Справа № 759/14368/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/5571/2025 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
18 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
В провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження № 42022000000000425 від 05.04.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 111 (у редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014), ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 111-1 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор завив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , мотивуючи його тим, що ризики, передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані під час обрання та продовження обвинуваченому запобіжного заходу, не змінилися. Наявність ризиків обґрунтував тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні ,зокрема, особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна, усвідомлюючи невідворотність покарання та його наслідки, з метою уникнення відповідальності за вчинене, може переховуватися від суду; обвинувачений може впливати на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Ухвалою суду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено та продовжено строк тримання під вартою на 60 днів до 07 листопада 2025 року включно.
Суд, обґрунтовуючи доцільність перебування обвинуваченого під вартою, визнав доведеним, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, продовжують існувати, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів в інтересах російської федерації з метою завдання шкоди Україні, існує висока ймовірність того, що представники рф можуть надати йому прихисток на території держави-агресора, а відтак існують обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_7 , усвідомлюючи невідворотність реального покарання за інкриміновані злочини (позбавлення волі до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна), з метою ухилення від кримінальної відповідальності може вчинити дії для втечі та переховування, в тому числі на тимчасово непідконтрольній території України.
Також на думку суду існує ризик ОСОБА_7 впливати на свідків адже, свідки, покази яких з огляду на вимоги ч. 1 ст. 23 КПК України, мають бути отримані безпосередньо судом, ще не допитані, обвинувачений може впливати на них шляхом вмовлянь, використовуючи при цьому свій авторитет, а також шляхом підкупу, з метою змусити змінити покази на свою користь. А також з огляду на те, що на даний час вторгнення російської федерації на територію України триває, тому обвинувачений може продовжити кримінальні правопорушення, а також іншим чином перешкоджати кримінальному провадженні, шляхом підбурення осіб які були свідками кримінального провадження, використовувати свої політичні зв'язки.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою, зокрема домашній арешт, враховуючи стадію судового провадження не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченому.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2025 в частині тримання під вартою та ухвалити нову, якою змінити запобіжний захід на домашній арешт за місцем його реєстрації та проживання, а саме: АДРЕСА_1 та/або у частині не визначення такого альтернативного запобіжного заходу, як застави, та визначити розмір застави, як альтернативний запобіжний захід відповідно в межах п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
В обґрунтування апеляційній скарзі зазначає, що рішення судді першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки матеріали, які долучила сторона обвинувачення до клопотання не підтверджують кваліфікуючі ознаки інкримінованих підозрюваному ОСОБА_7 злочинів.
З приводу ризиків, які були зазначені, вказує, що вони є виключно припущеннями органу досудового розслідування, їх існування не доведено у судовому засіданні, були лише перелічені прокурором, а кожен конкретний ризик має бути доведеним та обґрунтованим. Суд в свою чергу не дослідив питання наявності доказів вказаних ризиків, не перевірив на відповідність вимогам КПК України клопотання в цій частині, не надав доводам прокруора належну оцінку, а також при розгляді клопотання не перевірив та не зазначив у своєму рішенні, обов'язкові обставини, визначені п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Вважає, що ризик переховуватися від органів досудового розслідування та суду відсутній, оскільки ОСОБА_7 самостійно без будь-якого переслідування зі сторони правоохоронних органів прибув на територію України із тимчасово окупованих територій шляхом перетину кордону третіх країн, що свідчить, що особа не бажала переховуватися. Окрім цього, ОСОБА_7 6 місяців перебував на території України і не вживав заходів втечі, добровільно надав органу досудового розслідування свій номер телефону. Також є необґрунтованим визнання судом наявності ризику незаконно впливати на потерпілого, свідків іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, оскільки доказів на підтвердження цього ризику суду надано не було. Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення також нічим не підтверджений, оскільки неможливо ані фізично, ані юридично продовжити кримінальне правопорушення, яке вже перебуває на розгляді у суді.
Також у апеляційній скарзі захисник зазначила, що ОСОБА_7 є інвалідом ІІ групи та має захворювання ішемічна проблема серця, стенокардія ІІІФК постінфарктний стан, атеросклеротичний кардиосклероз, потребує постійного нагляду лікаря і прийому ліків на постійній основі. Зазначену інформацію суд першої інстанції до уваги не взяв.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_9 подав пояснення до апеляційної скарги захисника обвинуваченого у яких зазначив, що судом першої інстанції при розгляді клопотання про зміну запобіжного заходу не враховано можливості визначення застави згідно ч. 4 ст. 183 КПК України, а також судом не враховано належну процесуального поведінку обвинуваченого. Щодо ризиків заявлені у клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу зазначає, що вони не підтверджуються матеріалами справи.
Заслухавши доповідь судді, захисників та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
У відповідності до ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Суд, розглядаючи питання доцільності перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, фактично дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку тримання його під вартою у зв'язку з продовженням існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,4,5 ст.177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , оскільки продовжують існувати обставини, які виправдовують подальше обмеження права останнього перебувати на волі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_7 на час судового розгляду.
Як випливає із змісту судового рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд врахував обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів, приймаючи до уваги також дані про обвинуваченого у сукупності з іншими наведеними вище даними, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше обраний щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть на даному етапі розгляду кримінального провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України.
Рішення суду першої інстанції не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Посилання захисників та обвинуваченого на недоведеність прокурором заявлених ризиків не знайшло свого підтвердження, оскільки клопотання прокурора містить відповідні відомості щодо існування заявлених ризиків з посиланням на відповідні аргументи, судом було перевірено наявність ризиків та доводам прокурора надано належну оцінку.
Даних про те, що обвинувачений ОСОБА_7 має такий стан здоров'я, який перешкоджає йому перебувати під вартою в умовах СІЗО, провадження за апеляційною скаргою не містить.
Наявність у обвинуваченого місця проживання та реєстрації не є тими стримуючими факторами, які б могли запобігти можливим проявам позапроцесуальної поведінки та не є підставами для обрання менш суворого запобіжного заходу.
Доводи апеляційної скарги про те, що обвинувачення ОСОБА_7 є необгрунтованими та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи не може бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, оскільки висновок про відсутність чи наявність складу кримінального правопорушення є повноваженнями суду першої інстанції, який розглядає в даний час кримінальне провадження по суті.
Інших переконливих доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків судді про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_7 , апеляційна скарга не містить.
За змістом ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються, у вчиненні злочинів, передбачених ст. 111, ст. 111-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід лише у вигляді тримання під вартою.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого продовжено судом першої інстанції, має забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Частиною 4 ст.183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Рішення суду про не визначення обвинуваченому ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави на стадії підготовчого судового засідання узгоджується з вимогами ч.4 ст.183 КПК України.
Порушень норм кримінального процесуального законодавства та міжнародного законодавства, які б могли слугувати безумовними підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин ухвала суду є законною.
Керуючись ст.ст.404,405,407,419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2025 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Суддя: Суддя: