Єдиний унікальний номер 643/13532/23
Номер провадження 22-ц/818/1920/25
20 листопада 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Березюк А.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Чернишової О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2024 року в складі судді Тимош О. М. по справі № 643/13532/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання припиненим права користування нерухомим майном, виселення, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання припиненим права користування нерухомим майном, виселення.
Позовна заява мотивована тим, що сторони по справі з 20 лютого 1993 року перебували у шлюбі, що розірваний 14 квітня 2023 року рішенням Московського районного суду м. Харкова по справі № 643/1560/23.
До розірвання шлюбу родина проживала у двокімнатній ізольованій квартирі АДРЕСА_1 загальною площею 45,0 кв м, житловою - 30,4 кв м, вартістю 5300,00 грн, придбаною за власні кошти на ім'я позивача за договором купівлі-продажу від 04 березня 1997 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Марченко В. М. за реєстровим № 3023.
Вказав, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 систематично не дає йому проживати у спірній квартирі, незважаючи на його неодноразові прохання звільнити квартиру, він змушений більше часу проводити в квартирі своєї матері, при його намаганні повернутися в своє житло відповідачка щоразу викликає поліцію та заявляє про насильство з його боку. На його пропозиції колишній дружині повернутися за місцем її реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 не реагує, не йде на перемовини про виплату коштів, не сплачує комунальні платежі і націлена на самостійне проживання у спірній квартирі без надання йому можливості користуватися квартирою.
Зазначив, що договір найму з відповідачкою не укладався, добровільно звільнити приміщення вона не бажає, тому він змушений звернутися за захистом прав до суду. Відповідачка самоправно, без достатніх правових підстав, займає квартиру, тобто перешкоджає йому користуватися його власністю. Після розірвання шлюбу припинилася обставина, яка була підставою набуття ОСОБА_2 права користування його житловим приміщенням, відповідачка не зареєстрована у вказаній квартирі, її подальше перебування у цій квартирі є неможливим.
Просив визнати припиненим право ОСОБА_2 на користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та зобов'язати її звільнити вказану квартиру, вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що спірна квартира придбана під час перебування сторін у шлюбі, презумпцію права спільної сумісної власності не спростовано, тож відповідачка як співвласниця квартири не може бути обмежена у здійсненні права власності, зокрема шляхом позбавлення (припинення) права користування нерухомим майном та виселення з нього.
На вказане судове рішення 17 січня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 через представника до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов, стягнути з відповідачки судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Вважає, що ним доведено, що спірна квартира є його особистою власністю, придбана ним за кошти, подаровані його батьками, що підтверджується письмовими доказами та показаннями свідків. Вказані гроші дарувалися з метою купівлі ним нерухомості взамін на його відмову від частки у батьківській квартирі в подальшому на користь рідної сестри. Також вказані факти та відсутність у свідків неприязних стосунків з відповідачкою підтверджується письмовими доказами по справі (заява ОСОБА_1 про відмову від спадщини батька ОСОБА_3 по спадковій справі, довідкою про середню заробітну плату позивача, копією ощадної книжки матері позивача) та не були спростовані стороною відповідача в судовому засіданні.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
28 липня 2025 року до суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів, що підтверджують придбання квартири на подаровані його батьками гроші, а саме: листи Управління освіти від 09 червня 2025 року, від 10 червня 2025 року, 30 червня 2025 року, архівну довідку про заробітну плату від 11 грудня 2024 року, лист ГУ ДПС від 01 квітня 2025 року, лист ДП « Харківський завод Шевченка» від 11 червня 2025 року, інформаційну довідку щодо квартири по АДРЕСА_2 .
Вказав, що ці докази подаються тільки зараз у зв'язку з тим, що можливість їх отримання була ускладнена відповідями ГУ ДПС щодо відсутності даних на запит суду, враховуючи давність запитуваної інформації, зміну прізвища відповідачки, відсутність ідентифікаційного коду, також відсутності вказаних даних у ПФУ, реорганізацію та подальшу ліквідацію підприємства відповідача та позивача, надання відповідей про відсутність інформації щодо відповідачки.
Вказані докази колегія суддів не приймає на підставі частини 3 статті 367 ЦПК України, оскільки вони не були подані до суду першої інстанції, отримані вже після ухвалення оскаржуваного рішення суду і не були предметом розгляду суду першої інстанції, що виключає можливість їх прийняття апеляційним судом. Наведені позивачем причини неподання доказів не є поважними, оскільки справа перебувала у провадженні суду першої інстанції з 2023 року, та він мав достатньо часу для подання доказів протягом її розгляду судом першої інстанції.
У судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не з'явилася.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 20 листопада 2025 року надіслані апеляційним судом на адресу ОСОБА_2 - повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с. 252-253), крім того повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України (т. 1, а.с. 249).
Карпухіним Дмитром Юрійовичем, який діє в інтересах ОСОБА_2 , отримано 14 серпня 2025 року в електронному кабінеті (т. 1, а.с. 246).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Чернишову О.Ю., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 20 лютого 1993 року, який розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 березня 2023 року (а.с. 13-14).
За договором купівлі-продажу від 04 березня 1997 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Марченко В.М., ОСОБА_1 придбав у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,0 кв м, за 5300,00 грн (а.с.30-31).
З довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об'єкт нерухомого майна від 17 серпня 2023 року станом на 31 грудня 2012 року вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 04 березня 1997 року нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Марченко В.М. № 3013 (а.с. 32-33).
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується штампом у паспорті та довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (а.с. 8, 23).
Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.22).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 , після його смерті відкрилась спадщина на частину квартири за адресою: АДРЕСА_4 , що належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30 січня 1998 року за реєстраційним № 5А-98-114861. Позивач ОСОБА_1 заявою від 11 листопада 2020 року повідомив нотаріуса, що спадщину не прийняв та не буде звертатись до суду з приводу продовження строку для прийняття спадщини (а.с. 103-106, 129).
Як вбачається з листа начальника ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області на звернення ОСОБА_1 від 27 вересня 2023 року та 10 жовтня 2023 року щодо колишньої дружини, з матеріалів перевірки встановлено, що конфліктна ситуація, що склалася, має цивільно-правовий характер, не встановлено підстав для внесення матеріалу перевірки до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 11).
Також суду надано копії заяв від 25 вересня 2023 року та від 25 липня 2023 року, адресованих Харківському РУП № 2 ГУНП в Харківській області без підтвердження отримання заяв адресатом (а.с. 9-10, 12).
Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_1 - мати позивача повідомила, що спірну квартиру син придбав за кошти в сумі приблизно 6500,00 доларів, які були подаровані йому нею та її чоловіком, до квартири син переїхав з сім'єю. Син працював на залізниці, невістка - в дитсадку, власні заощадження син та невістка не вкладали в квартиру. Син відмовився від спадщини на користь сестри після смерті батька, оскільки йому придбали квартиру. Документи щодо дарування коштів сину не оформлювали. З наданих сину коштів на придбання квартири 3000,00 доларів були їх, а 3500,00 доларів вони позичили.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 - сестра позивача, пояснила, що кошти на придбання квартири позивачу подарувала батьки, сума їй не відома. Брат відмовився на її користь від спадщини у 2021 році.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У справі, що переглядається, спір виник між ОСОБА_1 , який є номінальним власником спірного житла, та ОСОБА_2 , колишньою дружиною позивача, під час шлюбу з якою було придбане спірне житло.
Розглядаючи спір, слід вирішити питання про співвідношення і застосування статей 391, 395, 405, 406 ЦК України та статей 64, 150 та 156 ЖК України.
Аналіз положень статей 64, 150, 156, 162 ЖК України дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об'єднань.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин1 і 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).
Згідно з частинами 1, 4 статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Отже, аналіз положень ЖК України та ЦК України свідчить про те, що у частині 1 статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов'язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім'ї власника.
Під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Права члена сім'ї, у тому числі і житлові, розглядаюся як постійні.
Водночас відповідно до частин 1 та 2 статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Приписи статті 406 ЦК України у спорі між власником та членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини 1 статті 405 ЦК України.
Отже, при розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що ОСОБА_2 як член сім'ї ОСОБА_1 була вселена у спірне житло з дозволу власника, а після зміни характеру їх відносин продовжує проживати у цьому житлі, такий перехід не припиняє сервітут ОСОБА_2 на право проживати у спірній квартирі.
Ухвалюючи судове рішення по суті спору, суд першої інстанції зазанчив, що спірна квартира придбана під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, є їх спільною сумісною власністю, цю презумпцію позивачем не спростовано, тому суд дійшов висновку про неможливість визнання припиненим права ОСОБА_2 , яка є співвласницею квартири, на користування нею і зобов'язання її звільнити квартиру.
При цьому у провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває справа № 643/4894/24 за позовом ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, предметом якої є спірна квартира, яка наразі не розглянута.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина 2 статті 264 ЦПК України).
У своєму позові ОСОБА_1 ставив питання про визнання припиненим права користування нерухомим майном та виселення, вимог щодо визнання між сторонами права власності на спірне майно позивачем заявлено не було.
Оскільки при ухваленні судового рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволення позову з тих підстав, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін слід скасувати, апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржене судове рішення в частині підстав відмови у позові змінити, виклавши їх у мотивувальній частині в редакції цієї постанови.
Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 фактично залишено без задоволення, підстави для перерозподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 21 листопада 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина