вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" листопада 2025 р. Справа№ 910/1640/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 12.11.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 (повний текст рішення складено 23.06.2025) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 (повний текст додаткового рішення складено 04.07.2025)
у справі №910/1640/25 (суддя Ярмак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт»
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Металобаза 2014»
2) Акціонерного товариства «Київський радіозавод»
про застосування наслідків нікчемного правочину
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАКПРІНТ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛОБАЗА 2014», Акціонерного товариства «КИЇВСЬКИЙ РАДІОЗАВОД» з вимогами про застосування наслідків нікчемності договору купівлі-продажу від 01.06.2018 № 01/06-18, укладеного між відповідачами, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 21406124 від 14.07.2017р. в частині включення до опису об'єкту в якості його складових об'єктів, які не є його частинами та не належать ТОВ «Металобаза 2014», а саме: «резервуар 500, ОМз літера « 101А,Б».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є користувачем (орендарем) виробничого корпусу № 101 на вулиці Бориспільській, 9 у місті Києві, проте він не може належним чином використовувати земельну ділянку, яка безпосередньо прилягає до корпусу, внаслідок перешкоджання ТОВ «МЕТАЛОБАЗА 2014», яке засмічує земельну ділянку. Договір купівлі-продажу від 01 червня 2018 року № 01/06-18, за умовами якого ТОВ «МЕТАЛОБАЗА 2014» придбало у ПАТ «КИЇВСЬКИЙ РАДІОЗАВОД» розташовані на земельній ділянці поряд з будівлею-складом (літера 105А) два резервуари 500 ОМЗ, які на технічному паспорті позначені літерою 101А, Б, є нікчемним, оскільки договір не є нотаріально посвідченим, АТ «КИЇВСЬКИЙ РАДІОЗАВОД» не має жодного відношення до предмету такого договору, майно відчужено не на конкурентних засадах, а голові правління не було надано права на підписання договору, тому порушено право власності держави.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з недоведеності позивачем порушення його цивільного права чи інтересу укладенням Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛОБАЗА 2014» та Акціонерним товариством «Київський радіозавод» договору купівлі-продажу від 1 червня 2018 року № 01/06-18.
У подальшому, відповідачем 1 подано заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, у якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Металобаза 2014» просило стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Металобаза 2014» про ухвалення додаткового рішення задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Металобаза 2014» 30 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вартість послуг визначена за погодженням адвокатом з клієнтом у фіксованому розмірі, послуги адвоката були реально надані позивачу, що підтверджується матеріалами справи, також судом взято до уваги рівень юридичної кваліфікації правовідносин у справі, а позивачем не доведено суду неспівмірності заявлених відповідачем 1 витрат, тому заявлені позивачем судові витрати у розмірі 30 000 грн на правову допомогу задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» звернулося 09.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 09.07.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/1640/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та застосувати наслідки нікчемності договору купівлі-продажу від 01.06.2018 №01/06-18, укладеного між відповідачами, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності №21406124 від 14.07.2017 в частині включення до опису об'єкту в якості його складових об'єктів, які не є його частинами та не належать ТОВ «Металобаза 2014», а саме: «резервуар 500, ОМз літера « 101 А,Б», а також відмовити відповідачу у стягненні судових витрат на правову допомогу у сумі 30 000,00 грн. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий господарський суд не надав жодної оцінки обставинам по суті справи; не з'ясував обставини, що мають значення для справи щодо предмету позовних вимог; не зробив висновків щодо позовних вимог; не навів мотиви неврахування аргументів та доводів позивача, обмежившись формальним підходом щодо недоведеності порушення прав позивача; допустився невідповідності висновків щодо недоведеності порушення прав позивача встановленим обставинам по справі; не врахував висновки Верховного Суду у релевантних справах.
В обгрунтування порушення прав позивача останній зазначає, що існування правових наслідків нікчемного договору (яких не може існувати, зважаючи на те, що нікчемний договір не створює жодних правових наслідків) у вигляді реєстрації за Відповідачем права власності на підземні резервуари №№ 101А,101Б не дозволяє Позивачу належним чином використовувати виробничий корпус №101, який належить йому на праві користування.
Посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 та Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, позивач стверджує, що він є заінтересованою особою в цій справі, оскільки наслідки укладення нікчемного договору між відповідачами не дозволяють йому використовувати нерухоме майно та земельну ділянку, що знаходиться поряд з цим майном, у своїх законних інтересах.
Доводи апеляційної скарги в частині додаткового рішення суду першої інстанції зводяться до того, що при визначенні розміру судових витрат, що мають бути відшкодовані відповідачу -1, суд першої інстанції не надав оцінку усім доказам, доданим до заяви відповідача -1, з урахуванням всіх обставин та складності цієї справи, врахувавши заперечення позивача та критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені ч.4 ст. 126 ГПК України, зокрема, критерії розумності та справедливості.
За доводами позивача, суд не звернув увагу на те, що:
- у заяві про ухвалення додаткового рішення не наведено жодного посилання на поважні причини, які унеможливлювали подачу до закінчення судових дебатів по цій справі доказів понесення витрат на правову допомогу, що виключало взагалі можливість задоволення судом цієї заяви;
- як вбачається з договору про надання правової допомоги, доданого до вищевказаної заяви Відповідача -1, в його умовах не визначено вартості правової допомоги та порядку її оплати, не надано відповідного додатку до договору;
- при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що судом першої інстанції не було зроблено.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/1640/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1640/25. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/1640/25.
28.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1640/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/1640/25 та призначено до розгляду на 24.09.2025.
03.09.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Металобаза 2014» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач-1 заперечив проти доводів апеляційної скарги позивача, зазначивши, що ТОВ «ПАКПРІНТ» не доведено наявності його порушеного права, а у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), суду не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Також відповідач-1 звернув увагу, що ТОВ «ПАКПРІНТ» в особі директора Дерибона В.М. ініціювало питання щодо застосування наслідків нікчемності правочину, подавши даний позов, одразу після того, як Господарський суд міста Києва у справі № 910/2700/24 не виявив нікчемності правочину за посиланнями безпосередньо Дерибона В. М. як фізичної особи, який є директором ТОВ «ПАКПРІНТ».
Заперечуючи щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення, відповідач-1 вказує, що ним у відзиві на позовну заяву було зазначено попередній розрахунок судових витрат, а відповідні докази були надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду; розрахунок (акт) наданих послуг до Договору про надання правової допомоги від 19.03.2025», який є додатком до Договору про надання правової допомоги від 19.03.2025; наданий відповідачем опис виконаних робіт (наданих послуг) та їх вартість є реальними, співмірними характеру й обсягу наданих правничих послуг та не становлять надмірного фінансового навантаження для позивача - юридичної особи, а вказані витрати відповідають принципу розумності витрат на професійну правничу допомогу.
05.09.2025 через систему «Електронний суд» від Київської міської ради надійшли пояснення щодо апеляційної скарги, у яких просила суд прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Київська міська рада як розпорядник земель комунальної власності зазначила, що Товариства з обмеженою відповідальністю «Металобаза 2014» як власник нерухомого майна має вжити заходи для оформлення відповідного права користування землею, на якій воно розташоване, оскільки згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним, а також звернула увагу, що сторонами у даній справі не надано доказів набуття будь-якого речового права на земельну ділянку, на якій розташовані нежитлові будівлі промислового призначення, в установленому чинним законодавством України порядку.
Оскільки Київська міська рада не є учасником даної справи, такі пояснення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги.
08.09.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що аргументи відзиву на апеляційну скаргу не спростовують доводів апеляційної скарги позивача по суті та не містять заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 відкладено розгляд справи №910/1640/25 на 15.10.2025.
15.10.2025 розгляд справи №910/1640/25 не відбувся у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці за сімейними обставинами.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2025 розгляд справи №910/1640/25 призначено на 12.11.2025.
У судове засідання 12.11.2025 з'явилися представники позивача та відповідача-1.
Представник позивача підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник відповідача-1 заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив суд відмовити в її задоволенні.
Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить відповідна довідки про доставку електронного документа - ухвали суду до електронного кабінету учасника справи, наявна в матеріалах справи.
Крім того, відповідач-2 своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що з огляду на положення частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представник відповідача-2, що не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представника відповідача-2, що не з'явився у судове засідання.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Щодо заявлених позовних вимог.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАКПРІНТ» (позивач) є користувачем виробничого корпусу № 101, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, який використовує на правах оренди для здійснення господарської діяльності.
14 липня 2017 року між ПАТ «КИЇВСЬКИЙ РАДІОЗАВОД» (продавець, відповідач 2.) та ТОВ «МЕТАЛОБАЗА 2014» (покупець, відповідач 1.) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого, ПАТ «КИЇВСЬКИЙ РАДІОЗАВОД» передало у власність ТОВ «МЕТАЛОБАЗА 2014» нерухоме майно - нежитлове приміщення, будівлю - склад (Літ. 105А) загальною площею 597 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільска, 9. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С. та зареєстрований в реєстрі за № 17/58. ,
На підставі договору купівлі-продажу від 1 червня 2018 року № 01/06-18 ТОВ «МЕТАЛОБАЗА 2014» придбало у ПАТ «КИЇВСЬКИЙ РАДІОЗАВОД» розташовані на земельній ділянці поряд з будівлею-складом (літера 105А) два резервуари 500 ОМЗ, які на технічному паспорті позначені літерою 101А, Б.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є користувачем (орендарем) виробничого корпусу № 101 на вулиці Бориспільській, 9 у місті Києві, проте не може належним чином використовувати земельну ділянку, яка безпосередньо прилягає до корпусу, внаслідок перешкоджання ТОВ «МЕТАЛОБАЗА 2014», яке засмічує та захаращує земельну ділянку. Зазначив, що договір купівлі-продажу від 1 червня 2018 року № 01/06-18 є нікчемним, оскільки не є нотаріально посвідченим, АТ «КИЇВСЬКИЙ РАДІОЗАВОД» не має жодного відношення до предмету такого договору, майно відчужено не на конкурентних засадах, а голові правління не було надано права на підписання договору, тому порушено право власності держави. Також зазначив, що запис про державну реєстрацію права власності потрібно скасувати в частині внесення об'єктів під літерою 101А, Б, оскільки такі не належать ТОВ «МЕТАЛОБАЗА 2014» і не є частиною складу № 105А, резервуари 500 ОМЗ, які на технічному паспорті позначені літерою 101А, Б, «дописані» до об'єкта № 105А, хоча вони є складовою корпусу № 101, що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, резервуари 500 ОМЗ, які на технічному паспорті позначені літерою 101А, Б, «дописані» до об'єкта № 105А (запис про державну реєстрацію № 21406124 від 14 липня 2017 року вчинено у відповідній частині на підставі договору купівлі-продажу від 1 червня 2018 року № 01/06-18).
Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відтак, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України).
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
З огляду на вищенаведені вимоги чинного законодавства, заявляти вимогу про встановлення факту нікчемності правочину може лише одна зі сторін цього правочину, чи інша заінтересована особа.
Колегія суддів враховує, що звертаючись з даним позовом позивач стверджує про нікчемність договору купівлі-продажу від 1 червня 2018 року № 01/06-18, укладеного між відповідачами, стороною якого він не є.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Тлумачення статей 15, 16 ЦК України свідчить, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є самостійною, достатньою підставою для ухвалення рішення про відмову в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається застосувати наслідки нікчемного правочину, спрямовані на приведення сторін до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 у справі № 6-605цс16).
Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 ГК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації. Такий висновок міститься також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20.
Водночас у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Таким чином, у господарському провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їх цивільних прав за допомогою способів захисту.
Особа, яка звертається до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені договором і в результаті задоволення такого позову права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 3 березня 2020 року у справі № 910/6091/19).
Разом з цим, у вказаних постановах Верховний Суд також наголосив, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Водночас Верховний Суд зазначає, що встановивши те, що оспорюваний правочин не порушує прав і законних інтересів позивача, суди попередніх судових інстанцій необґрунтовано вдалися також й до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/ відсутності підстав для визнання контракту недійсним, і не врахували того, що встановлена ними відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 3 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17).
Дослідивши обставини справи та доводи, покладені позивачем в обгрунтування позовної заяви, колегія суддів дійшла висновку, що всупереч ст. 74 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено порушення його цивільного права чи інтересу укладенням Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛОБАЗА 2014» та Акціонерним товариством «Київський радіозавод» договору купівлі-продажу від 1 червня 2018 року № 01/06-18.
Крім того, позивач не зазначив, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення.
З огляду на недоведеність порушення права позивача при укладенні договору купівлі-продажу від 1 червня 2018 року № 01/06-18, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для встановлення факту нікчемності цього договору, з чим погоджується колегія суддів.
Наведеним зокрема спростовуються доводи апелянта про ненадання судом першої інстанції оцінки обставинам справи, позаяк судом встановлено самостійні підставі для відмови в позові - недоведеність порушеного права позивача.
Посилання скаржника в обгрунтування апеляційної скарги на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 та Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 - колегія суддів відхиляє як нерелевантні до даних правовідносин, оскільки вказані постанови прийнято Верховним Судом з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідних справах, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів.
Підсумовуючи вищевикладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази та дослідивши обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову про застосування наслідків недійсності правочину шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 21406124 від 14.07.2017р. в частині включення до опису об'єкту в якості його складових об'єктів, які не є його частинами та не належать ТОВ «Металобаза 2014», а саме: «резервуар 500, ОМз літера « 101А,Б» відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України.
Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги в оскаржуваній частині та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/1640/25.
Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025.
Як було зазначено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю. З наведеними висновками погодилась колегія суддів апеляційного господарського суду.
За наслідками розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛОБАЗА 2014» про ухвалення додаткового рішення, у якій відповідач-1 просив суд стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн, додатковим рішенням від 01.07.2025 вказану заяву було задоволено в повному обсязі.
В поданій апеляційній скарзі позивач не погоджується з висновками суду щодо стягнення витрат на правничу допомогу, вказуючи на наявність підстав для відмови в задоволенні заяви відповідача-1 про ухвалення додаткового рішення та зазначаючи про неспівмірність присуджених витрат.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та оцінивши доводи сторін щодо додаткового рішення суду в даній справі, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025, з огляду на наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Судовою колегією перевірено, що у відзиві на позовну заяву відповідачем-1 повідомлено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
У свою чергу, позивач в апеляційній скарзі, посилаючись на положення статті 221 Господарського процесуального кодексу України, стверджує про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення з огляду на те, що у заяві не наведено жодного посилання на поважні причини, які унеможливлювали подачу до закінчення судових дебатів по цій справі доказів понесення витрат на правову допомогу.
За змістом статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
При цьому, суд враховує, що вказана стаття не містить імперативного припису щодо подання доказів на підтвердження понесених витрат саме до закінчення судових дебатів, як і не містить процесуальних наслідків у вигляді повернення заяви без розгляду у випадку не зазначення поважних причин неподання відповідних доказів до закінчення судових дебатів у справі, натомість як на виконання ч. 8 ст. 129 ГПК України позивач у п'ятиденний строк після ухвалення рішення суду подав заяву про ухвалення додаткового рішення з відповідними доказами, а до закінчення судових дебатів у справі у відзиві на апеляційну скарзі (в першій заяві по суті спору на стадії апеляційного розгляду) зробив про це відповідну заяву.
З викладених мотивів судова колегія визнає необґрунтованими вказані вище доводи про наявність підстав для відмови в задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.
На підтвердження понесених ним судових витрат позивач долучив до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги від 19.03.2025, розрахунок (акт) наданих послуг від 10.06.2025, платіжну інструкцію № 99 від 13.06.2025.
19.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Металобаза 2014» (клієнт) та адвокатом Гедьо Андрієм Степановичем (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до п. 1.1. якого за дорученням клієнта, адвокат зобов'язується надати правову допомогу, зміст якої передбачений цим Договором, а клієнт зобов'язується оплатити її.
Згідно з п. 4.1. договору сума винагороди, яку клієнт зобов'язується сплатитиза надання правової допомоги (гонорар), порядок та строки її внесення,визначаються в окремому Додатку до цього договору
За змістом розрахунку (акту) наданих послуг від 10.06.2025 до Договору про надання правової допомоги від 19.03.2025, який є додатком до вказаного договору, адвокат надав клієнту наступні послуги:
- опис виконаних робіт (наданих послуг): вивчення наданих клієнтом документів та надання правової консультації; кількість годин: фіксована вартість; вартість: 2 000,00 грн;
- опис виконаних робіт (наданих послуг): складення та подання до Господарського суду міста Києва відзиву на позовну заяву у справі №910/1640/25; кількість годин: 4 годин; вартість: 8 000,00 грн;
- опис виконаних робіт (наданих послуг): складення та подання до Господарського суду міста Києва заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву у справі №910/1640/25; кількість годин: 3 години; вартість: 3 000,00 грн;
- опис виконаних робіт (наданих послуг): складення та подання до Господарського суду міста Києва відповідей на запитання у справі №910/1640/25; кількість годин: 1 година; вартість: 1 000,00 грн;
- опис виконаних робіт (наданих послуг): участь у судовому засіданні 8 квітня 2025 року; кількість годин: фіксована вартість; вартість: 4 000,00 грн;
- опис виконаних робіт (наданих послуг): участь у судовому засіданні 6 травня 2025 року; кількість годин: фіксована вартість; вартість: 4 000,00 грн;
- опис виконаних робіт (наданих послуг): участь у судовому засіданні 20 травня 2025 року; кількість годин: фіксована вартість; вартість: 4 000,00 грн;
- опис виконаних робіт (наданих послуг): участь у судовому засіданні 10 червня 2025 року; кількість годин: фіксована вартість; вартість: 4 000,00 грн.
Загальна вартість послуг за актом складає 30 000,00 грн.
Доводи позивача про ненадання додатку до договору та як наслідок недоведення вартості правової допомоги та порядку її оплати відповідно до п. 4.1. договору - спростовуються матеріалами справи, оскільки позивачем було надано розрахунку (акту) наданих послуг від 10.06.2025 до Договору про надання правової допомоги від 19.03.2025, який є додатком до вказаного договору, про що зазначено на відповідному документі.
Щодо розміру заявлених відповідачем-1 витрат в розмірі 30 000,00 грн суд першої інстанції зазначив, що такі послуги підтверджуються матеріалами справи, а позивач заявляючи заперечення на заяву про відшкодування витрат на оплату правничої допомоги не довів суду не співмірності заявлених відповідачем-1 витрат.
В поданій апеляційній скарзі позивач наполягає на неспівмірності розміру присуджених до стягнення судом першої інстанції витрат на правничу допомогу та вважає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що судом першої інстанції не було зроблено.
Колегією суддів перевірено, що позивачем клопотання про зменшення відповідних витрат не заявлялось.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано: витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладено правову позицію, згідно з якою у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Разом з цим, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18.
При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19).
Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач, заперечуючи проти заяви про відшкодування витрат на оплату правничої допомоги, не довів суду неспівмірності заявлених відповідачем 1 витрат, як і не заявив клопотання про зменшення таких витрат.
Оцінюючи доводи скаржника стосовно неспівмірності таких витрат, судова колегія погоджується з судом першої інстанції про недоведення скаржником неспівмірності витрат відповідача-1 на оплату правничої допомоги адвоката складності справи відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України.
Відтак, доводи апеляційної скарги в частині незгоди з додатковим рішенням суду першої інстанції в даній справі судова колегія визнає необґрунтованими та недоведеними.
За викладених підстав, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/1640/25.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
Обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).
Згідно частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/1640/25 прийняті за повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» слід відмовити, а оскаржувані рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/1640/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/1640/25 залишити без змін.
3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі №910/1640/25 у справі №910/1640/25 залишити без змін.
4.Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
5. Матеріали справи №910/1640/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 20.11.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга