Постанова від 12.11.2025 по справі 914/2755/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2025 р. Справа№ 914/2755/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Сибіги О.М.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 12.11.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Цитадель плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 (повний текст рішення складено та підписано 24.04.2025)

у справі №914/2755/24 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Цитадель плюс»

до Міністерства юстиції України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Львівська обласна військова (державна) адміністрація

2) Зимноводівська сільська рада Львівського району Львівської області

3) Державний реєстратор Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівни

про визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю “Цитадель плюс» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про визнання протиправними дій Міністерства юстиції України та скасування Наказу Міністерства юстиції України в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства юстиції України в особі Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції щодо розгляду скарг від 02.04.2024 на дії державного реєстратора Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівни, від 09.04.2024 №751-24, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 02.04.2024 з №СК-1965-24, 05.04.2024 за №СК-2052-24 та 15.04.2024 за №СК-2215-24;

- скасувати Наказ Міністерства юстиції України №2089/5 від 11.07.2024.

Позивач вважає, що оспорювані дії та наказ вчинені з порушенням Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015, а також порушують законне право користування позивача на земельну ділянку.

Короткий зміст відзиву та заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, а також зазначав, що Мін'юст під час розгляду скарг перевіряє лише правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує факт набуття чи припинення майнових прав.

Міністерство юстиції України посилалось на те, що оспорюваний позивачем наказ прийняті у відповідності до вимог Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015, з урахуванням відповідних висновків центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції.

Львівська обласна військова (державна) адміністрація у письмових поясненнях вказувала, що спірна земельна ділянка розташована в межах населеного пункту с. Зимна Вода, Львівського району Львівської області, розпоряднком спірної земельної ділянки є Львівська районна державна адміністрація.

Зимноводівська сільська рада у письмових поясненнях вказувала на неможливість державної реєстрації речових прав на спірну комунальну земельну ділянку за державою в особі Львівської обласної державної адміністрації та неможливість державної реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку за ТОВ “Цитадель Плюс» (тобто за суб'єктом, який не може набувати комунальні землі на праві постійного користування), на підставі акту на право постійного користування землею 1993 року №059833, який є неналежним чином оформлений.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- фактично спір існує між позивачем та Зимноводівською сільською радою Львівського району Львівської області щодо права власності на спірну земельну ділянку та визначення статусу землі як комунальної, а отже, позовна вимога про скасування спірного наказу Міністерства юстиції України не є ефективним способом захисту, оскільки не матиме жодного відновлювального впливу на права позивача, які стосуються спірної земельної ділянки;

- Міністерство юстиції України при виконанні покладених на нього функцій та обов'язків, діяло на підставі та у межах визначених чинним законодавством України, а тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України “Про задоволення скарги» №2089/5 від 11.07.2024;

- крім того, прийняття Міністерством юстиції України наказу від 11.07.2024 № 2089/5 “Про задоволення скарги» в частині пунктів 3, 5 резолютивної частини цього наказу є таким, що винесений внаслідок реалізації Мін'юстом своїх делегованих державою владно-управлінських функцій у сфері нагляду та контролю за законністю рішень, дій та бездіяльності державних реєстраторів, а отже, ТОВ “Цитадель Плюс»» є неналежним позивачем в частині позовних вимог про скасування пунктів 3, 5 резолютивної частини наказу Мін'юсту від 11.07.2024 № 2089/5 “Про задоволення скарги»;

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Цитадель плюс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- Зимноводівськьою сільською радою народних депутатів 15 квітня 1994 року прийнято рішення щодо відмови у видачі акту на право постійного користування землею ШЕД-897 та вирішено винести підприємство за межі населенного пункту з екологічних міркувань, що підтверджується й фрагментом викопіювання з проекту формування території Зимноводівської сільської ради станом на момент виникнення спірних правовідносин (2009р.), який підтверджує факт перебування спірної земельної ділянки за межами населеного пункту с.Зимна Вода;

- наведена обставина слугувала підставою для відмови у оформлені права користування земельною ділянкою шляхом видачі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою оскільки відповідно до п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель переданих у приватну власність та земель, на яких розташовані державні підприємства, установи та організації) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пункту - відповідні органи виконавчої влади;

- п.3 ст.122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, серед іншого, для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті), а отже, Державний акт на право постійного користування землею на території Водянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області серії Б 059833 дійсно не видавався Зимноводівською сільською радою, оскільки був виданий Пустомитівською районною радою в межах делегованих їй повноважень, що підтверджується й підписом Голови Пустомитівської районної ради на самому акті, а також листом-відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Львівський області від 12.07.2019р. за № 29-13-0.4-5120/2-1;

- посилання суду на ст.83 Земельного кодексу України, як на доказ перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності не відповідає вимогам щодо об'єктивного та всебічного з'ясування судом всіх обставин справи, оскільки залишено поза увагою та належною правовою оцінкою той факт, що після набуття законної сили змінам, внесеним до Земельного кодексу України в частині переходу повноважень територіальним громадам щодо розпорядження всіма землями в межах відповідної громади;

- Зимноводівською сільською радою не надано жодного допустимого доказу дотримання процедури встановленою спеціальною нормою ст.117 Земельного кодексу України;

- судом залишено поза увагою та належною правовою оцінкою, посилання позивача на той факт, що земельна ділянка, право на яку посвідчено державним актом на право постійного користування землею серія та номер Б 059833 від 1993р., виданим Виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів ШЕД-897 для господарських потреб. В подальшому згадана юридична особа внаслідок реорганізації увійшла до складу Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України», як її структурний підрозділ. ДП “Львівський облавтодор» ВАТ ДАК “Автомобільні дороги України» відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перебуває у державній власності;

- на спірній земельній ділянці розташовано цілісний майновий комплекс, який складається із близько двох десятків об'єктів нерухомого майна, право власності на які належало вищезгаданій державній компанії та які в подальшому були придбані ТзОВ «Цитадель Плюс» на конкурсних засадах шляхом участі у прилюдних торгах. Придбані об'єкти було оформлено відповідним протоколом, складеним за результатом визначення переможця торгів, передано покупцю у встановлений законодавством спосіб на підставі Акту прийому-передачі та, відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєстровано за ТзОВ «Цитадель Плюс» на праві приватної власності;

- особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній;

- обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень ЗК, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками). Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 (набрання чинності ЗК, прийнятого 25.10.2001), не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за положеннями чинного ЗК не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача;

- чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об'єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення;

- встановлені рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 18.08.2021 у справі № 450/506/16-а та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 суду обставини - не мають преюдиційного значення під час розгляду даного спору;

Додатково скаржник наголошував на тому, що відповідачем були допущені процесуальні порушення розгляду скарги, а саме:

- суд мав критично оцінити твердження представника відповідача про неможливість знайти контакти зацікавлених осіб для надіслання відповідного повідомлення, оскільки контакти державного реєстратора, рішення якого було скасовано, знаходяться у публічному доступі на офіційному веб ресурсі Белзької міської ради за адресою: www.belzig.go.ua, однак державному реєстратору, як й іншим зацікавленим особам, відповідні повідомлення про наявність скарги та дату її розгляду в установленому законодавством порядку надіслано не було;

- представником Зимноводівської сільської ради адвокатом Медвідь В.О. на підтвердження наявності належних повноважень щодо представництва інтересів скаржника - Зимноводівської сільської ради, долучено копію довіреності від 11.03.2023р., із змісту якої вбачається, що довірителем обмежено строк дії повноважень повіреного на представництво інтересів строком на один рік, тобто до 11.03.2024р. Таким чином, станом на момент подання скарги на рішення державного реєстратора від імені Зимноводівської сільської ради до Міністерства юстиції України, рішення про задоволення якої є предметом судового розгляду, датованої 02.04.2024р. та у ході подальшого розгляду справи судом у представника були відсутні повноваження на представництво інтересів відповідної юридичної особи.

15.10.2025 від скаржника через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення, в яких повідомлено про неможливість надання для огляду оригіналу державного акту № 59833 внаслідок його вилучення слідчими органами в рамках розслідування кримінального провадження № 12025140000000471 від 08.04.2025 за ч. 3 ст. 362 КК України. Додатково повідомлено, що рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18.08.2021 у справі № 450/506/16-а та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 скасовані в касаційному порядку, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

23.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Доводи відповідача у відзиві зводяться до того, що:

- з відомостей Державного реєстру прав Колегією встановлено, що державним реєстратором Лободинець Н.І. прийнято оскаржуване рішення на підставі, зокрема, копії державного акта та сформованих державним реєстратором Лободинець Н.І. відомостей Державного земельного кадастру від 28.02.2024 № 70910706, згідно з якими ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ ПЛЮС» с правокористувачем земельної ділянки, що розташована в Львівській обл., Львівський р-н, с. Зимна Вода, вул. Городоцька 12 на підставі державного акта від 14.04.1993, виданий на підставі рішення Пустомитівської районної ради народних депутатів від 14.04.1993;

- Колегією встановлено, відсутні відомості про дату рішення на реєстрацію в книзі записів державних актів, а також підстави видачі державного акту;

- Колегією встановлено, що державним реєстратором Лободинець Н.І. під час прийняття оскаржуваного рішення не перевірено належним чином подані документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав, оскільки ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ПЛЮС» не може володіти правом постійного користування на земельну ділянку відповідно до положень Земельного кодексу України, крім того, земельна ділянка розташована в населеному пункті Зимна Вода, а тому перебуває у комунальній власності скаржника, а не Львівської ОДА, тобто встановлено порушення у діях державного реєстратора, що і призвело до прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу;

- рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулюється виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини сьомої статті 37 Закону. Не можуть бути підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора допущені ним формальні (несуттєві) помилки, які не впливають на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

- оскільки оскаржуване рішення прийнято державним реєстратором Лободинець Н.І. з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначеної пунктом 1 та 4 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме щодо гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, а також внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цих Законом, а також за наявності підстави для відмови в державній реєстрації, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 24 Закону, то допущені при його прийнятті порушення не є формальною (несуттєвою) помилкою та впливають на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей Державного реєстру прав, тому враховуючи, що відновлення порушеного права неможливе шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішення, передбачених пунктами 2 і 3 частини сьомої статті 37 Закону, оскаржуване рішення підлягало анулюванню, а також тимчасово блоковано державному реєстратору Лободинець Н.І. доступу до Державного реєстру прав строком на 3 (три) місяці;

- згідно з ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України та п. 12 розд. X Перехідних положень Земельного кодексу України, земля, яка знаходиться в межах населених пунктів та не перебуває у приватній або державній власності, визнається комунальною власністю. Це правило діє незалежно від наявності або відсутності формального правового оформлення такого статусу. Жодних доказів передачі спірної ділянки до державної або приватної власності позивач не надав. Тому ділянка є об'єктом комунальної власності Зимноводівської територіальної громади;

- позивач посилається на державний акт 1993 року, оформлений на ШЕД-897, як на підставу для реєстрації речового права, однак цей акт було видано неналежним органом (виконкомом Пустомитівської районної ради, що не мав повноважень розпоряджатися землею у межах села Зимна Вода) та без погодження з Зимноводівською сільською радою, яка, як підтверджується матеріалами справи, 15.04.1994 р. ухвалила рішення про відмову в погодженні акта;

- відсутнє правонаступництво ТОВ «Цитадель Плюс» по праву землекористування, жодного рішення органу місцевого самоврядування, яке б підтверджувало перехід права користування земельною ділянкою від ШЕД-897 до позивача, у справі - не подано;

- факт придбання нерухомого майна (будівель) на спірній ділянці не породжує автоматичного переходу права на землю без наявності рішення органу місцевого самоврядування або іншого належного документа (ст. 120 Земельного кодексу України);

- позивач не є належним суб'єктом права постійного користування, адже згідно з ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України, таке право надається лише органам державної влади, місцевого самоврядування, державним та комунальним підприємствам, установам і організаціям, а господарські товариства до цього переліку не належать;

- реєстрація права постійного користування за ТОВ «Цитадель Плюс» була здійснена із грубим порушенням земельного та реєстраційного законодавства, що підтверджує правомірність її скасування у процедурі адміністративного оскарження;

- доводи скаржника, що у такий спосіб вирішувався спір про право, є помилковою, адже відповідач лише оцінив, чи мав державний реєстратор правові підстави для реєстрації права. Це виключно контроль за дотриманням реєстратором процедури державної реєстрації, а не юрисдикційне вирішення спору;

- визначений позивачем відповідач не оспорює право власності позивача чи іншої особи, а здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації і розглядає скарги на рішення, дії державних реєстраторів, подані особами, які не визнають або ж оспорюють набуття, зміну чи припинення речового або корпоративного права заявника;

- Колегія діяла в межах своїх повноважень, а наказ Міністерства юстиції України від 11.07.2024 № 2089/5 «Про задоволення скарги» є правомірним адміністративним актом, спрямованим на усунення порушення з боку державного реєстратора;

- дії Міністерства юстиції України спрямовані на скасування незаконної реєстраційної дії, мають не лише правову, а й публічно-суспільну мету, оскільки йдеться про захист публічного інтересу, збереження комунального майна та забезпечення стабільності державного реєстру речових прав;

- скасування реєстраційної дії в даній справі не є втручанням у право позивача, оскільки таке право ніколи не існувало, не було підтверджене жодним належним документом, та було зареєстровано з порушенням вимог законодавства, а сам факт наявності запису в реєстрі не є підставою вважати, що позивач набув речового права, якщо цей запис суперечить вимогам закону.

Щодо процедури розгляду скарги, відповідач наголошував на наступному:

- під час дії воєнного стану та з урахуванням вимог, встановлених пунктом 10 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб?єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (зі змінами), (далі - Порядок № 1128), за 15 днів (дата публікації оголошення 03.06.2024) до дня засідання Колегії на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України було забезпечено оприлюднення інформації про дату засідання розгляду даних скарг та додатково повідомлено зазначену інформацію скаржнику, Львівській ОДА, державному реєстратору Лободинець, Н.І. засобами електронної пошти та додатково скаржнику, ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ ПЛОС» телефонограмою;

- абзацом п'ятим пункту 10 Порядку № 1128 регламентовано, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі скаржника, державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (далі - заінтересовані особи);

- після повідомлення заінтересованих осіб про розгляд скарг до Міністерства юстиції України надійшли клопотання про надіслання матеріалів скарг в електронній формі на адресу електронної пошти від Львівської ОДА в особі першого заступника голови Годика Андрія Михайловича від 07.06.2024 № 5/5-6645/0/2-24/1-16, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 10.06.2024 за № 101253-9-24, відповідь на яке надане листом Міністерства юстиції України від 10.06.2024 № 84908/101253-9-23/33.2.1, а від представника ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ ПЛЮС» адвоката Писаренко Костянтина Юхимовича, - зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.06.2024 за № 107172-33- 24, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 19.06.2024 № 89326/107172-33-24/33.2.2;

- до Міністерства юстиції України надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги від представника ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ ПЛЮС» адвоката Писаренка Костянтина Юхимовича, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.06.2024 за № 107172-33-24;

- пунктом 12 Порядку № 1128 передбачено, що заінтересовані особи мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов'язково приймаються Колегією до розгляду;

- однак, до Мін'юсту після призначення колегіального розгляду скарг не надійшло жодних інших клопотань, пояснень чи заяв.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2025, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Цитадель плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі № 914/2755/24, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Цитадель плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 залишено без руху. Запропоновано апелянту надати докази, що підтверджують сплату судового збору у сумі 7 267,20 грн. та подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Цитадель плюс» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025, відкрито апеляційне оскарження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Цитадель плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025, розгляд справи призначено на 24.06.2025.Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №914/2755/24.

12.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №914/2755/24.

17.06.2025 суддями Демидовою А.М., Ходаківською І.П. та Владимиренко С.В. було подано заяву про самовідвід від розгляду справи №914/2755/24 у зв?язку з порушенням порядку визначення суддів для розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 заяву колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В., про самовідвід від розгляду справи № 914/2755/24 задоволено. Матеріали справи № 914/2755/24 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 20.06.2025 у справі №914/2755/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 прийнято до свого провадження справу №914/2755/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Цитадель плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А., розгляд справи призначено на 15.07.2025, задоволено клопотання скаржника про участь в судових засіданнях в режимі відео конференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 розгляд справи відкладено до 17.09.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 розгляд справи відкладено до 15.10.2025.

15.10.2025 судове засідання не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2025 розгляд справи призначено на 12.11.2025.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 12.11.2025 з'явився представник позивача (скаржника), який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, та представник відповідача.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Львівська обласна військова (державна) адміністрація, 2) Зимноводівська сільська рада Львівського району Львівської області, 3) Державний реєстратор Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталія Іванівна, в судове засідання 12.11.2025 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Також, від третіх осіб відзиви на апеляційну скаргу - не надходили, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представника третіх осіб у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Представник скаржника в судовому засіданні 12.11.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.11.2025 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, до Міністерства юстиції України звернулась Зимноводівська сільська рада Львівського району Львівської області зі скаргами № СК-1965-24, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.04.2024, № СК-2052-24 зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05.04.2024 та № СК-2215-24 зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.04.2024 на рішення державного реєстратора Лободинець Н.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 71815852 від 28.02.2024, яким було зареєстровано право власності на земельну ділянку за Львівською ОДА та зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою реєєстраційний номер об'єкта нерухомого майна (далі також - РНОНМ): 2887938646236, кадастровий номер 4623681600:01:007:9590, загальною площею 2, 0274 га. За ТОВ “Цитадель плюс».

За результатом розгляду скарги Колегією складено висновок від 19.06.2024, яким рекомендовано:

1. Скарги Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області від 02.04.2024, від 09.04.2024 № 751-24 задовольнити.

2. Визнати прийнятим з порушенням Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 28.02.2024 № 71815852 державного реєстратора Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівни.

3. Тимчасово блокувати доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівні строком на 3 (три) місяці.

Як вбачається із змісту висновку про задоволення скарги на рішення державного реєстратора, яка є предметом розгляду у даній справі, відповідачем встановлено, що спірна земельна кадастровий номером 4623681600:01:007:9590 “належить до комунальної власності Зимноводівської територіальної громади оскільки завжди була розташована в межах населеного пункту с.Зимна Вода» із посиланням на норми ст.65 Земельного кодексу в редакції 1990р. та ч.2 ст.83 чинного Земельного кодексу України (з 01.01.2003р.).

Крім того, Відповідач, посилаючись на відсутність власних рішень щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою вважає, що у землекористувача були відсутні правові підстави для виготовлення зазначеної документації, наголошує, що відомості про спірну земельну ділянку не внесені до даних державного земельного кадастру, а Державний акт на право користування згаданою земельної ділянкою Б 059833 виданий Пустомитівською районною радою 14.04.1993р. є недійсним з огляду на його неналежне оформлення, а саме: відсутність підписів та печаток, а також відсутність його державної реєстрації не є належним документом, на підставі якого державним реєстратором могли вчинятися дії по проведенню реєстрації такої ділянки.

Також Колегією встановлено, що в державному акті відсутні відомості про реєстрацію в книзі записів державних актів та відсутні відомості про дату рішення на підставі якого видано держаний акт.

Згідно відповіді ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 04.11.2019 року за № 29- 13-0.2-7235'2-19 вбачається, шо згідно з даними відділу у Пустомитівському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області, лист від 24.09 2019 року № 1999 412-19-0.29, державний акт на право користування землею ШЕД-897 та документація із землеустрою на земельну ділянку по видачі вищенаведеного державного акта на право користування землею на зберігання у відділ не поступали. Відомості про реєстрацію державного акта на право користування землею площею 2,6 га ШЕД - 897 серія Б № 059833 у відділі відсутні.

Більше того, згідно копії проекту державного акту на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році вбачається те, що в останньому відсутні наступні дані:

підстава видачі державного акту на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році;

дата видачі (календарний день та місяць) державного акту на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році;

відсутні підписи та печатки (за винятком ДП “Львівський облавтодор») уповноважених осіб органів державної влади на державному акті на право користування землею серії Б№ 059833 виданого 1993 році;

відсутня будь-яка інформація про те, то вказаний державний акт на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році зареєстрований в Книзі записів державних акіін на право користування землею (відсутній будь-який номер).

Також, згідно виписки з рішення 15 сесії Зимноводівської сільської Ради народних депутатів першого демократичного скликання від 15.04.1994 року було відмовлено у видачі державного акту ШЕД-897 на право користування землею /смолярнею/, дане підприємство винести за межі села по екологічній причині.

На підставі вказаного висновку, Міністерством юстиції України було прийнято наказ від 11.07.2024 № 2089/5 “Про задоволення скарги», яким вирішено:

4. Виконання пункту 2 наказу покласти на Офіс протидії рейдерству.

5. Виконання пункту 3 наказу покласти на Державне підприємство “Національні інформаційні системи».

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з “Достатність доказів» на нову - “Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування “вірогідність доказів».

Стандарт доказування “вірогідність доказів», на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції» (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом» (“beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Аналогічний підхід до стандарту доказування “вірогідність доказів» висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як “баланс вірогідностей».

Звертаючись до суду із позовом, позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги вказує, що спірна земельна ділянка не належить до земель комунальної власності, посилаючись на наступні обставини.

За твердженням позивача, земельна ділянка, право на яку посвідчено державним актом на право постійного користування землею серія та номер Б 059833 від 1993р., виданим Виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів ШЕД-897 для господарських потреб. В подальшому згадана юридична особа внаслідок реорганізації увійшла до складу Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України» як її структурний підрозділ. ДП “Львівський облавтодор» ВАТ ДАК “Автомобільні дороги України» відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перебуває у державній власності. З пояснень Позивача вбачається, що на спірній земельній ділянці розташовано цілісний майновий комплекс, який складається із близько двох десятків об'єктів нерухомого майна, право власності на які належало вищезгаданій державній компанії та які в подальшому були придбані ТзОВ “Цитадель Плюс» на конкурсних засадах шляхом участі у прилюдних торгах. Придбані об'єкти було оформлено відповідним протоколом, складеним за результатом визначення переможця торгів, передано Покупцю у встановлений законодавством спосіб на підставі Акту прийому-передачі та, відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєстровано за ТзОВ “Цитадель Плюс» на праві приватної власності.

Водночас, звертаючись до Міністерства юстиції із згаданими скаргами, Зимноводівська сільська рада зазначила, що земельна ділянка належить Раді на праві комунальної власності, оскільки вона була завжди розташована в межах населеного пункту с. Зимна Вода.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення № 71815852 від 28.02.2024 державним реєстратором Лободинець Н.І. зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4623681600:01:007:9590 за Львівською ОДА та право постійного користування за ТОВ “ЦИТАДЕЛЬ ПЛЮС» на підставі державного акта серії Б № 059833 від 1993 року, виданого шляховій експлуатаційній дільниці - 897 (далі ШЕД 897) на території Водянської сільської ради народних депутатів Пустимитівського району, виданий виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради народних депутатів (далі -державний акт).

Зимноводівська сільська рада звернулась до Міністерства юстиції України зі скаргами, посилаючись на те, що оскаржуване рішення державного реєстратора № 71815852 від 28.02.2024 є незаконним, оскільки на підставі рішення п'ятнадцятої сесії Зимноводівської сільської Ради народних депутатів першого демократичного скликання від 15.04.1994 відмовлено у видачі державного акта ШЕД - 897.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до змісту цієї норми закону право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Разом з тим, згідно з пунктом 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснювались відповідними сільськими, селищними, міськими радами, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

При цьому, відповідно до положень Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", розмежування земель державної та комунальної власності полягало лише у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" було скасовано Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", внаслідок чого з 1 січня 2013 року вважаються розмежованими землі відповідно до положень статей 83 і 84 Земельного кодексу України.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, у Зимноводівської сільської ради були наявні всі підстави для звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України для оскарження реєстраційної дії та поновлення порушеного права.

Доводи скаржника про те, що станом на момент подання скарг на рішення державного реєстратора від імені Зимноводівської сільської ради до Міністерства юстиції України, рішення про задоволення яких є предметом судового розгляду, датованих 02.04.2024, 05.04.2024 та 15.04.2024 та у ході подальшого розгляду справи судом у представника були відсутні повноваження на представництво інтересів відповідної юридичної особи - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, з огляду на наступне.

До скарги, підписаної представником, додаються докази на підтвердження його повноважень. До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника. До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що подається представником скаржника, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена у встановленому порядку (абз. 1-4 ч. 4 ст. 37 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Скарга від імені Земноводівської міської ради підписана представником за довіреністю - адвокатом Медвідь В.О., і до якої було долучено копію довіреності від 11.05.2023 зі строком дії - до 10.05.2024, яка також наявна в матеріалах справи. Скарга була подана до Міністерства юстиції України 02.04.2024 та зареєстрована за № СК-1965-24, а також скарги були подані 05.04.2024 та 15.04.2024, тобто на момент подання таких, у представника був наявний обумовлений законом обсяг повноважень щодо представництва вказаною юридичної особи, а прийняття в подальшому оспорюваного наказу не залежить від припинення повноважень адвоката заявника за наданою довіреністю, адже самі скарги, розгляд яких здійснено, підписані особою з підтвердженням відповідних повноважень щодо їх подання. Крім того, Земноводівською сільською радою в процесі розгляду скарг не подавалось жодних заяв щодо неналежності повноважень її представника станом на момент подачі скарг.

Згідно із пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі - Положення № 228), Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Згідно з підпунктом 83-10 пункту 4 Положення № 228, Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань розглядає відповідно до закону скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін'юсту та приймає обов'язкові до виконання рішення.

Пунктом 10 Положення № 228 визначено, що Мін'юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Правові засади та процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно врегульовано Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Порядок та процедура розгляду скарг на рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав визначено статтею 37 Закону № 1952-IV та Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128.

Абзацом першим частини першої статті 37 Закону № 1952-IV встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає, серед іншого, скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (пункт 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1128, розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом. Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком. Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін'юстом.

Склад колегій затверджується Мін'юстом чи відповідним територіальним органом. Порядок створення Мін'юстом та його територіальними органами Колегій з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту (далі - Колегії), організаційні та процедурні засади діяльності Колегій визначені Положенням про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.01.2020 № 71/5.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі та має містити відомості про прізвище, ім'я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги.

Скарга на рішення державного реєстратора, прийняте всупереч санкціям, застосованим відповідно до Закону України “Про санкції», має містити обставини, якими суб'єкт подання скарги обґрунтовує недотримання чи порушення державним реєстратором відповідних санкцій. Якщо з дня прийняття оскаржуваного рішення, здійснення дії або бездіяльності спливло більше двох місяців, а у випадку, передбаченому абзацом третім частини третьої цієї статті, - більше одного місяця, скарга має містити також відомості про дату, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав. Якщо з дня прийняття рішення державного реєстратора, прийнятого з порушенням Закону України “Про санкції», спливло більше двох місяців, скарга має містити також відомості про дату, коли скаржник дізнався про таке рішення у сфері державної реєстрації прав.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав має бути підписана скаржником або його представником. Така скарга може бути подана в електронній формі за умови підписання її скаржником або його представником з використанням кваліфікованого електронного підпису або застосуванням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог законів України “Про електронні документи та електронний документообіг» та “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Відповідно розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом у межах компетенції, визначеної законом, зокрема на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора.

Під час підготовки скарг до та в ході колегіального розгляду з відкритих відомостей веб-порталу судова влада України (court.gov.ua) та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не встановлена наявність інформації про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження того самого рішення, дії у сфері державної реєстрації прав.

Під час дії воєнного стану та з урахуванням вимог, встановлених пунктом 10 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (зі змінами), (далі - Порядок № 1128), за 15 днів (дата публікації оголошення 03.06.2024) до дня засідання Колегії на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України було забезпечено оприлюднення інформації про дату засідання розгляду даних скарг та додатково повідомлено зазначену інформацію скаржнику, Львівській ОДА, державному реєстратору Лободинець, Н.І. засобами електронної пошти та додатково скаржнику, ТОВ “ЦИТАДЕЛЬ ПЛОС» телефонограмою.

Абзацом п'ятим пункту 10 Порядку № 1128 регламентовано, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі скаржника, державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (далі - заінтересовані особи).

У випадках, коли подається скарга до суб'єкта владних повноважень, необхідно виходити з безумовного обов'язку суб'єкта владних повноважень (за винятком, зокрема, судів, для яких встановлений окремий порядок розгляду звернень у формі позовних заяв, скарг тощо) розглянути відповідне звернення та прийняти вмотивоване рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий висновок ґрунтується на положеннях Конституції України: усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст.40); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19) (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 червня 2023 року по справі № 910/2529/22).

Мін'юст здійснює розгляд скарг у сфері державної реєстрації у межах компетенції, визначеної законом, зокрема, на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора.

Суд апеляційної інстанції враховує, що Міністерство юстиції України під час розгляду скарг перевіряє лише правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує факт набуття чи припинення майнових прав, у зв?язку з чим у Колегії Мін'юсту були відсутні підстави для відмови у прийняті скарги або залишенні скарги без розгляду. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, і що вірно встановлено судом першої інстанції, після повідомлення заінтересованих осіб про розгляд скарг, до Міністерства юстиції України надійшли клопотання про надіслання матеріалів скарг в електронній формі на адресу електронної пошти від Львівської ОДА в особі першого заступника голови Годика Андрія Михайловича від 07.06.2024 № 5/5-6645/0/2-24/1-16, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 10.06.2024 за № 101253-9-24, відповідь на яке надане листом Міністерства юстиції України від 10.06.2024 № 84908/101253-9-23/33.2.1, від представника ТОВ “ЦИТАДЕЛЬ ПЛЮС» адвоката Писаренко Костянтина Юхимовича, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.06.2024 за № 107172-33- 24, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 19.06.2024 № 89326/107172-33-24/33.2.2. Також, до Міністерства юстиції України надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги від представника ТОВ “ЦИТАДЕЛЬ ПЛЮС» адвоката Писаренка Костянтина Юхимовича, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.06.2024 за № 107172-33-24.

Пунктом 12 Порядку № 1128 передбачено, що заінтересовані особи мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов'язково приймаються Колегією до розгляду.

З матеріалів справи судом першої інстанції вірно встановлено, і що перевірено судом апеляційної інстанції, що до Мін'юсту після призначення колегіального розгляду скарг не надійшло жодних інших клопотань, пояснень чи заяв. Позивачем зворотнього не доведено ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції. Отже, доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Як встановлено судом, скарги зареєстровано у Міністерстві юстиції України 02.04.2024, 05.04.2024 та 15.04.2024, оскаржуване рішення № 71815852 прийнято державним реєстратором 28.02.2024, що свідчить про дотримання строків подання скарги відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

З відомостей Державного реєстру прав Колегією встановлено, що державним реєстратором Лободинець Н.І. прийнято оскаржуване рішення на підставі, зокрема, копії державного акта та сформованих державним реєстратором Лободинець Н.І. відомостей Державного земельного кадастру від 28.02.2024 № 70910706, згідно з якими ТОВ “ЦИТАДЕЛЬ ПЛЮС» є правокористувачем земельної ділянки, що розташована в Львівській обл., Львівський р-н, с. Зимна Вода, вул. Городоцька 12 на підставі державного акта від 14.04.1993, виданий на підставі рішення Пустомитівської районної ради народних депутатів від 14.04.1993.

Суд апеляційної інстанції також погоджується із доводами Міністерства юстиції України стосовно того, що державним реєстратором Лободинець Н.І. під час прийняття оскаржуваного рішення не перевірено належним чином подані документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав, оскільки ТОВ “Цитадель плюс» не може володіти правом постійного користування на земельну ділянку оскільки земельна ділянка розташована в населеному пункті Зимна Вода, а тому перебуває у комунальній власності скаржника, а не Львівської ОДА. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Як вбачається із змісту висновку про задоволення скарги на рішення державного реєстратора, яка є предметом розгляду у даній справі, відповідачем встановлено, що спірна земельна кадастровий номером 4623681600:01:007:9590 належить до комунальної власності Зимноводівської територіальної громади оскільки завжди була розташована в межах населеного пункту с.Зимна Вода» із посиланням на норми ст.65 Земельного кодексу в редакції 1990р. та ч.2 ст.83 чинного Земельного кодексу України (з 01.01.2003р.).

Крім того, заявник, посилаючись на відсутність власних рішень щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою вважає, що у землекористувача були відсутні правові підстави для виготовлення зазначеної документації, наголошує, що відомості про спірну земельну ділянку не внесені до даних державного земельного кадастру, а Державний акт на право користування згаданою земельної ділянкою Б 059833 виданий Пустомитівською районною радою 14.04.1993р. - є недійсним з огляду на його неналежне оформлення, а саме: відсутність підписів та печаток, а також відсутність його державної реєстрації не є належним документом, на підставі якого державним реєстратором могли вчинятися дії по проведенню реєстрації такої ділянки

Згідно відповіді Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області від 04.11.2019 за № 29- 13-0.2-7235'2-19 вбачається, що згідно з даними відділу у Пустомитівському районі Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області, листа від 24.09 2019 № 1999 412-19-0.29, державний акт на право користування землею ШЕД-897 та документація із землеустрою на земельну ділянку по видачі вищенаведеного державного акта на право користування землею на зберігання у відділ не поступали. Відомості про реєстрацію державного акта на право користування землею площею 2,6 га ШЕД - 897 серія Б № 059833 у відділі відсутні.

Також, згідно копії проекту державного акту на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році вбачається те, що в останньому відсутні наступні дані:

підстава видачі державного акту на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році;

відсутня будь-яка інформація про те, то вказаний державний акт на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею (відсутній будь-який номер).

Також, згідно виписки з рішення 15 сесії Зимноводівської сільської Ради народних депутатів першого демократичного скликання від 15.04.1994 року було відмовлено v видачі державного акту ШЕД-897 на право користування землею /смолярнею/, дане підприємство винести за межі села по екологічній причині.

Відповідно до абз. 1,3 ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішення), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Пунктом 1.1. Інструкції "Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)" (далі Інструкція №28), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року № 28, (в редакції чинній на момент видачі акту), передбачено, що право постійного користування землею посвідчується державними актами на право постійного користування землею, форми яких затверджені Верховною Радою України.

Державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування (п.3.1 Інструкції №28).

Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону № 1952-IV.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 27 Закону№ 1952-IV, державна реєстрація права власності та інших речових прав, проводиться на підставі акта на право власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2023 року.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону№ 1952-IV встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав. Згідно зі статтею 3 Закону загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно пункту 2 частини третьої статті 10 та статті 18 Закону№ 1952-IV, державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідне рішення.

Частиною другою статті 83 Земельного кодексу України визначено, зокрема, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній власності, без встановлення строку.

Частиною другою статті 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту Загального користування» ,та акціонерне товариство утворене відповідно до Закону України “Про акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом»; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; оператор газотранспортної системи, оператор газосховища та оператор системи передачі; господарські товариства в обороннопромисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України “Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності»; акціонерне товариство “Національна суспільна телерадіокомпанія України», утворене відповідно до Закону України “Про суспільні медіа України».

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач приймаючи оспорюваний наказ правомірно врахував, що державним реєстратором Лободинець Н.І. під час прийняття рішення 71815852 від 28.02.2024 не перевірено належним чином подані документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав, оскільки ТОВ “ЦИТАДЕЛЬ-ПЛЮС» не може володіти правом постійного користування на земельну ділянку відповідно до положень Земельного кодексу України, а також і те, що земельна ділянка розташована в населеному пункті Зимна Вода, а тому перебуває у комунальній власності скаржника, а не Львівської ОДА. Таким чином, оскаржуване рішення 71815852 від 28.02.2024 є незаконним.

Доводи скаржника про те, що вимогами ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті - судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на наступне.

Зокрема, з матеріалів скарги вбачається, що попередньому власнику нерухомого майна не належали земельні ділянки на праві постійного користування, оскільки 15 квітня 1994 року сесією Зимноводівської сільської ради народних депутатів було прийнято рішення щодо відмови у видачі акту на право постійного користування землею ШЕД-897, а також з долучених до скарги листів відділу держгеокадастру в Пустомитівському районі №01-15/384 від 28.03.2011 та №18-1315-0.5-2096/2-16 від 19.04.2016 Зимноводівську сільську раду було повідомлено про відсутність відомостей щодо даного акту. Відтак, посилання позивача на ст. 120 Земельного кодексу України - є безпідставними та необґрунтованими. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Частиною другою статті 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту Загального користування», та акціонерне товариство утворене відповідно до Закону України “Про акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом»; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; оператор газотранспортної системи, оператор газосховища та оператор системи передачі; господарські товариства в обороннопромисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України “Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності»; акціонерне товариство “Національна суспільна телерадіокомпанія України», утворене відповідно до Закону України “Про суспільні медіа України».

Згідно з зазначеним переліком визначеним статтею 92 Земельного кодексу України, позивач не відноситься до осіб, які мали б право постійного користування земельними ділянками із земель комунальної власності. Отже, відповідно до статті 83 Земельного кодексу України, землі у межах населених пунктів, які не передавались у приватну власність чи користування, перебувають у комунальній власності.

З огляду на наведене, доводи позивача про неналежність земельної ділянки до земель комунальної власності - є необгрунтованими.

Крім того, Зимноводівська сільська рада Львівського району Львівської області також зазначала, що ні ТОВ “Цитадель Плюс», ні ШЕД - 897 (правонаступником якого є ДП “Львівський облавтодор»), ніколи не були користувачами земельної ділянки загальною площею 2,6 га. відповідно до Державного акту на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році, виходячи із наступного.

Із відповіді відділу у Пустомитівському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 01.11.2019 за № 29-13-0.29-922/113-19, відомості щодо реєстрації права власності чи користування “Шляхова експлуатаційна дільниця - 897» на земельну ділянку площею 2,6 га розташованої в с. Зимна Вода відсутні. Окрім того, вказано, що другий примірник державного акту на право постійного користування землею серії Б № 059833 та документація із землеустрою по видачі вищезазначеного Державного акту у Відділ на зберігання - не надходили.

Крім того, у березні 2016 року ТзОВ «Цитадель Плюс» звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення №1112 від 15.10.2015 XLII сесії VI демократичного скликання «Про затвердження детального плану території в урочищі «Смолярна» в с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області».

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 18.08.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення №1112, прийняте Зимноводівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області 15.10.2015 на XLII сесії VI демократичного скликання «Про затвердження детального плану території в урочищі «Смолярня» в с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що згідно висновку експертів №5222/2265 комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 30.05.2019 фактична забудованість території детального планування в урочищі «Смолярня» на вул. Городоцькій, буд. 12, в с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області частково не відповідає плану існуючого використання території, що знаходиться у проектній документації детального плану. Невідповідність полягає в тому, що на плані існуючого використання території відсутні будівлі, які фактично розташовані на території детального планування, а саме будівля вбиральні під літ. «М-1» площею 6,6 кв.м, будівля водозабору під літ. «О» площею 3,1 кв.м, будівля котельні під літ «Ї-1» площею 12,2 кв.м, будівля погребу під літ «У» площею 10,6 кв.м, будівля СТО на території, що перебуває у власності ОСГ, цільове призначення якої підлягає зміні.

Крім того, детальний план території в урочищі «Смолярня» по вул. Городоцькій в с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області не відповідає вимогам п. 7.62*, п. 3.11 та п. 2 додатку 3.1 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», вимогам п. 5.32 Наказу МОЗ України №173 від 19.06.1996 «Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів», вимогам п. 5.81 ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень», вимогам п. 5.10, п. 5.1 та п. 6.1 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території».

Також суди виходили з того, що наявним в матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №124867846 від 22.05.2018 підтверджується, що складовими об'єкта нерухомого майна, який розташований за адресою Львівська область Пустомитівський район с. Зимна Вода вул. Городоцька, 12, і належить ТзОВ «Цитадель Плюс», є, серед іншого, вбиральня під літ. «М-1» площею 6,6 кв.м, будівля водозабору під літ. «О» площею 3,1 кв.м, котельня під літ «Ї-1» площею 12,2 кв.м, погріб під літ «У» площею 10,6 кв.м. Разом з цим, оскаржуваним рішенням затверджено детальний план території в урочищі «Смолярня» в с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області, без врахування того, що в межах цієї території знаходяться вищевказані будівельні споруди, що належать позивачу.

Постановою Верховного Суду від 28.02.2024 рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18.08.2021 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2021 скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою скасування судових актів у наведеній справі наведено те, що з матеріалів справи вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій, перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність критеріям визначеним частиною третьою стстатті 2 КАС України, не взяли до уваги, що оскаржуване рішення відноситься до нормативно-правових актів, що має значення для визначення порядку розгляду адміністративної справи, та не розглянули справу відповідно до приписів статті 171 КАС України, в редакції, чинній станом на час звернення позивача до суду.

В свою чергу, скасування судових актів у справі №450/506/16-ц жодним чином не спростовує встановлені у даній справі обставини стосовно того, що державним реєстратором Лободинець Н.І. під час прийняття рішення 71815852 від 28.02.2024 не перевірено належним чином подані документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав, оскільки ТОВ “ЦИТАДЕЛЬ-ПЛЮС» не може володіти правом постійного користування на земельну ділянку відповідно до положень Земельного кодексу України, а також і те, що земельна ділянка розташована в населеному пункті Зимна Вода, а тому перебуває у комунальній власності скаржника, а не Львівської ОДА.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що з наявної у справі копії державного акту на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році вбачається те, що в останньому відсутні наступні дані: підстава видачі державного акту на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році; дата видачі (календарний день та місяць) державного акту на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році; відсутні підписи та печатки (за винятком ДП “Львівський облавтодор») уповноважених осіб органів державної влади на державному акті на право користування землею серії Б№ 059833 виданого 1993 році; відсутня будь-яка інформація про те, то вказаний державний акт на право користування землею серії Б № 059833 виданого 1993 році зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею (відсутній будь-який номер).

При цьому, оригінал сказаного акту не був наданий ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, а позивач зазначив про його вилучення в рамках кримінального провадження.

Додатково суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними доводами відповідача про те, що скасування реєстраційної дії оспорюваним наказом - в даній справі не є втручанням у право позивача, оскільки таке право не було підтверджене жодним належним документом, та було зареєстровано з порушенням вимог законодавства, а сам факт наявності запису в реєстрі не є підставою вважати, що позивач набув речового права, якщо цей запис суперечить вимогам закону.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорюваний позивачем наказ прийнятий у відповідності до вимог Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015, з урахуванням відповідних висновків центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, а тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України “Про задоволення скарги» №2089/5 від 11.07.2024, які відсутні і підстави для визнання неправомірними дій відповідача щодо розгляду скарг від 02.04.2024 на дії державного реєстратора Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівни, від 09.04.2024 №751-24, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 02.04.2024 з №СК-1965-24, 05.04.2024 за №СК-2052-24 та 15.04.2024 за №СК-2215-24.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття “охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права, таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право», Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України “Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. “Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України повинно бути доведено суду обставини порушення прав та законних інтересів позивача вказаним наказом, невідповідність вказаного наказу вимогам чинного на момент його видання законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси заявника буде відновлено.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Водночас, застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що фактично спір існує між позивачем та Зимноводівською сільською радою Львівського району Львівської області щодо прав на спірну земельну ділянку та визначення статусу землі як комунальної, а отже, позовна вимога про скасування спірного наказу Міністерства юстиції України та визнанян дій відповідача з розгляду скарг неправомірними - не є ефективним способом захисту, оскільки не матиме жодного відновлювального впливу на права позивача, які стосуються спірної земельної ділянки.

Також, суд першої інстанції вірно зауважив, що зі змісту позовної заяви ТОВ “Цитадель Плюс» вбачається, що останнє просить скасувати наказ Міністерства юстиції України від 11.07.2024 № 2089/5 “Про задоволення скарги» в повному обсязі.

Водночас, пунктом 3 оскаржуваного наказу Міністерством юстиції України прийнято рішення про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівні строком на 3 (три) місяці, а виконання цього пункту наказу покладено на Державне підприємство “Національні інформаційні системи» (пункт 5 оскаржуваного наказу).

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічноправових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних Документ сформований в системі “Електронний суд» 30.12.2024 16 послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно правовий.

Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Відтак, прийняття Міністерством юстиції України наказу від 11.07.2024 № 2089/5 “Про задоволення скарги» в частині пунктів 3, 5 резолютивної частини цього наказу є таким, що винесений внаслідок реалізації Мін'юстом своїх делегованих державою владно-управлінських функцій у сфері нагляду та контролю за законністю рішень, дій та бездіяльності державних реєстраторів.

Такі висновки суду кореспондуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.04.2018 у справі №910/8424/17, яка ухвалена за наслідками розгляду подібного спору. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17. Міністерство юстиції України відповідно до статті 37 Закону № 1952-IV та статті 34 Закону № 755-IV має право на застосування заходу адміністративного примусу у вигляді тимчасового блокування або анулювання державному реєстратору доступу до реєстру.

Крім того, згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень, те яке він вважає найкращим за даних обставин.

Наказ Міністерства юстиції України від 11.07.2024 № 2089/5 “Про задоволення скарги» є реалізацією Мін'юстом своїх дискреційних повноважень, оскільки розглянувши скаргу Зимноводіської сільської ради Львівського району Львівської області Мін'юстом виявлено порушення, вчинені при здійсненні реєстраційних дій державним реєстратором.

За результатами розгляду скарги прийнято рішення у формі наказу, зокрема, і про застосування до державного реєстратора санкції у вигляді тимчасового блокування доступу до ЄДР.

Відтак, в частині позовних вимог про скасування пунктів 3, 5 резолютивної частини наказу Міністерства юстиції України від 11.07.2024 № 2089/5 “Про задоволення скарги» щодо тимчасового блокування доступу до ЄДР державному реєстратору провадження має бути закрите, оскільки спір в цій частині є публічно-правовим, який виник між державним реєстратором Лободинець Н.І. та Міністерством юстиції України, а тому такі позовні вимоги можуть бути розглянуті за правилами адміністративного судочинства за позовною заявою цього державного реєстратора.

Таким чином ТОВ “Цитадель Плюс»» є неналежним позивачем в частині позовних вимог про скасування пунктів 3, 5 резолютивної частини наказу Мін'юсту від 11.07.2024 № 2089/5 “Про задоволення скарги».

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 320/3339/23 суд касаційної інстанції, за результатами розгляду спору, що виник з подібних правовідносин, дійшов наступного висновку: “Щодо оскарження позивачем пункту 3 спірного наказу, яким анульовано доступ державному реєстратору виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Мурашко О.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, колегія суддів вказує на те, що ці вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.»

Пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Отже, з урахуванням викладеного та з огляду на те, що пункти 3, 5 оскаржуваного наказу від 11.07.2024 № 2089/5 “Про задоволення скарги» жодним чином не впливають на права позивача, провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, з відмовою в решті позовних вимог.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позову повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, з урахуванням мотивів даної постанови.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, з урахуванням мотивів даної постанови, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції, з урахуванням мотивів даної постанови, не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі № 914/2755/24, за наведених доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Цитадель плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі № 914/2755/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 у справі № 914/2755/24 - залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи № 914/2755/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано:20.11.2025.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді О.М. Сибіга

С.А. Гончаров

Попередній документ

131939287

Наступний документ

131939289

Інформація про рішення:

№ рішення:	131939288
№ справи:	914/2755/24
Дата рішення:	12.11.2025
Дата публікації:	24.11.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (12.11.2025)
Дата надходження:	15.05.2025
Предмет позову:	визнання протиправним та скасування наказу

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

15.01.2025 10:20	Господарський суд міста Києва
05.03.2025 10:20	Господарський суд міста Києва
19.03.2025 10:40	Господарський суд міста Києва
02.04.2025 09:50	Господарський суд міста Києва
24.06.2025 09:40	Північний апеляційний господарський суд
15.07.2025 15:30	Північний апеляційний господарський суд
17.09.2025 15:00	Північний апеляційний господарський суд
15.10.2025 14:15	Північний апеляційний господарський суд
12.11.2025 14:30	Північний апеляційний господарський суд