Постанова від 04.11.2025 по справі 913/266/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2025 р. Справа№ 913/266/20 (913/398/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

секретар

судового засідання Рибчич А.В.

за участю

представників:

від позивача-1 - Пилип В.М.

від позивача-2 - не з'явились

від відповідача - Кузьмік Д.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"

на рішення Господарського суду м. Києва від 17.06.2025 р. (повний текст складено 03.07.2025 р.)

у справі № 913/266/20 (913/398/24) (суддя - Мудрий С.М.)

за позовом 1. Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"

2. ОСОБА_1

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про захист ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" та ОСОБА_1 звернулися до Господарського суду Луганської області з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просили суд:

- визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності інформацію, яка була розповсюджена 24.06.2024 р. відповідачем на своєму сайті в розділі "Новини та медіа. Пресрелізи" у статті "Фонд гарантування вкладів відновив контроль над зомбі-банком ПАТ "КСГ Банк" за вебадресою: https://www.fg.gov.ua/articles/58470-fond-garantuvannya-vkladiv-vidnoviv-kontrol-nad-zombi-bankom-pat-ksg-bank.html:

"Щоб залишити "зомбі-банки" як явище в минулому, нам залишилось вивести із "сірої зони" останню фінустанову, чиї акціонери тримають кредиторів у заручниках, - ПАТ "Укрінбанк" (цитата із статті);

- зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію аналогічним способом - шляхом розміщення на сайті Фонду в розділі "Новини та медіа. Пресрелізи" спростування наступного змісту:

"Спростування"

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб спростовує недостовірну інформацію, оприлюднену 24.06.2024 р. на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розділі "Новини та медіа. Пресрелізи" під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за вебадресою: https://www.fg.gov.ua/articles/58470-fond-garantuvannya-vkladiv-vidnoviv-kontrol-nad-zombi-bankom-pat-ksg-bank.html, про те, що

- Щоб залишити "зомбі-банки" як явище в минулому, нам залишилось вивести із "сірої зони" останню фінустанову, чиї акціонери тримають кредиторів у заручниках, - ПАТ "УКРІНБАНК".

Вимоги позивачів обґрунтовані тим, що розміщена відповідачем на його офіційному сайті 24.06.2024 р. інформація стосовно акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрінком" (ПАТ "Укрінбанк") викладена у формі фактичних тверджень є такою, що порушує особисте немайнове право позивачів на недоторканність ділової репутації, адже у осіб, що ознайомилися з розповсюдженою відповідачем інформацією, може скластись негативна думка про те, що якісь особи намагались вивести активи Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", набувачем прав і обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія", тому товариство не зможе виконувати свої зобов'язання перед третіми особами.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09.01.2025 р. справу № 913/266/20 (913/398/24) передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.06.2025 р. у справі № 913/266/20 (913/398/24) відмовлено Публічному акціонерному товариству "Українська інноваційна компанія" у задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням, Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач-1 посилається на те, що поширена відповідачем інформація є недостовірною та порушує особисте немайнове право Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» та акціонера товариства ОСОБА_1 на недоторканність ділової репутації. Оскільки у осіб, що ознайомилися з розповсюдженою відповідачем інформацією, може скластися негативна думка про те, що якісь особи намагалися вивести активи ПАТ «Укрінбанк», набувачем прав і обов'язків якого є ПАТ «Українська інноваційна компанія», у зв'язку з чим позивач-1 не зможе виконувати свої зобов'язання перед третіми особами.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" у справі № 913/266/20 (913/398/24) передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 р. апеляційну скаргу у справі № 913/266/20 (913/398/24) залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 913/266/20 (913/398/24) та призначено до розгляду на 07.10.2025 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 р. задоволено заяву Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" про участь у судовому засіданні у справі № 913/266/20 (913/398/24) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2281/25 від 06.10.2025 р. у зв'язку з перебуванням судді Cітайло Л.Г. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 913/266/20 (913/398/24).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 р. апеляційну скаргу у справі № 913/266/20 (913/398/24) передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 р. справу № 913/266/20 (913/398/24) за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" на рішення Господарського суду м. Києва від 17.06.2025 р. прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 р. у судовому засіданні оголошено перерву до 04.11.2025 р. після надання представниками позивача-1 та відповідача усних пояснень по суті апеляційної скарги.

У судовому засіданні 04.11.2025 р. представники позивача-1 та відповідача у судових дебатах підтримали свої пояснення по суті апеляційної скарги, представник позивача-2 вкотре не з'явився, хоча повідомлявся належним чином про час і місце розгляду скарги.

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Копію ухвали про відкриття провадження від 04.08.2025 р. у справі № 913/266/20 (913/398/24) позивачу-2 доставлено до електронної скриньки 04.08.2025 р., доказом чого є довідка про доставку електронного документу від 07.08.2025 р., що міститься в матеріалах справи.

Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала від 04.08.2025 р. у справі № 913/266/20 (913/398/24) оприлюднена у реєстрі 07.08.2025 р.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання позивача-2 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача-1 та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

24.06.2024 р. на офіційній сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розділі "Новини та медіа. Пресрелізи" у мережі Інтернет за посиланням: https://www.fg.gov.ua/articles/58470-fond-garantuvannya-vkladiv-vidnoviv-kontrol-nad-zombi-bankom-pat-ksg-bank.html, було розміщено статтю "Фонд гарантування вкладів відновив контроль над зомбі-банком ПАТ "КСГ БАНК" наступного змісту: "Пресреліз. Після тривалих судових процесів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відновив контроль над ще одним так званим "зомбі-банком" - ПАТ "КСГ Банк". Станом на 15 травня 2024 року в Єдиному реєстрі було відновлено інформацію про ПАТ "КСГ Банк" як про юрособу у стані ліквідації. А вже 7 червня з'явився запис про здійснення ліквідації ПАТ "КСГ Банк" уповноваженою особою Фонду. Наразі Фонд працює над поновленням виплат гарантованого відшкодування, звірянням даних реєстру акцептованих вимог кредиторів, проведенням інвентаризації активів (майна) банку. Відновленню контролю Фонду над ПАТ "КСГ Банк" передували майже сім років судових тяганин. Фактично з 2017 року установа перебувала в статусі "зомбі-банку". Після оскарження в 2016 році рішень Регулятора про відкликання банківської ліцензії та Фонду щодо початку процедури ліквідації банку акціонери банку протягом 2017 - 2018 рр. здійснили ряд протиправних дій, пов'язаних із перереєстрацією юрособи. Колишні власники банку внесли зміни до Єдиного державного реєстру, перейменувавши банк на ПАТ "КСГ", змінили місцезнаходження юрособи, а надалі взагалі ліквідували її виділивши "правонаступника". Так вони заблокували процедуру ліквідації. Фонд був змушений зупинити розрахунки із вкладниками та кредиторами банку. Такий результат Фонду гарантування - роки численних судових спорів із колишніми акціонерами банків у ліквідації. Після ухвалення Закону України № 590 Фонд гарантування протягом 2020 - 2021 років повернув під контроль АТ "Банк Велес", ПАТ "КБ "Преміум", АТ "КБ "Союз", ПАТ "Златобанк", ПАТ "АКБ "Капітал". А відтепер і ПАТ "КСГ Банк". Щоб залишити "зомбі-банки" як явище в минулому, нам залишилось вивести із "сірої зони" останню фінустанову, чиї акціонери тримають кредиторів у заручниках, - ПАТ "Укрінбанк". Повернення ПАТ "КСГ Банк" під контроль Фонду дозволяє продовжити процедуру ліквідації та в подальшому відновити розрахунки з вкладниками та кредиторами", - пояснив Віктор Новіков, заступник директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів. Нагадаємо, 30 серпня 2016 року згідно з рішенням Регулятора ПАТ "КСГ Банк" було позбавлено банківської ліцензії, після чого Фонд гарантування розпочав процедуру ліквідації установи. До 7 квітня 2017 Фонд гарантування виплатив вкладникам ПАТ "КСГ БАНК" 47 млн грн гарантованого відшкодування. Загальна сума акцептованих вимог кредиторів цього банку складає 132,8 млн грн."

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, поширена на офіційній сторінці відповідача інформація, викладена у формі фактичних тверджень, є недостовірною, порушує немайнові права Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" та акціонера товариства ОСОБА_1 на недоторканність ділової репутації.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Як передбачено ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 Закону України «Про інформацію» масова інформація - інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про електронні комунікації» мережа Інтернет (Інтернет) - глобальна електронна комунікаційна мережа, що призначена для передачі даних та складається з фізично та логічно взаємоз'єднаних окремих електронних комунікаційних мереж, взаємодія яких базується на використанні єдиного адресного простору та на використанні інтернет-протоколів, визначених міжнародними стандартами.

Інформація, яка поширюється через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. При цьому інтернет-видання (веб сайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, є засобом масової інформації.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.03.2021 р. у справі № 927/791/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно зі ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням (ст. 276 ЦК України).

За ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У відповідності до ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).

Юридична особа, так само як і фізична особа, має право на спростування недостовірної інформації відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ч. 1 ст. 299 ЦК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно зі ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 р. у справі № 904/4494/18).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі "Інтернет" чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Для позивача діє загальний тягар доведення позову: 1) факту поширення недостовірної інформації; 2) недостовірності цієї інформації.

Висновок про (не)достовірність інформації - це обставина, що є предметом доказування у справі. Суд оцінює докази обох сторін і відповідно до свого внутрішнього переконання визначає, які з них є більш вірогідними, тобто більш переконливими. У розумінні статті 79 ГПК України якщо докази відповідача, які свідчать про достовірність інформації, є більш вірогідними, ніж докази позивача, що свідчать про її недостовірність, суд визнає інформацію достовірною (постанова Верховного Суду від 06.08.2024 р. у справі № 922/2993/21).

Аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати про існування презумпції неправдивості відомостей, які завдають шкоди честі, гідності та діловій репутації, а тому обов'язок доведення правдивості такої інформації покладається на особу, яка таку інформацію поширила (постанова Верховного Суду від 24.12.2021 р. у справі № 757/9133/18-ц).

Позивачі вважають, що поширена відповідачем інформація щодо Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", а саме: "…Щоб залишити "зомбі-банки" як явище в минулому, нам залишилось вивести із "сірої зони" останню фінустанову, чиї акціонери тримають кредиторів у заручниках, - ПАТ "Укрінбанк"…", стосується безпосередньо Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" та ОСОБА_1 як акціонера позивача-1.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права. У разі поширення недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права юридичної особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред'явити орган цієї юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 р. у справі № 522/16923/16-ц.

З матеріалів справи вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" було створено з метою здійснення банківської діяльності (скорочене найменування - ПАТ "Укрінбанк").

На підставі виданої Національним банком України банківської ліцензії та внесення запису регулятором до Державного реєстру банків Публічне акціонерне товариство "Укрінбанк" набуло статусу банку.

За період 2015 року по 2019 рік щодо Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" Правління Національного банку України у межах визначеної законом компетенції прийняло такі рішення:

- постанову Національного банку України від 22.09.2015 р. № 622/БТ про запровадження особливого режиму контролю та призначення куратора;

- постанову Національного банку України від 01.10.2015 р. № 659/БТ про віднесення до категорії проблемних;

- постанову Національного банку України від 24.12.2015 р. № 934 про віднесення до категорії неплатоспроможних;

- постанову Національного банку України від 22.03.2016 р. № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято стосовно Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", зокрема, такі акти:

- рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 р. № 239 про запровадження тимчасової адміністрації, прийняте на підставі та за наслідком постанови Національного банку України № 934;

- рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 р. № 385 про початок процедури ліквідації, прийняте на підставі та за наслідком постанови Національного банку України № 180;

- рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.02.2018 р. № 536 про продовження строків здійснення процедури ліквідації;

- рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.03.2019 р. № 622 про продовження строків здійснення процедури ліквідації.

Прийняті щодо Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" постанови Національного банку України № 934 та № 180, а також рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 239, № 385, № 536 та № 622 були визнані протиправними та скасовані судовими рішеннями у справах № 826/5325/16, 826/14033/17, 826/4471/18 та 640/5446/19, які набрали законної сили, є чинними та обов'язковими до виконання.

При цьому, визнавши протиправними та скасувавши постанову Національного банку України від 22.03.2016 р. № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію й рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 р. № 385 про початок процедури ліквідації, Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29.04.2016 р. у справі № 826/5325/16 також зобов'язав Національний банк України вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування Публічного акціонерного товариство "Український інноваційний банк" як банківської установи в обсязі та стані, який існував до прийняття зазначеної постанови Національним банком України від 22.03.2016 р. № 180.

Скасування судом процедури виведення банку з ринку лише на підставі порушень порядку реалізації цієї процедури без спростування підстав, передбачених банківським законодавством для її ініціювання та реалізації, призводить до перебирання на себе судом функцій Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як спеціальних органів, наділених банківським законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями. Реалізація судом своїх повноважень у зазначений спосіб не відповідає вимогам статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, статті 53 Закону України «Про Національний банк України», статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Дії керівництва банку, пов'язані із самостійним відновленням власних повноважень та внесенням відповідних змін до статуту, не можуть виправдовуватись невиконанням Національним банком України перед банком своїх зобов'язань щодо повернення банківської ліцензії на підставі судових рішень у справі № 826/5325/16 та справі № 826/14033/17, оскільки виконання цим банком вимог законодавства до його діяльності як підстава отримання цієї ліцензії є першочерговим.

Реорганізація банку в іншу особу або передача прав та обов'язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов'язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, а за наявності прогалин у законодавчому регулюванні - загальним принципам законодавства, насамперед спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності. Не можуть ставитись діями однієї особи під загрозу система банківського нагляду, встановлена банківським законодавством, та реалізація мети цього законодавства.

Дії колишніх органів управління неплатоспроможного банку (які з дня запровадження тимчасової адміністрації не мали повноважень з управління цією юридичною особою і повноваження яких не були і не могли бути поновлені внаслідок прийняття судових рішень), вчинені одноособово та з цілковитим ігноруванням положень банківського законодавства, за жодних обставин не можуть призвести до фактичного продовження господарювання юридичною особою, що не підпорядкована Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (який здійснює повноваження з управління такою юридичною особою) та Національному банку України, однак при цьому отримує права та обов'язки за зобов'язаннями банку.

Відповідна прогалина в правовому регулюванні повернення банківської ліцензії не дає підстав вважати, що на банк не розповсюджуються вимоги банківського законодавства, в тому числі й ті, що передбачають обов'язок конкретної послідовності дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо банку, який визнано проблемним та який цього статусу не змінив.

Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/698/16.

Невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки іншим судом суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності.

Отже, відсутність законодавчого врегулювання не може бути підставою для порушення конституційних гарантій та прав особи, тому неможливість повернення / відновлення Національним банком України банківської ліцензії Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" за рішенням суду не звільняла Національний банк України від виконання ним обов'язку щодо застосування заходів щодо такого банку, спрямованих на:

1) прийняття рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству України - у випадку виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку та / або приведення ним своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства (враховуючи чинність постанови Національного банку України від 01.10.2015 р. № 659/БТ про віднесення до категорії проблемних); або

2) застосування заходів для забезпечення виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб проблемного банку з ринку з дотриманням законодавчо визначених процедур та строків їх проведення - у разі неприведення банком своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства.

У матеріалах справи відсутні докази приведення Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний компанія") своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства, правлінню Національного банку України (згідно із встановленими законом повноваженнями) належало прийняти нове рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних або про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, що надало б Фонду гарантування вкладів фізичних осіб законні підстави для початку здійснення процедури виведення банку з ринку (прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у межах власної виключної компетенції рішень про запровадження тимчасової адміністрації або про початок процедури ліквідації відповідно).

Відсутність належного законодавчого регулювання (порядку "відновлення" банківської ліцензії у випадку скасування судовим рішенням відповідних рішень Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, спрямованих на здійснення процедури виведення банку з ринку) та невжиття державним органом (Національним банком України) відповідних заходів призвело до правової невизначеності як щодо статусу Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (нова назва - Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія"), так і щодо визначення органу/суб'єкта, наділеного повноваженнями на управління такою юридичною особою.

Так, органами управління Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" неодноразово приймались рішення та державними реєстраторами вносились відповідні реєстраційні записи щодо зміни назви, місцезнаходження акціонерного товариства, нової редакції статуту, видів діяльності товариства та призначались органи управління.

Статус банка набувається з моменту прийняття Національним банком України рішення про видачу банківської ліцензії з одночасним внесенням регулятором запису до Державного реєстру банків, тоді як втрата юридичною особою такого статусу відбувається у результаті завершення реорганізації банка або його ліквідації за спеціальною процедурою, яка здійснюється (за винятком процедури добровільної ліквідації) державною спеціалізованою установою - Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у визначеному банківським законодавством порядку, кінцевим наслідком чого (реорганізації чи ліквідації) є здійснення Національним банком України запису в Державному реєстрі банків про припинення банка. При цьому відкликання банківської ліцензії не є самостійною підставою для втрати юридичною особою статусу банка.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції, зокрема, щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідації. У визначених законом випадках Фонд гарантування вкладів фізичних осіб може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду (ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банка та не пізніше наступного робочого дня розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банка (ч. 5 ст. 77 Закону "Про банки і банківську діяльність", ч. 4 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

З дня початку процедури ліквідації банка припиняються всі повноваження органів управління банка та органів контролю, а у випадку, якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банка тимчасова адміністрація банка припиняється (п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення ліквідації банка врегульовані статтею 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відсутність належного законодавчого регулювання (порядку "відновлення" банківської ліцензії у випадку скасування судовим рішенням відповідних рішень Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, спрямованих на здійснення процедури виведення банка з ринку) та невжиття державним органом (Національним банком України) відповідних заходів призвело до правової невизначеності як щодо статусу Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (нова назва - Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія"), так і щодо визначення органу/суб'єкта, наділеного повноваженнями на управління такою юридичною особою.

Зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов'язків цієї юридичної особи, які виникли раніше у зв'язку зі здійсненням нею банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб'єктності як банківської установи, оскільки внаслідок цього не створено нового учасника правовідносин, отже, Публічне акціонерне товариство "Укрінбанк" та Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888 і єдиним обсягом прав та обов'язків.

Зміна найменування банка без попереднього погодження Національного банку України чи зміна організаційно-правової форми без здійснення процедури реорганізації банка в установленому банківським законодавством порядку не допускаються, тому відповідні зміни до статуту самі по собі не могли бути підставою для втрати зазначеним товариством статусу банка.

Внаслідок бездіяльності центрального органу державного управління (Національного банку України), а також через незапровадження органом законодавчої влади нормативного регулювання порядку "відновлення" банківської ліцензії у випадку скасування судовими рішеннями відповідних рішень Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, спрямованих на здійснення процедури ліквідації банка, чи порядку подальшого виведення неплатоспроможного банка з ринку за цих умов, боржника варто вважати таким, що був позбавлений можливості зберігати правовий статус банка.

З урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод здійснення судової процедури банкрутства Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" у визначеному законодавством про банкрутство порядку є формою реалізації компанією та усіма її кредиторами права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Такий порядок дій стабілізує правову ситуацію навколо зазначеного товариства і забезпечить захист прав та інтересів усіх учасників спірних правовідносин.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.10.2024 р. у справі № 913/266/20.

При цьому Верховний Суд у постанові від 16.10.2024 р. у справі № 913/266/20 прийняв до уваги висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 р. у справі № 925/698/16, щодо повноважень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на управління банком попри скасування у судовому порядку як рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про початок процедури ліквідації, так і рішення про запровадження тимчасової адміністрації, однак встановив, що здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (ПАТ "Українська інноваційна компанія") виявилося неможливим, оскільки єдиною встановленою законом підставою для початку такої процедури є відповідне рішення правління Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

За відсутності нормативного регулювання продовження процедури виведення банку з ринку шляхом ліквідації у випадку скасування у судовому порядку рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії саме Національному банку України як уповноваженому суб'єкту на здійснення банківського нагляду належало прийняти у межах своєї компетенції відповідні рішення, чого зроблено не було.

Разом з цим, у справах № 826/15260/17 та № 826/11199/16 суди відмовили у задоволенні позовів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах (у тому числі відповідно до рішень загальних зборів від 13.07.2016 р.), тоді як Національний банк України не звертався з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів, змін до статуту чи скасування записів у ЄДР, незважаючи на те, що з моменту ухвалення відповідних рішень минуло понад шість років.

З огляду на зазначене, у постанові Верховного Суду від 16.10.2024 р. у справі № 913/266/20, а також врахувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28.01.2025 р. у справі № 921/534/23, Публічне акціонерне товариство "Укрінбанк" та Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888, а зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов'язків цієї юридичної особи щодо зобов'язань, які виникли до внесення відповідних змін до статуту зазначеної юридичної особи.

Схожі за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у від 28.01.2025 р. у справі № 921/534/23, від 18.02.2025 р. у справі № 915/741/21, від 26.02.2025 р. у справі № 908/401/18, від 20.03.2025 р. у справі № 909/578/17, від 20.03.2020 р. у справі № 902/538/16.

За таких обставин поширена ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачем інформація на своєму сайті в розділі "Новини та медіа. Пресрелізи" у статті "Фонд гарантування вкладів відновив контроль над зомбі-банком ПАТ "КСГ БАНК" за вебадресою: https://www.fg.gov.ua/articles/58470-fond-garantuvannya-vkladiv-vidnoviv-kontrol-nad-zombi-bankom-pat-ksg-bank.html, стосується Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" та ОСОБА_1 як акціонера останнього, який має прямий вирішальний вплив.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (постанова Верховного Суду від 15.06.2022 р. у справі № 910/13849/21).

Статтею 30 Закону України "Про інформацію" визначено підстави для звільнення від відповідальності, а саме ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 р. у справі № 127/22629/15).

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду (постанова Верховного Суду від 01.02.2018 р. у справі № 761/9347/15-ц).

За змістом частини 4 статті 30 Закону України "Про інформацію" додаткові підстави звільнення від відповідальності медіа та журналістів встановлюються Законом України "Про медіа" та іншими законами України.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08.07.1986 р.).

Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення ЄСПЛ у справі "Де Хаес і Гійселс проти Бельгії" від 24.02.1997 р.

Отже, за змістом вказаних норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства та усталеної практики ЄСПЛ судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, і пов'язане із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт сам по собі є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Виходячи з викладеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростування відомостей, що були поширені у тому числі за допомогою мережі "Інтернет" з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 р. у справі № 918/132/20.

При розмежуванні фактичних даних від оціночних суджень слід виходити з того, що за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов (постанова Верховного Суду від 18.03.2021 р. у справі № 927/791/18).

Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати (постанова Верховного Суду від 21.01.2020 р. у справі № 910/10429/18).

Позивачі вважають, що спірна інформація є фактичними твердженнями, що підтверджується висновком експерта № 8081/24-36 від 23.08.2024 р.

Відповідно до вказаного висновку у пресрелізі міститься негативна інформація стосовно акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" та Публічного акціонерного товариства "Укрінком", викладена у формі фактичних тверджень.

Згідно з ч. 1 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 101 ГПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

За ч. ч. 5, 6 ст. 101 ГПК України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

У відповідності до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так, у наданому позивачами висновку експерта зазначено, що з огляду на семантичне значення лексем є підстави інтерпретувати відомості про ПАТ "Українська інноваційна компанія" (попереднє найменування "Укрінбанк") як про компанію, акціонери якої унаслідок реорганізації банківської структури "Укрінбанк" зупинили розрахунки з кредиторами (вкладниками) і в такий спосіб зробили їх "заручниками" своєї фінансової політики.

Однак, як було встановлено вище, зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов'язків цієї юридичної особи, які виникли раніше у зв'язку зі здійсненням нею банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб'єктності як банківської установи, оскільки внаслідок цього не утворився новий учасник правовідносин, тому ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888 і єдиним обсягом прав та обов'язків; - зміна найменування банка без попереднього погодження Національного банку України чи зміна організаційно-правової форми без здійснення процедури реорганізації банка в установленому банківським законодавством порядку не допускаються, відтак відповідні зміни до статуту самі по собі не могли бути підставою для втрати зазначеним товариством статусу банка.

Таким чином, висновок експерта № 8081/24-36 від 23.08.2024 р. складений без урахуванням обставин даної справи та суперечить іншим наявним у ній доказам.

Отже оспорювані позивачами вислови відповідача у вищевказаній статті є суб'єктивною оцінкою, критикою подій, які мали місце і склалися навколо процедури виведення неплатоспроможного банку ПАТ "Укрінкомбанк".

Висловлена характеристика цих дій та подій є суб'єктивним оціночним судженням, критикою, яка заснована на вказаних вище судових рішеннях та обставинах справи, зокрема про порушення і проведення процедури банкрутства, які мали місце і відповідають фактичним обставинам, а вислови авторів статті про "… зомбі-банки…сірої зони…..чиї акціонери тримають у заручниках…" є алегоричними висловами та не можуть бути визнані твердженням про факти.

Незгода позивачів з такими суб'єктивним оціночними судженнями та критикою не може слугувати підставою для висновку про недостовірність інформації, яка підлягає спростуванню, а тому не є предметом судового захисту.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" та ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 17.06.2025 р. у справі № 913/266/20 (913/398/24) прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" не підлягає задоволенню.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за їх подання покладаються на скаржника.

У зв'язку з перебуванням судової колегії у складі: головуючий суддя - Буравльов С.І., судді - Шапран В.В., Андрієнко В.В. у підготовці для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України з 17.11.2025 р. по 21.11.2025 р., повний текст постанови у цій справі складено 24.11.2025 р.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 17.06.2025 р. у справі № 913/266/20 (913/398/24) залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24.11.2025 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран