідає дійсності, оскільки державним виконавцем не враховано всі проведені відповідачем платежі по аліментам.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів в розмірі 30 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 073,60 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі апелянт вказує про неповне з'ясування судом першої інстанції обставини справи. Зазначає, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції керувався розрахунком заборгованості по сплаті аліментів, що не відповідає дійсності, оскільки державним виконавцем не враховано платежі зі сплати аліментів, що вчинені відповідачем через АТ «Укрпошта». Апелянт наполягає, що неправильний розрахунок заборгованості позбавляє суд можливості перевірити правильність нарахування позивачем розміру пені, а також здійснити належний обрахунок пені, тому в позові слід відмовити.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається з положень п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження можуть бути розглянуті справи про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Відповідно до п.п. 1 - 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України (в редакції Закону № 3831-IX від 19.06.2024 року) для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Оскільки дана справа стосується питання про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, розгляд апеляційної скарги здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що знаходяться в матеріалах справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що факт ухилення відповідача від виконання рішення суду щодо сплати аліментів на дитину доведений з боку позивачки допустимими та належними доказами, які в сукупності є достатніми для висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення неустойки (пені) від суми несплачених аліментів в розмірі 55 512,32 грн Водночас, приймаючи до уваги сімейний стан ОСОБА_1 , надання ним допомоги матері, яка є інвалідом ІІІ групи, та батькові, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням матеріального стану відповідача - відсутність постійного місця роботи та джерела доходу, суд першої інстанції з посиланням на .ч. 2 ст. 196 СК України зменшив розмір пені (неустойки) та встановив її у розмірі 30 000 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30 червня 2021 року у справі № 523/10901/20 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти щомісячно у розмірі 3 000 грн, проте не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 вересня 2020 року до її повноліття. Рішення суду набрало законної сили на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року.
На виконання вказаного судового рішення районним судом видано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у Тарутинському ВДВС у Болградському районі Одеської області ПМУ МЮ (м. Одеса) (виконавче провадження № ВП 70891341).
Згідно наданого розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, проведеного державним виконавцем Тарутинського ВДВС у Болградському районі Одеської області ПМУ МЮ (м. Одеса) від 31 серпня 2023 року, у межах виконавчого провадження №ВП 70891341, розмір заборгованості по аліментам у ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 , станом на 31 серпня 2023 року, складає 55 512,32 грн Розрахунок заборгованості по аліментам був проведений за період з вересня 2020 року до 01 вересня 2023 року.
Колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За приписами ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Як вбачається зі ст. 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Положеннями ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Згідно із ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 155 СК України).
У ч. 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), від 16 липня 2025 року у справі № 359/6170/24 (провадження № 61-2625св25) Верховний Суд прийшов до наступних висновків.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21), вбачається, що стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
При застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
У постанові від 18 квітня 2025 року у справі № 932/541/23 (провадження № 61-185св25) Верховний Суд зауважив: «парламент встановив у частині першій статті 196 СК максимальну межу для пені, передбачивши, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. Окрім цього в сфері судового розсуду перебуває вирішення питання про зменшення пені (частина друга статті 196 СК). Тобто алгоритм визначення розміру пені, який підлягає стягненню на користь одержувача аліментів, полягає в наступному: спочатку, з урахуванням максимальної межі, визначається пеня; після цього з'ясовується чи є підстави для її зменшення;
при вирішенні питання про стягнення пені (статті 196 СК) законодавець надає суду право зменшувати розмір пені, а не звільняти платника аліментів від її сплати;
тлумачення частини другої статті 196 СК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох підстав, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів;
саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів;
визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов'язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов'язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов'язань».
У постанові Верховного Суду від 10 серпня 2023 року у справі № 206/2658/22 (провадження № 61-4693св23) вказано: «У частині третій статті 195 СК України зазначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Відповідно законодавець визначив обов'язок виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами та водночас імперативно передбачив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом».
Отже, з вищенаведеного виходить, що для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з ч. 1 ст. 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. При цьому, обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
Відповідно до змісту ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 77 - 80 ЦПК України надані сторонами докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності. Зокрема, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.ч. 1, 3, 4 ст. 83 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у ч.ч. 2 та 3 ст. 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1 - 3 ст. 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Апеляційний суд також звертає увагу, що нормою, яка закріплена в п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема,нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено: «Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні…
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів».
Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (відповідний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20)).
У справі, що переглядається, позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 пені за несвоєчасну сплату аліментів, встановлених рішенням суду. До позову позивачка додала розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, здійснений державним виконавцем, за яким така заборгованість станом на 31 серпня 2023 року складала 55 512,32 грн, а також здійснений нею розрахунок пені за прострочення сплати аліментів.
Як убачається із матеріалів справи, в суді першої інстанції в ході розгляду справи відповідач (апелянт) погодився з тим, що сплачував аліменти на утримання доньки в недостатньому розмірі, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість зі сплати аліментів. У відзиві на позовну заяву відповідач навів власний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, згідного якого така заборгованість станом на 31 серпня 2023 року складала 36 650 грн, а також надав власний розрахунок пені за прострочення сплати аліментів.
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно виходив з того, що заборгованість зі сплати аліментів у відповідача ОСОБА_1 виникла з його вини, а тому позивачка ОСОБА_2 має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у відповідності до ст. 196 СК України.
Також, встановивши, що:
-державним виконавцем у розрахунку заборгованості враховано, що відповідач сплатив аліменти: у листопаді 2022 року - 3 000 грн; у січні 2023 року - 6000 грн; у березні 2023 року - 21 053,25 грн; у травні 2023 року - 3 931,20 грн; у червні 2023 року - 3 931,20 грн; у серпні 2023 року - 3 931,20 грн;
-позивачкою спростовувався факт отримання грошових коштів за інші місяця, які не були зазначені державним виконавцем у розрахунку, за переказами, згідно наданих стороною відповідача квитанцій про сплату аліментів. При цьому, відповідачем не підтверджено належними доказами отримання таких коштів позивачкою, зокрема, відповіддю установи, за допомогою якої такі кошти були сплачені;
-державний виконавець у липні 2023 року звертався до АТ «Укрпошта» та отримав відповідь про здійснені відповідачем перекази грошових коштів на користь позивачки, які були враховані державним виконавцем у розрахунку від 31 серпня 2023 року;
- знаючи про розрахунок заборгованості по аліментам від 31 серпня 2023 року, відповідач у встановленому законом порядку такий не оскаржив, в цій частині дії державного виконавця неправомірними не визнавав,
суд першої інстанції обґрунтовано прийняв, як визначальний, розрахунок заборгованості, вчинений державним виконавцем 31 серпня 2023 року за період з вересня 2020 року до 31 серпня 2023 року на загальну суму 55 512,32 грн, для проведення розрахунку пені.
Під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги про невірність розрахунку заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, у зв'язку із сплатою відповідачем аліментів грошовими поштовими переказами на ім'я позивачки, на переконання колегії суддів, є недоведеними належним чином.
Апеляційний суд повторює, що обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
У справі про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів суд виходить із заборгованості за аліментами, що обчислена державним виконавцем. У справі про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів суд не перевіряє правильність розрахунку заборгованості за аліментами, оскільки предметом спору у такій справі є передбачена ст. 196 СК України відповідальність за прострочення сплати аліментів, а не передбачене ст. 195 СК України визначення заборгованості за аліментами.
У разі не згоди платника аліментів із розрахунком заборгованості за аліментами, на яку нараховується неустойка (пеня), платник аліментів повинен оскаржити проведений виконавцем розрахунок у порядку Закону України «Про виконавче провадження», чи звернутися до суду з позовом щодо визначення розміру заборгованості за аліментами за спірний період.
Стороною відповідача не надано суду доказів того, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, що складений державним виконавцем у виконавчому провадженні №70891341, станом на час розгляду справи в суді першої інстанції скасовано. Також, у ході розгляду справи в суді першої інстанції стороною відповідача не пред'явлено доказів того, що на розгляді суду знаходиться спір щодо розміру заборгованості за аліментами чи є судове рішення про те, що станом на серпень 2023 року розмір заборгованості складав іншу суму, ніж 55 512,32 грн, як розрахував державний виконавець.
Разом з тим, додані апелянтом до апеляційної скарги копії ухвали Тарутинського районного суду Одеської області від 07 березня 2024 року у справі № 514/414/24 (провадження № 4-с/514/3/24) про витребування доказів від АТ «Укрпошта» та відповіді АТ «Укрпошта» від 24 травня 2024 року № 1.10.004.-13820-24 на вказану ухвалу про пересилання поштових переказів на ім'я ОСОБА_2 , апеляційним судом не приймаються за таких підстав.
За інформацією веб-сайту «Єдиного державного реєстру судових рішень» та веб-сайту «Судової влади» вбачається, що ОСОБА_1 29 лютого 2024 року подав до Тарутинського районного суду Одеської області скаргу, в якій просив визнати незаконними дії державного виконавця Тарутинського ВДВС у Болградському районі Одеської області ПМУ МЮ (м. Одеса) Міхайлєнко Тетяни Юріївни при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та врахувати квитанції по сплаті аліментів на загальну суму 93 550 грн у рамках виконавчого провадження № 70891341 з примусового виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси у справі № 523/10901/20. Ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 04 липня 2024 року скаргу задоволено. Проте, постановою Одеського апеляційного суду від 03 червня 2025 року дану скасовано, а справу направлено для розгляду до Пересипського районного суду м. Одеси. Наразі дана справа перебуває на розгляді Пересипського районного суду м. Одеси.
Отже, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця у межах виконавчого провадження № 70891341 вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення. При цьому, надаючи нові докази до суду апеляційної інстанції, апелянт (відповідач) не навів жодних мотивувань неможливості у ході розгляду даної справи в суді першої інстанції оскаржити проведений виконавцем розрахунок у порядку Закону України «Про виконавче провадження», чи звернутися до суду з позовом про визначення розміру заборгованості за аліментами за спірний період, або подати в межах розгляду даної справи до суду першої інстанції клопотання про витребування від АТ «Укрпошта» доказів про пересилання коштів на ім'я ОСОБА_2 за період, що неохоплений відповіддю на запит державного виконавця.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Оскарження дій державного виконавця з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів вже після ухвалення рішення про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, де судом враховано даний розрахунок, сприймається колегією суддів як спосіб уникнення відповідачем відповідальності за прострочення сплати аліментів.
Крім того, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів у порядку ст. 367 ЦПК України незалежно від причин їх неподання раніше.
Отже, в даному випадку відсутні підстави стверджувати, що доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості зі сплати аліментів є неналежним доказом, як про те вказує в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 .
Також, колегія суддів зазначає, що взявши до уваги сімейний та матеріальний стан відповідача, керуючись принципами виваженості та розумності, на підставі ч. 2 ст. 196 СК України суд першої інстанції слушно вважав, що розмір пені (неустойки) повинен бути встановлений у сумі 30 000,00 грн. Такий розмір пені не перевищує розмір заборгованості по сплаті аліментів, що був розрахований відповідачем, є співрозмірним з правопорушенням та має на меті якнайкраще забезпечення інтересів і прав дитини, зокрема, права на гідний рівень життя.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Ураховуючи викладене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
С.О. Погорєлова