Провадження № 11-сс/821/533/25 Справа № 699/1812/25 Категорія: ст.170 КПК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
19 листопада 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі суддів:
суддя-доповідач ОСОБА_2
судді ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар ОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6
представника власників
майна- адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 06.11.2025 про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні №12025250380000353 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України,
зазначеною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СВ відділення поліції №1 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_8 , погоджене начальником Городищенського відділу Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_9 , про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні №12025250380000353 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України та накладено арешт на:
-автомобіль марки «Урал» д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого, являється ОСОБА_10 , жителька АДРЕСА_1 ;
-деревину породи схожої на «дуб» об'ємом 4400 м3;
-свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 ;
-товарно-транспортну накладну серії ЛАУ №700368 від 28.10.2025.
Арешт полягає у забороні відчуження, розпорядження та користування майном.
Прийняте рішення слідчим суддею обґрунтовано відповідністю вилученого майна вимогам ст.98 КПК України з метою збереження речових доказів та проведення експертизи щодо розміру завданої шкоди.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, вважаючи її постановленою з істотним порушенням норм процесуального закону, адвокат ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_11 подала апеляційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги адвокат зазначає, що слідчим суддею під час розгляду клопотання про арешт повністю проігноровані наведені нею доводи щодо неналежного суб'єкта уповноваженого на звернення з таким клопотанням та правової підстави (суть правопорушення внесена до ЄРДР та його кваліфікація). Зазначені заперечення взагалі не відображені у тексті судового рішення та відповідно їм не надана юридична оцінка. Слідчий суддя, в оскаржуваній ухвалі, лише констатував про відсутність порушення строків звернення з таким клопотанням. Власники майна ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не були затримані та не є підозрюваними у даному кримінальному провадженні, а отже мають статус третіх осіб, як власники тимчасово вилученого майна. Та їхні права і обов'язки як третіх осіб щодо майна яких вирішується питання про арешт визначені ст. 64-2 КПК України і виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна (ч.2 ст.64-2 КПК України), а не слідчого відділення поліції.
Крім того, скаржник звертає увагу на порушення строків направлення клопотання про арешт майна, яке відповідно до квитанції засобами поштового зв'язку була направлена суду 30.10.2025 о 18:48, тобто поза межами робочого часу районного суду.
Також скаржник зауважує про незгоду з кваліфікацією правопорушення, внесеного до ЄРДР, з посиланням на розмір істотної шкоди, передбаченої ст. 246 КК України, та місце вчинення незаконної порубки деревини. Так, місце порубки в ЄРДР не зазначено та вартість вилученої і арештованої деревини об'ємом 4400 м3 становить 7588, 80 гривень з ПДВ, що не узгоджується із приміткою до ст.246 КК України щодо істотної шкоди.
При цьому слідчий суддя дійшов невмотивованого висновку про необхідність накладення арешту на вказане майно для збереження речових доказів з метою проведення експертизи щодо розміру завданої шкоди, оскільки вартість деревини визначена товарно-транспортною накладною серії ЛАУ № 700368 від 28.10.2025, яка є документом та визнана також речовим доказом. А зазначені відомості в ЄРДР у цьому кримінальному провадженні щодо підробки документів на вантаж взагалі не охоплюються складом правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України.
Заслухавши доповідь судді, думку адвоката - представника обох власників майна, який підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити, заслухавши пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшов таких висновків, виходячи з наступного.
З матеріалів судового провадження вбачається, що у провадженні СВ Відділення поліції №1 Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.10.2025 за №12025250380000353, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України.
Згідно з відомостями, внесеними до ЄРДР, 29.10.2025 до відділення поліції №1 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області надійшло повідомлення про те, що по вул. Шевченка у с. Мліїв Черкаського району Черкаської області зупинено автомобіль Урал д.н.з. НОМЕР_1 та під час перевірки документів на вантаж виявили ознаки підробки документів на вантаж. В ході опрацювання вказаного виклику встановлено, що водій вказаного автомобіля здійснював незаконне перевезення незаконно зрубаних дерев.
Відомості про вказане кримінальне правопорушення зареєстровані до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025250380000353 від 29.10.2025 за попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 246 КК України, а саме перевезення незаконно зрубаних дерев, що заподіяли істотну шкоду.
29.10.2025 проведено огляд місця події, а саме територія проїзної частини по вул. Шевченка, поряд з будинком 92 в с. Мліїв, Черкаська область, в ході якого було виявлено та вилучено: автомобіль марки «Урал» д.н.з. НОМЕР_1 ; деревина породи схожої на «дуб» об'ємом 4400 м3; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 ; товарно-транспортна накладна серії ЛАУ №700368 від 28.10.2025 року.
Вилучене майно, а саме: автомобіль марки «Урал» д.н.з. НОМЕР_1 , деревина породи схожої на «ДУБ» об'ємом 4400 м3, якою завантажено причіп було поміщенно на зберігання на майданчик тимчасового утримання сектору превентивної діяльності ВП №1 відділення поліції №1 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 , товарно- транспортна накладна серії ЛАУ №700368 від 28.10.2025 року залишені на зберігання в матеріалах кримінального провадження №12025250380000353 від 29.10.2025.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 , автомобіль марки «Урал» д.н.з. НОМЕР_1 належить ОСОБА_10 , жительці: АДРЕСА_1 .
Відповідно до товарно-транспортної накладної серії ЛАУ №700368 від 28.10.2025 року, деревина породи «дуб» об'ємом 4400 м3 належить вантажоодержувачеві ОСОБА_11 .
29.10.2025 вилучені в ході огляду місця події автомобіль марки «Урал» д.н.з. НОМЕР_1 , деревина породи схожої на «дуб» об'ємом 4400 м3, якою завантажено причіп, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 , товарно-транспортна накладна серії ЛАУ №700368 від 28.10.2025 постановою слідчого визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
У клопотанні до слідчого судді вказано на те, що вищевказане вилучене майно містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також необхідні для проведення ряду слідчих дій з даним майном, зокрема, призначення та проведення експертиз для проведення яких експертам необхідно надати у розпорядження вилучену деревину, відтак, з метою забезпечення збереження вищевказаного майна, як речового доказу, такий захід кримінального провадження як накладення арешту на майно є виправданим та доцільним.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на тимчасово вилучене майно.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 131, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).
Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52).
Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.2 ст.168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Відповідно до ч.5 ст.171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з'ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Суд апеляційної інстанції вбачає, що наведені у клопотанні доводи про накладення арешту на вищевказане тимчасово вилучене майно, перевірялись слідчим суддею, досліджувалися матеріали судового провадження, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав накладення арешту на майно.
Слідчий, прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження висновку про відповідність майна ознакам речових доказів.
Як вбачається зі змісту клопотання, слідчий зазначив обставини вчинення кримінального правопорушення та надав достатню, на його думку, кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Вказана позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінального провадження та попередньою кваліфікацією вчиненого кримінально-протиправного діяння.
Як свідчать матеріали, надані слідчому судді та суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси фізичної особи з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Так, майно, на яке накладено арешт у даному провадженні, в рамках досудового розслідування може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час даного кримінального провадження, зокрема, щодо визначення розміру завданої шкоди з метою, у тому числі, і правильності кваліфікації кримінального правопорушення, про що в апеляційній скарзі зазначає адвокат.
Безпідставними є доводи адвоката щодо порушення строку направлення клопотання про накладення арешту у позаробочий час суду, оскільки, як вже зазначалося вище, згідно з ч.5 ст.171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна. Майно у даному кримінальному провадженні було вилучено після проведення огляду місця події 29.10.2025, клопотання слідчого направлено 30.10.2025. Та обставина, що фактично на поштове відділення клопотання доставлено та зареєстровано 30.10.2025 о 18.48 год., що як вважає адвокат, є підтвердженням направлення його поза межами робочого дня суду, то колегія виходить з того, що за законодавець в ч.5 ст. 171 КПК України має на увазі робочий день слідчого, як працівника правоохоронного органу, який не є нормованим та обмеженим часом роботи відділку поліції як державної установи.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.115 КПК України строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, днями і місяцями. Строки можуть визначатися вказівкою на подію. При обчисленні строку днями строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку. Вказане свідчить про те, що клопотання про арешт тимчасово вилученого майна у даній справі направлено у межах процесуальних строків, визначених Законом.
Всупереч доводам адвоката - представника власника майна щодо неналежного суб'єкта уповноваженого на звернення з таким клопотанням клопотання про накладення арешту у даному провадженні подано слідчим, за погодженням з прокурором, що відповідає приписам ч.1 ст.171 КПК України.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке слідчий, за погодженням з прокурором, просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч.1 ст.170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено його відповідність ознакам ст. 98 КПК України. Вказане в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного посилання представника власників майна ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на незаконність ухвали слідчого судді є безпідставними, оскільки органом досудового розслідування надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що майно на яке накладено арешт у цьому кримінальному проваджені відповідає критеріям, зазначеним в ст.170 КПК України. Натомість апеляційна скарга адвоката не містить доводів, які б спростовували докази сторони обвинувачення. Вказане свідчить про правомірність висновку слідчого судді та про необхідність накладення такого виду обтяження як арешт майна.
Крім того, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Згідно з ч.4 ст.132 КПК України ухвала слідчого судді або суду про застосування заходів забезпечення кримінального провадження припиняє свою дію після закінчення строку її дії, скасування запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами даного провадження, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя правильно визначив статус тимчасово вилученого майна, а накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, тому доводи адвоката стосовно незаконності ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції вважає непереконливими.
Апеляційним судом не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст.170-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч.5 ст.173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші доводи на які посилається адвокат також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки істотних порушень норм КПК України не встановлено такі не вбачаються і зі змісту апеляційної скарги.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов до висновку, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, суд, -
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 06.11.2025 про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні №12025250380000353 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України, - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач :
Судді :