ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.11.2025Справа № 914/3041/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Котиші П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бабако" до Міністерства юстиції України, третя особа-1 - ОСОБА_1 , третя особа-2 - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, за участю: представника позивача - Думи Р.І., директора - Секели Р.М., представника відповідача - Вальчука М., представників третьої особи-1, 2 - не з'явився,
Позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування наказу "Про задоволення скарги" № 2618/5 Міністерства юстиції України від 03.09.2024 року на підставі статті 34 та 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.12.2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бабако" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 року відкрито провадження, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.02.2025 року.
10.02.2025 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі у зв'язку з тим, що Міністерство юстиції України діяло в межах наданих повноважень, дотримуючись процедури, передбаченої чинним законодавством. Скарга була прийнята до розгляду у встановленому порядку, подана належним суб'єктом, розгляд її відбувся з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін, висновки колегії обґрунтовані дослідженими матеріалами.
26.02.2025 року третьою особою-1 до суду подано письмові пояснення у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2025 року викликано представників сторін на 19.03.2025 року у зв'язку з тим, що судове засідання 26.02.2025 року не відбулось.
19.03.2025 року позивачем до суду подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та клопотання про долучення доказів.
25.02.2025 року заінтересованою особою - ОСОБА_2 до суду подано клопотання про залучення її у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.
19.03.2025 року відповідачем до суду подано клопотання про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, залучено до участі у справі третю особу-1 без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 та третю особу-2 без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , зобов'язано позивача направити третій особі-1 та третій особі-2 копію позовної заяви з додатками, докази чого надати до суду, запропоновано третій особі-1 та третій особі-2 надати письмові пояснення по суті позовних вимог та відкладено підготовче засідання на 23.04.2025 року.
20.03.2025 року позивачем до суду подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив розглядати позовні вимоги в наступній редакції, а саме: Визнати протиправним та скасувати пункти 1 та 2 наказу Міністерства юстиції України № 2618/5 від 03.09.2024 року та стягнути з відповідача судові витрати.
07.04.2025 року та 15.04.2025 року третьою особою-1 до суду подано письмові пояснення у справі та додаткові письмові пояснення у справі.
22.04.2025 року позивачем до суду подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив розглядати позовні вимоги в наступній редакції, а саме: Визнати протиправним та скасувати пункти 1 та 2 наказу Міністерства юстиції України № 2618/5 від 03.09.2024 року та стягнути з відповідача судові витрати, яку прийнято судом до розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.07.2025 року.
У судовому засіданні 28.07.2025 року судом оголошено перерву у справі на 10.09.2025 року.
У судовому засіданні 01.10.2025 року судом оголошено перерву у справі на 10.11.2025 року.
Судом враховано, що треті особи були належним чином повідомлені про дати, час та місце кожного судового засідання, що відбувалися у межах цієї справи.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Предметом позову є вимоги позивача про скасування в частині пунктів 1 та 2 наказу Міністерства юстиції України № 2618/5 від 03.09.2024 року на підставі статті 34 та 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки позивач вважає його незаконним через те, що відповідачем порушено цивільне право позивача щодо його права власності на нерухоме майно у зв'язку з чим, наказ виданий відповідачем підлягає скасуванню.
Позивач вважає, що наказ Міністерства юстиції України є протиправним, оскільки, на його думку, скарга ОСОБА_1 не відповідала вимогам законодавства, подана із пропуском строків, а висновки колегії не ґрунтуються на фактичних обставинах. Крім того, позивач вважає, що оспорюваний наказ порушує його право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка була придбана з публічних торгів із відповідними характеристиками висоти, які дозволяли змінювати поверховість квартири.
Судом встановлено, що 03.09.2024 року Міністерством юстиції України на підставі Висновку центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 01.08.2024 року (Висновок) за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 (Скаржниця) від 01.07.2024 року (Скарга) винесено наказ № 2618/5 "Про задоволення скарги" (Наказ), яким вирішено скаргу ОСОБА_1 від 01.07.2024 року задовольнити, визнано прийнятими з порушеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анулювати рішення від 02.03.2020 року № 51420424 (рішення-1) державного реєстратора Виконавчого комітету Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області Поломаного Володимира Дмитровича, від 05.05.2020 року №№ 52145829, 52144582 (рішення-2) приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенка Юрія Пилиповича; тимчасово блоковано державному реєстратору Виконавчого комітету Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області Поломаному Володимиру Дмитровичу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 2 (два) місяці; виконання пункту 2 наказу покладено на Офіс протидії рейдерству; виконання пункту 3 наказу покладено на Державне підприємство "Національні інформаційні системи".
У Висновку центральної колегії викладено, зокрема, наступне:
- скаржниця зазначає, що вона є власницею квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- з Інформації з Державного реєстру прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 26.06.2024 року №№ 384523688, 384523035, скаржниця дізналась про оскаржувані рішення. Обставин та доказів на їх підтвердження, які б спростовували такі доводи скаржниці, Колегією не встановлено;
- на підставі оскаржуваного рішення-1 державним реєстратором Поломаним В.Д. внесено зміни до розділу № 1841161146101 на квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , зокрема, державним реєстратором Поломаним В.Д. змінено загальну площу квартири з 85,2 кв.м на 187,7 кв.м, та житлову площу з 24 кв.м на 48 кв.м за рахунок приєднання мансарди, на підставі поданих документів: довідки та технічного паспорта від 15.10.2019 року, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Земельно-Кадастровий Проектно-Будівничий Центр";
- на підставі оскаржуваних рішень-2 приватним нотаріусом Пилипенком Ю.П. проведено поділ квартири на два об'єкти нерухомого майно, зокрема, на квартиру № 11 та квартиру № 12 , та відкрито розділ № 2076712046101 на квартиру № 12 , на підставі заяви ОСОБА_2 від 29.04.2020 року, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Пилипенком Ю.П., зареєстровану в реєстрі за № 529, довідки та висновку щодо технічної можливості поділу від 27.04.2020 року, виданих ТОВ "Компанія "Земельно-Кадастровий Проектно-Будівничий Центр";
- Колегією встановлено, що оскаржуване рішення-1 прийнято державним реєстратором Поломаним В.Д. за наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав, зокрема, на підставі документів, які не давали змогу встановити зміни щодо квартири, до якої включена мансарда (горище), оскільки це місце загального користування, крім того, включення нежитлового приміщення (мансарди) до житлового (квартири) потребує дозвольних документів передбачених пунктом 58 Порядку № 1127;
- оскаржуване рішення-1 прийнято з порушенням законодавства у сфері державної реєстрації прав та підлягає анулюванню;
- оскаржувані рішення-2, прийняті приватним нотаріусом Пилипенком Ю.П., підлягають анулюванню як такі, що випливають з факту анулювання прийнятого з порушенням оскаржуваного рішення-1, оскільки також призвели до внесення недостовірної інформації до Державного реєстру прав.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Міністерству юстиції України було надано повноваження щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.
Відповідно до положень статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.
Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом 15 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.
У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.
Днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.
За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; в-1) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ" та "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.
Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2016 року набув чинності Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України за № 1128 від 25.12.2015 року (Порядок № 1128), яким визначено процедуру розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, що здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (Закон № 1952-IV) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року (Порядок № 1127) (в редакціях, чинних на момент розгляду вищезазначеної скарги).
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації визначено статтею 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", зокрема, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.
Отже, відповідач здійснює розгляд скарг у сфері державної реєстрації у межах компетенції, визначеної законом, зокрема, на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора.
Під час дії воєнного стану та з урахуванням вимог, встановлених пунктом 10 Порядку № 1128, за 15 днів (дата публікації оголошення 16.07.2024 року) до дня засідання Колегії на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України було забезпечено оприлюднення інформації про дату засідання розгляду даної скарги та додатково повідомлено зазначену інформацію скаржниці, державному реєстратору Поломаному В.Д., приватному нотаріусу Пилипенко Ю.П, заінтересованим особам - державному нотаріусу П'ятої львівської державної нотаріальної контори Львівської області Кіріловій Тетяні Миколаївні засобами електронної пошти.
Абзацом 5 пункту 10 Порядку № 1128 регламентовано, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі скаржника, державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (заінтересовані особи).
З матеріалів справи вбачається, що після повідомлення про розгляд скарги до відповідача надійшли клопотання про ознайомлення з матеріалами скарги від приватного нотаріуса Пилипенка Ю.П. від 18.07.2024 № 36/01-16, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18.07.2024 за № СК-3772-24, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 19.07.2024 за № 102774/СК-3772-24/33.2.1., від скаржниці від 30.07.2024, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 31.07.2024 за № СК-3935-24, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 31.07.2024 за № 108223/СК-3935-24/33.2.1.
Окрім того, після призначення скарги до розгляду, до відповідача надійшли письмові пояснення по суті скарги від приватного нотаріуса Пилипенка Ю.П. від 29.07.2024 року за № 37/01-16, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.07.2024 року за № СК-3899-24, від державного реєстратора Поломаного В.Д. від 30.07.2024 року за № 02-13/761, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 31.07.2024 року за № СК-3938-24, заперечення на скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю "Бабако" адвоката Думи Ростислава Ігоровича від 29.07.2024 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 30.07.2024 року за № СК-3915-24 та 31.07.2024 року за № СК-3944-24, заява скаржниці від 31.07.2024 року, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.08.2024 року за № СК-3949-24, які долучено до матеріалів скарги та досліджено в ході колегіального розгляду.
Згідно з пунктом 2 та 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).
Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Частиною 2 статті 382 Цивільного кодексу України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатом розгляду скарги та дослідження всіх матеріалів, Колегією було встановлено, що оскаржувані рішення державного реєстратора Поломаного В.М. та приватного нотаріуса Пилипенка Ю.П. прийняті з порушенням загальної засади державної реєстрації права, зокрема, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (пункт 4 частини 1 статті 3 Закону № 1952-IV), а також, за наявності підстав для зупинення розгляду заяви та відмови у державній реєстрації прав, оскільки заявником, ОСОБА_2 , не було подано для державної реєстрації за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 , відповідних документів, а саме: відсутні документи, що відповідно до законодавства України підтверджують набуття ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення "мансарди" за рахунок якої на підставі оскаржуваного рішення-1 збільшено площу квартири № 11 у цьому будинку; відсутня оформлена належним чином до законодавства України згода співвласників будинку на приватизацію та/або відчуження іншим чином ОСОБА_2 частини так званої "мансарди" - приміщень загального користування (горища) будинку; не надано оформленої та погодженої уповноваженими органами у встановленому законодавством України порядку, дозвільної документації на приєднання до квартири № 11 приміщень загального користування (горища), так званої "мансарди", та в подальшому, поділу квартири № 11 на два об'єкти права власності (квартиру № 11 та № 12 ), зі створенням нового - квартири № 12 та подальшою реєстрацією права власності на неї за ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 40 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком.
Пунктом 58 Порядку № 1127 передбачено, що для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна у разі, коли в документах, що подаються для такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об'єкта, також подається технічний паспорт на такий об'єкт. За бажанням заявника у разі зміни технічних характеристик об'єкта нерухомого майна для державної реєстрації права власності на такий об'єкт може бути подано технічний паспорт, що містить актуальні відомості про технічні характеристики об'єкта, незалежно від наявності таких відомостей в документах, що подаються для відповідної реєстрації. У разі коли зміни технічних характеристик об'єкта нерухомого майна відбулися у зв'язку з проведенням будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення, також подається документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. У випадках, передбачених абзацами першим та другим цього пункту, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав до Державного реєстру прав вносить відомості про об'єкт нерухомого майна відповідно до технічного паспорта на такий об'єкт та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Абзацом 2 пункту 101 Порядку № 1127 передбачено, що під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, утворений у результаті нового будівництва чи реконструкції, на об'єкт незавершеного будівництва автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (Єдиний реєстр документів) про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, або у разі проведення державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва - про документ, що відповідно до вимог законодавства дає право на проведення будівельних робіт.
Пунктом 2 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Пунктом 4 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.
Пунктами 4, 5 частини 1 статті 18 Закону № 1952-IV визначено, що до порядку державної реєстрації прав віднесено, зокрема, перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV підставою для відмови у державній реєстрації прав є подання документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (частина 2 статті 24 Закону № 1952-IV).
Колегією встановлено, що оскаржуване рішення-1 прийнято державним реєстратором Поломаним В.Д. за наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав, зокрема, на підставі документів, які не давали змогу встановити зміни щодо квартири, до якої включена мансарда (горище), оскільки це місце загального користування, крім того, включення нежитлового приміщення (мансарди) до житлового (квартири) потребує дозвольних документів передбачених пунктом 58 Порядку № 1127.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем при розгляді скарги були надані відповідачу вищевказані документи на підтвердження набуття ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення "мансарди" за рахунок якої на підставі оскаржуваного рішення-1 збільшено площу квартири № 11 у цьому будинку, згоди співвласників будинку на приватизацію та/або відчуження іншим чином ОСОБА_2 частини так званої "мансарди" - приміщень загального користування (горища) будинку, а також дозвольні та технічні документи щодо приєднання до квартири № 11 приміщень загального користування (горища), так званої "мансарди", та в подальшому, поділу квартири № 11 на два об'єкти права власності (квартиру № 11 та № 12 ).
Таким чином, оскаржуване рішення-1 прийнято з порушенням законодавства у сфері державної реєстрації прав та підлягало анулюванню.
Оскаржувані рішення-2, прийняті приватним нотаріусом Пилипенком Ю.П., також підлягали анулюванню як такі, що випливають з факту анулювання прийнятого з порушенням оскаржуваного рішення-1, оскільки також призвели до внесення недостовірної інформації до Державного реєстру прав.
Відповідно до частини 6 статті 37 Закону № 1952-IV за результатами розгляду скарги на рішення, у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України приймає мотивоване рішення, зокрема, про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав).
Підпунктами "а", "б" пункту 1 частини 7 статті 37 Закону № 1952-IV визначено, що підставою для визнання прийнятим з порушенням Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є, зокрема, встановлення Міністерством юстиції України, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 4, 21 частини 1 статті 3 цього Закону, а також за наявності підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав, за наявності підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.
Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням цього Закону та анулюється виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини 7 статті 37 Закону № 1952-IV. Не можуть бути підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора допущені ним формальні (несуттєві) помилки, які не впливають на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Оскільки, оскаржуване рішення-1 прийняте державним реєстратором Поломаним В.Д. за наявності підстави для відмови в державній реєстрації прав передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону, а оскаржувані рішення-2 прийняті приватним нотаріусом Пилипенком Ю.П. з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначеної пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1952-IV, а саме щодо гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, то допущені при їх прийнятті порушення не є формальною (несуттєвою) помилкою та впливають на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей Державного реєстру прав, тому враховуючи, що відновлення порушеного права неможливе шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини 7 статті 37 Закону № 1952-IV, оскаржувані рішення підлягали анулюванню.
Також, позивач зазначає, оскаржуваний Наказ прийнято в результаті неповного з'ясування всіх обставин справи та в результаті порушення вимог Закону № 1952-IV, а також Порядку № 1128.
Відповідно до частини 3 статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не пізніше одного року з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності.
Так, для з'ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об'єктивні та суб'єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права.
За загальним правилом строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналася про рішення державного реєстратора. При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.07.2018 року у справі № 826/3442/17, від 17.07.2018 року у справі № 911/4006/16, від 30.03.2021 року у справі № 400/1825/20).
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 26.06.2024 року за №№ 384523688, 384523035, скаржниця дізналась про оскаржувані рішення 26.06.2024 року, згідно інформаційним довідкам за №№ 384523688 від 26.06.2024 року, 384523035 від 26.06.2024 року, 384522534 від 26.06.2024 року виданих приватним нотаріусом Дулик М.Б., які були надані комісії для розгляду скарги.
Скарга ОСОБА_1 датована 01.07.2024 року та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.07.2024 року за № СК-3651-24, а отже, скарга подана в межах строку, встановленого частиною 3 статті 37 Закону № 1952-IV.
Твердження позивача, про те, що скаржниці було відомо про оскаржувані реєстраційні дії раніше не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тверджень, що скаржниця дізналася про оскаржувані реєстраційні дії раніше ніж станом на дату зазначену у скарзі, а отже, доводи позивача щодо пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до відповідача зі скаргою є необґрунтованими.
Окрім того, позивач в позовній заяві зазначає, що оспорюваним Наказом відповідач позбавив його права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .
Суд звертає увагу позивача на те, що останній помилково ототожнює реєстраційні дії з самим правом власності, хоча реєстрація є лише технічним процесом.
Оскільки анулювання реєстраційної дії не є позбавленням права власності, реєстрація прав на нерухоме майно не створює, не змінює та не припиняє право власності, а лише фіксує його в реєстрі. Оспорюваний Наказ стосувався лише анулювання реєстраційних дій, які були здійснені з порушенням законодавства.
Також відповідач не вирішує жодних спорів про право, оскільки функцією державної реєстрації є лише офіційне підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речового права. Визнання права власності на нерухоме майно, яке не визнається або оспорюється іншими особами, є одним із способів захисту права на майно, передбачених статтею 392 Цивільного кодексу України, що реалізовується шляхом подання позову до особи, яка таке право не визнає чи оспорює.
Відповідач не оспорює право власності позивача чи іншої особи на спірний об'єкт нерухомого майна, а здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав і розглядає скарги на рішення, дії державних реєстраторів, подані особами, які не визнають або ж оспорюють набуття, зміну чи припинення речового права заявника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 року у справі № 707/477/20.
Вищенаведене свідчить про те, що відповідач, здійснює лише контролюючі функції у сфері державної реєстрації, зокрема, шляхом перевірки відповідності реєстраційних дій чинному законодавству, та не втручалось у вирішення самого спору про право.
Відповідач не має повноважень приймати рішення про визнання або позбавлення права власності - такі рішення є виключною компетенцією суду. Скасування державної реєстрації є декларативним, а не установчим, а отже державна реєстрація права власності не створює саме право, а лише підтверджує його наявність.
Скасування реєстрації не означає автоматичну втрату права власності. Тобто, скасування реєстраційної дії ніяким чином не позбавляє осіб права власності, а лише спрямоване на виправлення порушення, якщо вони мали місце.
Подібна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 року у справі № 906/1314/21.
За таких обставин, судом встановлено, що скарга ОСОБА_1 відповідала вимогам закону і мала обґрунтування з належними доказами. Висновки колегії Міністерства юстиції України базувалися на аналізі правовстановлюючих документів, даних реєстру, а також обставинах, викладених у скарзі.
Суд зазначає, що оспорюваний Наказ відповідача є нормативно обґрунтованим, виданий у межах повноважень, не порушує прав та інтересів позивача, а лише реалізує механізм контролю за законністю державної реєстрації прав. Доводи позивача про перевищення повноважень або порушення порядку розгляду не підтверджені жодним доказом у матеріалах справи.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Отже, позивачем суду не надано доказів того, що відповідачем у зв'язку з виданням наказу Міністерства юстиції України № 2618/5 від 03.09.2024 року порушено цивільне право позивача щодо його права власності на нерухоме майно.
Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог.
За таких обставин, позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (Meltex LTD) та Месроп Мовсесян (Mesrop Movsesyan) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 19.11.2025.
Суддя С.О. Чебикіна