Єдиний унікальний номер 611/868/21
Номер провадження 22-ц/818/2527/25
20 листопада 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Березюк А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 23 січня 2025 року в складі судді Коптєва Ю.А. по справі № 611/868/21 за позовом ОСОБА_1 до Структурного підрозділу «Слов'янська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання дій незаконними, скасування наказу та стягнення заробітної плати за період відсторонення від роботи,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Структурного підрозділу «Слов'янська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання дій незаконними, скасування наказу та стягнення заробітної плати за період відсторонення від роботи.
Позов, з урахуванням уточнень, мотивовано тим, що він працює на посаді електромеханіка дільниці ІІ групи структурного підрозділу «Слов'янська дистанція сигналізації та зв'язку «Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця». 29 листопада 2021 року його ознайомлено з повідомленням про обов'язкове профілактичне щеплення та відсторонення у випадку не проведення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.
Наказом начальника структурного підрозділу «Слов'янська дистанція сигналізації та зв'язку Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» від 08 грудня 2021 року № 576 в-т його відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року.
Вказував, що він працює елелектромеханіком та не є особою, на яку розповсюджуються положення постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236.
Відстороненням від роботи відповідач порушив його право на працю, гарантоване ст.43 Конституції України та КЗпП України. Вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов'язкові, ні як обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї хвороби за епідемічними показаннями.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати протиправним/незаконним та скасувати наказ начальника структурного підрозділу «Слов'янська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Донецька залізниця АТ «Українська залізниця» від 08 грудня 2021 року № 576 в-т “Про відсторонення від роботи електромеханіка дільниці П групи ОСОБА_1 » та стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи за період з 09 грудня 2021 року по 21 березня 2022 року в розмірі 30852,40 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.
18 січня 2022 року АТ «Українська залізниця» подано відзив із запереченнями на позовну заяву, в якому товариство просило позов залишити без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що відсторонення ОСОБА_1 проведено у відповідності до вимог чинного законодавства, підстави для визнання незаконним та скасування відповідного наказу відсутні.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року працівники АТ «Укрзалізниця» підлягають обов'язковій вакцинації проти COVID-19.
Зважаючи, що позивач є працівником АТ «Укрзалізниця» та не пройшов обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, роботодавець був зобов'язаний відсторонити його від роботи відповідно до діючого законодавства.
Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 23 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсторонення позивача відбулося відповідно до вимог закону, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає наявність соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації проти COVID-19 підвищувало ризик захворюваності оточуючих. Також, вирішуючи спір, суд вказував, що індивідуальне обмеження, як тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров'я суспільства від серйозних загроз, пов'язаних із поширенням на території України COVID-19.
На вказане судове рішення засобами поштового зв'язку 26 лютого 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що наказ про його відсторонення від роботи не містить жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо.
Наказ МОЗ № 2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» - відсутні.
Календар профілактичних щеплень в Україні серед переліку обов'язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, не передбачає щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Вказував, що підставою для відсторонення працівника, є наявність подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення від роботи особи, яка ухиляється від щеплення,
Отже, вирішувати питання щодо відсторонення особи від роботи уповноважена виключно посадова особа державної санітарно-епідеміологічної служби, а не роботодавець. За відсутності подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби факт ухилення особи від щеплення належним чином не встановлено.
За відсутності в роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи відсторонення від роботи (виконання робіт) працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є незаконним.
Оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави. Стаття 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення, така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, бо в справі не має відповідного письмового підтвердження від лікаря або акту засвідченого свідками, що позивач відмовляється від щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Вказував, що профілактичне щеплення проти COVID-19 має бути виключно добровільним.
15 квітня 2025 року АТ “Українська залізниця» в особі регіональної філії “Донецька залізниця» АТ “Українська залізниця» подано відзив, в якому відповідач просив рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, в тому числі працівників АТ «Укрзалізниці», які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом.
Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Позивачу було доведено інформацію про правові наслідки відмови або ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб».
У матеріалах справи відсутні відомості про наявність у ОСОБА_1 протипоказань для вакцинації.
При цьому, специфіка вказаної позивачем посади не передбачала дистанційну форму роботи, були необхідні прямі соціальні контакти позивача на робочому місці.
Зважаючи, що приблизна кількість соціальних контактів на робочому місці протягом одного робочого дня ОСОБА_1 складає приблизно 130 контактів за робочий день, з метою усунення ризику інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 АТ «Укрзалізниця» було змушене ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.
У судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 20 листопада 2025 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
ОСОБА_1 отримано 26 травня 2025 року без електронного кабінету (т. 2, а.с. 8).
Структурним підрозділом «Слов'янська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» отримано 23 травня 2025 року (т. 2, а.с. 5).
Адвокатом Комісаровою Альоною Вікторівною, яка діє в інтересах Структурного підрозділу «Слов'янська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», отримано 05 червня 2025 року в електронному кабінеті (т. 1, а.с. 248).
АТ «Українська залізниця» отримано 19 травня 2025 року в електронному кабінеті (т. 1, а.с. 249).
Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» - повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 2, а.с. 1-2), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України (т. 1, а.с. 252).
У відзиві на апеляційну скаргу Комісарова Альона Вікторівна, яка діє в інтересах Структурного підрозділу «Слов'янська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» зазначила проводити судовий розгляд справи без участі представника відповідача (т. 1, а.с. 230).
17 листопада 2025 року на адресу суду надійшла заява від ОСОБА_1 у якому він просить проводити судове засідання без його участі (т. 2).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції (не) відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що з 22 березня 2010 року позивач перебуває у трудових стосунках з АТ «Українська залізниця» (а.с 12)
12 липня 2021 року ОСОБА_1 прийнято на посаду електромеханіка дільниці ІІ групи структурного підрозділу «Слов'янська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» (а.с. 13)
Наказом № 576 в- т від 08 грудня 2021 року позивача з 09 грудня 2021 року було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 (форма № 028-1/О) (а.с. 14).
Наказом начальника структурного підрозділу «Слов'янська дистанція сигналізації та зв'язку «Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» від 21 березня 2022 року було скасовано Наказ від 08 листопада 2021 року № 576 в-т «Про відсторонення від роботи електромеханіка дільниці ІІ групи ОСОБА_1 » (а.с. 95).
Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина 1 статті 46 КЗпП України).
Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону праці» громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
У статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83 (зокрема, АТ «Укрзалізниця»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, пунктами 2, 3 якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21зазначено, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.
Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Згідно зі статтею 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У цій справі встановлено, що позивач працював на посаді електромеханіка дільниці ІІ групи структурного підрозділу « Слов'янська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця». Сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 мав широкі соціальні контакти на робочому місці. Вказані доводи відповідача АТ «Укрзалізниця» позивачем не спростовано.
Встановивши, що специфіка посади позивача не передбачала дистанційної форми робити, були необхідні прямі соціальні контакти позивача на робочому місці, кількість яких становила до 130 на день та ОСОБА_1 не надав документа, який підтверджує вакцинацію проти Covid-19, чи висновку лікаря щодо наявності протипоказань щодо щеплення, врахувавши, що без відсторонення позивача на роботі та виконання ним посадових обов'язків призвело б до контактування з іншими працівниками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання незаконним і скасування наказу відповідача, оскільки відсторонення позивача від роботи є правомірним та пропорційним переслідуваній меті, адже вжиті заходи були спрямовані на уникнення загрози виникнення та поширення особливо небезпечної інфекційної хвороби.
Враховуючи відсутність підстав для визнання незаконним оспорюваного наказу, також правильним є висновок суду про відмову у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи апеляційної скарги про те, що застосування до позивача такого заходу не передбачало жодної індивідуальної оцінки і не є пропорційним переслідуваній меті охорони здоров'я населення і позивача, не спростовують висновків суду про правомірність відсторонення позивача від роботи, враховуючи що позивач обіймав посаду, яка передбачає прямі соціальні контакти.
Об'єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров'я суспільства від серйозних загроз, пов'язаних із поширенням на території України COVID-19.
Інші аргументи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 23 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 21 листопада 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина