Справа № 362/8019/25
Провадження № 2-о/362/214/25
про відмову у відкритті провадження
21 листопада 2025 року м.Васильків
Суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Мартинцова І.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
15.10.2025 до Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшла зазначена заява про встановлення факту, що батько ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує свою дитину ОСОБА_3 . У свої заяві заявник посилається на те, що він самостійно виховує та утримує доньку, матір дівчинки надала згоду на постійне місце проживання доньки разом з її батьком. Матір ще з раннього дитинства нехтувала вихованням та не цікавилась дитиною, вона не піклується та не займається нею, веде аморальний спосіб життя, часто подорожує закордон.
Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження для слухання цієї справи в порядку окремого провадження з наступних мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав».
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом вони породжують юридичні наслідки.
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту.
Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.
У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Заявник просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини. Заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Відповідно до норми ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.03.2021 у справі № 643/14985/18-ц: «… критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб».
Водночас, у поданій заяві мова йде саме про оспорювання батьком права матері на участь у вихованні їх спільної дитини, тобто на здійснення її батьківських прав щодо дитини. Тому факт самостійного виховання у випадку заявника повинен встановлюватися судом у цивільному судочинстві в порядку позовного провадження в межах позовних вимог про позбавлення батьківських прав (які включають в тому числі право та обов'язок матері на виховання дитини), заявлених до матері їх спільної дитини.
Висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 також підлягає врахуванню судом під час розгляду його заяви, оскільки його викладено саме у подібних правовідносинах.
Згідно ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
У п. 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №560/17953/21 зроблено висновок про те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов, зокрема: «… встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах».
З огляду на зазначене суд вважає, що із зазначених заявником у заяві обставин та мети встановлення факту, вбачається, що існує спір про право, а відтак, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження, роз'яснивши право на звернення до суду в порядку загального позовного провадження.
Керуючись ст. 260, 261, 293, 315, 353, 354 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Роз'яснити заявнику право звернення до суду з позовом у порядку загального позовного провадження.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з моменту її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Суддя Мартинцова І.О.