справа № 758/10398/23
провадження № 22-ц/824/635/2025
28 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про визнання прав іпотекодержателя, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Осипенка Вадима Юрійовича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року в складі судді Якимець О. І.,
встановив:
04.09.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило визнати за ним права іпотекодержателя за договором іпотеки №65226 від 27.09.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М., реєстровий №3858, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк») та ОСОБА_1 , право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, серія та номер:5207-5208 від 12.12.2011, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е. В., стосовно іпотечного майна - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що 27.09.2007 між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір надання кредитку №11224158000, відповідно до умов якого ОСОБА_1 був наданий кредит у розмірі 195 000 дол. США, строком до 27.09.2037 року та відсотковою ставкою за користуванням кредитом 11,9% річних з подальшим збільшенням до 15% річних.
В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 27.09.2007 між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №65226, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М., реєстровий № 3858, згідно якого останній передав в іпотеку банку квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Того ж дня, приватним нотаріусом накладено заборону на предмет іпотеки під реєстровим номером 3859.
У зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору, ТОВ «Кей-Колект» звернулось до Оболонського районного суду м. Києва з зустрічним позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року у справі №2-531/2010, зустрічний позовом ПАТ «Укрсиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 2023 154, 96 дол. США.
12.12.2011 між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, відповідно до умов якого ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимоги відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 січня 2021 року у справі №756/16089/20 замінено стягувача АТ «Укрсиббанк» правонаступником ТОВ «Кей-Колект» у виконавчих листах на виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року у справі №2-531/2010.
23.05.2016 на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, серія та номер: 29764991 від 26.05.2016 до Державного реєстру прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію прав власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», у зв'язку з чим іпотека спірного нерухомого майна припинилась відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку».
Рішенням Верховного Суду від 22 березня 2023 року по справі №758/12047/16-ц рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер :29769491, від 26 травня 2016 року, на підставі якого була проведена державна реєстрація за ТОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , запис про право власності №14677629 від 23.05.2016 скасовано.
Приймаючи до уваги, що ТОВ "Кей-Колект" вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право порушене відсутністю запису про іпотеку в Державному реєстрі прав, що перешкоджає зверненню стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за основним зобов'язанням, належним способом захисту є саме звернення до суду з вимогою. про визнання права іпотекодержателя, що є ефективним способом захисту порушеного права.
04.09.2023 ТОВ «Кей-Колект» подало заяву про забезпечення позову, в якій просило вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження та вчинення реєстраційних дій стосовно нерухомого майна - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 .
Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Постилаючись на висновки, зроблені в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19, вважає, що застосування судом вказаного виду забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами та не порушує балансу інтересів сторін, оскільки не обмежує використання майна відповідачем.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Заборонено вчинення дії щодо відчуження та державної реєстрації відносно квартири АДРЕСА_2 .
15.02.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Осипенко В. Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви ТОВ «Кей-Колект» про забезпечення позову.
Посилається на те, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року у справі № 758/12047/16-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект», державного реєстратора приватного нотаріуса КМНО Щелкова Д. М., третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання протиправним дії та скасування державної реєстрації права власності відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 22 березня 2023 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року та рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року в частині позовних вимог до ТОВ «Кей-Колект» та ухвалено у цій частині нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса КМНО Щелкова Д. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 29769491, від 26 травня 2016 року, на підставі якого була проведена державна реєстрація за ТОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру АДРЕСА_2 , запис про право власності № 14677629 від 23 травня 2016 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Отже, ТОВ «Кей-Колект» не було власником квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
З інформаційної довідки № 344881508 від 31.08.2023 року вбачається, що сам позивач звернувся до державного реєстратора з заявою про виключення запису про іпотеку в Державному реєстрі іпотеки.
Відсутність спору про право власності на предмет іпотеки є важливою умовою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Наявність заборони вчиняти дії щодо відчуження та державної реєстрації відносно квартири АДРЕСА_2 , порушує конституційне право на мирне володіння своїм нерухомим майном та не дає можливості ОСОБА_1 виконати рішення суду, відповідно до постанови Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 758/12047/16-ц, а саме відновити своє законне становище власника на квартиру.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» не скористалось.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
27.10.2025 ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав заяву про залишення апеляційної скарги без розгляду, посилаючись на те, що на даний момент відпала необхідність у розгляді поданої апеляційної скарги у зв'язку з врегулюванням спору між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги.
За приписами ч. 4, 5 ст. 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. За відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження. У разі закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги на судове рішення повторне оскарження цього рішення особою, що відмовилася від скарги, не допускається.
Отже, подання ОСОБА_1 заяви про залишення апеляційної скарги без розгляду цивільно-процесуальний закон не передбачає, а тому вказане клопотання підлягає залишенню без задоволення.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний у заяві захід забезпечення позову у вигляді заборони вчинення дії щодо відчуження та державної реєстрації спірного нерухомого майна є співмірним із заявленими позовними вимогами, при цьому невжиття цього заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що:
«умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:
«43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
54. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред'явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.
55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.
57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».
У справі, що переглядається, при задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд врахував предмет позову про визнання права позивача як іпотекодержателя на нерухоме майно, між сторонами дійсно виник спір, спірмірність заявленим позовним вимогам забезпечення такого позову накладенням заборони відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірної квартири, реальну загрозу утруднення виконання можливого рішення суду, можливе подальше відчуження відповідачем спірної квартири об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що в разі задоволення позову в цій справі це не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.
Колегія суддів враховує, що немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки квартира залишається в його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час.
Встановивши, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви ТОВ «Кей-Колект».
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не допустив порушень норм процесуального права при постановленні ухвали про направлення справи за підсудністю, тому підстав для скасування ухвали судді та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись ст. 353, 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Осипенка Вадима Юрійовича залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21.11.2025.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук