Справа № 569/15193/25
19 листопада 2025 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Кучиної Н.Г.,
секретар судового засідання Корпесьо В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
АТ "Сенс Банк" звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту № 118Д в розмірі 102 587 грн. 12 коп., суму сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що
Ухвалою суду від 23 липня 2025 року позовну заяву прийнят до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою суду від 03 листопада 2025 року підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, у додаткових поясненнях до справи представник позивача Луньова А.Г. просить розгляд даної справи проводити за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився. У поданій заяві від 19.11.2025 представник відповідача Сиськова О.Л. просить розгляд справи провести без участі відповідача та його представника.
Крім того, у відзиві на позовну заяву від 23.09.2025 представник відповідача Сиськова О.Л. позов не визнає у повному обсязі. Зазначає, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03.03.2014 у справі № 569/693/14-ц задоволено позов ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Сенс Банк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості в сумі 163706,86 грн. Відтак, дану заборгованість стягнуто достроково за кредитним договором № 118Д від 18.04.2007.
Пред'явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.
Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності заТвимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання 11 умов.
Пені та інфляційні за статтею 625 Цивільного кодексу України (ЦКУ) за кредитним договором нараховуються з дня, наступного за днем настання строку виконання грошового зобов'язання, тобто з дня, коли боржник мав виконати свої зобов'язання, але не виконав. Цей день визначається на основі умов самого кредитного договору або законодавства. У контексті кредитного договору, це означає наступним день після дати, встановленої у вимозі для погашення простроченої заборгованості, якщо така сплата не була здійснена вчасно. Отже, перебіг строку позовної давності у даному зобов'язання розпочався з 18 січня 2014 року.
В разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Тому звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року (Постанова ВП ВСУ від 02.07.2025 по справі 903/602/24).
Для стягнення індексу інфляції та 3% річних застосовується загальна позовна давність в 3 роки (ст. 257 ЦК України). Позивач, у позовній заяві розраховує 3% річних , на кредитну заборгованість за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року та інфляційні втрати на кредитну заборгованість за період квітня 2017 року по лютий 2022 року.
Оскільки перебіг позовної давності почався із 18 січня 2014 року і закінчився 17 січня 2017 року, тому позивач AT «Сенс Банк» звернувся до суду поза межами строку позовної давності.
Крім того, відповідно до п. 15 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Тому, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат з 12.03.2020 є незаконним. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов до таких висновків.
Суд встановив, що 18.04.2007 Акціонерно - комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», та громадянин України ОСОБА_1 , уклали договір кредиту № 118Д.
Рішенням № 5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року було припинено Акціонерне Товариство «УКРСОЦБАНК» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК» де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного Товариста «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року.
Відповідно до умов кредитного договору Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 27 000,00 дол. США.
12.08.2022 Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції.
30.11.2022 були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк».
Відповідно до Договору кредиту, відповідач зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати Кредит, виплачувати проценти за користування Кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконує, в результаті чого має заборгованість перед кредитором.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 березня 2014 року, яке набрало законної сили 18 березня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за договором № 118 від 18.04.2007 року в розмірі 163706, 86 грн.
Відповідно до виконавчого листа № 569/693/14-ц, виданий 03.04.2014, Рівненським міським судом Рівненської області на користь АТ «Укрсоцбанк» було стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором № 118Д від 18.04.2007 в розмірі 163706,86 грн.
На підставі виконавчого листа № 569/693/14-ц, виданого 03.04.2014 Рівненським міським судом Рівненської області було відкрито виконавче провадження № 52033596.
В подальшому, відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 13.09.2024 року ВП № 52033596, виконавче провадження було завершено.
Згідно ст.129 - 1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини, по справі «Горнсбі проти Греції» (Hor№sby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Згідно ст. 11 ЦК України, Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому, якщо рішенням суду від 03 березня 2014 року стягнуто всю заборгованість за кредитним договором достроково, то в кредитора виникло право нараховувати відсотки за неправомірне користування кредитом в іншому (збільшеному) розмірі, адже після отримання вимоги про дострокове погашення заборгованості або винесення рішення суду про стягнення такої заборгованості достроково, вся заборгованість за кредитним договором вважається простроченою, оскільки такими діями кредитор змінив строк кредитування.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи № 444/9519/12 у постанові від 28.03.2018 зазначивши:
п.54. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Також, Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи № 5017/1987/2012 постановила ухвалу від 24.01.2019 року в якій дійшла наступних правових висновків:
п. 20. Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В подальшому Касаційним господарським судом Верховного Суду при розгляді даної справи в касаційному порядку винесено Постанову від 05.03.2019 року у якій зазначено таке:
п.46. Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
п.48. Таким чином у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", при чому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України:
п.50. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що Банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору № 13-65-06/212 у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного суду 04.02.2020 по справі № 912/1120/16 прийняла постанову, якою відмовилась відступати від викладеної вище правової позиції, зазначивши таке.
п.6.38. Разом із тим правовідносини, що склалися у справі № 5017/1987/2012, не є подібними до правовідносин, що склалися у справі, що розглядається, позаяк у справі № 5017/1987/2012 договором була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України, а не відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу. Тож підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, відсутні.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду: від 17.05.2023 року по справі № 341/416/20; від 03.03.2020 року по справі № 341/1464/15-ц; від 10.11.2020 року по справі №903/802/18; від 06.11.2020 року №921/317/18; від 03.11.2020 року № 921/315/18; від 14.04.2021 року № 725/6951/18; від 19.10.2022 року по справі № 718/469/20; від 15.09.2021 року по справі №343/2083/19, та інших, з посиланням на правовий висновок викладений Верховним Судом по справі №5017/1987/2012.
Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові № 910/17048/17 від 18.01.2022 року уточнила попередні висновки Верховного суду в тому числі викладені і в постанові №444/9519/12 від 28.03.2018 року щодо нарахування відсотків після закінчився строк кредитування, зазначивши таке:
п.121. У кредитних договорах сторони унормували питання сплати процентів за користування кредитом.
п.122. Відповідно до пункту 6.2 договору про відкриття кредитної лінії № 119 та аналогічного пункту у договорі № 120 нарахування процентів здійснюється щоденно протягом дії цих договорів із розрахунку 360 днів у році, їх нарахування починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів.
п.123. Тобто нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.
п.124. Підстав для неврахування зазначеного, що стало наслідком узгодження сторонами договірних умов, не вбачається, про що судами зроблено правомірний висновок. 125 За таких обставин посилання скаржника на правові висновки у справах № 444/9519/12, № 912/1120/16 не можуть бути застосовані як нерелевантні спірним правовідносинам у справі № 910/17048/17.
Так в загаданій постанові Верховного Суду № 341/416/20 від 17.05.2023 року, ВС зазначив таке: «Апеляційний суд: не врахував, що на період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту боржник не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України, натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором; ТОВ «Кредитні Ініціативи» у позовній заяві при розрахунку сум, передбачених статтею 625 ЦК України, посилалось на пункт 6.5 договору про іпотечний кредит від 18 березня 2008 року № 316, яким визначено сплату відсотків у розмірі 24 % річних від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 ЦК України (а. с. 5, 45); вказані доводи ТОВ «Кредитні Ініціативи» не перевірив, не здійснив відповідне тлумачення умов кредитного договору та не врахував, що, установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати статтю 625 ЦК України.»
Таким чином, в результаті не виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03.03.2014 року та умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду яка станом на 23.02.2022 становить - 102 587,12 грн., та складається з: сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 21 218,27 грн., сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість 81 368,85 грн.
З приводу не виконання рішення суду Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі № 459/3560/15-ц дійшов наступного правового висновку.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим (Постанова Верховного суду України від 26.04.2017 справа № 3-1522 гс 16).
Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц де зазначено, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Наявність не виконаних зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту підтверджується оригіналом розрахунку заборгованості.
Відповідно до ч. 2 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Сума заборгованості розрахована за період 02.04.2017 року по 23 лютого 2022 року, враховуючи наступне:
Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.
Правомірність зазначеного періоду нарахування заборгованості за невиконання умов кредитного договору, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України, відображено зокрема у Постанові Верховного суду від 25.09.2024 по справі № 206/2984/23, якою визначено: "Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, тому позивач, звернувшись до суду в червні 2023 року, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ."
Позов у даній справі подано за період з 12.03.2017 по 23.02.2022.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2014 році зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до моменту виконання грошового зобов'язання.
У постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з ухваленням у 2009 році рішення про стягнення боргу зобов'язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Отже, кредитор має право на отримання сум, передбачених у ст.625 ЦК, за увесь час прострочення.
При цьому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК виникає в кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення й обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Щодо періоду нарахування поза трирічним строком варто відмітити, згідно пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
З матеріалів справи слідує, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/693/14-ц від 03 березня 2014 року за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором набрало зщаконної сили 18 березня 2014 року, відтак строк позовної давності слід обраховувати з 18 березня 2017 року.
В період з 12 березня 2020 року по 29 червня 2023 року тривав карантин, а тому на період строку дії карантину строки позовної давності були продовжені. Крім того, період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Таким чином, загальні строки позовної давності визначені ст. 257 ЦК України продовжуються на строк дії карантину та воєнного стану.
З цього приводу Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові № 199/782/21 від 19 квітня 2023 року зазначив таке:
« п.60. Однак, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, Документ сформований в системі «Електронний суд» 09.09.2025 2 внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
п.61. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
п.62. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID 19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
п.63. У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
п.64. Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).
п.65. Вирішуючи спір, апеляційний суд не надав належної оцінки тим обставинам, що останнім днем для звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 27 липня 2020 року, однак Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Таким чином, починаючи з 12.03.2020 і по даний час, визначені ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності продовжено, а воєнний стан в Україні продовжує тривати.
В постанові Верховного Суду від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20 ВС зазначив таке: «Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався. " Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності)".
Крім того, позивачем повністю дотримано і вимоги Закону України "Про правовий режим воєнного стану", яким в Україні введено режим воєнного стану, який діє і сьогодні. Так, нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено з урахуванням дії режиму воєнного стану виключно до 23.02.2022. Після цієї дати всі нарахування Кредитором припинено. Таким чином, даний позов подано в межах строку позовного давності з урахуванням його продовження на підставі Закону, тобто за період з 12.03.2017 по 23.02.2022.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25).
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/693/14-ц було виконане на підставі розпорядження № 52033596 від 13.05.2024, тобто після закінчення періоду, протягом якого відбувалось нарахування заборгованості за ст. 625 ЦПК України.
Всі платежі, які здійснювались боржником до 23.02.2022 (кінцева дата періоду нарахування) враховані позивачем в розрахунку.
Таким чином, всі нарахування здійснені відповідно до норм чинного законодавства, в межах строку позовної давності та з урахуванням всіх дійсних обставин.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що доводи представника позивача доведені у повній мірі та позов підлягає до задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 4, 10, 12, 81, 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 272, 273, 352 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" заборгованість за кредитним договором № 118Д від 18.04.2007, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішення суду, яка станом на 23.02.2022 становить 102 587,12 грн., та складається з:
- сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 21 218,27 грн.;
- сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість 81 368,85 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА фінанс" 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. у відшкодування судових витрат.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Рівненського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач - Акціонерне товариство "Сенс Банк", місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Васильківська, 100; ЄДРПОУ 23494714.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
повний текст рішення складений 21 листопада 2025 року
Суддя Н. Г. Кучина