20 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 201/197/23
провадження № 61-14334ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: державний реєстратор Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Рижкова Вікторія Василівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко Олександр Олексійович, Дніпровська міська рада, ОСОБА_3 , про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2025 року до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Касаційна скарга не може бути прийнята та вирішено питання про відкриття провадження, з урахуванням наступного.
У порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано ані документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, ані документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною першою статті 3 Закону України «Про судовий збір» визначено,
що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні
до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 684,00 грн.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту сьомого пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подання касаційної скарги, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду справляється у розмірі, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, судовий збір за подання касаційної скарги становить 2 147,20 грн (2 684,00 х 0,4 х 200 %).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування податку, збору, платежу: судовий збір (Верховний Суд, 055). На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати оригінал квитанції (платіжного доручення), що підтверджує його сплату.
ІІ. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Процесуальний закон покладає на заявника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України, з вказівкою на відповідні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані при розгляді справи.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник не деталізує щодо якої саме конкретної норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах. Враховуючи призначення Верховного Суду, який є судом права, та з огляду на зміст пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, метою відкриття касаційного провадження на підставі наведеної процесуальної норми є формування судової практики щодо застосування норм права, а не надання оцінки правильності застосування норм права у спірних правовідносинах, коли мотивом заявника є - домогтися повторної оцінки касаційним судом обставин справи.
Водночас, таке узагальнене посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України без обґрунтування (мотивування) наявності цієї підстави, не є виконанням вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав оскарження.
Крім того, представник заявника одночасно посилається на правові висновки, зроблені у постановах Верховного Суду, які не враховано судами, що за своїм змістом відповідає підставі касаційного оскарження, передбаченій пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд вбачає невизначеність представника заявника щодо зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень, оскільки одночасне посилання
на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які викладені у подібних правовідносинах)
та на пункт 3 частини другої цієї статті (відсутність висновку Верховного Суду
у подібних правовідносинах) щодо однакових норм права, суперечать один одному, тобто є взаємовиключним. Наведене призводить до невизначеності підстави (підстав) касаційного оскарження, що у свою чергу унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Враховуючи викладене, необхідно надати уточнену касаційну скаргу з урахуванням роз'яснень викладених в цій ухвалі, а також надати копії уточненої касаційної скарги для сторін.
У відповідності до вимог частини другої і третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185,392, 393 ЦПК України Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених недоліків строк тривалістю в десять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суду.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. Ю. Гулейков