Справа № 381/2347/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/5924/2025 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
18 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2025 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
В провадженні Фастівського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження №12024110000000636за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Під час судового засідання прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , мотивуючи його тим, що наявні ризики передбачені п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення. Також зазначив, що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, будучи обвинуваченим у іншому кримінальному провадженні за ч.4 ст.185 КК України, та, зважаючи на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, вважає, що інші запобіжні заходи не пов'язані з позбавленням волі не здатні забезпечити дієвість кримінального провадження та запобігти ризикам передбаченим у ст. 177 КПК України.
Ухвалою суду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено та продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 13 грудня 2025 року включно.
Суд, обґрунтовуючи доцільність перебування обвинуваченого під вартою, визнав доведеним, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, продовжують існувати, вони є реальними і на момент розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 не зменшилися.
Також суд у своїй ухвалі зазначає, що при наданні оцінки наявного ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України суд виходить з тих обставин, що обвинувачений ОСОБА_7 може незаконно впливати на свідків з метою спотворення об'єктивної картини вчиненого. З урахуванням того, що судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_7 ще триває, суд вважає, що ризик прийняття обвинуваченим спроб незаконного впливу на свідків, які безпосередньо судом не допитані, з метою переконання або змушення надати покази у вигідному для нього аспекті є реальним. Надаючи оцінку ступеню наявного ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_7 , на даний час не має постійного місця роботи, тобто джерело його доходів не відоме, також враховує наявність судимості за тяжкий корисливий злочин, а тому перебуваючи на волі, в разі застосування більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, останній матиме можливість вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Крім того вказує, що будь-яких обставин, які б унеможливлювали подальше утримування ОСОБА_7 під вартою суду не надано, скарг та заперечень щодо перебування саме під цим запобіжним заходом від нього не надходило. Даних, що стан здоров'я ОСОБА_7 категорично не дозволяє його утримувати під вартою, у суду немає.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2025 та ухвалити нову, якою обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту без визначення застави з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що ухвала є незаконною та такою, що прийнята з порушенням вимог кримінального процесуального Закону, продовження тримання під вартою щодо ОСОБА_7 є недоцільним, оскільки такий запобіжний захід як тримання під вартою є надто суворим, невиправданим і бездоказовим з боку обвинувачення з позиції наявності можливих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Вважає, що ризики, які були вказані у клопотанні прокурора про продовження строку тримання під вартою є формальними. Також прокурором не було наведено належного обґрунтування підозри ОСОБА_7 .
Також захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_7 страждає на гострий простатит, 25.12.2024 отримав синтезований консолідований розрив лівого акроміально-ключичного з'єднання та перелом ІІІ пальця лівої кістки, перелом дистальної фаланги ІІІ пальця лівої кисті, а також зазначає, що ОСОБА_7 є особою, яка постійно проживала на території радіоекологічного контролю у 1986 році у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС, здійснює волонтерську діяльність, за місцем постійного проживання характеризується позитивно, має середню спеціальну освіту та на своєму утриманні має тяжко хвору матір, яка є особою з інвалідністю 2 групи, має постійне житло та проживає разом зі своїми батьками. Також відсутній ризик його виїзду за кордон оскільки у нього відсутній паспорт для виїзду за кордон.
Відповідно до вимог ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Про розгляд апеляційної скарги прокурор, обвинувачений повідомлені, клопотань про розгляд апеляційної скарги за їх участю до суду не надходило.
Заслухавши захисника, який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
У відповідності до ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Суд, розглядаючи питання доцільності перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, фактично дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку тримання його під вартою у зв'язку з продовженням існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ст.177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , оскільки продовжують існувати обставини, які виправдовують подальше обмеження права останньої перебувати на волі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_7 на час судового розгляду.
Як випливає із змісту судового рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд врахував обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів, приймаючи до уваги також дані про обвинуваченого у сукупності з іншими наведеними вище даними, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше обраний щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть на даному етапі розгляду кримінального провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України.
Рішення суду першої інстанції не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Посилання апеляційної скарги захисника на недоведеність прокурором заявлених ризиків не знайшло свого підтвердження, оскільки судом в повній мірі було перевірено наявність ризиків, надано їм належну оцінку.
Даних про те, що обвинувачений ОСОБА_7 має такий стан здоров'я, який перешкоджає йому перебувати під вартою в умовах СІЗО, провадження за апеляційною скаргою не містить.
Наявність у обвинуваченого місця проживання та реєстрації, наявність на утриманні матері не є тими стримуючими факторами, які б могли запобігти можливим проявам позапроцесуальної поведінки та не є підставами для обрання менш суворого запобіжного заходу.
Інших переконливих доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків судді про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_7 , апеляційна скарга не містить.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого продовжено судом першої інстанції, має забезпечити виконання обвинуваченого ОСОБА_7 процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні на даній стадії судового розгляду.
Порушень норм кримінального процесуального законодавства та міжнародного законодавства, які б могли слугувати безумовними підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин ухвала суду є законною.
Керуючись ст.ст.404,405,407,419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2025 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Суддя: Суддя: