Номер провадження: 11-кп/813/1016/25
Справа № 509/2317/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
представника потерпілої ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2024 року в рамках кримінального провадження №12020160000001306, внесеного до ЄРДР 21 листопада 2020 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нова Долина Овідіопольського району Одеської області, громадянина України, українця, освіта середня спеціальна, не одружений, працює монтажником ТОВ "Гермес Груп", зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
- у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,-
установив:
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.
Строк відбування основного покарання ОСОБА_8 визначено обчислювати з моменту його затримання у порядку виконання вироку.
Застосовано до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арештуу період з 23 години 00 хвилин до 06 години 00 хвилин наступної доби, за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 23 листопада 2024 року.
Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 4162,58 гривні та моральної у розмірі 500000 гривень, витрати на правничу допомогу 21367,50 грн. - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду у розмірі 4162,58 гривні та моральну шкоду в сумі 100000 гривень.
Цивільний позов ОСОБА_10 до ПАТ "Страхова група ТАС" про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 41156,39 гривні та моральної у розмірі 2057,82 гривень, витрати на правничу допомогу 21367,50 грн. - задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ "Страхова група ТАС" на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду у розмірі 41156,39 гривень та моральну шкоду в сумі 2057,82 гривень.
Цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_8 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 57211 гривень та моральної у розмірі 100000 гривень - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 матеріальну шкоду у розмірі 37211 гривень та моральну шкоду в сумі 40000 гривень.
Цивільний позов ОСОБА_12 до ОСОБА_8 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 438670,40 гривень та моральної у розмірі 700000 грн. - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 матеріальну шкоду у розмірі 438670 гривень 40 копійок та моральну шкоду в сумі 200000 гривень.
Цивільний позов ОСОБА_12 до ПАТ "Страхова група ТАС" про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 202000 гривень та моральної у розмірі 72000 гривень - задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ "Страхова група ТАС" на користь ОСОБА_12 матеріальну шкоду у розмірі 130000 гривень та моральну шкоду в сумі 60000 гривень.
Вироком також вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Відповідно до вироку суду першої інстанції 20 листопада 2020 року о 18 год. 24 хв. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , допустив порушення вимог п.2.3 (б); 8.7.3 (е), 8.10 «Правил дорожнього руху України», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, які зобов'язують водія:
п.2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
п/п. б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п.8.73. «Сигнали світлофора мають такі значення:
е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух»;
п.8.10. «У разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 (стоп), якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів».
Так, в зазначений день та час, ОСОБА_13 , керуючи автомобілем «Фольксваген Пассат», д.р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по сухому, чистому асфальтобетонному покриттю першої смуги руху, на прямій ділянці 5 км автодороги Одеса-Білгород-Дністровський-Монаші, Овідіопольського району Одеської області, із сторони смт. Овідіополь, в напрямку м. Одеси, в темну пору доби, наближуючись до регульованого перехрестя зазначеної автодороги із автодорогою між промринком «7 км» та житловим масивом «7 небо», заходів, що виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації не вжив, чим виявив злочинну самовпевненість, тобто передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків, легковажно розраховував на їх відвернення, а саме: був не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, не зупинився перед перехрестям, на заборонений (червоний) сигнал світлофора, та не надав перевагу у русі автомобілю «Хонда Аккорд», д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_14 , який здійснював проїзд перехрестя із сторони проминка «7 км», в напрямку житлового масиву «7 небо», на сигнал світлофора, що дозволяє рух (зелений), у результаті чого допустив зіткнення зазначених транспортних засобів.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди, отримали тілесні ушкодження наступні особи:
Водій автомобіля «Honda Accord», ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: а) закритої травми голови: крововиливу в м'які тканини голови; б) закритої травми грудної клітки: переломів 4-6-го правих ребер по середньоключичній лінії; перелому 10- 12-го правих ребер по навколохребцевій лінії; переломів 5-8-го лівих ребер по середній паховій лінії; переломів 7-12-го лівих ребер по навколохребцевій лінії; забою лівого купола діафрагми; надривів обох легень біля їх коренів та розриву верхньої частки лівої легені; крововиливу в ліву плевральну порожнину; в) закритої травми живота: перелому обох гілок лівої лобкової кістки в ділянці симфізу; розривів селезінки; розривів печінки та крововиливу в ділянці її воріт; розривів лівої нирки та крововиливу в жирову клітковину заочеревного простору; крововиливу в черевну порожнину, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, від яких 20.11.2020 наступила смерть в лікувальній установі.
Пасажир автомобіля «Honda Accord», ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому акромального кінця лівої ключиці, закритого перелому променевої кістки лівого передпліччя в верхній третині, закритого перелому бічної маси крижі справа з переходом на суглобову поверхню, закритого перелому верхньої гілки лівої лонної кістки, закритих внутрішньо суглобових переломів дахів обох вертлюгових западин, забійної рани верхньої губи, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Пасажир автомобіля «Honda Accord», ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми в формі забою головного мозку середнього ступеню з вогнищем забою в області правого зорового бугра, підапоневротичної гематоми задньо-тім'яної області зліва, рани області мочки правої вушної скойки, садна голови, закритих скалкових компресійних переломів тіл 4,5 та 6 грудних хребців, закритих переломів правого поперечного відростка 5 грудного хребця, лівих поперечних відростків 2-5 грудних хребців, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Вимоги апеляційної скарги.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, захисник ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , не оспорюючи вини та правильності кваліфікації дій обвинуваченого, звернулась до суду із апеляційною скаргою, зазначивши, що оскаржуваний вирок підлягає зміні в частині призначення покарання, з огляду на наступне:
- судом першої інстанції не у повній мірі враховано обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, що призвело до невірного висновку про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Так, ОСОБА_8 протягом всього досудового та судового слідства, послідовні надавав правдиві показання щодо всіх обставин кримінального правопорушення. У ході судового розгляду справи, він намагався частками відшкодовувати матеріальну та моральну шкоду потерпілим, неодноразово звертався до потерпілих з вибаченнями. Також після оголошення вироку суду та призначення ОСОБА_8 міри покарання у виді позбавлення волі, він здійснював заходи щодо відшкодування шкоди потерпілим.
- обвинувачений ОСОБА_8 раніше не судимий і протягом більш ніж 4 років після вчинення ДТП не вчиняв кримінальних і адміністративних правопорушень, працює, має постійне місце проживання та позитивно характеризується.
На підставі наведеного захисник просить вирок змінити в частині покарання, застосувавши ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробувальним строком на 2 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
Позиції учасників судового розгляду.
Потерпілий ОСОБА_11 надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій не заперечував проти задоволення апеляційної скарги(а.с. 239-240 т.3).
Потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_10 повідомлені належним чином, проте, до апеляційного суду не прибули, надали заяву в якій просили задовольнити апеляційну скаргу сторони захисту.
Вислухавши думку прокурора, представника потерпілої, обвинуваченого та захисника, які вважали за можливим проводити розгляд справи за відсутності потерпілих, апеляційний суд дійшов висновку розглядати апеляційну скаргу за відсутності потерпілого, оскільки участь останніх у даному випадку є необов'язкова.
При апеляційному розгляді справи обвинувачений та його захисник підтримали подану апеляційну скаргу, з наведених у ній мотивів та просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Представник потерпілої ОСОБА_7 у судовому засіданні підтвердив повне відшкодування обвинуваченим матеріальної та моральної шкоди, тому не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ учасників судового засідання; дослідивши матеріали провадження та вимоги апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції про винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та правильність кваліфікації його дій ніким із учасників провадження в апеляційному порядку не оскаржуються, колегія суддів, не встановивши при цьому жодних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду дійти правильного висновку у цій частині, не вбачає підстав для їх перегляду, відповідно до вимог зазначеної ч. 1 ст. 404 КПК України.
Що стосується доводів сторони захисту щодо надмірної суворості призначеного судом обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, колегія суддів вважає такі доводи обґрунтованими з огляду на наступне.
Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до приписів ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Питання про призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК України означає з'ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Оскільки у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображено в санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд, призначаючи покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності, визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію вчинення кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого в контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Так, санкція ч.2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Повертаючись до обставин цієї справи, апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_8 покарання, врахував: характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення - умисне кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких злочинів; дані про особу обвинуваченого, якийуперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів: нарколога, психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, працевлаштований; обставини, які пом'якшують покарання - визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також зважив на відсутність обставин, які обтяжують покарання.
На підставі наведених даних суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання у виді 3-х років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки, яке необхідно відбувати реально.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не обґрунтував належним чином, чому за обставин цієї справи неможливо досягнути мети покарання без ізоляції засудженого від суспільства.
За змістом ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
У постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС по справі № 523/12810/15-к від 26.05.2020 року зазначено, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст.75КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, утому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому, з огляду на позицію ВС ККС викладену у постанові від 10.08.2021 р. у справі № 235/689/20 (провадження № 51-1411км21), звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) може застосовуватися у випадках, коли у матеріалах кримінального провадження є дані, які є свідченням того, що зниження суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та самого засудженого зумовлює можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
Крім цього, слід вказати, що висновки про неможливість застосування інституту призначення покарання з випробуванням, підґрунтям яких є тяжкість та ступінь суспільної небезпеки інкримінованого злочину, не узгоджуються із усталеною правовою позицією, зокрема викладеної у Постанові ВС ККС від 9 червня 2022 р. у справі № 389/936/19 (провадження № 51-5584км21), відповідно до якої врахування тих чинників, які охоплюються об'єктивною стороною злочину, для посилення кримінальної відповідальності поза зв'язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов'язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.
Апеляційний суд оцінюючи доводи сторони захисту бере до уваги, щоОСОБА_8 до кримінальної відповідальності та адміністративної відповідальності не притягувався; має постійне місце проживання, за яким компроментуюча інформація відсутня, позитивно характеризується, на обліку у лікаря та психіатра не перебуває.
У постанові Другої судової палати ККС ВС від 16 серпня 2022 року у справі №592/5779/20 зазначено, що ставлення винного до скоєного передбачає належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації, що, насамперед, повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, а не лише формальна вказівка обвинуваченого на визнання свої вини.
Колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_8 у повному обсязі відшкодував: потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду у розмірі 4162,58 гривень та моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень; потерпілій ОСОБА_12 матеріальну шкоду у розмірі 438 670,40 гривень та моральну шкоду у розмірі 200 000 гривень; та частково потерпілому ОСОБА_11 у розмірі 20 000 гривень, що підтверджується заявами останніх, які надані апеляційному суду (а.с. 183,184,239-240 т.3).
Відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, як підстава для застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 КК України має бути встановлена на стадії судового розгляду кримінального провадження, до ухвалення вироку та призначення покарання, або ж на стадії оскарження такого вироку в апеляційному порядку, тобто до набрання вироком законної сили. Про що зазначено у постанові ККС ВС від 6 грудня 2023 року у справі № 501/740/20 (провадження № 51-3646км23).
Відтак, апеляційний суд констатує, що з огляду на зазначені обставини апеляційний суд вважає відшкодування майнової та моральної шкоди обвинуваченимОСОБА_8 обставиною, яка пом'якшує його покарання.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що обвинувачений усвідомив протиправність своїх дій та спроможний самокритично їх оцінити, бажає виправитись і не допускати подібного у майбутньому, і встановлені у ході апеляційного розгляду обставини не є формальними та свідчать про усвідомлення обвинуваченим суспільної небезпеки вчиненого ним діянь та намір виправитись.
Слід також звернути увагу, що під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_8 добросовісно виконував покладені на нього обов'язки, передбачені ч.7 ст. 42 КК України. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів того, що обвинувачений з моменту вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, після якого минуло 5 років, вчиняє нові кримінальні чи адміністративні правопорушення, тобто, останній приймає всі міри по запобіганню противоправної діяльності та веде законослухняний спосіб життя, що свідчить про його стійкі соціальні зв'язки.
Отже, зважаючи на приписи ст. 50 КК України, згідно з якими покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, беручи до уваги конкретні обставини кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_8 вчинив необережний нетяжкий злочин, у результаті його злочинної недбалості; дані про особу обвинуваченого та обставини, які визнані такими, що пом'якшують покарання у цьому конкретному випадку,колегія суддів приходить до висновку про можливість виправленняОСОБА_8 без відбування ним реального покарання, тобто із застосуванням положень статей 75, 76 КК України в умовах здійснення за ним контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що звільнення від відбування покарання з випробуванням передбачає покладення на особу, звільнену від відбування такого покарання, певних обов'язків, виконання яких свідчить про виправлення засудженого. У протилежному випадку, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 78 КК України, направляє засудженого для відбування призначеного покарання. Тобто звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання є його шансом на виправлення без поміщення до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Поміж тим, покладення на останнього обов'язків, визначених ст. 76 КК України, є тим засобом, що дозволить перевірити ОСОБА_8 на його здатність виправитись без ізоляції від суспільства.
На переконання апеляційного суду, саме такий захід примусу внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.
Санкція ч.2 ст. 286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не було обов'язковим для суду.
Згідно роз'яснень, що містяться у п.п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Колегія суддів приймає до уваги, обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення, його тяжкість та ступінь суспільної небезпечності, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, який у повному обсязі визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому та висловив вибачення за своє протиправне діяння у судовому засіданні апеляційного суду, повністю відшкодував потерпілим завдану шкоду, характеристику його особи, а також позицію потерпілих, доходить висновку про те, що існують всі підстави для призначення останньому лише основного покарання, без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, якого вочевидь буде достатньо для виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових злочинів.
Відтак, оскаржуваний вирок суду першої інстанції підлягає відповідній зміні, в частині призначення обвинуваченому покарання.
Відповідно до припису п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Пункт 1 ч. 1 ст. 408 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції зміні, в частині призначеного покарання.
Керуючись ст. ст. 370, 372, 376, 404, 405, 407, 408, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргузахисника ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - задовольнити.
Вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2024 року в рамках кримінального провадження №12020160000001306, внесеного до ЄРДР 21 листопада 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, - змінити в частині покарання.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, без позбавленням права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком 2 (два) роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі п.п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В інший частині вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4