11 листопада 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 760/19188/24
номер провадження: 22-ц/824/13311/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Нечитайло Маргарити Олегівни на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року у складі судді Застрожнікової К.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 16 липня 2021 року о 09 год 35 хв. інспектором 3 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції у місті Харкові лейтенантом поліції Майоровим Д.А. було винесено постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАН №4494053 від 16 липня 2021 року.
Вказував, що він оскаржив зазначену вище постанову до суду та 06 вересня 2022 року рішенням Київського районного суду міста Харкова у справі №639/5112/21 постанову у справі про адміністративне правопорушення було скасовано, провадження у справі закрито.
Зазначав, що вказаними діями працівники поліції завдали йому моральної шкоди під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та оскарження його в судовому порядку він переніс сильне душевне хвилювання, відчував страх, тривогу, безпорадність та приниження. Відповідно до консультативного висновку спеціаліста лікаря-дерматовенеролога від 02 грудня 2021 року позивачу було встановлено діагноз псоріаз розповсюджений, стаціонарна стадія, до цього моменту у позивача була пасивна стадія псоріатричного артриту і псоріаз займав 25% тіла. На підставі нервового перенапруження та постійного стресу захворювання у позивача перейшло в активну фазу, а псоріаз поширився на 90% тіла. На переконання позивача, будучи незаконно притягнутим до адміністративної відповідальності, він має право на відшкодування моральної шкоди, яку оцінив у розмірі 250 000 грн 00 коп.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на свою користь 250 000 грн 00 коп. грошової компенсації моральної шкоди та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн 00 коп.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що закриття справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 відбулося через відсутність складу правопорушення, а не через протиправність чи свавільність дій працівників патрульної поліції. Суд виснував, що подані позивачем медичні документи підтверджують наявність у нього захворювань та встановлення інвалідності, проте не доводять причинно-наслідкового зв'язку між їх загостренням та винесенням постанови серії ЕАН № 4494053 від 16 липня 2021 року. Суд першої інстанції вказав, що в даному випаду можливе заподіяння позивачу моральної шкоди за рахунок держави можливе лише на загальних підставах, передбачених ст. 1174 ЦК України, які вимагають встановлення протиправності дій посадових осіб, чого судом не встановлено. У зв'язку з цим суд дійшов висновку про відсутність підстав для виникнення у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Нечитайло М.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи №639/5112/21 суд прийшов до висновку про недоведеність фактів, викладених у постанові, та вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення. Вважає, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (затримання особи, отримання пояснень тощо). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу. Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 25 липня 2018 року у справі №638/6944/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі №199/6713/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі №686/20012/18.
Вказує, що внаслідок протиправних дій працівників поліції у зв'язку з незаконним притягненням позивача до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 був змушений доводити свою правоту в судовому порядку, витрачаючи час та кошти для доведення незаконності постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕАН №4494053 від 16 липня 2021 року, у зв'язку з чим зазнавав незручностей, що призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, що свідчить про завдання йому моральної шкоди. Оскільки провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, вважає, що саме внаслідок неправомірного притягнення його до адміністративної відповідальності завдано моральну шкоду.
Зазначає, що обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесених ним моральних (душевних) страждань є, зокрема, доведення своєї невинуватості на місці зупинки транспортного засобу, відчуття несправедливості, викликане неправомірними діями працівників поліції, витрати зусиль, спрямованих на захист своїх прав і свобод.
Зауважує, що порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Судом встановлено, що позивач зазнав певного рівня душевних страждань через необґрунтовані дії працівників поліції, які однак не є презюмовані виключно фактом незаконних дій, а є результатом психотравмуючої ситуації для нього.
Представник Департаменту патрульної поліції Федюк Д.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказує, що позивач не спростував висновків суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги зводяться до повторного тлумачення тих самих правових норм, яким була обґрунтована позовна заява. Зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності моральної шкоди чи причинно-наслідкового зв'язку між винесенням оскарженої постанови та, наприклад, підвищення артеріального тиску, який позивач приводить як наслідок винесення постанови та моральної шкоди. Звертає увагу на те, що суд у рішенні щодо оскарженої постанови не визнав дії інспектора протиправними або незаконними залишивши таку позовну вимогу без задоволення. Сам факт скасування постанови не свідчить про протиправність дій з боку інспектора та завдання моральної шкоди позивачу, не має наслідків цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені рішенням суду.
Третя особа: Державна казначейська служба України не скористалася своїм правом на подання суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відповідно до положень ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже ст.15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Київського районного суду міста Харкова від 06 вересня 2022 року у справі № 639/5112/21 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора 3 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Майорова Д.А. про визнання незаконною, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі. Скасовано постанову серії ЕАН № 4494053 від 16 липня 2021 року, винесену інспектором 3 роти батальйону 3 Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції Майоровим Д.А., якою до ОСОБА_1 було застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн 00 коп. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення Київського районного суду міста Харкова від 06 вересня 2022 року у справі № 639/5112/21 в апеляційному порядку не оскаржено та набрало законної сили.
Зі змісту зазначеного судового рішення слідує, що відносно позивача ОСОБА_1 інспектором 3 роти батальйону 3 Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції Майоровим Д.А. складено постанову ЕАН №4494053 від 16 липня 2021 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, згідно з якою 16 липня 2021 року о 09 год 25 хв у місті Харків по вул. Полтавський шлях, 177А/3 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом на перехресті вул. Полтавський шлях з вул. Чувашська, проїхав регульований пішохідний перехід на заборонений «червоний» сигнал світлофора, чим порушив п. 8.7.3 е) ПДР - порушення проїзду на заборонний червоний сигнал, або миготливий, або два червоних миготливих сигнали, забороняючі рух, в результаті чого притягнутий до відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн 00 коп. Позивач вказував, що не порушував ПДР, патрульна поліція їхала йому назустріч та не могла побачити його сигнал світлофора, який є несинхронним. Вказав, що їхав на зелений сигнал світлофора, про що повідомив поліцейських. Вважає, що відбулось порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності. Також, незважаючи на пояснення позивача, справа інспектором розглянута упереджено, без надання можливості скористатися правовою допомогою, не з'ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення та інші обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи. Також було проігнороване його клопотання щодо надання відеозапису з відео реєстратора та метрологічного сертифікату на прилад відеофіксації.
Суд дійшов висновку, що посадовою особою не доведено вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, із врахуванням принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному процесі, у зв'язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення. Проте, як зазначив суд, посилання позивача на те, що йому не були роз'яснені його права, інспектор УПП не відрекомендувався та йому не було надано можливості скористатися правовою допомогою, письмовими доказами не знайшли свого підтвердження та спростовані відеозаписом, наданим самим позивачем.
Разом з тим, суд не знайшов підстав для задоволення позову в частині визнання дій відповідача протиправними та незаконними щодо винесення постанови та притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки не надано доказів неправомірності таких дій.
Встановлені рішенням Київського районного суду міста Харкова від 06 вересня 2022 року у справі № 639/5112/21 обставини не підлягають доказуванню в силу приписів ч.4 ст. 82 ЦПК України, якою визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч.ч.1 та 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Так, загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
При цьому ст.ст.1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Згідно з ч.1 ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ч.1 ст.1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно з п.1 ч.1 ст.284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: про накладення адміністративного стягнення.
У відповідності до ст. 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Постанова суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Згідно із ст. 296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.
Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт, провадиться в порядку, встановленому законом.
Таким чином, у наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
Тобто, у разі відповідності постанови про накладення адміністративного стягнення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання постанови усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень, та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такої постанови.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно враховано, що під час розгляду Київським районним судом міста Києва адміністративної справи № 639/5112/21 судом не були встановлено невідповідності дій (бездіяльності) працівника патрульної поліції щодо складання постанови, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, також судом не було встановлено обставин вчинення по відношенню до позивача інспектором патрульної поліції дій, які мали ознаки свавільності.
Водночас, мотивуючи рішення у справі № 639/5112/21, Київський районний суд міста Харкова однозначно послався на принцип презумпції невинуватості, який діє в адміністративному праві, відповідно до якого усі сумніви у винуватості особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що посадовою особою не доведено вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, у зв'язку із чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ні під час розгляду Київським районним судом міста Харкова адміністративної справи № 639/5112/21, ні за наслідками розгляду даної цивільної справи, не встановлено неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб Департаменту патрульної поліції.
Щодо наявності заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди з боку дій працівників поліції та причинно-наслідкового зв'язку із погіршенням стану здоров'я позивача та обставинами складання відносно нього постанови про накладення адміністративного стягнення, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.1 ст.23 ЦК України).
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
При цьом саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв'язок (як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
З матеріалів справи вбачається, що з метою підтвердження обставин заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок притягнення його до адміністративної відповідальності, стороною позивача до суду подано копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ № 690790, відповідно до якої ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 06 березня 2023 року за загальним захворюванням (а.с.21-22).
Також ОСОБА_1 надано суду копію консультативного висновку спеціаліста медичного центру Rishon від 12 листопада 2022 року, відповідно до якого позивачу встановлено діагноз: псоріаз розповсюджений, стаціонарна стадія (а.с.10).
Із наданого позивачем копії консультативного висновку спеціаліста ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України» від 15 листопада 2022 року видно, що позивачу діагностовано псораітичний артрит, а/ф, активність? ст. із залученням суглобів кистей, стоп, плечових, колінних, кульшових, ліктьових суглобів, двобічний сакроіліїт, ентерит п'яткової кістки (а.с.9).
Однак надані позивачем вказані вище копії медичних документів не підтверджують обставин пов'язаності наявних у позивача діагнозів/захворювань із обставинами винесення відносно нього постанови серії ЕАН № 4494053 від 16 липня 2021 року про накладення адміністративного стягнення.
Будь-яких інших доказів, на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між подіями складання відносно ОСОБА_1 постанови про накладення адміністративного стягнення та подальшим її оскарженням у судовому порядку із наявними у позивача захворюваннями, матеріали справи не містять і такі докази суду не подані.
Крім того, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється ч.1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами, діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94-ВР
(далі - Закон № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Згідно зі ст.2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Отже системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та ст.1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.
Відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
Згідно з абз.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.
Відповідно до Розділу 2 Положення про патрульну службу Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796, основними завданнями патрульної служби є: забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій; запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства у сім'ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; взаємодія із суспільством: реалізація підходу «міліція та громада», що полягає у співпраці та взаємодії із населенням, громадськими організаціями, іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами публічної влади, з метою запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки, зниження рівня злочинності, а також установлення довірливих відносин між міліцією та населенням; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Отже поліцейський, який складає постанову про накладення на особу адміністративного стягнення у рамках вирішення справи про адміністративне правопорушення, не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи ст.1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР, на які у поданому позові посилається позивач ОСОБА_1 .
Таким чином, у разі закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено постанову, здійснюється на загальних підставах, передбачених ст. 1174 ЦК України, а положення ст.1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.
Відтак у спірних правовідносинах, що склалися у цій справі, шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ст.1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення.
Як вже було встановлено вище, невідповідність вимогам закону дій працівників патрульної поліції, які склали постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП, Київським районним судом міста Харкова за наслідками розгляду адміністративної справи № 639/5112/21 встановлено не було.
Тобто відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі не доводить очевидної протиправності дій працівника патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.
У спірних правовідносинах закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність постанови вимогам закону або через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, тому судом першої інстанції за наслідками розгляду вказаної цивільної справи не встановлено підстав, визначених ст. 1174 ЦК України, для відшкодування шкоди, у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, оскільки не встановлено протиправності в діях інспектора під час винесення постанови, а подані докази не підтверджують причинно-наслідкового зв'язку між винесенням цієї постанови та моральною шкодою. Закриття ж адміністративної справи за відсутністю складу правопорушення саме по собі не свідчить про незаконність дій поліцейських і не є достатньою підставою для покладення відповідальності на державу.
Такий висновок безпосередньо кореспондує з правовою позицією, сформульованою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24), яка є орієнтиром для правозастосування в аналогічних деліктних спорах за участі фізичної особи та працівників поліції. Згідно з пунктом 126 цієї постанови, сам по собі факт закриття справи про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій працівника патрульної поліції та не породжує автоматичного обов'язку держави з відшкодування шкоди.
Доводи апеляційної скарги про те, що закриття адміністративної справи за відсутністю складу правопорушення саме по собі свідчить про незаконні дії працівників поліції, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки ні під час розгляду адміністративної справи № 639/5112/21, ні у межах цього провадження, не встановлено жодних ознак протиправності чи свавільності у діях інспектора. Закриття справи було наслідком недоведення вини позивача, а не визнання незаконності дій поліцейського, і позивач не надав доказів причинно-наслідкового зв'язку між винесенням постанови та заявленою моральною шкодою чи погіршенням стану здоров'я.
Відмінний від цього висновок по суті даної справи суперечив би як правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою сам факт закриття справи не підтверджує протиправність дій службової особи, так і встановленим фактичним обставинам у адміністративній справі № 639/5112/21, де незаконність дій інспектора не була доведена.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нечитайло Маргарити Олегівни залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: