Коростенський міськрайонний суд Житомирської області
провадження №2/279/2210/25
Справа № 279/4946/25
13 листопада 2025 року м.Коростень Житомирської області
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Волкової Н.Я., з секретарем Ковальчук Х.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін цивільну справу №279/4946/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих аліментів,
Позивач звернувсь до суду з позовом до відповідача, зазначивши, що 05.11.2011 року між ними було зареєстровано шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина ОСОБА_3 . 24.07.2020 року рішенням Корольовського районного суду м.Житомира (справа №296/3934/20) шлюб між ними було розірвано. 06.08.2020 року Корольовським районним судом м.Житомира (справа 296/4646/20) винесено рішення про стягнення з нього аліментів на утримання доньки у твердій грошовій сумі у розмірі 1500 гривень щомісячно. 03.12.2020 року відповідачка вдруге вийшла заміж за ОСОБА_4 та взяла прізвище чоловіка ОСОБА_5 . 16.08.2022 року він одружився з громадянкою ОСОБА_6 . В зв'язку з обґрунтованими сумнівами в тому, що ОСОБА_3 дійсно являється його дочкою, він звернувся до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області про оспорювання батьківства та проведення судово біологічної експертизи. 24.12.2024 року рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області (справа №279/6101/23) позов було задоволено та зобов'язано виключити з актового запису №134 від 01.03.2012 року, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Коростенського міськрайонного управління юстиції Житомирської області про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інформацію, що ОСОБА_1 є батьком. Рішення набрало законної сили 24.01.2025 року.
В зв'язку з вищевикладеним, 29.01.2025 року ОСОБА_1 , звернувся з заявою до Корольовського відділу державної виконавчої служби у м. Житомирі з вимогою стосовно закриття виконавчого провадження №62823439. 28.02.2025 року за №17493/23.12-25/12 він отримав відповідь Корольовського відділу державної виконавчої служби у м. Житомирі про те, що останні не мають можливості так як відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» відсутня підстава про закінчення провадження в зв'язку з тим, що було виключено з актового запису інформації, що він є батьком. Відповідно до розрахунку Корольовського відділу державної виконавчої служби з ОСОБА_1 , було примусово стягнено з травня 2020 року по січень 2025 року грошові кошти в сумі 85500 грн..
Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно стягнуті аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 85500 грн., та судові витрати.
Представник відповідача подала до суду відзив в якому вказала, що з розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 31.03.2025 р. вбачається, що позивач добровільно сплачував аліменти, до того ж зі своєї особистої картки на картку відповідача та перестав сплачувати аліменти з січня 2025 року, тобто після набуття чинності рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24.12.2024 року у справі про оспорювання батьківства. Відповідач не наполягає на виплаті аліментів. Експертиза кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не була проведена, так як в призначені дні проведення експертиз її діти хворіли. Згідно розрахунку позивачу було нараховано аліменти у відповідності до ЗУ "Про виконавче провадження Корольовською державною виконавчою службою у м.Житомирі. Наявними у позові доказами не доведено позивачем факту недобросовісності з боку відповідача. Вважає,що посилання на ст.1212 та ст.1215 ЦК України та трактуванням на свою користь позивачем є помилковим.
Просила відмовити в задоволенні позовних вимог, сплату судового збору залишити за позивачем, та стягнути на її користь оплату за професійну правнчу допомогу.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що стягнення аліментів з нього свідчать про порушення його майнових прав та інтересів, так як останній не є батьком ОСОБА_3 .. Представник відповідача вказує, що позивач сплачував аліменти у добровільному порядку, однак до виконавчої служби подано виконавчий лист, який полягає у примусовому виконанні. Щодо експертизи, то якщо б сторона відповідача була не згодна з рішенням, то в них був час на оскарження, але вони ним не скористались. Саме недобросовісність відповідача стала причиною звернення до суду для встановлення факту, чи дійсно дитина є його донькою. Під час слухання справи три рази призначалась експертиза для встановлення факту спорідненості, але відповідач ухилявся від її проведення, тому і підтвердились сумніви у ОСОБА_1 , що він не є батьом дитини, що і підтверджено рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області. Також в даному випадку саме ст.1212, 1215 ЦК України регулюють дане питання, так як примусово стягувались аліменти з ОСОБА_1 .. Посилання відповідача щодо договору про надання правничої допомоги є безпідставними, оскільки це є просто технічна помилка. Також ОСОБА_2 26.07.2023 року відповідно до договору купівлі-продажу набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Просив позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих аліментів задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача подала заперечення на відповідь на відзив, в якому вказала, що відповідач підтримує свою позицію викладену у відзиві, але з урахуванням того, що 28.02.2025 року позивач отримав відповідь за №17493/23.12-25/12 від Корольовського відділу державної виконавчої служби у м.Житомирі, на яку він посилається у своєму позові, з метою надання підстав про закінчення виконавчого провадження №62823439, відповідач стягувач за виконавчим провадженням №62823439 у відповідності до ч.1 ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження» відмовляється від стягнення аліментів з ОСОБА_1 , які він сплачував на користь малолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 24 січня 2025 року відповідно до рішення, на яке посилається позивач у справі №279/6101/23, яка розглядалась Коростенським міськрайонним судом Житомирської області. Всі інші наведені доводи та вимоги надані відповідачем у відзиві є незмінними та підтримуються в повному обсязі.
Судом встановлено, що з 05.11.2011 року сторони перебували в шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_3 . Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 24.07.2020 року шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 06.08.2020 року постановлено рішення про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки у твердій грошовій сумі у розмірі 1500 грн. щомісячно. 24.12.2024 року рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області постановлено виключити з актового запису № 134 від 01 березня 2012 року, складеного міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Коростенського міськрайонного управління юстиції Житомирської області , про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомості про батьківство ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, РНКПП НОМЕР_1 . Зазначені обставини позивач вважає такими, що породжують у нього право на звернення з вимогою щодо стягнення з відповідача сплачених на підставі судового рішення на її користь на утримання дитини аліментів, на підставі положень ст.1212 ЦК України. Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Правовий аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Судом встановлено, що аліментні виплати позивач здійснював в межах виконавчого провадження № №62823439 з примусового виконання судового рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 06.08.2020 року, що набрало законної сили, а, отже, правові підстави вважати таке набуття безпідставним та їх повернення коштів платнику аліментів відсутні. Окрім того, за загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 1215 ЦК України, навіть безпідставно набуті аліменти не підлягають поверненню. Аналіз частини першої статті 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Схожий за змістом висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та підтриманий сталою судовою практикою (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18). При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія "добросовісність" закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов'язків проголошується принципом міжнародного договірного права. ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п'ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов'язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків. З положень закону випливає, що обов'язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб'єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів. Відповідно до положень статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Водночас, вимога про повернення коштів, витрачених на забезпечення життєдіяльності дитини, не відповідає інтересам дитини. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Враховуючи те, що відповідно до частини першої статті 179 СК України саме неповнолітня дитина ОСОБА_3 є власником одержаних на її утримання аліментів, а концепція забезпечення найкращих інтересів дитини є провідною у вітчизняному та міжнародному сімейному праві, вимоги позивача про стягнення безпідставно сплачених на утримання дитини аліментів не ґрунтуються на вимогах закону, зокрема і статті 1215 ЦК України.
Щодо стягнення витрат за професійну правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 ..
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 року у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 рок №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
14.10.23 року між відповідачкою та адвокатом Андреєвою Л.О. укладено договір про надання правничої допомоги.
Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 року у справі №686/31892/19 зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, для підтвердження понесених стороною витрат на правову допомогу, така особа повинна надати до суду, зокрема, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.11.2023 року по справі № 519/24/20 (провадження № 61-7804св23), від 08.11.2023 року по справі № 539/2673/21 (провадження № 61-9750св 23), від 01.11.2023 року по справі № 202/3681/16 (провадження № 61-10719 св 23).
Оскільки представником відповідача не надано вищевказаних доказів та документу, що свідчить про фактичну оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу відсутні.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, ст.1212,1215 ЦК України,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих аліментів відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .
Сторони:
Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 від 27.10.2004 р..
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя Волкова Н.Я.