Справа № 278/3473/25 Провадження № 2/358/928/25
12 листопада 2025 року м. Богуслав
Богуславський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Лебединець Г.С.,
при секретарі Ведмеденко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 18.08.2025 цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу була надіслана за підсудністю до Богуславського районного суду Київської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 головуючим суддею визначено Лебединець Г.С.
В порядку ч.6 ст.187 ЦПК України судом направлено запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.
Відповідно до відповіді з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відповідач ОСОБА_2 значиться зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1 з 12.12.2001.
Ухвалою суду від 18.09.2025 відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.
Копія позовної заяви з додатками та ухвалою суду була направлена відповідачу за місцем реєстрації останнього рекомендованим поштовим відправленням.
03.10.2025 до суду повернуто вказане поштове відправлення із зазначенням про особисте отримання ОСОБА_3 , в той час як відповідачем у справі є ОСОБА_2 .
В матеріалах справи наявний лист позивача, в якому вона зазначає, що відповідач вже понад два роки фактично проживає за межами України. Окрім того, сама позивачка також на даний час проживає за межами України.
Згідно до інформації, наданої Державною прикордонною службою України від 30.10.2025, відповідач ОСОБА_2 виїхав за межі України 26.03.2023.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність її передачі до Верховного Суду для визначення підсудності з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 27 ЦПК позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною 2 статті 28 ЦПК позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
За правилами, встановленими частиною 1 статті 497 ЦПК, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 29 ЦПК визначено, що підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченомустаттею 33цього Кодексу, одноособово.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою України та на даний час проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач ОСОБА_2 є громадянином України, з 12.12.2001 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та відповідно до відомостей з ДПС України з 26.03.2023 перебуває за межами України.
З наведеного у сукупності вбачається, що провадження у справі відрито з порушенням правил підсудності.
Згідно з п.1 ч.3 ст. 376 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування судового рішення є, зокрема, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Правова конструкція «суд, встановлений законом» є структурним елементом права на справедливий суд, закріпленого статтею 6 Конвенції, що передбачає дві умови відповідності цьому критерію: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Термін «повноважний склад суду» слід сприймати як наявність повноважень суддів щодо здійснення ними своїх професійних обов'язків: компетентність у розумінні наявності повноважень на розгляд справ у суді відповідно до предмета спору, вирішення справ судом певної інстанції та судом, який має повноваження на розгляд справ у межах територіальної юрисдикції, визначеної ЦПК України, що забезпечує право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Склад суду, який розглядає справу, є повноважним лише в тому випадку, коли його створення відповідає вимогам закону, а також коли відсутні обставини, що унеможливлюють участь судді у справі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 лютого 1999 року у справі «Бускаріні проти Сан-Марино» («Buscarini v. San Marino») зробив висновок, що словосполучення «встановлений законом» належить не тільки до правової основи самого існування суду, але і до складу суду у кожній справі. ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria») зазначив, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом. Тобто поняття «суд, встановлений законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова практика свідчить, що зазначена підстава для скасування судових рішень застосовується у випадку, коли оскаржуване судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності) або з порушенням порядку визначення складу суду.
Судочинство, яке здійснюється з порушенням наведених правил, за наявності сумнівів у безсторонності і неупередженості суду, не може вважатися правосуддям, оскільки вирішення справи неповноважним складом суду належить до безумовних підстав перегляду судових рішень.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 705/4763/22 (провадження № 61-8973сво24).
Згідно ст.29 ЦПК України, підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
Враховуючи викладене, та оскільки позивач та відповідач у справі є громадянами України, обидва проживають за її межами, вказану цивільну справу необхідно передати до Верховного Суду для визначення її підсудності у порядку статті 33 ЦПК.
Керуючись статтями 29, 258 260, ЦПК України, суд
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу передати до Верховного Суду для визначення підсудності.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий: суддя Г. С. Лебединець