03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 369/17548/24 Головуючий у суді першої інстанції - Янченко А.В.
Номер провадження № 22-ц/824/16991/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
19 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Русан А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Семеновим Олексієм Володимировичем , на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Янченка А.В., у місті Києві, у справі за заявою ОСОБА_1 про компенсацію здійснених витрат, пов'язаних з розглядом справи № 369/17548/24 за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,-
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
22 квітня 2025 року на адресу районного суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 - Семенова О.В. про компенсацію здійснених витрат, пов'язаних з розглядом даної справи, відповідно до якої просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500, 00 грн.
Заява обґрунтована тим, що професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надано адвокатом Семеновим О.В. на підставі договору про надання правової допомоги від 23 серпня 2024 року № 23/08-24.
Вказує, що сторонами було узгоджено розмір гонорару наданих адвокатом Семеновим О.В. у даній справі ОСОБА_1 послуг, що становить 7 500 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 липня 2025 року заяву ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - Семенова О.В. про компенсацію здійснених витрат, пов'язаних з розглядом даної справи залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - Семенов О.В. подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 про компенсацію здійснених витрат, пов'язаних з розглядом даної справи.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 мотивував своє рішення тим, що позивачем у своїй першій заяві, клопотанні про залишення позову без розгляду, не повідомлено суд про понесення заінтересованою особою судових витрат, не надано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла, і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Проте, представник ОСОБА_1 зазначає, що жодний із перелічених ч. 2 ст. 174 ЦПК України документ стороною заінтересованої особи не подавався.
Вважає, що дії ОСОБА_3 є зловживанням процесуальними правами, тому витрати у даній справі мають бути компенсовані останньою через її необґрунтовані дії.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
05 листопада 2025 року від представника ОСОБА_1 - Семенова О.В. надійшла заява про розгляд справи без їхньої участі (а.с. 103-104).
Заявник у справі ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи(а.с. 102), до суду апеляційної інстанції на розгляд справи не з'явилася.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем у своїй першій заяві, клопотанні про залишення позову без розгляду, не повідомлено суд про понесення заінтересованою особою судових витрат, в тому числі витрат на оплату професійної правничої допомоги, не надано суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ним вже понесені, і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Враховуючи ненадання заінтересованою особою попереднього розрахунку судових витрат разом із першою заявою по суті, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Семенова О.В. про компенсацію здійснених витрат, пов'язаних з розглядом справи № 369/17548/24.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Семенова О.В. про компенсацію здійснених витрат, пов'язаних з розглядом справи № 369/17548/24, виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду про залишення заяви представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Семенова О.В. про компенсацію здійснених витрат, пов'язаних з розглядом справи № 369/17548/24 без задоволення відповідає з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України.
У частині першій статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 6 статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Порядок розподілу витрат у разі залишення позову без розгляду визначено нормами статті 142 ЦПК України.
У частинах п'ятій, шостій статті 142 ЦПК України зазначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою-п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Положення частин п'ятої, шостої статті 142 ЦПК України ідентичні нормам частин п'ятої, шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України.
Верховний Суд у постанові від 04 травня 2023 року в справі № 910/5911/22 зазначив, що в разі, зокрема, залишення позову без розгляду, суд зобов'язаний виходити з положень частини п'ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (пункт 8.11); при застосуванні частини п'ятої статті 130 ГПК України суд має встановити наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (пункт 8.12).
Також Верховний Суд у пункті 6.5 постанови від 06 березня 2024 року в справі № 905/1840/21 сформулював висновок, що відповідно до частини п'ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, також постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року в справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року в справі № 924/341/22).
У постановах від 14 травня 2024 року в справі № 916/3278/21 (на яку, зокрема посилається заявник в касаційній скарзі), від 25 квітня 2024 року в справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п'ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача".
Верховний Суд зазначив, що "необґрунтовані дії позивача" не тотожні поняттю "необґрунтований позов", адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.
Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи (постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19).
Згідно з частинами першою та другою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Виходячи із системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20).
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16 (провадження № 61-24189св18), від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20).
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 (провадження № 61-48179св18), Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв'язку із закриттям провадження у справі, вказав, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (частина п'ята статті 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме собою звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача під час звернення до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
У справі, яка переглядається, ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 08 липня 2025 року заяву ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду, оскільки вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом ІVЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору, тоді як в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває об'єднана цивільна справа № 369/22249/23, в якій цивільну справу № 369/15333/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про спільного майна та визнання майна особистою приватною власністю набутого під час шлюбу об'єднали в одне провадження з цивільною справою № 369/22249/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності. Таким чином, судом було встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 існує спір про право.
Колегія суддів звертає увагу на те, що звернення ОСОБА_3 до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення не може свідчити про зловживання нею своїми процесуальними правами, а тому такі дії не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов'язок відшкодувати понесені іншою стороною витрати на правову допомогу, оскільки звернення до суду є суб'єктивним правом особи, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України. Дії заявника, спрямовані на захист її порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, враховуючи те, що вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист.
Звертаючись до суду із заявою про стягнення судових витрат у розмірі 7 500, 00 грн, пов'язаних із правничою допомогою, стороною заінтересованої особи не доведено, які дії ОСОБА_3 у цій справі були необґрунтованими та недобросовісними і в чому вони полягали, що є підставою для компенсації витрат, пов'язаних з розглядом справи у зв'язку із залишенням заяви про встановлення факту, що має юридичне значення без розгляду.
Апеляційний суд, врахувавши те, що ОСОБА_1 не довів необґрунтованість дій ОСОБА_3 , вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на останню витрат ОСОБА_1 на правову допомогу.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Семеновим Олексієм Володимировичем , залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2025 року, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 19 листопада 2025 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв