судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ступак О. В.
до постанови Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 756/816/24 (провадження № 61-8348св25)
1. 12 листопада 2025 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 (діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ), ОСОБА_7 , третя особа - приватний нотаріус Шепетівського районного нотаріального округу Огородник Людмила Юліївна, про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
2. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в цій справі прийняв постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_4 залишив без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року - без змін.
3. З результатами вирішення цієї справи не погоджуюсь, а тому відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладаю свою окрему думку з таких міркувань.
Історія справи
4. У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 (діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ), ОСОБА_7 , третя особа - приватний нотаріус Шепетівського районного нотаріального округу Огородник Л. Ю., про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
5. Позов мотивувала тим, що починаючи з 20 травня 2015 року вона проживала разом з матір'ю та вітчимом ОСОБА_8 однією сім'єю, вони вели спільне господарство та спільний побут, мали взаємні права і обов'язки, які притаманні родині, мали одне коло спілкування з близькими та друзями, піклувались один про одного та мали спільний бюджет, тобто між ними склалися усталені сімейні взаємовідносини.
6. Зазначала, що ОСОБА_8 ставився до неї як до дочки, забезпечував їхню сім'ю всім необхідним, оплачував оренду квартири та комунальні послуги, надавав їй кошти для оплати курсів з англійської мови, оплачував заняття в спортивному залі, забезпечував їжею, купував одяг, дарував подарунки на свята, завжди цікавився її шкільним життям, опікувався здоров'ям, у разі потреби відвозив на огляд до дільничного педіатра, організовував та оплачував відпочинок сім'ї.
7. Вказувала, що на початку повномасштабного вторгнення країни агресора на територію України ОСОБА_8 вступив до лав Збройних Сил України добровольцем і в подальшому проходив службу за місцем реєстрації (АДРЕСА_1), у зв'язку із чим вона з матір'ю та молодшою сестрою переїхали до Хмельниччини, де проживали разом. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 загинув. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 є: його дружина ОСОБА_2 та рідні діти загиблого - ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .
8. Зауважила, що вона, як особа, яка проживала із спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, згідно приписів частини першої статті 1264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є спадкоємицею четвертої черги, про що подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Встановлення факту проживання однією сім'єю з загиблим ОСОБА_8 необхідне їй для зміни черговості та одержання права на спадкування шляхом укладання з її матір'ю ОСОБА_2 , як спадкоємицею першої черги за законом, нотаріально посвідченого договору.
9. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким установити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_8 з 20 травня 2015 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
10. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року, позов задоволено та встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_8 з 20 травня 2015 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
11. Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 довела належними та допустимими доказами у їх сукупності юридичний факт, про встановлення якого просила в судовому порядку.
12. Суди керувалися тим, що встановлення вказаного факту є необхідним для укладення між ОСОБА_1 та її матір'ю ОСОБА_9 договору про зміну черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування відповідно до частини першої статті 1259 ЦК України, в посвідченні якого нотаріусом було відмовлено через відсутність доказів, які підтверджують належність ОСОБА_1 до спадкоємців четвертої черги спадкування.
13. 27 червня 2025 року ОСОБА_4 , яка дієв інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.
14. Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно дослідили обставини справи та дійшли помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки, на переконання заявника, позивачка не довела факт проживання однією сім'єю зі спадкодавцем.
Основні мотиви постанови Верховного Суду
15. Постановою від 12 листопада 2025 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_4 залишив без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року - без змін.
16. Постанова мотивована тим, що, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_8 понад п'ять років до дня його смерті, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи позивачки та подані нею докази, дійшов загалом мотивованого висновку про доведеність належними, достатніми та допустимими доказами факту її спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, ведення з ним спільного господарства, спільного побуту, наявності у них взаємних прав та обов'язків понад п'ять років до моменту смерті спадкодавця (у період з 20 травня 2015 року по 17 серпня 2022 року).
17. Верховний Суд погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважав, що надані позивачкою докази підтверджують обставини її спільного проживання з вітчимом ОСОБА_8 понад п'ять років до дня його смерті. Натомість відповідачка ОСОБА_4 не надала будь-яких доказів на спростування вказаних обставин.
18. Верховний Суд також взяв до уваги, що встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_8 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини має юридичне значення для визнання ОСОБА_1 спадкоємицею четвертої черги за законом, подальшої зміни черговості та одержання права на спадкування шляхом укладання з матір'ю ОСОБА_2 , як спадкоємицею першої черги за законом, нотаріально посвідченого договору.
Мотиви окремої думки
19. Не вдаючись в оцінку доведеності факту проживання позивачки однією сім'єю зі спадкодавцем, уважаю, що Верховний Суд при розгляді цієї справи безпідставно оминув увагою питання можливості встановлення такого факту в позовному провадженні та, як наслідок, аспекти ефективності й належності обраного позивачкою способу захисту.
20. У цьому контексті необхідно нагадати, що чинним цивільним процесуальним законодавством визначено три окремі порядки розгляду цивільних справ: наказне, позовне (загальне або спрощене) та окреме провадження (частина друга статті 19 ЦПК України).
21. Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (частина третя статті 19 ЦПК України).
22. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
23. Натомість основним завданням позовного провадження є вирішення цивільно-правових спорів із дотримання засад диспозитивності та змагальності.
24. Аналіз наведених норм процесуального закону дає підстави для висновку про те, що така правова конструкція, як встановлення факту, що має юридичне значення, притаманна насамперед інституту окремого провадження, у якому встановлення юридичних фактів з метою створення умов для реалізації особистих прав особи є його основним завданням.
25. На користь цього висновку свідчать приписи пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України, згідно з яким у порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
26. Водночас у позовному провадженні встановлення певного факту, що має юридичне значення, традиційно відбувається на етапі дослідження судом фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Встановлення судом у позовному провадженні таких фактів / обставин, як правило, не має самостійного значення та є передумовою (підставою) для задоволення або відхилення матеріально-правової вимоги, яка складає безпосередній предмет позову.
27. У доктрині процесуального права підставами позову визначають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тому вочевидь предмет позову та підстави позову не можуть бути ототожнені.
28. Відтак до підстав цивільного позову можна віднести юридичний факт або їх сукупність, які у спірних правовідносин зумовлюють певні правові наслідки. До підстав позову не відносяться фактичні дані, тобто докази у справі, вони лише підтверджують наявність або відсутність тих юридичних фактів, які складають підстави позову.
29. У справі, яку переглядав Верховний Суд, позивачка пред'явила одну позовну вимогу - про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем.
30. Тобто у цій справі склалася ситуація, за якої предметом позову (матеріально-правовою вимогою) є підтвердження певного юридичного факту, що у позовному провадженні, зазвичай, мало б бути підставою позову (а не його предметом), тобто обставиною, якою позивачка обґрунтовує свої вимоги.
31. В оцінці обраного ОСОБА_1 у цій справі способу захисту за критеріями його правомірності та ефективності, на моє переконання, Верховний Суд мав би врахувати таке.
32. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України). Суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту.
33. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом або договором матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.
34. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що так буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
35. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 зазначено, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16).
37. У справі, яка переглядалася Верховним Судом, оцінка обраного позивачкою способу захисту мала б відбуватися у двох вимірах: 1) через перевірку відповідності виду звернення до суду (заява в порядку окремого провадження чи пред'явлення позову) нормам процесуального права; 2) у разі, якщо належним зверненням до суду є позовна заява, то чи забезпечує пред'явлена позивачкою вимога захист, охорону чи поновлення її особистих порушених, невизнаних або оспорених прав.
38. Необхідно зауважити, що встановлення такого факту, як проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, у окремому провадженні приписи частини першої статті 315 ЦПК України прямо не передбачають.
39. Водночас у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
40. До того ж у пункті 5 частини першої статті 315 ЦПК України законодавець передбачив, що суд розглядає в окремому провадженні справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
41. Наведені два юридичні факти, безумовно, не є тотожними, проте мають спільні особливості та подібне нормативно-правове регулювання, адже розглядаючи такі справи суди мають встановлювати обставини спільного проживання однією сім'єю, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних права та обов'язків тощо.
42. Враховуючи наявність певних спільних рис у наведених юридичних фактів доцільно нагадати, що Велика Палата Верховного Суду вже висловлювалася з приводу можливості встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у позовному провадженні.
43. Зокрема, у пунктах 41 - 44 постанови від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15 зазначено, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.
44. У подальшому такий висновок Велика Палата Верховного Суду підтримала й у своїй постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16.
45. Переконана, що наведений підхід застосовний і до вирішення питання про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем понад 5 років до дня його смерті, адже встановлення факту, що має юридичне значення, як констатація певної обставини об'єктивної дійсності саме по собі не здатне забезпечити захист або поновлення суб'єктивного права особи у позовному провадженні, у зв'язку з чим не відповідає завданням цивільного судочинства.
46. Тобто встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, на мою думку, має насамперед відбуватися в порядку окремого провадження, основною метою якого якраз і є підтвердження юридичних фактів для створення передумов для реалізації особою своїх особистих майнових або немайнових прав.
47. Якщо ж в ході розгляду судом заяви про встановлення відповідного юридичного факту буде встановлено наявність спору про право (наприклад, між спадкоємцями), то це є підставою для роз'яснення заявникові права на звернення до суду в порядку позовного провадження.
48. У той же час необхідно наголосити, що встановлення такого факту у позовному провадженні повинно пов'язуватися не лише з названою заявником метою його встановлення (як в окремому провадженні), а й з вирішенням реального (а не гіпотетичного) спору про конкретне невизнане, оспорюване або порушене право позивача.
49. Наведене випливає з частини першої статті 2 ЦПК України, за змістом якої завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
50. У справі, яка переглядалася Верховним Судом, позивачка просила встановити юридичний факт проживання однією сім'єю разом із спадкодавцем, який, у випадку задоволення позову, в силу приписів статті 1264 ЦК України буде передумовою для віднесення ОСОБА_1 до спадкоємців четвертої чергиза законом.
51. Водночас судами встановлено, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 є його дружина ОСОБА_2 та рідні діти загиблого: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .
52. Тобто у випадку підтвердження судом факту, про встановлення якого просить позивачка, вона не набуде будь-яких прав та обов'язків щодо спадкового майна, зокрема, не отримає право на спадкування, оскільки згідно зі статтею 1258 ЦК України кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
53. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що встановлення відповідного юридичного факту необхідно їй для зміни черговості одержання права на спадкування шляхом укладання з її матір'ю ОСОБА_2 , як спадкоємицею першої черги за законом, нотаріально посвідченого договору.
54. Тобто кінцевою метою встановлення факту проживання позивачки однією сім'єю зі спадкодавцем, яка заявлена у позові, є намір спадкувати майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_8 , нарівні зі спадкоємцями першої черги - рідними дітьми спадкодавця (по частці спадкового майна).
55. У той же час будь-яких вимог щодо речових прав на спадкове майно чи то зміну черговості позивачка у цій справі не пред'явила. Фактично, порушуючи перед судом питання про встановлення факту, що має юридичне значення, позивачка не передає на вирішення суду будь-який юридичний спір щодо захисту її особистого порушеного, невизнаного або оспореного у будь-який спосіб права.
56. Більше того, таке право за наявності спадкоємців першої черги взагалі відсутнє. Подальший намір позивачки укласти з матір'ю договір про зміну черговості спадкування не свідчить про те, що вимога позову, пред'явлена у цій справі, спрямована на реальний захист чи охорону наявного у позивачки на момент звернення до суду з цим позовом права.
57. ОСОБА_1 , як і її мати, не пояснили суду мотиви обрання ними такого складного та тривалого способу введення позивачки у володіння спадковим майном (через звернення до суду про встановлення факту віднесення позивачки до кола спадкоємців за законом четвертої черги та подальше укладення договору про зміну черговості спадкування), у той час коли ОСОБА_2 (мати позивачки), з якої, зі слів позивачки, вона спору не має, не позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадкове майно та безоплатно відчужити його на користь доньки.
58. З огляду на викладене переконана, що у Верховного Суду були всі підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 , скасування рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суддя: О. В. Ступак