Іменем України
05 листопада 2025 року м. Чернігівсправа № 927/458/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., за участю секретаря судового засідання Авраменко А., розглянувши матеріали справи
за позовом: Ніжинської окружної прокуратури, вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, код ЄДРПОУ 0291011423,
в інтересах держави в особі:
Фонду державного майна України,
вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 00032945,
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Ніжинський жиркомбінат»,
вул. Прилуцька, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, код ЄДРПОУ 00373942,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації, вул. Гетьмана Полуботка, 70, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 23000089,
2. Головне управління ДСНС України в Чернігівській області,
проспект Миру, 190-а, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 38590042,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчий комітет Ніжинської міської ради Чернігівської області, площа імені Івана Франка, 1, м. Ніжин, 16501, код ЄДРПОУ 04061783,
про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження захисною спорудою цивільного захисту шляхом зобов'язання повернути захисну споруду до державної власності
представники сторін:
прокурор: Юзвак Л.Б.,
відповідача: Зубенко В.М.,
Ніжинською окружною прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства “Ніжинський жиркомбінат» про усунення перешкод у здійсненні Фондом державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером №95753, загальною площею 21,1 кв.м., розташованим за адресою: вул. Прилуцька, 2, м. Ніжин, Чернігівської області, з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі 382187974104 на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2025 справу №927/458/25 передано на розгляд судді Фесюрі М.В.
Ухвалою суду від 08.05.2025, серед іншого, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 02.06.2025 року о 09:30. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління ДСНС України в Чернігівській області. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчий комітет Ніжинської міської ради Чернігівської області.
Відповідачу встановлено у строк не пізніше 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали відповідно до ст. 165 Господарського процесуального кодексу України надати відзив на позовну заяву та докази, який підтверджує викладені у відзиві обставини, надіславши одночасно копію відзиву з доказами учасникам справи; докази такого направлення надати суду до початку судового засідання. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
09.05.2025 від Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації надійшли письмові пояснення у справі, в яких третя особа зазначила про те, що не є суб'єктом приватизації, а також просила про розгляд справи без участі представника.
Ухвалою від 27.05.2025 суд постановив проведення судового засідання, призначеного на 02.06.2025 на 09:30, здійснити за участю представника третьої особи Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області - адвоката Зубенка Володимира Миколайовича, в режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.
02.06.2025 від відповідача надійшло клопотання про продовження строку ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат» на подання відзиву у справі №927/458/25.
Ухвала від 08.05.2025 про відкриття провадження у справі доставлена в електронний кабінет відповідача 08.05.2025, 15:49, а отже встановлений судом п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву сплинув 23.05.2025.
За змістом ч. 1, 2 ст. 118, ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
В судовому засіданні 02.06.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву на позов, оскільки відповідачем не наведено належних доказів того, що він не міг у встановлений судом строк підготувати відзив на позов. Зокрема, клопотання про продовження строку на подання відзиву на позов подано не в строк, встановлений судом для подання відзиву на позов, а перед судовим засіданням.
У судовому засіданні 02.06.2025, суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання від 02.06.2025, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 25.06.2025,10:30. Суд постановив проведення судового засідання, призначеного на 25.06.2025 на 10:30, здійснити за участю представника третьої особи Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області - адвоката Зубенка Володимира Миколайовича, в режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.
10.06.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про поновлення строку для подання відзиву на позов разом з відзивом на позовну заяву. В обґрунтування клопотання відповідач зазначив про те, що позов є великим за обсягом та складним для аналізу документом, потребує детального вивчення, містить багато доданих документів, що потребує детального вивчення питання, тривалого пошуку документів в архіві підприємства. Позивач звернувся до відповідача з трьома позовами, що збільшило навантаження на підготовку відзиву на позов. Крім того, постійні повітряні тривоги, повітряні атаки шахедами та ракетні атаки та інші складнощі воєнного стану, змушували працівників та представників ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат» спускатись до укриття та переривати роботу над відповіддю на відзив, що значно ускладнило підготовку відзиву.
У відзиві на позов відповідач зазначає про те, що позивач звернувся з позовом з пропуском строку позовної давності та невірно обрав підстави для звернення. У період приватизації та передачі майна була законодавчо відсутня заборона на приватизацію захисних споруд цивільної оборони. На думку відповідача, позивач не довів належними засобами доказування факт існування в державній власності і перехід з державної до приватної власності підвалу ГО №95753 під час приватизації ОП «Ніжинський жиркомбінат» та утворення ВАТ «Ніжинський жиркомбінат». Крім того, відповідач стверджує, що позивач неправомірно поєднав вимоги віндикаційного позову разом з вимогами негаторного позову.
10.06.2025 від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності, в якому ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат» просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
13.06.2025 від Ніжинської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій, прокурор не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві. Зокрема, зазначає про те, що позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, обраний спосіб захисту відповідає вимогам законодавства, а доводи відповідача щодо законності набуття права власності на об'єкт цивільного захисту є хибними. Прокурор наголосив на необхідності відмови у задоволенні клопотанні про поновлення строку для подачі відзиву на позовну заяву та просив залишити без розгляду поданий відповідачем відзив на позовну заяву.
Ухвалою від 16.06.2025 судом клопотання ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат» від 10.06.2025 про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено, поновлено ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат» процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву.
13.06.2025 від Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, яка задоволена судом.
Від третьої особи - Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області надійшла заява про проведення судового засідання без участі представника, яка задоволена судом.
23.06.2025 від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив) від 23.06.2025, в яких наголошує на тому, що позов подано із пропуском строку позовної давності та невірно обрано підстави для звернення до суду, а також прокурором невірно обрано спосіб захисту. Заперечення судом долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні 25.06.2025 суд постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 16.07.2025 до 10:30. Також, суд постановив ухвалу про проведення наступного судового засідання за участю представника відповідача - адвоката Зубенка В.М. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
11.07.2025 від Ніжинської окружної прокуратури надійшла заява про долучення до матеріалів справи копій додаткових документів: облікової картки, паспорт сховища та технічний паспорт, які судом долучено до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 16.07.2025 суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.08.2025, 10:30. Проведення судового засідання, призначеного на 04.08.2025 на 10:30, постановив здійснити за участю представника Приватного акціонерного товариства «Ніжинський жиркомбінат» в режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.
29.07.2025 від Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області надійшла заява про проведення судового засідання без участі представника, яка задоволена судом.
Від відповідача надійшло клопотання від 31.07.2025 про залишення позовної заяви без руху та повернення її без розгляду позивачу, у якій відповідач просить суд повернутися до стадії підготовчого провадження, для усунення недоліків позовної заяви встановити Ніжинській окружній прокуратурі 5-денний строк з дня вручення відповідної ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви, а саме: надати документ, що підтверджує внесення позивачем на депозитний рахунок суду коштів в розмірі вартості протирадіаційного укриття з обліковим номером 95753, розташованого за адресою: вул. Прилуцька,2, м. Ніжин, Чернігівської області в сумі 1788194,65 грн. та сплатити судовий збір у даній справи та надати докази сплати судового збору у даній справі 1,5% від ціни/вартості з урахуванням коефіцієнту 0,8, що становить 19015,93 грн. В разі неусунення прокурором недоліків - залишити позовну заяву без розгляду.
05.08.2025 від Ніжинської окружної прокуратури надійшли заперечення у справі, у яких прокурор заперечив проти викладеного відповідачем у клопотанні від 31.07.2025.
02.09.2025 від Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області надійшла заява про проведення судового засідання без участі представника, яка задоволена судом.
Розгляд справи по суті, призначений на 04.09.2025 на 09:00, не відбувся у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги по Чернігівській області, про що складено акт №158-25 та був призначений на 24.09.2025, 12:30. Суд постановив проведення судового засідання, призначеного на 24.09.2025 на 12:30, здійснити за участю представника Приватного акціонерного товариства “Ніжинський жиркомбінат» в режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.
Від Чернігівської обласної прокуратури надійшли пояснення від 23.09.2025, у яких прокурор наголошує на тому, що у даному випадку, цивільний обіг спірного об'єкта нерухомості є обмеженим та регулюється відповідними правилами, особливим обліком таких об'єктів та контролем з боку державних органів, що здійснюють функції держави у сфері цивільного захисту населення. Виведення зі складу об'єктів цивільного захисту даної захисної споруди цивільного захисту можливе лише за участю компетентних органів. При цьому, право власності держави на обмежені в обороті об'єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу. У разі протиправного заволодіння таких об'єктів відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. Прокурор зазначає, що вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення негаторного позову в порядку ст. 391 ЦК України про усунення перешкоди у здійсненні Фондом державного майна України права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 95753, загальною площею 21,1 м, розташованим за адресою: вул. Прилуцька, 2 у м. Ніжин, шляхом зобов'язання ПАТ «Ніжинський жиркомбінат» повернути захисну споруду цивільного захисту на користь держави в особі Фонду державного майна України, а не віндикаційного. Зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, а також на даний час нормативно-правові акти містять імперативну норму щодо заборони вибуття з державної (комунальної) власності захисних споруд цивільного захисту шляхом приватизації. Стосовно клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху зазначає про те, що статутом ВАТ «Ніжинський жиркомбінат» визначено, що товариство створено шляхом перетворення орендного підприємства «Ніжинський жиркомбінат» у відкрите акціонерне товариство. Розділом 3 статуту товариства, затвердженого 19.03.1996 визначено, що товариство є власником майна, зокрема, переданого йому засновником у власність (п. 3.5). Засновниками товариства є держава в особі регіонального відділення ФДМУ країни по Чернігівській області та організація орендарів орендного підприємства (п.4.1 Статуту). Доказом того, що передача майна у власність відповідача пройшла безоплатно свідчить, зокрема, розділ 5 Статуту відповідно до якого визначено джерела та розмір статутного фонду. Статутний фонд сформовано за рахунок внесків Регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області та організації орендарів.
Від Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області надійшла заява про проведення судового засідання без участі представника від 23.09.2025, яка задоволена судом.
Розгляд справи по суті, призначений на 24.09.2025 на 12:30, не відбувся у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги по Чернігівській області, про що складено акт №211-25. Розгляд справи по суті призначено на 08.10.2025, 10:00. Проведення судового засідання, призначеного на 08.10.2025 на 10:00 суд постановив здійснити за участю представника Приватного акціонерного товариства “Ніжинський жиркомбінат» в режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.
В судовому засіданні 08.10.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху та повернення до розгляду справи в підготовчому провадженні.
За статтями 181, 182 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд, у тому числі, з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Після закриття підготовчого провадження суд призначає справу до судового розгляду по суті (пункт 3 частини другої статті 185 ГПК України).
Відповідно до статті 194 ГПК України завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Тобто підготовче засідання та судове засідання мають різну мету, що обумовлено різними завданнями, які стоять перед підготовчим провадженням та розглядом по суті, формами проведення яких вони є.
Стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя.
Верховний Суд неодноразово акцентував, що суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу - як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Такі висновки є сталими та викладені у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №910/7103/21, від 02.10.2019 у справі №916/2421/18, від 03.10.2019 у справі №902/271/18 (у тому числі на які посилається скаржник), від 07.03.2023 у справі №904/1252/22, від 30.08.2023 у справі № 910/10477/22, а також в ухвалі від 22.06.2021 у справі №923/525/20.
Отже, для вирішення питання щодо можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття суд першої інстанції має встановити: (1) чи відповідні процесуальні дії можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження; (2) чи є обставини, якими сторона обґрунтовує таку необхідність, вагомими. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права на справедливий суд.
У постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Розглянувши клопотання про повернення до підготовчого провадження, враховуючи, що передача майна до статутного фонду відповідача відбулася безоплатно, а повернення до стадії підготовчого провадження цій справі призведе до порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, надасть одній із сторін у справі, зокрема, прокурору значну процесуальну перевагу, засвідчить небезсторонність суду у вирішенні спору, що є неприпустимим зважаючи на принципи господарського судочинства, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження не підлягає задоволенню.
Суд постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 05.11.2025, 10:30.
04.11.2025 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, у яких ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат» просить суд долучити до матеріалів справи додаткові пояснення від 04.11.2025 та застосувати строк позовної давності.
Суд розцінив подані відповідачем письмові пояснення від 04.11.2025 як тези судових дебатів та долучив їх до матеріалів справи.
В судове засідання 05.11.2025 прибули представник відповідача та прокурор.
В судовому засіданні 05.11.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору суд ВСТАНОВИВ:
Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області від 27.07.1995 № 388 дозволено приватизацію Орендованого підприємства «Ніжинський жировий комбінат».
Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області №501 від 15.09.1995 №501 створено комісію з приватизації.
20.11.1995 року складено акт оцінки вартості майна орендного підприємства «Ніжинський жировий комбінат».
Регіональне відділення ФДМУ по Чернігівській області наказом від 20.11.1995 № 729 «Про приватизацію ОП «Ніжинський жировий комбінат» затвердило акт оцінки вартості майна орендованого підприємства «Ніжинський жировий комбінат» та прийняло проект плану приватизації зазначеного підприємства.
Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області №287 12.03.1996 року затверджено план приватизації та припинення діяльності комісії з приватизації ОП «Ніжинський жирокомбінат».
Наказами Регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області №440 від 16.04.1996, №622 від 13.05.1996,№1440 від 18.11.1996 внесено зміни до наказу №287 та №440, а також до акту оцінки, плану приватизації.
Регіональним відділенням ФДМУ по Чернігівській області від 18.11.1996 затверджено протокол №1 рішення про випуск акцій ВАТ «Ніжинський жиркомбінат», створено відкрите акціонерне товариство «Ніжинський жиркомбінат» (код ЄДРПОУ 00373942).
Згідно з протоколом № 1 зборів засновників ВАТ «Ніжинський жиркомбінат» та установчим договором від 19.03.1996 року «Про створення та діяльність відкритого акціонерного товариства «Ніжинський жиркомбінат» 22.09.1999 року регіональне відділення ФДМУ по Чернігівській області та організація орендарів орендного підприємства «Ніжинський жиркомбінат» передали ВАТ «Ніжинський жиркомбінат» нерухоме майно, зокрема, підвал ГО за адресою вул. Прилуцька,2 м. Ніжин, Чернігівська область, про що складено підтвердження права власності на будівлі передані до статуного фонду ВАТ «Ніжинський жиркомбінат» від 08.02.1999 року.
Рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 14.06.2007 року № 259 «Про оформлення права власності на підприємства та організації різних форм власності»» вирішено оформити за ВАТ «Ніжинський Жиркомбінат» право приватної власності з послідуючою видачею свідоцтва на право власності на об'єкти нерухомого майна: будівель та споруд, розташованих у м. Ніжин по вул. Прилуцькій,2, у тому числі й підвал ГО «О2», у якому розташовано захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 95753.
На підставі зазначеного рішення виконкому Ніжинської міської ради 19.06.2007 Виконавчим комітетом Ніжинської міської ради видано ВАТ «Ніжинський Жиркомбінат» свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 144230, на об'єкт за адресою: вул. Прилуцька,2 м. Ніжин Чернігівської області, який складається із об'єктів нерухомого майна площею 11362,6 кв. м.: до складу вказаного майна, увійшов підвал, в якому і розташована захисна споруда цивільного захисту № 95753.
За даними Державного реєстру речових прав (номер запису про право власності 5972702, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 382187974104) за приватним акціонерним товариством "Ніжинський жиркомбінат", код ЄДРПОУ: 00373942, який діє на підставі Статуту (в новій редакції), що затверджений протоколом річних загальних Зборів акціонерів ПАТ «Ніжинський Жиркомбінат» №1 від 18.04.2017р. та зареєстрований державним реєстратором Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області Карпенко С.Д. 27.04.2017 року №106300012167, право власності зареєстровано за ПАТ "Ніжинський жиркомбінат" 26.05.2014 на нерухоме майно у т. ч. підвал, в якому і розташована захисна споруда цивільного захисту № 95753.
У технічних паспортах приміщення (захисна споруда цивільного захисту) - ПРУ № 95753, та згідно з експлікацією внутрішніх площ до плану, загальна площа об'єкту складає 21,1 кв. м, літ «О2» та є об'єктом цивільної оборони, а саме, захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером № 95753.
У паспорті захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) № 95753 від 27.05.2019 зазначено про те, що на об'єкті за адресою м. Ніжин, вул. Прилуцька,2, що належить на праві приватної власності ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат» розміщене протирадіаційне укриття, рік побудови - 1980.
В обліковій картці захисної споруди цивільного захисту від 27.05.2019 зазначено про те, що за адресою м. Ніжин, Прилуцька,2 розміщено протирадіаційне укриття №95753, яке належить ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат».
22.02.2021 складено акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту сховища, протирадіаційного укриття №95753 від 22.02.2021, розташованого за адресою м. Ніжин, вул. Прилуцька,2 приватної форми власності, що належить ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат».
04.10.2024 року складено акт оцінки готовності захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №95753, розташованого за адресою м. Ніжин, Прилуцька,2 що належить ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат».
Згідно з листом ГУ ДСНС у Чернігівській області від 25.02.2025 №70 14 01-853/70 14 захисна споруда - ПРУ № 95753, що знаходиться за адресою: вул. Прилуцька,2 м. Ніжин, Чернігівської області перебуває на обліку в інформаційній системі «Облік та візуалізація фонду захисних споруд цивільного захисту».
За твердженням прокурора, передача ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат» у власність захисної споруди цивільного захисту№ № 95753, розташованої за адресою: вул. Прилуцька,2 м. Ніжин, Чернігівської області, здійснена з порушенням вимог законодавства України, що потребує відновлення порушеного права держави шляхом усунення перешкод уповноваженого органу щодо володіння та користування спірним майном.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч.3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Фонду державного майна України у зв'язку із невиконанням ним своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктом управління об'єктами державної власності є, у тому числі, Фонд державного майна України.
Відповідно до статті 5 пункту 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, у т.ч. об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема захисні споруди цивільного захисту.
Загальнодержавне значення мають об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема, протирадіаційні споруди.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Відповідно до частини 1 статті 7 цього ж закону Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.
Згідно з Законом України «Про Фонд державного майна України» Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику, зокрема, у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України (далі - Фонд) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Відповідно до п. 1, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду належить реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.
Таким чином, спірна захисна споруда цивільного захисту (сховище) є самостійним об'єктом нерухомого майна, що належить державі Україна в особі Фонду державного майна України, а право власності та інші речові права на яку підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою Україна в особі Фонду державного майна України.
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Саме Фонд державного майна України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати право власності держави на спірну захисну споруду цивільного захисту та здійснювати захист інтересів держави у даних правовідносинах.
На виконання абз.4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Ніжинською окружною прокуратурою спрямовано лист-повідомлення від 12.02.2025 № 52-77- 889вих-25 до Фонду державного майна України в якому викладено встановлені порушення законодавства.
За інформацією Фонду державного майна України від 25.03.2025 № 10-33-7601 заходи щодо захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом щодо повернення спірної захисної споруди цивільного захисту не вживались. У зазначеному листі Фонд державного майна України не заперечував щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру на захист інтересів держави та вважає за необхідне вжити відповідні заходи на захист інтересів держави.
Таким чином, з вказаного листа, намір Фонду державного майна України самостійно вжити відповідних заходів судового захисту інтересів держави з наведених у листі прокурора підстав відсутній.
Враховуючи викладене, прокурор набув право на представництво, оскільки уповноважений орган - Фонд державного майна України, незважаючи на наявність порушення, не здійснює належним чином захист інтересів держави та самостійно до суду з позовом не звернувся.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про повернення нерухомого майна, що належить до державної власності.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Фонду державного майна України, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо суті позовних вимог.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Ураховуючи викладене, суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7631/18).
Дослідивши підстави позову у даній справі, мету та спрямованість останнього через доводи прокурора, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги фактично спрямовані на повернення державі в особі Фонду державного майна України захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття № 95753, площею 21,1 кв.м. в будівлі «підвал ГО» літ «О2», розташованого за адресою м. Ніжин, Прилуцька,2 що належить ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат», яке за твердженням прокурора, протиправно було набуте ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат».
Частиною другою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", який був чинний на момент набуття відповідачем права власності на спірне майно, визначено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, захисні споруди цивільної оборони.
Крім того, пунктом 7 Декрету Кабінету Міністрів України №26-92 від 31.12.1992, яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також імперативно визначалося, що захисні споруди цивільної оборони відносилися до об'єктів, що не підлягали приватизації.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин законодавство виключало можливість відчуження належних державі захисних споруд цивільної оборони у приватну власність.
Аналогічні положення містяться в ч. 20 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України (чинний на час розгляду справи), відповідно до якої захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).
Отже, наведена норма права є абсолютно визначеною та не передбачає розширеного тлумачення.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів захисту.
Виходячи з викладеного особа, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, який при цьому є захисною спорудою, за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта; натомість держава або територіальна громада, за якими не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Тому в цьому разі права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об'єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об'єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації.
При цьому рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 Цивільного кодексу України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16).
Поряд з цим, повернення майна в порядку реституції також має наслідком повернення нерухомого майна позивачу та державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки, за наявності судового рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав (наприклад, договору купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав відповідача на нежитлові приміщення), це призведе до вчинення у Державному реєстрі прав дій, що забезпечать відновлення реєстраційного підтвердження володіння відповідним майном позивача.
Саме такий правовий висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стосовно способів захисту у спорах про повернення об'єктів нерухомого майна, які є захисними спорудами цивільного захисту (зокрема, протирадіаційними укриттями як їх різновидами відповідно до частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України) міститься в постанові від 29.05.2025 у справі №918/938/23.
Зазначеним спростовуються доводи прокурора про належність обраного ним способу захисту у вигляді заявлених в межах цієї справи вимог негаторного характеру.
Як зазначалося вище, ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат» є особою, за якою зареєстроване право власності на спірне майно, та за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта. Натомість держава (зокрема, в особі Фонду державного майна України), за якою не зареєстроване право власності на спірний об'єкт, не є його володільцем. Договірні відносини між державою та ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат» щодо спірного майна відсутні, оскільки останнє було набуте відповідачем в процесі приватизації (корпоратизації).
За таких обставин, виходячи з обставин цієї справи, єдиним належним способом захисту прав у спірних правовідносинах є позовна вимога про витребування нерухомого майна від ПрАТ «Ніжинський жиркомбінат»", за яким зареєстроване право власності на спірне майно. Між тим, така позовна вимога в межах даної справи прокурором не заявлена.
При цьому, беручи до уваги те, що заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги не відповідають належним та ефективним способам захисту, останні, відповідно, не підлягають і розгляду по суті, адже обрання неналежного способу захисту вже є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
Даний висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012 та від 18.05.2022 у справі №914/1191/20.
Відмовляючи у позові через неналежний спосіб захисту суд має утриматися від встановлення фактів та надання правових оцінок, які створять преюдицію для сторін конфлікту у разі звернення з іншим позовом (постанови Верховного Суду від 11.09.2025 у справі №916/4532/24, від 13.06.2024 у справі №924/620/23 та від 07.02.2024 у справі №925/1368/22).
Враховуючи викладене, з огляду на те, що заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги не є належними та ефективними способами захисту, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Інші аргументи сторін не можуть слугувати підставою для зміни висновку суду, оскільки стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судом.
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Про застосування строку позовної давності.
Згідно частин 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Таким чином, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права, а отже, і обґрунтованості позовних вимог (правова позиція Верховного Суду у постановах від 10.07.2018 № 922/1898/17; від 13.11.2018 № 922/284/18; від 20.03.2018 № 911/1668/17; від 04.12.2018 № 915/1286/17).
Враховуючи, що судом відмовлено у позові, суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 129 ГПК України).
Таким чином, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судовий збір у даній справі покладається на прокурора.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк та в порядку, встановлені ст.256, ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено у перший робочий день після виходу судді з лікарняного - 20.11.2025.
Суддя М.В. Фесюра
Веб адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua