Справа № 165/3391/25 Головуючий у 1 інстанції: Ференс-Піжук О. Р.
Провадження № 22-ц/802/1201/25 Доповідач: Осіпук В. В.
20 листопада 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Нововолинської міської ради, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів на утримання дитини, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - Улибіної-Вельгус Марти Віталіївни на ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 22 вересня 2025 року,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.
Покликалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився її син ОСОБА_3 , батьком якого у свідоцтві про народження записаний відповідач ОСОБА_2 , з яким вони не перебували у зареєстрованому шлюбі.
На підставі судового наказу, виданого Нововолинським міським судом Волинської області 12 квітня 2024 року, з відповідача на її користь стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 22 березня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вказувала, що відповідач жодної участі у житті сина не приймає, не піклується про його фізичний і духовний розвиток та не сплачує аліменти на його утримання, а вихованням та повним утриманням дитини займається лише вона, у зв'язку з чим вважає, що такі дії відповідача є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Крім того позивач зазначала, що з часу винесення судом судового наказу витрати на утримання сина через його проблеми зі здоров'ям значно зросли, а тому визначений судовим наказом розмір аліментів, що стягуються з відповідача, є недостатнім для забезпечення потреб останнього.
Також вказувала, що вони з сином є внутрішньо-переміщеними особами та проживають в орендованій квартирі. Вона працює на посаді менеджера в роздрібній торгівлі продовольчими товарами на умовах неповного робочого часу, оскільки здійснює догляд за хворим сином, а тому її дохід є незначним, а відповідач, будучи фізично здоровим та не маючи на утриманні інших осіб, в змозі сплачувати аліменти на дитину в більшому розмірі.
Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просила суд:
- позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- збільшити розмір аліментів, встановлений судовим наказом Нововолинського міського суду Волинської області від 12 квітня 2024 року, та стягувати з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття і відшкодувати їй понесені судові витрати.
Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 22 вересня 2025 року дану справу було вирішено передати за підсудністю для розгляду до Харківського районного суду Харківської області.
Вважаючи вказану ухвалу незаконною, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для передачі справи за територіальною підсудністю до іншого суду, не врахувавши вимоги статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно якої довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце її проживання на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 2 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.
За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не має правового значення в розумінні ЦПК України саме для вирішення питання щодо територіальної підсудності справи за участю такої особи.
Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно вимог частини першої статті 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
У статті 31 ЦПК України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини першої статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Дана стаття встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред'явлений в одному з двох і більше судів (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).
Суд не має право обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді.
Як вбачається з матеріалів справи, зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 . Разом з тим, з долученої до позовної заяви довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05 квітня 2022 року № 751-7000306485 слідує, що ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закону) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 1, 2 ст. 4 Закону).
Частиною першою статті 5 Закону визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну: відповідає за забезпечення формування та ведення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з пунктом 5 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, зі змінами, з метою обліку внутрішньо переміщених осіб уповноважений орган веде Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої є Мінсоцполітики, до якої вноситься така інформація: прізвище, ім'я, по батькові, громадянство; дата, місце народження; стать; документ, що посвідчує особу; номер довідки, дата її видачі та назва органу, що її видав; відомості про останнє зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 Закону, та її фактичне місце проживання/перебування; адреса, за якою із внутрішньо переміщеною особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону; відомості про житлові, соціальні, медичні, освітні та інші потреби внутрішньо переміщених осіб, стан їх забезпечення; відомості про виплачені особі грошові кошти; відомості про місце навчання/виховання дитини (найменування закладу); відомості про працевлаштування, освіту, спеціалізацію за професійною освітою, посаду, професію; відомості про наявність інвалідності та потребу в технічних та інших засобах реабілітації; інші відомості.
У зв'язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органам реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру».
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» прийнятий Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), згідно пункту 4 якого визначено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
У постанові від 29 липня 2019 року у справі № 409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі статтею 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та стали на облік як внутрішньо переміщені особи можуть звертатися з позовами до судів за місцем фактичного проживання/перебування. Таким чином, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як ВПО (внутрішньо переміщена особа), то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.
Отже, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи можна визнати документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування позивача при визначенні підсудності розгляду справ за ч. 1 ст. 28 ЦПК України.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 607/5535/22 (провадження № 61-17499св23).
Враховуючи вищевказане, на думку колегії суддів, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги долучену позивачем ОСОБА_1 до позовної заяви довідку від 05 квітня 2022 року № 751-7000306485 про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи, відповідно до якої фактичним місцем проживання останньої є: АДРЕСА_2 , та дійшов помилкового висновку про передачу матеріалів справи на розгляд за територіальною підсудністю до іншого суду.
Крім того, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що місцевий суд, постановляючи оскаржувану ухвали, помилково посилався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 554/7669/21 від 24 червня 2024 року, оскільки вони стосуються інших фактичних обставин та не є релевантними до обставин даної справи, так як у ній висловлена позиція у контексті підсудності справи у разі наявності у позивача виключно договору оренди жилого приміщення на підтвердження місця проживання/перебування та не стосується доводів щодо підсудності справи за наявності довідки внутрішньо переміщеної особи, в якій чітко вказано зареєстроване місце проживання/перебування сторони у справі.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, на думку колегії суддів, оскаржувана ухвала, як така, що не відповідає вимогам процесуального закону та перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 22 вересня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді