11 листопада 2025 року місто Київ
Справа № 367/501/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/15065/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Семенякою Василем Васильовичем, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 липня 2025 року (ухвалено у складі судді Мерзлого Л.В., дата складення повного рішення не вказана)
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року позивач, через свого представника - адвоката Костроміну В.А., звернулась до суду з указаним позовом, у якому просила:
1) позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
2) стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 24.04.2009 зареєструвала шлюб з відповідачем, який рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 28.05.2012 було розірвано, при тому, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені з квітня 2010 року.
Указувала, що фактично прожили у шлюбі з ОСОБА_1 один рік, відповідач приїздив лише на вихідні, але не кожні.
Від шлюбу сторони мають спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З квітня 2010 року (тобто більш як 13 років) відповідач не бере участі у справах сім'ї, життям дитини не цікавиться, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, матеріальної допомоги не надає, додаткові витрати не несе. Тобто не виконує покладених на нього чинним законодавством батьківських обов'язків, чим фактично самоусунувся від виховання, утримання та спілкування з донькою. Водночас в останні роки почав добровільно сплачувати аліменти у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З 2010 року відповідач бачив доньку один раз - у 2021 році при оформленні документів на дитину, при тому, що перешкод у спілкуванні з дитиною відповідачу ніхто не створював, останній не мав бажання спілкуватись з дитиною.
Зазначала, що донька проживає разом із нею у місті Хмельницькому, дитина на цей час навчається, їй забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера. Вчителям та вихователям відповідач не телефонував, батьківські збори не відвідував.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ірпінський міський суд Київської області рішенням від 09 липня 2025 року позов задовольнив частково.
Позбавив ОСОБА_1 батьківських прав щодо неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31.12.2024 і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допустив до негайного виконання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з таким рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Семеняка В.В. 30 липня 2025 року через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Зазначає, що відсутні підстави, передбачені ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки вказане є крайнім заходом та застосовується лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками та коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо. На підтвердження своєї позиції посилається на висновки Верховного Суду, зроблені у постановах від 13.03.2019 у справі № 631/2406/15-ц, 29.07.2021 у справі № 686/16892/20, від 07.12.2022 у справі № 562/2695/20, від 03.08.2022 у справі № 306/7/20, від 11.01.2023 у справі № 461/7447/17, від 04.04.2024 у справі № 553/449/20, від 17.06.2021 у справі № 466/9380/17.
Посилається на те, що суд не врахував і не описав аргументів відповідача, спрямованих на спростування позовних вимог про позбавлення батьківських прав про те, що відповідач:
1) не відмовлявся і не відмовляється від батьківських прав та обов'язків щодо своєї дитини;
2) цікавиться життям дитини, її розвитком, дозвіллям, у тому числі переглядає інформацію про дитину у соціальних мережах (зокрема, на сторінці у Facebook, яка наразі є закритою);
3) обізнаний з подіями в житті дитини, зокрема з фактами її відпочинку за кордоном у грудні 2022 р. та на морі в серпні 2019 р.;
4) виявляє турботу про дитину, що підтверджується, зокрема, передачею 7 березня 2017 р. письмової заяви про незаперечення щодо зміни місця реєстрації дитини;
5) брав участь у спільному відвідуванні з дитиною Консульства Республіки Польща у м. Вінниця 20 жовтня 2021 р. з метою оформлення дитині карти поляка;
6) оформив 12 жовтня 2021 р. нотаріальний дозвіл на виїзд дитини за кордон, що свідчить про відповідальне ставлення до її потреб і прав.
Вважає, що суд безпідставно відхилив як докази виконання батьківських обов'язків платіжні інструкції і внаслідок цього безпідставно вказав, що відповідач в добровільному порядку не надає матеріальної допомоги на утримання дитини.
Суд помилково взяв до уваги як докази ухилення від виконання батьківських обов'язків інформацію, що міститься в характеристиці, наданій Комунальним закладом загальної середньої освіти «Ліцей № 5 Хмельницької міської ради» від 8 серпня 2024 р та копіях актів, складених комісією у складі мешканців та членів ОСББ «Скай» від 25.05.2024, 08.08.2024 та 16.10.2023.
Вказує, що суд безпідставно не взяв до уваги Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 495 від 10 квітня 2025 року, відповідно до якого він вважав недоцільним позбавляти відповідача батьківських прав.
Посилається на те, що суд не вирішив клопотання та заяву представника відповідача від 22 червня 2025 року та від 02 липня 2025 року, а розгляд справи завершив без повідомлення відповідача, що є безумовною підставою для скасування рішення.
В частині вирішення вимог про стягнення аліментів посилається на те, що суд неправильно застосував норми статей 183, 184 СК України, оскільки вирішив стягнути аліменти «у твердій грошовій сумі розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходів) відповідача».
Зазначає, що суд не врахував, що на утриманні відповідача перебуває четверо біологічних дітей, а тому частка доходу на аліменти позивачу не може бути більше за 1/8.
Звертає також увагу, що вимога про стягнення аліментів є похідною від вимоги про позбавлення батьківських прав, а тому відмова в задоволенні останньої є підставою для відмови у стягненні аліментів.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Костроміна В.А. проти апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.
На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідач жодного разу в житті не спілкувався з дитиною та бачив дитину за останні 15 років 1 раз зі спини у 2021 році, коли позивач взяла дитину з собою на оформлення дозволу на виїзд дитини, відповідач навіть не підійшов до дитини, щоб хоча б сказати , що він є біологічним батьком. Дитина не те, що не пам'ятає свого біологічного батька, а і не знає його.
Дитина вважає своїм батьком чоловіка матері, який більше 10 років з нею проживає, виховує, піклується, матеріально забезпечує. Про те, що чоловік матері не є її біологічним батьком дитина дізналася перед оформлення дозволу на виїзд, але вона з дитинства називала його батьком.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник відповідача - адвокат Семеняка В.В. доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, викладеними в апеляційній скарзі.
Представник позивача - адвокат Костроміна В.А. проти апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Третя особа - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради свого представника в судове засідання не направила, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином (т. 2 а. с. 222).
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд першої інстанції вважав установленим, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 28.05.2012, шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві 24.04.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , актовий запис №551, було розірвано.
Від вказаного шлюбу сторони мають спільну неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 .
Як вбачається з копії свідоцтва про зміну імені серія НОМЕР_2 , ОСОБА_4 змінила прізвище та власне ім'я на ОСОБА_2 , про що 05.05.2018 Хмельницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) складено відповідний актовий запис №67.
Відповідно до копій довідок про реєстрацію місця проживання особи, позивач ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
З наданих стороною позивача копій актів, складених 25.05.2024, 08.08.2024 та 16.10.2023, комісією у складі мешканців та членів ОСББ «Скай» багатоквартирного житлового будинку, що знаходиться за вищевказаною адресою вбачається, що позивачка ОСОБА_2 самостійно виховує та доглядає неповнолітню доньку - ОСОБА_3 .. За час сумісного проживання у одному будинку, інших осіб, які б займались вихованням та доглядом ОСОБА_3 , окрім бабусі - ОСОБА_6 та дідуся - ОСОБА_7 не спостерігали. Батько дитини - ОСОБА_1 жодного разу не відвідував дитину, за місцем проживання матері та доньки не з'являвся. ОСОБА_2 самостійно займається утриманням, вихованням та доглядом за донькою. Дитина ОСОБА_3 вихована, доглянута та доброзичлива, гарно товаришує з іншими сусідами, скарг та зауважень щодо поведінки останньої не надходило.
Як вбачається з характеристики, наданої Комунальним закладом загальної середньої освіти «Ліцей №5 Хмельницької міської ради», ОСОБА_3 навчається у 10-А класі вказаного навчального закладу з 01.09.2015. За час навчання зарекомендувала себе як здібна та розумна дитина, має високі успіхи у навчанні. Мати дитини - ОСОБА_2 бере активну участь у житті класу, цікавиться життям дитини, залучає доньку до навчальних екскурсій, організовує проведення вільного часу, приділяє увагу вихованню та навчанню дитини. Батько дитини - ОСОБА_1 з класним керівником ніколи не спілкувався, на батьківські збори не з'являвся. Зі слів дитини та матері, останній із сім'єю не проживає, дитиною не цікавиться.
Позивач ОСОБА_2 зверталась до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Хмельницької міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів (справа №686/31212/23), який згідно з відомостями єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою суду від 30.04.2024 року залишено без розгляду за заявою позивача.
З урахуванням віку дитини (15 повних років), та приписів статті 171 СК України в судовому засіданні була заслухана думка неповнолітньої ОСОБА_3 , яка пояснила, що відповідач ОСОБА_1 є її біологічним батьком, який покинув сім'ю, коли їй було менше одного року. За все своє життя бачила батька лише одного разу у 2021 році, коли останній надавав свій дозвіл для виїзду дитини за кордон, проте, інтересу до неї не проявив та навіть не заговорив, після чого їй довелося відвідувати психолога. Додала, що відповідач заблокував її номер телефону, та жодного разу не привітав навіть з днем народження, їй невідомо де знаходиться батько, з ним не спілкується.
Відповідно до копії довідки №531/01/-23 від 29.07.2024, виданої Хмельницьким міським центром соціальних служб управляння праці та соціального захисту Хмельницької міської ради, позивач ОСОБА_2 зверталась до центру зі своєю донькою ОСОБА_3 за отриманням послуги психологічного консультування з метою з'ясування психоемоційного стану дитини та визначення прихильності до кожного з батьків. Результати проведених тестів свідчать про порушену прихильність дитини до батька, відсутність емоційного зв'язку між ними, порушення чи відсутність емоційного контакту та взаємодії між дитиною та батьком. Психологом рекомендовано батькам звертати увагу на дбайливе відношення до дитини задля збереження стійкого емоційного та гармонійного розвитку особистості.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення представників сторін, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, з урахуванням відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення зміні чи скасуванню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Щодо позовних вимог про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав
Задовольняючи такі позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що у судовому засіданні встановлено, що біологічний батько добровільно пішов з життя своєї дитини, коли їй не було і року, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до дитини та її внутрішнього світу, не сприяє створенню умов для отримання нею освіти. І це триває протягом 15 років. Тривала розлука мала наслідком розрив психоемоційних зв'язків між батьком та донькою. Викладені у висновку Органу опіки та піклування Хмельницької міської ради від 11.04.2025 за №962/01-31 твердження, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Має місце факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, він не бере участі у вихованні та утриманні доньки, не піклується про її фізичний, духовний і моральний розвиток, проживає окремо від неї, виявляє байдужість до потреб дитини та щодо своїх батьківських обов'язків, позбавлення відповідача батьківських прав є заходом впливу, який відповідає інтересам дитини.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Апелюючи до помилковості такого висновку, відповідач указував, що суд не навів передбачених ч. 1 ст. 164 СК України підстав для позбавлення його батьківських прав, не обґрунтував необхідності застосування такого крайнього заходу, не врахував і не оцінив його доводи й обставини, що спростовують позовні вимоги про позбавлення батьківських прав.
Колегія суддів не може прийняти вказані доводи як підставу для скасування рішення суду першої інстанції в частині позбавлення відповідача батьківських прав з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За приписами ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно зі ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною належної освіти, готувати її до самостійного життя.
За приписами ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У ст. 9 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року в справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Судова практика в цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22 (провадження № 61-9249св24)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Позивач посилається на тривалу відсутність участі відповідача у житті дитини, ухилення від виконання обов'язків, відсутність турботи про здоров'я, фізичний та духовний розвиток дитини тощо.
У справі, що переглядається, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обставин того, що останній тривалий час (15 років) не цікавиться власною дитиною, не підтримує із нею контакти та фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, унаслідок чого між ним та дитиною фактично втратився психоемоційний зв'язок.
Заперечення відповідача проти позову, аналогічні до доводів апеляційної скарги, є формальними і вказаного не спростовують.
Зокрема його твердження про те, що він «не відмовлявся та не відмовляється від виконання батьківських обов'язків», цікавиться життям дитини (шляхом перегляду сторінки на Facebook) та обізнаний з декількома подіями в її житті за 15 років, є недостатніми для висновку про те, що батько бере участь у вихованні дитини.
Доводи щодо участі батька в житті дитини, зокрема щодо передачі 7 березня 2017 року письмової заяви про не заперечення щодо зміни місця реєстрації дитини та спільного відвідування консульства 20 жовтня 2021 року є необґрунтованим, оскільки не підтверджені доказами.
Також, колегія суддів переконана, що такі події не спростовують висновок суду про ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків.
Обставина щодо участі батька в оформленні нотаріального дозволу на виїзд дитини за кордон 12 жовтня 2021 року визнається сторонами, а тому за приписами ст. 82 ЦПК України приймається як така, що мала місце. Водночас позивач та свідок ОСОБА_9 повідомляють, що вказана подія не супроводжувалася спілкуванням дитини із батьком, останній не виявив до цього потягу. Указані обставини відповідачем фактично не спростовуються, не вказується про недостовірність таких свідчень.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо безпідставного відхилення як доказів виконання батьківських обов'язків платіжні інструкції щодо добровільної сплати матеріальної допомоги на утримання дитини, оскільки сам факт перерахування коштів не підтверджує належного, системного та всебічного виконання батьківських обов'язків, не свідчить про участь у вихованні, розвитку та забезпеченні дитини, а також не є доказом реального забезпечення її потреб у повному обсязі хоча б і в матеріальній частині.
Відповідно до приписів ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Частина друга статті 171 СК України містить випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення питання про позбавлення батьківських прав.
Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (див. постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року в справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року в справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року в справі № 752/13450/22 та ін.).
Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віку і зрілості. Право бути почутою є правом дитини, а не обов'язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.
У суді першої інстанції була заслухана думка ОСОБА_3, якій на той момент виповнилося 15 повних років, та яка пояснила, що відповідач ОСОБА_1 є її біологічним батьком, який покинув сім'ю, коли їй було менше одного року. За все своє життя бачила батька лише одного разу у 2021 році, коли останній надавав свій дозвіл для виїзду дитини за кордон, проте, інтересу до неї не проявив та навіть не заговорив, після чого їй довелося відвідувати психолога. Додала, що відповідач заблокував її номер телефону, та жодного разу не привітав навіть з днем народження, їй невідомо де знаходиться батько, з ним не спілкується.
Указаних пояснень своєї дитини відповідач не спростував. Водночас вони повністю відповідають підставам позову, а тому суд обґрунтовано врахував думку дитини, яка вже здатна критично оцінити дії свого біологічного батька та зробити власні висновки щодо обсягу його участі в її житті.
Долучені відповідачем в суді апеляційної інстанції фотознімки (т. 2 а. с. 236-239) колегія суддів не бере до уваги як докази, оскільки вони не відповідають щонайменше критеріям належності і достовірності, оскільки відсутні докази, які б свідчили, що зображена на них дитина - це ОСОБА_3, не зрозуміло коли і ким зроблені ці фото, відповідно - чи стосуються вони розгляду цієї справи та свідчать про обставини участі відповідача у вихованні ОСОБА_3 . Особливо враховуючи ту обставину, що відповідач є батьком ще 3 дітей - ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а. с. 49-51).
Аналогічно не свідчить про участь відповідача в житті ОСОБА_3 знімок екрану із дописом, на якому, як стверджує відповідач, зображені ОСОБА_3 та позивачка на відпочинку у місті Viareggio (Італія). Перегляд сторінки на Facebook та поінформованість батька про відпочинок дитини можуть носити радше характер переслідування та бажанням батька контролювати життя дитини, а не турбуватися про її добробут.
Колегія суддів погоджується із відхиленням судом висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 495 від 10 квітня 2025 року та відхиляє доводи апеляційної скарги щодо безпідставності його не врахування, оскільки вказаний висновок є загальним та не наводить конкретних обставин того, чому поведінка відповідача не свідчить про нехтування ним своїх батьківських обов'язків.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 вказано, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дитини не є обов'язковим для суду (частини п'ять, шість статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
Суд першої інстанції правильно вказав, що заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання спілкуватися з дитиною і не є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 зроблено висновок, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
З огляду на висловлену ОСОБА_3 думку щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав та ненадання відповідачем доказів того, що така думка дитини не є її вільним волевиявленням та не відповідає дійсним обставинам справи, у суду першої інстанції були відсутні підстави для ухвалення рішення всупереч думки дитини (про відмову в позбавленні відповідача батьківських прав).
З огляду на встановлені обставини, суд вірно зробив висновок, що до відповідача може бути застосовано крайній захід, у виді позбавлення батьківських прав, оскільки повна відсутність батька у житті дитини на протязі 15 років, дає суду можливість зробити висновок, що ухилення батька від свого обов'язку виховувати дитину є доведеним і таке ухилення не пов'язано з об'єктивними чинниками, а є свідомою та усталеною поведінкою, яка спричинила дитині лише біль. Наразі суд не вбачає, що в інтересах дитини буде надання можливості батьку змінити своє ставлення, оскільки до повноліття дитини залишилось лише три роки і дитина не бажає надавати батьку такий шанс. Також, враховуючи поведінку батька на протязі 15 років, суд вірно встановив, що відсутні обґрунтовані підстави вважати, що батько здатний змінити своє ставлення до дитини та почне брати будь-яку участь у її житті.
Доводи та посилання в скарзі на висновки Верховного Суду, зроблені у постановах від 13.03.2019 у справі № 631/2406/15-ц, 29.07.2021 у справі № 686/16892/20, від 07.12.2022 у справі № 562/2695/20, від 03.08.2022 у справі № 306/7/20, від 11.01.2023 у справі № 461/7447/17, від 04.04.2024 у справі № 553/449/20, від 17.06.2021 у справі № 466/9380/17., колегія суддів не приймає, оскільки обставини встановлені в даній справі відрізняються від тих обставин, що встановлені в справах на які посилається апелянт. В жодній з наведених скаржником справі, які переглядав Верховний Суд, не було встановлено обставину повної відсутності батька в житті дитині з моменту її народження більш як 15 років.
Зокрема, у справі № 631/2406/15-ц час відсутності відповідача в житті дитини становив 4 роки, у справі № 686/16892/20 - 9 років, у справі № 562/2695/20 - 5 років, у справі № 306/7/20 - 6 років, у справі № 461/7447/17 - 4 роки, у справі № 553/449/20 - 5 років, у справі № 466/9380/17 - 6 років. Крім того, в жодній з таких справ діти не висловили свою досить обґрунтовану думку, щодо необхідності позбавлення батьківських прав батька, який був повністю відсутній у їхньому житті 15 років, і навіть жодного разу не спілкувався, видалив контакт в телефоні, що завдавало великого болю, та призводило до необхідності звертатись до психолога.
Доводи апеляційної скарги, що вимога про стягнення аліментів є похідною від вимоги про позбавлення батьківських прав, а тому відмова в задоволенні останньої є підставою для відмови у стягненні аліментів не гуртуються на законі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Більш того, згідно з ч. 3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, встановлення фактичних обставин справи та незгоди із рішенням суду.
При цьому колегія суддів ураховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року).
Щодо стягнення аліментів
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Вирішуючи справу в цій частині суд першої інстанції виходив із того, що у ОСОБА_1 перебуває на утриманні 3 інші малолітні дитини: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Надані стороною відповідача платіжні інструкції, як підтвердження виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов'язків щодо належного матеріального забезпечення дитини суд не взяв до уваги як належний та допустимий доказ сплати аліментів, оскільки останнім не доведено існування домовленості між батьками про сплату аліментів у добровільному порядку саме в такому розмірі. Оскільки відповідач в добровільному порядку не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, хоча повинен, беручи до уваги наявність на утриманні у ОСОБА_1 трьох інших малолітніх дітей, суд вважав за необхідне задовольнити вказану вимогу та стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки в розмірі 1/6 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Апелюючи до незаконності указаного висновку суду першої інстанції скаржник зазначав, що суд не врахував перебування на його утримання чотирьох біологічних дітей, з огляду на що суд не мав права стягнути аліментів більше ніж 1/8 від його доходу.
Колегія суддів надає оцінку вказаним доводам апеляційної скарги та відхиляє їх як безпідставні, оскільки з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вбачається врахування судом цієї обставини при визначенні частини від доходу відповідача, який належить стягнути як аліменти (1/6 замість 1/4 заявленої у позові).
Зазначення в резолютивній частині рішення суду про стягнення аліментів «у твердій грошовій сумі розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходів)» не свідчить про порушення судом приписів статей 183, 184 СК України, оскільки це (зазначення «твердій грошовій сумі» становить описку, яка може бути виправлена в порядку ст. 269 ЦПК України, проте не свідчить про незрозумілість змісту рішення суду, яким є стягнення аліментів у розмірі 1/6 частини від доходу відповідача.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 263, 268, 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Семенякою Василем Васильовичем, - залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 20 листопада 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова