Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позову без руху
20 листопада 2025 р. справа № 520/30384/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання наявності правових підстав для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі за матеріалами позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про 1) визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 15.07.2025 року у проведенні ОСОБА_1 індексації пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок та індексацію пенсії з 15 липня 2022 року по 17 листопада 2025 року з урахуванням коефіцієнтів індексації, встановлених постановами Кабінету Міністрів України та із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення, а саме за 2017- 2019 роки у розмірі 7.763,17; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 недоотриманих сум пенсії з 15.07.2022р. у сумі 136.522,39 грн,
встановив:
У спірних правовідносинах наявні ознаки звернення до суду із пропущенням 6-місячного строку.
Так, відповідно до п.9 ч.3 ст.2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з 2 ст.44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Частиною 1 ст.45 КАС України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Строк звернення до суду у спорах з приводу пенсійного забезпечення громадян згідно з абз.1 ч.2 ст.122 КАС України складає шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відмінні від абз.1 ч.2 ст.122 КАС України строки звернення громадян до суду у спорах з приводу пенсійного забезпечення установлені ч.3 ст.51, ст.55 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб"; ст.ст.87, 98 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Так, згідно ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Отже, положення ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" поширюються виключно на випадки перерахунків розмірів раніше вже призначених пенсій у зв'язку із підвищенням поточної винагороди діючого публічного службовця, непроведених (або неправильно проведених) з види терорганів системи Пенсійного фонду України або державного органу, який видає довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії.
Відповідно до ст.55 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії (ч.1 ст.55); Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (ч.2 ст.55).
Отже, положення цієї норми закону поширюються виключно на випадки вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу призначення пенсії, обчислення пенсії, нарахування пенсії, але вчинення бездіяльності або відмови у виплаті (ініціюванні переказу безготівкових коштів) вже призначених та нарахованих платежів як невід'ємних та безспірних структурних частин пенсії.
Відповідно до ст.87 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Отже, положення цієї норми закону поширюються виключно на випадки вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу призначення пенсії, обчислення пенсії, нарахування пенсії, але вчинення бездіяльності або відмови у виплаті (ініціюванні переказу безготівкових коштів) вже призначених та нарахованих платежів як невід'ємних та безспірних структурних частин пенсії.
Згідно з ст.98 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" перерахунок пенсії провадиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв'язку з введенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону.
Отже, положення цієї норми закону поширюються на випадок подання громадянином до суб"єкта владних повноважень додаткових документів, але не стосуються випадку оскарження управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу призначення та обчислення розміру пенсії вперше за тим обсягом матеріалів звернення, котрий був поданий громадянином до пенсійного органу у минулому.
Як то указано у ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії (ч.1 ст.46); Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (ч.2 ст.46).
Отже, положення цієї норми закону поширюються виключно на випадки вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу призначення пенсії, обчислення пенсії, нарахування пенсії, але вчинення бездіяльності або відмови у виплаті (ініціюванні переказу безготівкових коштів) вже призначених та нарахованих платежів як невід'ємних та безспірних структурних частин пенсії.
За відсутності в матеріалах справи об'єктивних даних про протилежне (зворотнє) на спірні правовідносини підлягає поширенню строк звернення до суду згідно з абз.1 ч.2 ст.122 КАС України.
Відтак, на спірні правовідносини згідно з ч.5 ст.242 КАС України підлягає поширенню правовий висновок постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. у справі № 240/12017/19, де указано, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
За викладеними у позові твердженнями, пенсія заявнику призначена з 2020 року.
У позові заявником сформульована вимога про спонукання пенсійного органу до перерахунку пенсії, зокрема, з 15.07.2022 р., у той час як до суду позов було подано - 19.11.2025р., тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.
Суд зазначає, що згідно з п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу зобов'язані забезпечити належне та своєчасне виконання процесуальних обов'язків, у тому числі і стосовно дотримання строку звернення до суду та стосовно належності оформлення позову.
Суд зауважує, що нормами КАС України не розкрито зміст правових категорій "поважна причина пропуску процесуального строку", "дата, коли особа дізналась про порушення права", "дата, коли особа повинна була дізнатись про порушення права", але відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при застосуванні норми права суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Висновки Верховного Суду з приводу застосування ст.ст.118, 121-123 КАС України викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. по справі №990/154/22, у постанові Верховного Суду від 12.09.2019р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 28.03.2023р. по справі №826/3318/17, постанові Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанови Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21, постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, постанові Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21.
Так, за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ “дізналася» та “повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та об»єктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).
Докази існування цих обставин відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.
Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.
Отже, на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд досліджує та оцінює саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.
Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження доводу з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов'язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Проте, у позові заявником не викладено жодних юридично спроможних аргументів та не подано жодних доказів існування об'єктивних перепон/перешкод (істотних труднощів чи значних ускладнень) для вчинення процесуальної дії з подачі позову до суду в частині згаданих вище вимог у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
При цьому, управлінські волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 9118,81 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1.11 х 01.03.2021 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2021 № 127, у розмірі 1,14 з 01.03.2022 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» або інших індексацій пенсії є однократними, разовими, одномоментними актами правозастосування і не вчиняють безперервно у межах кожного окремого календарного місяця.
Відтак, кожне із згаданих управлінських волевиявлень суб'єкта владних повноважень є окремим предметом судового контролю згідно з ч.2 ст.2 КАС України, не пов'язане із іншими жодними чинниками чи факторами, позов про оскарження цих управлінських волевиявлень повинен бути поданий у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
У силу правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020р. по справі №510/1286/16-а "Згідно зі статтею 87 Закону № 1788-ХІІ нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно з частиною третьою статті 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Відповідно до статті 55 цього Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статті 87 Закону № 1788-ХІІ, статті 46 Закону № 1058-ІV і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.".
Суд не вбачає підстав для непоширення цього висновку на спірні правовідносини.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Також суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23 «Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Оскільки за змістом та правовою природою управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 7.763,17 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 з 01.03.2025 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» має разовий, однократний та одномоментний у часі характер вчинку, а у майбутньому суб'єктом владних повноважень застосовуються лише юридичні наслідки цього управлінського волевиявлення, то суд вважає, що вимоги про визнання протиправними згаданих управлінських волевиявлень суб'єкта владних повноважень можуть бути заявлені до суду у строк згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
Отримання будь-яких відповідей від суб'єкта владних повноважень як за власними зверненнями учасника суспільних відносин, так і унаслідок одержання правової допомоги адвоката, формування власної правової позиції з приводу відповідності закону реально вчиненого управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень за своєю суттю є не моментом настання обізнаності із порушенням права, а моментом початку реального захисту порушеного права.
У п.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2024р. по справі №990/12/24 сформульовано правовий висновок, згідно з яким суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі клопотання особи, в якому наведено поважність причин пропуску строку, та поданих нею доказів, яким буде надано відповідну правову оцінку.
Оскільки у даному конкретному випадку позов поданий поза межами строку звернення до суду, заяви про поновлення строку до суду не подано і суд не наділений законом повноваженнями на пошук та формулювання інших причин несвоєчасного звернення до суду замість заявника, то суд вимушено доходить висновку про оформлення матеріалів позову без дотримання ч.1 ст.123 та ч.6 ст.161 КАС України.
Викладене зумовлює залишення позову без руху відповідно до ст. 169 КАС України з встановленням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4, 12, 121-123, 160, 161, 169, 171, 241-243, 248, 257, 262, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
1.Твердження представника позивача стосовно непропуску строку звернення до суду - визнати необґрунтованими.
2.Позов - залишити без руху.
3.Надати час для усунення недоліків - 10 днів від дати отримання цієї ухвали.
4.Встановити способом усунення недоліків подання до суду юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.
5.Роз'яснити, що невиправлення недоліків в оформлення позову зумовлює повернення позову.
6.Роз'яснити, ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя А.В. Сліденко