Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/10661/25
Номер провадження 1-кс/711/2632/25
14 листопада 2025 року м.Черкаси
Слідчий суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси клопотання прокурора Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_4 , подане в рамках кримінального провадження №12019251010002651 від 24.05.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.190, ч. 2 ст.355, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 388 КК України, про арешт майна, -
Прокурор Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси з клопотанням, поданим в рамках кримінального провадження №12019251010002651 від 24.05.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.190, ч. 2 ст.355, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 388 КК України, про арешт майна.
В обґрунтування клопотання вказано, що СУ ГУНП в Черкаській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019251010002651 від 24.05.2019, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.190, ч. 2 ст.355, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 388 КК України.
Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні розпочато за заявою ОСОБА_6 про те, що протягом 2009-2013 років ОСОБА_7 та ОСОБА_8 шахрайським шляхом заволоділи нерухомим майном ОСОБА_9 , а саме домоволодінням по АДРЕСА_1 та вбудовано-прибудованими приміщеннями по АДРЕСА_2 , здобутого останнім злочинним шляхом, в результаті чого було спричинено шкоди вкладникам КС «Благо» та КС «Рушник», а також на підставі ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.07.2019, якою службових осіб СУ ГУНП в Черкаській області зобов'язано внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_10 від 02.07.2019 за фактом заволодіння подружжям ОСОБА_11 нерухомим майном ОСОБА_9 шляхом примушування до виконання цивільно-правових обов'язків.
Допитаний по провадженню ОСОБА_6 пояснив, що з травня 2010 року по жовтень 2012 року СУ УМВС в Черкаській області розслідувалась кримінальна справа №2511000058 за ч.2 ст.191 КК України, ч.1 ст. 358, ч.1 ст.209 КК України за фактом привласнення коштів вкладників КС «Благо», у вказаній справі він був визнаний потерпілим та цивільним позивачем. У 2013 році для внесення відомостей до ЄРДР та проведення подальшого досудового розслідування вказану справу скерували до Придніпровського РВ УМВС в Черкаській області, де 25.02.2013 внесені відомості до ЄРДР за №12013250050000579 за ч.2 ст.191 КК України. 25.04.2014 у вказаному вище провадженні досудове розслідування було завершено та обвинувальний акт відносно ОСОБА_9 за ч. 5 ст. 191, ч.4 ст.358 КК України скеровано до Придніпровського районного суду для розгляду по суті, але епізод за ч.1 ст.209 КК України до ЄРДР був внесений лише 26.02.2014 за № 12014250050000404, хоча відомості щодо цього містились в матеріалах кримінальної справи № 2511000058. 26.02.2014 постановою начальника відділення СВ Придніпровського РВ ОСОБА_12 винесено постанову про закриття кримінального провадження №12014250050000404 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, яка в подальшому заступником прокурора м. Черкаси була скасована. Після цього подальше досудове розслідування доручено СУ УМВС в Черкаській області, а процесуальне керівництво здійснювалось прокуратурою Черкаської області. У березні 2019 року досудове розслідування по кримінальному провадженню №12014250050000404 завершено та обвинувальний акт відносно ОСОБА_9 за ч.3 ст.209 КК України, ОСОБА_13 за ч.5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_14 за ч. 5 ст.191 КК України, ОСОБА_15 за ч. 5 ст.27, ч. 5 ст.191, ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_16 за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 України, у листопаді 2019 скеровано до Соснівського районного суду м. Черкаси.
При ознайомлені з матеріалами досудового розслідування ним було виявлено, що майном, яке набуте кримінально-противоправним шляхом за рахунок привласнених коштів вкладників КС «Благо» та КС «Рушник», шляхом укладання сумнівних цивільних договорів, заволоділо подружжя ОСОБА_11 , а саме: приміщенням офісу КС «Рушник» та «Благо» за адресою: вул. Гоголя, 325, м. Черкаси та домоволодінням за адресою: вул. Грузиненка, 9/3, м. Черкаси. Є підстави вважати, що Кононенки у змові з Шеленговським умисно уклали ці правочини, з метою приховування джерел набуття цього майна та його легалізації. У зв'язку з вищевикладеним, він вважає, що в діях ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 209 та ст. 190 КК України.
Допитаний по провадженню ОСОБА_10 пояснив, що в кінці березня 2008 року ОСОБА_8 та його дружина ОСОБА_7 , підтримуючи тісні стосунки з ОСОБА_17 та його сином ОСОБА_18 , отже достовірно знаючи, що в нього в приватній власності є 2 самочинно збудованих у 2006-2008 роках триповерхові будинки площею 519,9 м.кв. та 478,5 м. кв. та інші об'єкти інфраструктури, крім того, офіс КС “Рушник» та “Благо» по вул. Гоголя 325 та квартира №2 за цією ж адресою, крім того, 2 земельні ділянки в межах м. Черкаси (в районі летовища), які були оформлені на його сина ОСОБА_19 , загальною площею 7 336 м.кв., крім того, все це знаходиться під арештом, який накладено СУ УМВС в Черкаській області, вирішили сприяти ОСОБА_9 легалізувати вищевказане майно, загальною вартістю 4,317 млн. доларів США. За визнанням самих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , вартість цього майна складала 5 млн. доларів США, про що свідчить розписка-зобов'язання від 21.10.2011, написана власноручно ОСОБА_7 та додаток №1 від 27.08.2009, який є невід'ємною частиною від розписки. Для реалізації плану по легалізації майна ОСОБА_9 , подружжя ОСОБА_11 запропонували ввести їх в договір поруки як поручителя перед банком «Кредобанк». Для цього ОСОБА_7 заднім числом введена як поручитель в договір з «Кредобанком» для виконання всіх договірних зобов'язань ОСОБА_9 перед банком, в тому числі боргу 58 502,40 доларів США, від загальної суми 90 000 доларів США, яку той отримав в позику від банку.
Після цього 25.08.2008 ОСОБА_7 надає 2 кредити ОСОБА_9 і відразу ж, в цей же день, вимогу іпотекодержателя на будинок, який ОСОБА_9 купив за кредитні кошти.
Цього ж дня ОСОБА_9 підписує договір на вимогу ОСОБА_7 , яким задовільняє вимогу по іпотеці, таким чином ОСОБА_7 отримала у власність його будинок площею 119,5 м.кв. на земельній ділянці 1173,6 м.кв.
В подальшому, тобто 25.09.2008, ОСОБА_7 надала ОСОБА_9 ще один кредит в сумі 2 700 000 грн., що на день неповернення це становило 325 000 доларів США.
За першим кредитом в сумі 1 300 000 грн., що становило 162 000 доларів США, ОСОБА_7 набула права власності на будинки загальною вартістю 5 млн. доларів США.
Це свідчить про те, що подружжя ОСОБА_11 ввели в оману суддю ОСОБА_20 з приводу того, що вони самостійно за 4 місяці і 25 днів побудували ці житлові об'єкти разом з інфраструктурою, що ні технічно, ні технологічно неможливо.
Крім того, за планом подружжя ОСОБА_11 , ОСОБА_8 через ЧООБТІ «узаконив» самочинно побудовані ОСОБА_9 об'єкти на самозахваченій ним же ділянці з 2 713 м.кв., замість знесеного будинку житловою площею 97, 3 м.кв. Тобто ОСОБА_8 отримав в ЧООБТІ завдяки поточній інвентаризації працівниками ЧООБТІ незаконний документ, зі слів ОСОБА_9 , за неправомірну вигоду керівнику ЧООБТІ. (Сумарно 190 000 доларів США як власний гонорар, включивши його в борг ОСОБА_9 ).
ОСОБА_7 , маючи на руках новий технічний паспорт, отриманий ОСОБА_8 в КП ЧООБТІ, під виглядом розваленого, старого будинку площею 119,5 м. кв. на земельній ділянці 1 175 м.кв, таким чином вводячи суд в оману, отримала ухвалу Соснівського райсуду м. Черкаси про визнання права власності на вказане майно за собою.
По такій же схемі виводиться і майно ОСОБА_19 , а саме вбудовано-прибудоване приміщення з підвалом за адресою АДРЕСА_2 , під надану позику 2 700 000 грн. та іпотеку.
Тобто, все це майно, яке раніше належало ОСОБА_17 , а саме: два триповерхові будинки по АДРЕСА_3 та вбудовано-прибудоване приміщення з підвалом по АДРЕСА_2 , було передано у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_8 станом на 03.03.2010.
Таким чином, виконавши свої зобов'язання перед ОСОБА_9 про виведення майна у власність подружжя ОСОБА_11 , в подальшому вони через суд знімають арешти з вказаного майна. Ці всі дії є заздалегідь сплановані та направлені на легалізацію майна ОСОБА_9 подружжям ОСОБА_11 , що є другим етапом легалізації, який тривав з серпня 2008 по 2013 рік. В цій схемі основну виконавчу роль здійснювали Кононенки з мовчазної згоди ОСОБА_9 , і вбачається нове злочинне угрупування в складі подружжя ОСОБА_11 та сім'ї ОСОБА_17 , що є ознакою ч.3 ст.28 КК України.
В основі цієї змови лежать гроші. Спочатку гроші, викрадені з кас КС “Благо» та КС “Рушник» злочинною групою в складі сім'ї ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_13 , а потім легалізовані в майно ОСОБА_17 . В подальшому це майно в другому етапі легалізації домінують в своїх руках подружжя ОСОБА_11 (другий етап легалізації з 08.2008 по 03.10.2013).
ОСОБА_22 етап легалізації заключався в реалізації майна подружжям ОСОБА_11 , а саме шляхом продажу через мережу Інтернет будинку по АДРЕСА_1 , за попередньою домовленістю з ОСОБА_9 , отримані гроші повинні були бути розділені між ними.
В який спосіб вони мали розділити це майно, невідомо. Хоча ОСОБА_8 , щоб долучити ОСОБА_9 до утаємниченого договору про розподіл в подальшому грошових коштів, обіцяли надати останньому 500 000 доларів США, про що свідчить розписка ОСОБА_7 від 27.08.2009 року.
Факти, викладені у заявах ОСОБА_6 щодо заволодіння шахрайським шляхом нерухомим майном ОСОБА_9 , а саме домоволодінням по АДРЕСА_1 та вбудовано-прибудованими приміщеннями по АДРЕСА_2 , здобутих останнім злочинним шляхом, в результаті чого було спричинено шкоди вкладникам КС «Благо» та «Рушник», та ОСОБА_10 щодо заволодіння подружжям ОСОБА_11 нерухомим майном ОСОБА_9 шляхом примушування до виконання цивільно-правових обов'язків, не знайшли свого підтвердження в ході досудового розслідування та спростовуються зібраними доказами, а саме: показаннями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_23 , матеріалами судових справ, документами, наданими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , інформацією з державних реєстрів та іншими документами, зібраними в ході слідства.
Так, допитана в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що в 2008-2009 роках вона надавала декілька позик ОСОБА_9 та ОСОБА_19 , так як на той час він її переконав, що потребує фінансової допомоги і вона її надала. Через рік-півтора вона зрозуміла, що взяті у неї кошти не планувалось віддавати, вони розійшлись, а про якісь прибутки у ОСОБА_9 їй не було відомо. Коли закінчився строк позик, а саме 25.09.2011, ніхто їх не повертав, але як і раніше, були обіцянки та історії, яким чином відбудеться повернення, починаючи з 2011 року початись судові справи стосовно боргових зобов'язань ОСОБА_9 .
Щодо отримання права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 пояснила, право власності на вказаний будинок у неї виник на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01.09.2009. Оплативши кредит за ОСОБА_9 в банку «Кредобанк», вона стала іпотекодержателем будинку та через несплатоспроможність власника задовольнила свої вимоги Кредитора шляхом підписання 01.09.09 договору задоволення вимог іпотекодержателя.
Стосовно набуття права власності на вбудовано-прибудовані приміщення за адресою АДРЕСА_2 , пояснила наступне. Коли закінчився строк позик, а саме 25.09.2011, які вона надала ОСОБА_19 25.09.08 за договором позики №14923 від 25.09.2008, вона вислала вимогу щодо повернення коштів, а потім подала позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. В 2013 році вона отримала рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси про стягнення вбудовано-прибудованого приміщення в будинку АДРЕСА_2 , які були предметом забезпечення зобов'язань за договором позики (іпотечний договір № 14937). Вказане рішення суду вступило в законну силу і має преюдиціальне значення. До зазначеного рішення суду вона була Іпотекодержателем приміщення з моменту надання позики та оформлення іпотечного договору з 25.09.08 в нотаріальному порядку.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_8 надав аналогічні пояснення.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_9 пояснив, що він знайомий з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з 1991 року, на протязі тривалого часу вони підтримували дружні відносини.
В 2008 році він звернувся до ОСОБА_8 з проханням надати фінансову допомогу, на що останній відповів, що може надати грошову позику в сумі 1 000 000 гривень під заставу земельних ділянок, які належали його сину ОСОБА_19 . В подальшому 25.08.2008 було юридично оформлено передачу йому в позику грошових коштів в сумі 1 000 000 гривень, а також оформлено договір застави земельних ділянок у нотаріуса.
Через деякий час розпочалася світова фінансова криза 2008-2009 років, що призвело до проблем в бізнесі, а саме в кредитних спілках «Благо» та «Рушник», у зв'язку з масовим неповерненням грошових коштів кредиторами. У зв'язку з чим він знову звернувся до ОСОБА_8 за фінансовою допомогою, це було в кінці вересня 2008. В подальшому ОСОБА_8 надав йому грошову позику в сумі 2 700 000 гривень, під заставу офісного приміщення за адресою АДРЕСА_2 , яке належало його сину ОСОБА_19 на праві власності, договори також документально було укладено з ОСОБА_7 . Відсотки по позиках він спочатку сплачував, а потім вони лише нараховувались.
В подальшому, в травні 2009 року, ОСОБА_8 запропонував йому ще одну фінансову допомогу в сумі 500 000 доларів США, але при умові передачі в заставу будинку, який належав йому на праві власності та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
В подальшому ОСОБА_8 повідомив, що 01.09.2009 йому потрібно буде приїхати до нотаріуса ОСОБА_24 для оформлення договорів. У зв'язку з чим були надруковані та написані власноручно розписки та обов'язки стосовно переданого майна під заставу.
01.09.2009 він прибув до нотаріуса ОСОБА_24 , де вже були ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , представники «Кредобанку». Підготовкою документів займалися представники «Кредобанку» та Кононенки. Планувалось підписати договір грошової позики, а саме 500 000 доларів США, які ОСОБА_7 йому надасть під 5 відсотків в місяць, в забезпечення позики він надасть у заставу домоволодіння по АДРЕСА_1 . Але у зв'язку з тим, що домоволодіння по АДРЕСА_1 перебувало в іпотеці в «Кредобанку», тому договори позики та застави не укладались, а були написані розписки та договори-зобов'язання, на яких стояли підписи ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , що підтверджує їхню справжність. В договорі-зобов'язанні він зобов'язувався передати їм в заставу домоволодіння по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зобов'язуються надати йому позику в сумі 500 000 доларів США. Також ним було підписано пакет документів, які були підготовлені представниками «Кредобанку», але які саме, не пам'ятає, оскільки їх не читав, але йому сказали їх підписати, що він і зробив, згідно яких іпотекодержателем домоволодіння стала ОСОБА_7 . Також в цей же день ОСОБА_7 погасила його заборгованість перед банком в сумі 27 000 доларів США плюс пеня та відсотки в сумі близько 50 000 доларів США, а представник банку передав їй документи на домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Також ОСОБА_8 повідомив про те, що на даний час в нього відсутні грошові кошти в сумі 500 000 доларів США, у зв'язку з тим, що дані кошти знаходяться на депозитному рахунку в банку «АВАЛЬ», також він вказав, що він зобов'язується їх передати після 12.09.2009 року, по закінченню терміну депозитного вкладу.
Але у зв'язку з тим, що вони вже знаходилися в нотаріуса, то ОСОБА_8 було запропоновано підписати всі документи 01.09.2009, а грошові кошти він передасть 12.09.2009 року. Так як він підтримував дружні відносини з ОСОБА_8 протягом тривалого часу, а саме близько 20 років, він йому повірив та було прийнято рішення про підписання документів.
Але 12.09.2009 року ОСОБА_8 не передав йому грошові кошти в сумі 500 000 доларів США та на неодноразові дзвінки не відповідав. В подальшому він зустрівся з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в місті та під час розмови останні йому повідомили, що у зв'язку з тим, що він винен їм грошові кошти в сумі близько 3 700 000 гривень, вони не будуть йому передавати грошові кошти в сумі 500 000 доларів США по договору від 01.09.2009 року.
З боку родини ОСОБА_11 погроз насильством щодо нього або членів його сім'ї, погроз знищення майна, інших погроз, щодо примушування до переходу права власності на вищевказане нерухоме майно, не було.
На даний час в нього чи членів його сім'ї ніяких зобов'язань перед ОСОБА_11 не існує, з тих причин, що в рахунок погашення зобов'язань Кононенкам було передано його майно, а саме будинок за адресою: АДРЕСА_1 та офіс за адресою АДРЕСА_2 .
Він оскаржував в судовому порядку перехід права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , до родини ОСОБА_11 , але рішенням апеляційного суду Черкаської області у задоволенні його вимог було відмовлено.
Встановлено, що згідно свідоцтва про зміну імені серія НОМЕР_1 від 14.10.09 ОСОБА_25 змінив своє прізвище на ОСОБА_17 .
Допитана в якості свідка приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_23 пояснила, що нею 01.09.2009 було посвідчено договір про задоволення вимог іпотекодержателя між ОСОБА_7 та ОСОБА_17 , згідно якого право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій знаходився зазначений будинок, перейшли від ОСОБА_17 до ОСОБА_7 , оскільки остання набула прав іпотекодержателя у зв'язку з виконанням нею кредитних зобов'язань ОСОБА_17 перед банком «Кредобанк» як поручителем. ОСОБА_7 було надано пакет документів, які були передані їй за описом з банку, в тому числі оригінал іпотечного договору, та інші платіжні документи про виконання нею заборгованості ОСОБА_17 .
Даний договір не є самостійною угодою по відчуженню майна, а є способом позасудового регулювання між іпотекодержателем та іпотекодавцем. Оскільки до ОСОБА_7 перейшли на підставі ст.556 ЦКУ права кредитора не тільки по кредитному договору, а також по договорам, які забезпечували виконання основного боргу та сторони підтвердили свою домовленість обрати позасудовий шлях врегулювання іпотечних відносин, тому даний договір нею і був посвідчений.
Під час посвідчення 01.09.2009 договору про задоволення вимог іпотекодержателя між ОСОБА_7 та ОСОБА_17 розмов між сторонами правочину, що стосуються їх відносин за межами правочину, який вони укладали, в тому числі які б мали характер погроз або примусу, не велося.
Погроз ОСОБА_17 з боку ОСОБА_7 , її чоловіка ОСОБА_8 , або інших осіб, вчинити які-небудь дії, які б загрожували його життю, здоров'ю, майну, родичам, у разі, якщо він не погодиться укласти вказаний договір, не було.
В поведінці ОСОБА_17 вона не відмітила проявів неадекватності або чогось такого, щоб було ознакою небажання укласти договір, або нерозуміння своїх дій, або примушеної волі до укладання правочину..
Щодо набуття права власності на об'єкти нерухомості, зазначені ОСОБА_10 в зверненнях, під час досудового розслідування встановлено наступне.
Право власності на вбудовано-прибудоване приміщення 1-го поверху з №2-1 по № 2-14 та приміщення підвалу І,II,III загальною площею 158,4 кв. м, розташовані за адресою АДРЕСА_2 , набула 14.03.2007 ОСОБА_21 за договором купівлі-продажу за суму 1 867 500 грн. Відповідно нотаріальної справи, є завірена нотаріусом заява за № 1306, в якій продавець ОСОБА_26 засвідчує, що кошти передала йому ОСОБА_21 за місцем його проживання.
В свою чергу 22.09.2008 ОСОБА_19 набув право власності на ці приміщення відповідно до договору дарування від ОСОБА_14 . Таким чином, право власності на вказані приміщення ніколи не належали ОСОБА_9 , а отже він не укладав щодо них жодної угоди, внаслідок якої змінились чи припинились цивільні права та обов'язки відносно незаконних коштів, що виключає факт легалізації. Крім цього, кошти на придбання приміщення були надані до 14.03.2007, в свою чергу ОСОБА_9 почав працювати в КС «Благо» лише з 20.03.07, а КС «Рушник» на час оформлення ОСОБА_21 права власності ще навіть не почала свою роботу, що спростовує доводи заявника ОСОБА_10 що ОСОБА_9 заволодів грошовими коштами КС «Благо» та КС «Рушник» та легалізував їх в цей період, надавши їх ОСОБА_21 на придбання зазначеного приміщення та в подальшому переоформив на свого сина ОСОБА_19 .
В подальшому, 25.09.08 між ОСОБА_7 та ОСОБА_19 , від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_9 , укладений договір позики № 14923, відповідно до якого ОСОБА_7 передала ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 2 700 000 грн.( в еквіваленті 540 тис дол. США за курсом 5,05 на момент надання позички), під заставу майна, з кінцевим терміном повернення позики 25.09.2011. В забезпечення вказаного зобов'язання 25.09.08 між ОСОБА_7 та ОСОБА_19 був укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки № 14937, відповідно до в іпотеку було передано вбудовано-прибудоване приміщення 1-го поверху з №2-1 по № 2-14 та приміщення підвалу І,II,III загальною площею 158,4 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
В листопаді 2011 року ОСОБА_7 звернулась з позовом до суду щодо стягнення предмета іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 25.09.2008. Відповідно до ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.02.2013 позовні вимоги ОСОБА_7 були задоволені, в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 25.09.2008, звернено стягнення на вказане вище вбудовано-прибудоване приміщення.
15.12.2005 ОСОБА_9 набув право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 16.12.2005 між ОСОБА_9 та ВАТ «КРЕДОБАНК» укладено кредитний договір №356/2005 та договір іпотеки №356/20051, відповідно до якого ОСОБА_9 передав на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 в іпотеку ВАТ «КРЕДОБАНК».
В подальшому, 27.08.2009 між ОСОБА_9 , ВАТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_7 укладено договір поруки, відповідно до якого остання виступила поручителем за кредитний договір №356/2005.
Відповідно до додаткового договору від 01.09.09, до Кредитного Договору № 356/2005 від 16.12.05, укладеного між ОСОБА_9 та ВАТ «КРЕДОБАНК», ОСОБА_9 погоджує з банком: «що предметом іпотеки є жилий будинок з прибудовою і мансардою, гараж, гараж-сарай, літня кухня, погріб, огорожа, водоколонка та земельна ділянка кадастровий № 7110136700-02-008-0006, на якій розташований вищевказаний жилий будинок.»; «Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору…»; «Заставна вартість Предмету іпотеки визначається сторонами в сумі 502 240 (п'ятьсот дві тисячі двісті сорок гривень».
В зв'язку із невиконанням ОСОБА_9 кредитний договір №356/2005, ОСОБА_7 було сплачено кошти за вказаним договором та 01.09.2009 нотаріально було посвідчено договір про задоволення вимог іпотекодержателя між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 згідно якого право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій знаходився зазначений будинок, перейшли до ОСОБА_7 , оскільки остання набула прав іпотекодержателя у зв'язку з виконанням нею кредитних зобов'язань ОСОБА_9 перед банком «Кредобанк» як поручителем.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна встановлено, що: будинок за адресою: АДРЕСА_4 на праві власності належать ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Враховуючи викладене, прокурор вважає, що матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, з метою конфіскації майна як виду покарання.
Приймаючи до уваги вищевикладене, з метою повного, всебічного досудового розслідування, для збереження речового доказу і недопущення передачі іншим особам шляхом заборони відчуження, прокурор звернувся до слідчого судді з даним клопотанням.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав клопотання та просив його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні та доданих до нього доказів.
До початку розгляду клопотання до канцелярію суду надійшла заява ОСОБА_7 , в якій остання просила розглянути клопотання без її участі. До своєї заяви додала копію свідоцтва про смерть ОСОБА_8 , Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_8 , а також письмове клопотання про відмову у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту з долученими документами.
Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали клопотання та додані до ного документа, а також та документи надані ОСОБА_7 , слідчий суддя приходить до наступного.
В судовому засіданні встановлено, що СУ ГУНП в Черкаській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019251010002651, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.05.2019, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.190, ч. 2 ст.355, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 388 КК України.
Відомості про вказані кримінальні правопорушення було внесено до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_6 про те, що протягом 2009-2013 років ОСОБА_7 та ОСОБА_8 шахрайським шляхом заволоділи нерухомим майном ОСОБА_9 , а саме домоволодінням по АДРЕСА_1 та вбудовано-прибудованими приміщеннями по АДРЕСА_2 , здобутого останнім злочинним шляхом, в результаті чого було спричинено шкоди вкладникам КС «Благо» та «Рушник», а також на підставі ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.07.2019, якою службових осіб СУ ГУНП в Черкаській області зобов'язано внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_10 від 02.07.2019 за фактом заволодіння подружжям ОСОБА_11 нерухомим майном ОСОБА_9 шляхом примушування до виконання цивільно-правових обов'язків.
У даному кримінальному провадженні ОСОБА_9 перебуває в статусі свідка.
За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_8 незаконно набув у власність будинок за адресою: АДРЕСА_4 , а тому вказане нерухоме майно, на переконання сторони обвинувачення, підлягає арешту.
Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 10 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
При цьому закон не вимагає, щоб докази на підтвердження вчинення кримінального правопорушення були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно застосувати зазначений вид заходу забезпечення кримінального провадження з метою досягнення дієвості цього провадження та уникнення негативних наслідків.
Згідно положень ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно з ч.1 ст. 98 КПК України, - речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Оцінюючи встановлені в судовому засіданні обставини, слідчий суддя зазначає, що ні в матеріалах клопотання про арешт майна, ні поясненнями наданими в судовому засіданні, не надано достатніх доказів на підтвердження того, що домоволодіння по АДРЕСА_4 , може бути об'єктом кримінально-протиправних дій та набуте кримінально-протиправним шляхом.
Висновок сторони обвинувачення щодо незаконного заволодіння ОСОБА_8 вказаним нерухомим майном грунтується на припущеннях слідчого щодо вказаних вище обставин.
Крім того, у матеріалах клопотання про арешт майна відсутня постанова про визнання будинку за адресою: АДРЕСА_4 речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
В той же час, з долучених до клопотання ОСОБА_7 документів встановлено, що 01.09.2009 року відповідно до договору про задоволення вимог іпотеко держателя ОСОБА_7 набула права власності на предмет іпотеки, а саме земельну ділянку та будинок по АДРЕСА_5 .
26.04.2010 року рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси (справа №2-3261-10) задоволено позов ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання права власності на самочинне будівництво, а саме: визнано право власності за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 право власності на об'єкт нерухомості, що розташований в АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок А ІІІ 519,9 кв. м з мансардою та прибудовами - п/д1,а,а1,а2,м/с, житловий будинок БІІ 478,5 кв. м з мансардою та прибудовами - п/д,б,м/с, навіс, Г,В,В1,Ж, літній душ Д, туалет И, огорожа № 1-5, замощення I,III, басейн II. Визначено за ОСОБА_7 в спільному майні подружжя частину майна, яке складається з житлового будинку А-ІІІ площею 519,9 кв. м з мансардою та прибудовами - п/д,б,м/с, навіс, Г,В, літній душ Д,туалет И, огорожа № 1-5, замощення І, ІІІ, басейн II та визнано право власності і присвоєно адресу АДРЕСА_1 . Визначено за ОСОБА_8 в спільному майні подружжя частину майна, яка складається з житлового будинку Б-ІІ площею 478,5 кв. м з мансардою та прибудовами - п/д,б,м/с, навіс, В1,Ж, літній душ Д,туалет И, огорожа № 3,4,5, замощення III та визнано право власності і присвоєно адресу АДРЕСА_4 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №450017569 від 30.10.2025 за ОСОБА_8 на праві приватної власності 20.09.2019 зареєстровано житловий будинок за адресою АДРЕСА_4 . Підставою для виникнення права власності є рішення Соснівського районного суду м. Черкаси; 2-3261-10 від 26.04.2010 року.
Відомості щодо скасування рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26.04.2010 у справі №2-3261-10 чи скасування реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі вказаного рішення суду - відсутні.
На переконання слідчого судді, під час розгляду даного клопотання прокурором не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що ОСОБА_8 є недобросовісним набувачем та що будинок за адресою АДРЕСА_4 , є предметом злочину. Тобто прокурором на даний час не доведено необхідність арешту зазначеного майна, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
За таких обставин клопотання слідчого не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 7, 110, 131, 132, 167-168, 170-173, 175, 369-372, 376 КПК України,-
У задоволенні клопотання прокурора Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_4 , подане в рамках кримінального провадження №12019251010002651 від 24.05.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.190, ч. 2 ст.355, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 388 КК України, про арешт майна, а саме будинку за адресою: АДРЕСА_4 , який на праві власності зареєстровано за ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1