Іменем України
10 листопада 2025 року м. Чернігівсправа № 927/619/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., за участю секретаря судового засідання Ткачової А.Ю., розглянувши матеріали справи
за позовом: Керівника Корюківської окружної прокуратури,
вул. Шевченка, 98, м. Корюківка, 15300, код ЄДРПОУ 02910114,
в інтересах держави в особі
позивача: Міністерства розвитку громад та територій України,
проспект Берестейський, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 37472062,
до відповідача: Акціонерного товариства “Укрпошта»,
вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 21560045,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Фонду державного майна України, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 00032945,
про витребування майна з чужого незаконного володіння
представники сторін:
прокурор: Хряпа А.М.,
позивача: Суховолець У.А.
Керівником Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України подано позов про витребування з незаконного володіння Акціонерного товариства “Укрпошта» на користь Міністерства розвитку громад та територій України нерухомого майна: нежитлового приміщення, відділення зв'язку, загальною площею 37,7 кв.м., яке розташоване за адресою: вул. Шевченка, 40, с. Старі Боровичи, Корюківського району, Чернігівської області, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно 1499059374258.
Позов обґрунтовано тим, що реєстрація права приватної власності за ПАТ “Укрпошта» та подальше відчуження державного майна - відділення зв'язку, загальною площею 37,7 кв.м., яке розташоване за адресою: вул. Шевченка, 40, с. Старі Боровичи, Корюківського району, Чернігівської області, (далі - майно), здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки передане державою до статутного фонду ПАТ “Укрпошта» майно не змінило свого правового режиму та залишається державною власністю і стосовно цього майна діють обмеження щодо вільного розпорядження, які передбачені для державного майна.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2025 справа №927/619/25 передана на розгляд судді Фесюрі М.В.
Ухвалою від 19.06.2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 16.07.2025 року, 09:30. Залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України. Встановив учасникам справи строки для надання письмових заяв по суті спору.
02.07.2025 відповідач, в установлений судом строк, подав відзив на позов, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, звертав увагу на відсутність підстав для здійснення прокурором захисту інтересів держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України. Зазначив, що управління нерухомим майном АТ “Укрпошта» здійснює Міністерство розвитку громад та територій України, який як вищий орган управління, наділений виключними повноваженнями щодо перегляду розміру статутного капіталу Товариства, без погодження з Фондом державного майна України. Зазначив, що в діях АТ “Укрпошта» відсутнє порушення вимог чинного законодавства та він не є належним відповідачем у справі. Вважає, що прокурор визначив невірний суб'єктний склад сторін та обрав неефективний спосіб захисту речового права держави на спірне майно. Клопотав застосувати правові наслідки спливу позовної давності до заявлених прокурором вимог.
07.07.2025 від позивача надійшла заява щодо позову, у якій Міністерство розвитку громад та територій України зазначає про те, що під час корпоратизації УДППЗ «Укрпошта» шляхом перетворення в АТ «Укрпошта» відбулося включення державного майна до статутного капіталу акціонерного товариства, а не платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності. Отже, Мінінфраструктури при затвердженні акту передавання майна до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта» діяло в межах повноважень. Заходи щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке увійшло до статутного капіталу, здійснювалось АТ «Укрпошта», яке вважалось корпоратизованим. Витребування такого майна буде мати наслідком зменшення статутного капіталу товариства. Крім того, на момент передачі до статутного капіталу майна така передача вважалася Міністерством правомірною.
07.07.2025 від Корюківської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій прокурор заперечив проти викладеного відповідачем у відзиві. У відповіді зазначено про те, що прокурор у позовній заяві належним чином та у достатньому обсязі обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді в особі позивача. Порушення законодавства при розпорядженні майном, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, загрожує національному суверенітету та завдає шкоди інтересам держави при реалізації концепції боротьби з тероризмом в Україні, підвищення ефективності системи та режимів охорони об'єктів можливих терористичних посягань, здійснення державного контролю на об'єктах підвищеної небезпеки, насамперед на об'єктах критичної, військової та транспортної інфраструктури. Відчуження спірного майна з державної власності відбулося поза волею власника - держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, без згоди Фонду державного майна України, натомість право приватної власності на нього незаконно набуло АТ «Укрпошта». Передане державою до статутного фонду АТ «Укрпошта» майно не змінило свого правового режиму та залишається державною власністю і стосовно нього діють обмеження щодо вільного розпорядження, які передбачені для державного майна. Спірне нерухоме майно передано АТ «Укрпошта» для здійснення статутної діяльності і це майно залишається об'єктом права державної власності. Рішення Міністерством інфраструктури України (Міністерством розвитку громад та територій України) про зміну правового режиму цього майна не приймалось, зміна форми власності з державної на приватну не відбувалася. Твердження відповідача про відсутність предмету спору на даний час прокурор вважає помилковими та необґрунтованими, оскільки внесення в 2021 році змін та доповнень у ч. 9 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» не пливає на законність прийняття рішень у 2017 році. Строки позовної давності, визначені Цивільним кодексом України, у період дії в Україні спочатку карантину, а потім воєнного стану не сплинули, а продовжені на строк дії відповідних режимів. Оскільки фактично розпорядження майном вчинено поза волею власника та без будь-яких на те правових підстав, то в розумінні вимог діючого законодавства відповідач AT «Укрпошта» не є добросовісним набувачем. Ураховуючи, що фактичне відчуження спірного майна без волевиявлення власника - держави здійснено саме АТ «Укрпошта» на свою користь, повернення такого майна у державну власність від останнього набувача є пропорційним втручанням у право власності АТ «Укрпошта».
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив від 10.07.2025, підтримав позицію, викладену ним у відзиві на позов. Відповідач у запереченнях зазначив про те, що прокуратурою порушено процедуру передбачену ст.23 Закону України «Про прокуратуру», не надано можливості компетентному органу реалізувати свій обов'язок захисту інтересів держави в суді. За доводами відповідача не заслуговують на увагу твердження Прокурора про незастосування положень ч. 9 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», оскільки останні не діяли на час проведення корпоратизації.
У підготовчому засіданні 16.07.2025 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначив розгляд справи по суті на 07.08.2025, 11:30. Також постановив ухвалу про проведення наступного судового засідання за участю представника АТ “Укрпошта» - адвоката Коротенко М.М. та представника Міністерства розвитку громад та територій України - Суховолець У.А. в режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.
05.08.2025 від АТ «Укрпошта» надійшла заява про застосування строку позовної давності, у якій зазначено про те, що звернувшись до суду з позовною заявою прокуратура просить припинити речові права АТ «Укрпошта» на нерухоме майно - нежитлове приміщення, відділення зв'язку, загальною площею 37,7 кв.м., яке розташоване за адресою: вул. Шевченка, 40, с. Старі Боровичи, Корюківського району, Чернігівської області, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно 1499059374258. Безпосередньо право власності на майно у АТ «Укрпошта» виникло з моменту здійснення правочину, а саме - його передачі, тобто в день затвердження передавального акта Міністерством інфраструктури України 05.07.2017 року. А право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, відділення зв'язку, загальною площею 37,7 кв.м., яке розташоване за адресою: вул. Шевченка, 40, с. Старі Боровичи, Корюківського району, Чернігівської області, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно 1499059374258, було зареєстровано Державним реєстратором 28.02.2018. На думку відповідача, перебіг строку позовної давності щодо вимог позивача починається з 28.02.2018 року. При цьому, Міністерство інфраструктури України як загальні збори було обізнано про проведення державної реєстрації майна АТ «Укрпошта». На думку відповідача, керівник Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України звернувся до суду з позовною заявою 16.06.2025 року, а отже з пропуском трьох річного строку. Відповідач вважає посилання прокурора на продовження строків у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОУІР-19) та введеним в Україні воєнним станом не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до усталеної судової практики введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Звертає увагу на те, що до запровадження воєнного стану, в період з 28.02.2018 року до 24.02.2022 року позивач мав достатньо часу та реальну можливість звернутися до суду з позовом.
У зв'язку з оголошенням 07.08.2025 повітряної тривоги на території Чернігівської області, у тому числі в м. Чернігові, судове засідання у справі 07.08.2025 о 11:30, не проводилось, про що складено Акт №94-25 щодо оголошення повітряної тривоги від 07.08.2025. У зв'язку з чим розгляд справи по суті перенесено на 10.09.2025, 09:00.
08.09.2025 від Міністерства розвитку громад та територій надійшло клопотання про долучення документів, що підтверджують повноваження представника Ющенка Руслана Сергійовича.
У зв'язку з оголошенням 10.09.2025 повітряної тривоги на території Чернігівської області, у тому числі в м. Чернігові, судове засідання по справі 10.09.2025 о 09:00, не проводилось, про що складено Акт №174-25 щодо оголошення повітряної тривоги від 10.09.2025. У зв'язку з викладеним, розгляд справи перенесено на 01.10.2025, 09:30.
В судовому засіданні 01.10.2025, суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання від 01.10.2025 про оголошення перерви до судових дебатів до 16.10.2025, 11:15. Проведення судового засідання, призначеного на 16.10.2025 року на 11:15, постановлено здійснити за участю представника АТ “Укрпошта» - адвоката Коротенко Марини Миколаївни та представника Міністерства розвитку громад та територій України - Суховолець Уляні Андріївні в режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.
13.10.2025 від Міністерства розвитку громад та територій надійшло клопотання про долучення документів, що підтверджують повноваження представника Ніколаєва О.С.
У зв'язку з оголошенням 16.10.2025 повітряної тривоги на території Чернігівської області, у тому числі в м. Чернігові, судове засідання у справі 16.10.2025 о 11:15, не проводилось, про що складено Акт щодо оголошення повітряної тривоги. У зв'язку з викладеним, розгляд справи перенесено на 10.11.2025 р. на 11:00. Суд постановив проведення судового засідання здійснювати за участю представника АТ “Укрпошта» - адвоката Коротенко Марини Миколаївни та представника Міністерства розвитку громад та територій України - Суховолець Уляні Андріївні в режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.
04.11.2025 АТ «Укрпошта» надійшло клопотання про закриття провадження у справі оскільки на момент подання позову уже був введений в дію Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», відповідно до положень якого було врегульовано статус майна, внесеного до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, а також майна, внесеного до статутного капіталу юридичної особи, засновником (учасником, акціонером) якої є таке господарське товариство, тобто, держава визнала право власності такої юридичної особи, предмет спору був відсутній на момент звернення до суду з цим позовом.
У відповідності до ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому необхідно надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову необхідно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Між сторонами існує спір про право держави на спірне нерухоме майно. В процесі розгляду цієї справи був введений в дію Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», відповідно до положень якого було врегульовано статус майна, внесеного до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, а також майна, внесеного до статутного капіталу юридичної особи, засновником (учасником, акціонером) якої є таке господарське товариство.
Однак, як вбачається з зазначеного вище, предмет спору у цій справі не припинив своє існування, а отже, суд доходить висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
В судове засідання 10.11.2025 прибули прокурор, представник позивача та представник відповідача.
У судовому засіданні 10.11.2025 Господарський суд Чернігівської області, на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд ВСТАНОВИВ:
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.05.2007 САВ № 233404, виданого Виконкомом Староборовицької сільської ради, на підставі рішення виконавчого комітету від 21.03.2007 №12, зареєстроване право державної власності Українського державного підприємства поштового зв'язку “Укрпошта» на нежитлову будівлю, відділення зв'язку з прибудовою, А, а-1, 37,7 кв.м.; сарай, Б-1, 12,7 кв.м., розташоване за адресою: Чернігівська обл., Щорський район, с. Старі Боровичі, вул. Щорса, буд.40 (далі в тексті - спірне майно).
У п. 1 рішення виконавчого комітету Староборовицької сільської ради від 21.03.2007 №12, зазначено, що спірне майно належить державі в особі Верховної Ради України Українського державного підприємства поштового зв'язку “Укрпошта» (далі - УДППЗ “Укрпошта») з правом повного господарського відання.
Спірне майно зареєстроване за державою в особі УДППЗ “Укрпошта» за реєстраційним номером 18804124, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.05.2007 № 14507187.
07.09.2005 проведено державну реєстрацію змін до Статуту УДППЗ “Укрпошта», згідно з преамбулою якого УДППЗ “Укрпошта» (далі - Підприємство) є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності та згідно з розпорядженням КМУ від 28.09.2004 № 684-р передане до сфери управління Міністерства транспорту і зв'язку України.
Підприємство створене Державним комітетом зв'язку України шляхом реорганізації Українського державного об'єднання поштового зв'язку “Укрпошта», а також підприємств, що входили до його складу, і є їх правонаступником.
Указом Президента України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010 Міністерство транспорту та зв'язку України реорганізоване в Міністерство інфраструктури України.
За п. 5 Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.
Згідно з розпорядженням від 17.07.2015 № 728-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства інфраструктури України щодо перетворення УДППЗ “Укрпошта» (ЄДРПОУ 21560045), м. Київ, вул. Хрещатик, 22, у Публічне акціонерне товариство “Укрпошта», 100 % акцій якого належать державі та не підлягають відчуженню, за умови збереження попереднього профілю діяльності підприємств.
16.02.2017 Міністерством інфраструктури України виданий наказ № 56 “Про припинення Українського державного підприємства поштового зв'язку “Укрпошта» в результаті його перетворення в Публічне акціонерне товариство “Укрпошта», та створення Публічного акціонерного товариства “Укрпошта», 100 % акцій якого належить державі (п. 2 наказу).
У п. 3 цього наказу визначено, що Публічне акціонерне товариство “Укрпошта» (далі - ПАТ “Укрпошта») є правонаступником УДППЗ “Укрпошта», затверджений Статут ПАТ “Укрпошта».
01.03.2017 проведено державну реєстрацію ПАТ “Укрпошта», код ЄДРПОУ 21560045, як юридичної особи, що утворилося в результаті перетворення УДППЗ “Укрпошта», з одночасним внесенням запису про припинення УДППЗ “Укрпошта».
Наказом Міністерства інфраструктури України від 05.07.2017 № 240 затверджений акт передавання майна до статутного капіталу ПАТ “Укрпошта», що є правонаступником УДППЗ “Укрпошта» (посвідчений нотаріально 05.07.2017 за номером 2341, 2342), відповідно до якого Міністерство інфраструктури України з 01.03.2017 передало, а ПАТ “Укрпошта» прийняло об'єкти державного майна згідно з переліками. Загальна вартість майна, переданого як внесок до статутного фонду ПАТ “Укрпошта» складає 6518597000 грн.
Згідно з переліком об'єктів нерухомого майна, яке обліковувалось на балансі Чернігівської дирекції УДППЗ “Укрпошта» та передалося до статутного капіталу ПАТ “Укрпошта» (додаток № 45 до акту передавання майна до статутного капіталу ПАТ “Укрпошта», посвідченого нотаріально 05.07.2017), серед іншого передано: нежитлове приміщення, відділення поштового зв'язку, за адресою: вул. Щорса, 40, с. Старі Боровичі, Щорського району, Чернігівської області (інвентарний номер 8068, спірне майно).
28.02.2018 державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради зареєстроване право приватної власності ПАТ “Укрпошта» на нежитлове приміщення, відділення поштового зв'язку площею 37,7 кв. м., за адресою: Чернігівська область, Сосницький район, с. Старі Боровичі, вул. Щорса, 40, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1499059374258).
Реєстраційні дії вчинені на підставі наступних документів: акту передавання майна до статутного капіталу від 05.07.2017, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 240; наказу Міністерства інфраструктури України від 05.07.2017 № 240; додатку до акту передавання майна до статутного капіталу від 05.07.2017 № 45; наказу Міністерства інфраструктури України від 16.02.2017 № 56; свідоцтва про право власності, виданого 10.058.2007 Староборовицькою сільською радою.
Мотивуючи позов, прокурор зазначив, що реєстрація права приватної власності на спірне нерухоме майно за відповідачем є такою, що суперечить вимогам закону, а вибуття цього майна з державної власності порушує інтереси держави в сфері реалізації прав власника щодо володіння, користування та розпорядження таким майном.
За статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно в разі його приватизації. Приватизація здійснюється в порядку, встановленому законом. Звертав увагу, що на момент проведення реорганізації УДППЗ “Укрпошта» шляхом перетворення в ПАТ “Укрпошта» (01.03.2017), а також станом на момент затвердження акту передавання майна (05.07.2017), діяла пряма заборона, встановлена пунктом “г» частини 4 статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII, згідно з якою не підлягають приватизації державні підприємства та корпоративні права держави в акціонерних товариствах, які є інфраструктурними підприємствами-монополістами, збереження яких у державній власності необхідне для забезпечення рівного доступу до споживачів послуг на загальнодержавному ринку, зокрема, національний оператор поштового зв'язку.
Законом України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 № 847-XIV (в редакції, чинній на момент проведення реорганізації УДППЗ “Укрпошта» шляхом перетворення в ПАТ “Укрпошта» та затвердження акту передавання майна) УДППЗ “Укрпошта», код ЄДРПОУ 21560045, включене до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані (додаток 2 до Закону). Цей Закон втратив чинність 20.10.2019, з дня набрання чинності Законом України “Про визнання таким, що втратив чинність Закону України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02.10.2019 № 145-IX.
Надані Реєстратору документи, при вчиненні ним реєстраційного запису № 25096455 про речове право (право власності) ПАТ “Укрпошта» на спірне майно, не є правовстановлюючими, на підставі яких, відповідно до частини 1 статті 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», проводиться державна реєстрація права власності.
Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з позовом про витребування спірного майна на користь власника - держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в особі Міністерства розвитку громад та територій України.
Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушенню інтересів держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
За частинами 4, 7 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Наведені правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Прокурор вважає, що інтереси держави в даній справі полягають у недопущенні незаконного вибуття з державної власності в приватну нерухомого майна, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави та належить до об'єктів критичної інфраструктури. Безпідставна зміна правового режиму такого майна з державної на приватну форму власності свідчить про порушення економічних інтересів держави та створює передумови для подальшого його відчуження поза конкурентною процедурою приватизації.
Відповідно до пунктів 1 та 2 Положення про Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури), затвердженого постановою КМУ від 30.06.2015 № 460, Мінінфраструктури є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ.
Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері надання послуг поштового зв'язку. Зі змісту підпункту 63 п. 4 Положення вбачається, що згідно покладених на Мінінфраструктури завдань Міністерство здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності.
Виходячи з п. 4.1. Статуту ПАТ “Укрпошта» (згодом змінено-організаційну правову форму з публічної на приватну та перейменовано на Акціонерне товариство “Укрпошта», відповідач у справі) (в редакціях, чинних протягом 2017-2021 років), засновником і єдиним акціонером Товариства є держава в особі Міністерства інфраструктури України.
Відповідно до постанови КМУ від 02.12.2022 № 1343 “Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» Міністерство інфраструктури України перейменоване на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, згодом відповідно до постанови КМУ від 06.09.2024 № 1028 - Міністерство розвитку громад та територій України.
Отже, Міністерство розвитку громад та територій України є суб'єктом управління корпоративними правами держави в статутному капіталі Товариства та має повноваження власника спірного майна, яке незаконно вибуло з державної власності.
За висновком суду, прокурор належним чином обґрунтував подачу позову в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, яке відповідно до частини 2 статті 53 ГПК України, набуло статусу позивача в справі, порушеній за зверненням прокурора, за вимогами спрямованими на захист права державної власності на спірний об'єкт нерухомості.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Міністерства, листом від 30.01.2025 № 51-77-337вих-25, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при вибутті з державної власності спірного об'єкту нерухомості за фактом його реєстрації, 28.02.2018, за ПАТ “Укрпошта» (перейменоване на АТ “Укрпошта»).
У листі-відповіді від 21.02.2025 №4112/16/10-25 Міністерство повідомило, що не вбачає порушень в діях АТ “Укрпошта», який в силу положень статті 12 Закону України “Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII (чинного на момент вчинення реєстраційних дій), набув у власність майно, передане йому до статутного капіталу Міністерством як засновником на підставі акту передавання майна.
Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача як органу, що здійснює управління державним майном, який самостійно належних заходів на усунення виявлених порушень не вчинив та не мав такого наміру на майбутнє.
У порядку частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор листом №51-77-2258вих-25 від 29.05.2025 повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України про витребування спірного нерухомого майна на користь держави.
З урахуванням наведеного, прокурором належним чином обґрунтовані підстави представництва інтересів держави в спірних правовідносинах в особі позивача, відтак, заперечення відповідача в частині невірного суб'єктного складу сторін судом відхилено.
Щодо протиправного вибуття з державної в приватну власність спірного нерухомого майна, поза процедурою його приватизації.
Крім загального порядку визначення правового режиму майна господарських товариств, акціонерне товариство, засновником і єдиним акціонером якого є держава, має спеціальний правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами.
До спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми статті 22 ГК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.
Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка в статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Повноваження суб'єктів управління в державному секторі економіки - КМУ, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом.
Зазначені суб'єкти управління в державному секторі економіки можуть приймати рішення, необхідні для підготовки до реалізації та здійснення державно-приватного партнерства (концесії), які є обов'язковими до виконання підприємствами, установами, організаціями, що перебувають у сфері їх управління.
Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.
Держава реалізує право державної власності в державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
Правовий статус окремого суб'єкта господарювання в державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання в випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.
Держава застосовує до суб'єктів господарювання в державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів.
Законом установлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності в державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм.
Державний фінансовий контроль щодо суб'єктів господарювання, в статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб'єктам господарювання державного сектору економіки, здійснюється відповідно до закону.
Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Отже, усі суб'єкти державного сектора економіки мають діяти на праві господарського відання чи оперативного управління.
Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств та особливий склад осіб, які беруть участь в їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статного фонду.
За загальними правилами, установленими статтею 12 Закону України “Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
Проте на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК України, ГК України та зазначеного вище Закону, а й спеціальним законодавством.
Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно в разі його приватизації, а за змістом частини 3 статті 145 ГК України правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінений тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.
Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України “Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до вичерпного переліку способів приватизації державного майна не належала передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, також вона не є способом його приватизації.
Отже, передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства.
Водночас акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається в державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.
До моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов'язки, які мало державне унітарне підприємство, в тому числі й обсяг майнових прав на державне майно, в даному випадку - право господарського відання.
Вимоги про необхідність дотримання процедури приватизації при відчуженні майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду закріплено і в статті 11 Закону України “Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 № 185-V (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У пункті “г» частини 4 статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII унормовано, що на момент перетворення державного підприємства в публічне акціонерне товариство, 100 % акцій якого належало державі, діяла пряма заборона, згідно з якою не підлягали приватизації державні підприємства та корпоративні права держави в акціонерних товариствах, які є інфраструктурними підприємствами-монополістами, збереження яких у державній власності необхідне для забезпечення рівного доступу до споживачів послуг на загальнодержавному ринку, зокрема, національний оператор поштового зв'язку.
Законом України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 № 847-XIV (в редакції, чинній на момент проведення реорганізації УДППЗ “Укрпошта» шляхом перетворення в ПАТ “Укрпошта» та затвердження акту передавання майна) УДППЗ “Укрпошта», код ЄДРПОУ 21560045, було включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані (додаток 2 до Закону). Цей Закон втратив чинність 20.10.2019, з дня набрання чинності Законом України “Про визнання таким, що втратив чинність Закону України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02.10.2019 № 145-IX.
Частиною 9 статті 11 Закону України “Про управління об'єктами державної власності» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що господарські організації, створені на базі об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, до виключення їх з переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не можуть вчиняти дії стосовно майна, переданого до їх статутного фонду, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо.
Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання - перебуває в створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.
У свою чергу, корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення в господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду.
Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.
У зв'язку із цим державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються в власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.
Зазначена правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, здійснивши правовий аналіз Конституції України, ГК України, ЦК України, Закону України “Про господарські товариства», що діяв щодо акціонерних товариств до набрання чинності законами України “Про акціонерні товариства», “Про управління об'єктами державної власності», “Про приватизацію державного майна», стосовно корпоратизації на підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 “Про корпоратизацію підприємств», законів України “Про холдингові компанії в Україні», “Про банки і банківську діяльність» та “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації, а Закон України “Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства.
У цій справі Великою Палатою Верховного Суду вирішувалось питання, чи відбувається зміна державної форми власності шляхом приватизації заснованого нею акціонерного товариства, тобто обставини вказаної справи подібні даній.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04.02.2025 № 917/2033/21, від 19.02.2025 № 917/453/22, у межах яких досліджувались обставини вибуття з державної в приватну власність АТ “Укрпошта» об'єктів нерухомого майна, переданого Міністерством інфраструктури України до статутного фонду заснованого ним Товариства, 100% акцій якого знаходилось у власності держави.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що за змістом статті 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності (затвердженого постановою КМУ від 06.06.2007 № 803), відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законами, а щодо нерухомого майна - за умови додаткового погодження з ФДМ України.
Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника в спосіб, передбачений ГК України та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина 2 статті 145 ГК України).
Верховний Суд неодноразово наводив правову позицію щодо застосування норм частини 3 статті 86, частин 2 - 4 статті 145 ГК України в правовідносинах щодо розпорядження нерухомим майном державної форми власності, переданим до статутного фонду державного підприємства.
За висновками Верховного Суду, проведення корпоратизації державного підприємства в акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися, як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб'єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17, від 08.05.2018 у справі № 925/875/17, від 22.05.2018 у справі № 915/1021/16, від 30.05.2018 у справі № 915/825/16, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.11.2018 у справі № 925/473/17, від 20.03.2019 у справі № 927/735/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 10.09.2020 у справах № 923/197/18 і № 923/576/18, від 01.10.2020 у справах № 924/647/18, № 912/1672/18, від 18.03.2021у справі №924/592/20).
Беручи до уваги правову позицію, наведену Верховним Судом у постановах від 04.02.2025 № 917/2033/21, від 19.02.2025 № 917/453/22, що є обов'язковою для врахування судом першої інстанції в силу частини 4 статті 236 ГПК України, дійшов висновку, що акт передавання майна, на підставі якого здійснена державна реєстрація права власності на спірне майно за відповідачем, не може розглядатися як правочин, відповідно до якого на законних підставах у відповідача виникло право приватної власності на зазначене майно. Враховуючи, що спірне майно перебувало в володінні УДППЗ “Укрпошта» на праві повного відання, ПАТ “Укрпошта» як юридична особа, створена внаслідок перетворення останнього, відповідно до частини 2 статті 108 ЦК України, набув не право приватної власності, а право господарського відання на зазначене майно, яке залишилося в власності держави з огляду на встановлення прямих заборон на відчуження та передачу до статутного фонду господарських товариств такого майна згідно з частиною 9 статті 11 Закону України “Про управління об'єктами державної власності» та частинами 3 статті 86, частинами 2 - 4 статті 145 ГК України ( у відповідній редакції).
Таким чином, державну реєстрацію права приватної власності на спірне нерухоме майно здійснено відповідачем за відсутності належних правових підстав.
Щодо обраного прокурором способу захисту.
Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).
Відповідно до статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з усталеною позицією Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Таким чином, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права в спірних правовідносинах.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого не власника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає в відновленні володіння власника (титульного володільця), що, в свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (п. 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина 1 статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така інша особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Тому заволодіння нерухомістю шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на такий об'єкт чи ні. Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.
У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння такою особою майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Тому заволодіння об'єктом нерухомості шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на такий об'єкт чи ні. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
За частиною 3 статті 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до п. 1 частини 1 статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (п. 87)).
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).
Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що коли право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому Реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (п. 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (п. 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 146)).
З урахуванням наведеного, за висновком суду, належним способом захисту права власності держави на спірний об'єкт є віндикаційний позов про витребування нерухомого майна з володіння відповідача, що відповідає сталій практиці Верховного Суду в аналогічних спорах.
Наведене спростовує заперечення відповідача в частині невірно обраного прокурором способу захисту та відсутності порушеного права держави.
Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння (1); було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння (2); вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (3).
Водночас, в разі якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 4 статті 388 ЦК України).
За статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Незаконна реєстрація права власності на спірний об'єкт нерухомості за ПАТ “Укрпошта» (перейменоване в АТ “Укрпошта»), як наслідок, вибуття його з державної власності, поза волею власника, порушує інтереси держави щодо володіння, користування та розпорядження спірним майном, що є підставою для задоволення позову про витребування цього майна на користь держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, яке здійснює управління корпоративними правами держави щодо АТ “Укрпошта» та наділене правами власника на державне майно, яке перебуває в його управлінні.
Суд вважає за необхідне зазначити, що 09.04.2025, набув чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-IX Про внесення змін до ЦК України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача, п. 3 розділу І якого доповнено статтю 390 ЦК України частиною 5 такого змісту: “суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Пунктом 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX встановлено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі, зокрема, в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалене рішення про витребування майна в добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
- нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
- нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Проте, наведені норми щодо компенсації вартості майна добросовісному набувачу (яким є відповідач у даній справі) (частина 5 статті 390 ЦК України), за висновком суду, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню, оскільки відповідач набув таке майно безоплатно.
Щодо змін внесених Законом України від 13.07.2021 № 1630-IX “Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» та Законом України від 09.01.2025 № 4196-IX “Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб».
Законом України від 13.07.2021 № 1630-IX “Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» (підпункт 11 пункту 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень) (набув чинності з 06.10.2021) доповнено частину 9 статті 11 Закону України “Про управління об'єктами державної власності» абзацами 3 та 4, наступного змісту:
“Нерухоме майно об'єктів державної власності, включених до Переліку державних підприємств, що не підлягають приватизації, але можуть бути перетворені в господарські товариства, може бути передане до статутного капіталу господарських товариств, створених на базі таких підприємств.
За погодженням з уповноваженим суб'єктом управління, визначеним Законом України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", нерухоме майно об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, може бути відчужено відповідним підприємством або господарським товариством в оборонно-промисловому комплексі в установленому порядку, якщо таке майно не входить до складу єдиного майнового комплексу, що забезпечує основні види діяльності такого суб'єкта господарювання, або більше трьох років не використовується в виробничій діяльності і подальше його використання не планується».
Судом установлено, що реорганізація УДППЗ “Укрпошта» шляхом перетворення в акціонерне товариство проведена 01.03.2017, з передачею засновником - Міністерством інфраструктури України як внесок до статутного капіталу Товариства державного майна (в тому числі спірного), загальною вартістю 6 518 597 000 грн - 05.07.2017, у той час як державна реєстрація Товариством права приватної власності щодо спірного об'єкту вчинена 28.02.2018, тобто до набрання чинності Законом від 13.07.2021 № 1630-ІХ, положення якого, з урахуванням наведеного, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Закон України від 09.01.2025 № 4196-IX “Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» (набув чинності з 28.02.2025; введений в дію з 28.08.2025), визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб.
Перехідним періодом у даному Законі є трирічний строк, що починається з дня введення цього Закону.
Положеннями даного Закону (статті 13, 14) заборонено створення юридичних осіб в організаційно-правових формах державного підприємства (державного комерційного підприємства, державного некомерційного підприємства, казенного підприємства), комунального підприємства (комунального комерційного підприємства, комунального некомерційного підприємства), спільного комунального підприємства, приватного підприємства, іноземного підприємства, дочірнього підприємства, підприємства об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки), підприємства споживчої кооперації. Заборонено закріплення (передача) майна за юридичними особами на праві господарського відання або на праві оперативного управління.
Визначені особливості припинення підприємств у перехідний період, зокрема, згідно з частиною 8 статті 14 Закону від 09.01.2025 № 4196-IX, якщо на прийняття рішення про перетворення за підприємством, єдиним учасником (засновником) якого є держава або територіальна громада (територіальні громади), закріплено майно на праві господарського відання або на праві господарського управління, уповноважений суб'єкт управління об'єктами державної власності або уповноважений орган місцевого самоврядування на основі інвентаризації майна підприємства приймає рішення:
- про внесення майна, закріпленого на праві господарського відання, до статутного капіталу юридичної особи - правонаступника такого підприємства, крім майна, що не підлягає приватизації;
- про передачу майна, закріпленого на праві господарського відання, що не підлягає приватизації, та майна, закріпленого на праві оперативного управління, юридичній особі - правонаступнику такого підприємства на праві узуфрукту державного або комунального майна.
Статтею 17 Закону від 09.01.2025 № 4196-ІХ Прикінцеві та перехідні положення (пункт 3) визнано ГК України таким, що втратив чинність; (пункт 6 підпункт 21) внесені зміни до Закону України “Про управління об'єктами державної власності», зокрема викладено абзац 3 частини 9 статті 11 цього Закону в наступній редакції: майно, внесене до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, а також майно, внесене до статутного капіталу юридичної особи, засновником (учасником, акціонером) якої є таке господарське товариство, належить такому господарському товариству або юридичній особі на праві власності, крім випадків визначених законом.
Доповнено Прикінцеві положення статті 18 Закону України “Про управління об'єктами державної власності» пунктом 3-2, за яким положення абзацу третього частини 9 статті 11 цього Закону щодо правового режиму майна, внесеного до статутного капіталу господарського товариства, в статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та майна внесеного до статутного капіталу юридичної особи, засновником (учасником, акціонером) якої є таке господарське товариство, застосовується до таких господарських товариств або юридичної особи незалежно від дати їх створення, реорганізації чи корпоратизації та/або внесення такого майна до статутного капіталу, якщо інше не передбачено законом.
Натомість наведенні зміни, внесені Законом від 09.01.2025 № 4196-IX, стосуються саме перехідного періоду діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм, що розпочав свій відлік з 28.08.2025 (в зв'язку з припиненням окремих організаційно-правових форм юридичних осіб), та не поширює свою дію на спірні правовідносини, пов'язані з реорганізацією УДППЗ “Укрпошта» в акціонерне товариство, що мали місце в 2017 році.
З урахуванням зазначеного судом відхилено доводи відповідача щодо набуття ним у приватну власність спірного майна з дотриманням вимог чинного законодавства.
Щодо застосування строків позовної давності.
Відповідач письмово клопотав застосувати наслідки спливу позовної давності щодо вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною в справі, суд відмовляє в позові в зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 зазначила про те, що: "якщо в передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений в постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та в справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого поданий позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог".
У постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке: "у разі якщо держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, в цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави в цих відносинах. Тому в відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу в відповідних відносинах (пункти 6.21., 6.22. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пункти 4.19., 4.20. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах (п. 35 постанови від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави в разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною в справі.
Прокурор пред'явив вимоги про витребування нерухомого майна, подавши позов в інтересах Міністерства розвитку громад та територій України, тобто фактичним позивачем у цій справі є держава.
Державна реєстрація права приватної власності на спірне нежитлове приміщення за відповідачем проведена 28.02.2018 (номер відомостей про речове право: 25096455), а тому саме з цієї дати слід обраховувати строки позовної давності відносно вимоги про витребування нерухомого майна на користь держави, оскільки починаючи з 28.02.2018 спірне нерухоме майно вибуло з власності держави та саме з цієї дати держава в особі компетентного органу могла довідатись про порушення її речових прав (відомості Реєстру відкриті).
Судом також враховано, що виходячи з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Наведене узгоджується зі змістом п. 7 Прикінцевих положень ГК України.
Відповідно до постанови КМУ “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» № 211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою КМУ “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) № 1236 від 09.12.2020, в Україні встановлений карантин з 12.03.2020.
Постановою КМУ № 651 від 27.06.2023, на всій території України відмінений карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
За Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово був продовжений та, який триває і на момент ухвалення судового рішення в справі.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 19, за яким, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Законом України “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладений в наступній редакції: “У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Виходячи з наведених вище норм закону, строк позовної давності, що обліковується з 28.02.2018, продовжений на час дії карантину (в період з 12.03.2020 по 30.06.2023) та відповідно продовжений, а потім зупинений, на строк дії правового режиму воєнного стану (починаючи з 24.02.2022 по 03.09.2025).
З урахуванням наведених положень, прокурором не пропущений строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.
Судом також враховано приписи частини 8 статті 261 та частини 3 статті 388 ЦК України (в редакції Закону № 4292-IX від 12.03.2025, що в силу п. 2 розділу II його Прикінцевих та перехідних положень, має зворотну дію в часі в частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
- нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
- нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Положення частини 3 статті 388 ЦК України (в редакції Закону № 4292-ІХ), зокрема, передбачають, що держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:
1) з моменту реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності в приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;
2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності в приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Водночас, дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало, зокрема, до об'єктів критичної інфраструктури, до яких станом на 22.12.2017 був включений національний оператор поштового зв'язку.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням установлених обставин та наведених вище висновків, позов прокурора підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких зокрема належить судовий збір.
За частиною 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов прокурора підлягає задоволенню в повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 21087,84 грн (платіжна інструкція від 16.05.2025 №1368) підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 13, 14, 42, 46, 50, 53, 55, 73 - 80, 86, 126, 129, 178, 184, 187, 202, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Витребувати у Акціонерного товариства «Укрпошта» (код ЄРДПОУ 21560045, вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001) на користь Міністерства розвитку громад та територій України (код ЄДРПОУ 37472062, проспект Берестейський, 14, м. Київ, 01135) нерухоме майно - нежитлове приміщення, відділення зв'язку, загальною площею 37,7 кв.м., яке розташоване за адресою: вул. Шевченка, 40, с. Старі Боровичі, Корюківського району, Чернігівської області, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно 1499059374258.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Укрпошта» (код ЄДРПОУ 21560045, вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 21087,84 грн витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 20.11.2025.
Суддя М.В. Фесюра
Єдиний державний реєстр судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua