вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" листопада 2025 р. Справа№ 910/4544/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
без повідомлення учасників справи
розглянув апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кузика Ігоря Сергійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025
у справі №910/4544/25 (суддя Балац С.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Кузика Ігоря Сергійовича
до Фізичної особи-підприємця Федорової Вікторії Вікторівни
про стягнення 115 265,85 грн,
Фізична особа-підприємець Кузик Ігор Сергійович звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до фізичної особи-підприємця Федорової Вікторії Вікторівни про стягнення 115 265,85 грн., з яких 80 000,00 грн. орендної плати та 35 265,85 грн. - комунальні платежі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов'язання за укладеним між сторонами спору договором суборенди нежитлового приміщення від 04.10.2024 № 01/10/24, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості у вказаній сумі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Кузик Ігор Сергійович звернувся 04.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 04.07.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі №910/4544/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути заборгованість у сумі 115 265,85 грн., витрати на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Скаржник вважає, що фактична передача приміщення відповідачу згідно з договором суборенди нежитлового приміщення №01/10/24 від 04.10.2024 та використання такого приміщення останнім підтверджується скріншотами переписки месенджера Viber між Сторонами.
Також позивач звертав увагу, що відповідно до п. 5.5 Договору нарахування орендної плати починається з дати отримання дозволу від орендодавця на укладення договору суборенди i закінчується датою підписання акту приймання - передачі нерухомого майна суборендарем орендарю, а тому підписання чи не підписання такого акту не впливає на початок та сам факт нарахування суборендної плати відповідачеві. Крім того, позивач посилається на ч. 1 ст. 795 ЦК України, яка передбачає початок обчислення строку договору найму з моменту передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) за відповідним документом (актом), якщо інше не встановлено договором, а тому враховуючи, що сторони передбачили початок нарахування орендної плати з дати отримання дозволу від орендодавця на укладення договору суборенди, то відповідач зобов'язаний сплачувати орендну плату з 14.10.2024.
Скаржник вважає, що наявність чи відсутність підписаних сторонами актів надання послуг або доказів направлення таких актів не виключає факт передачі приміщення суборендарю у користування. А сам факт користування приміщенням підтверджується, на думку скаржника, скріншотами переписки у месенджері.
Водночас, скаржник вважає, що суд необґрунтовано не взяв до уваги листування сторін у месенджері «Viber».
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/4544/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Кравчук Г.А., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4544/25. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кузика Ігоря Сергійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі №910/4544/25.
21.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/4544/25.
Разом з тим, судді перебували у відрядженні та відпустках.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кузика Ігоря Сергійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі №910/4544/25 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків для надання доказів, що підтверджують сплату судового збору у сумі 3 633,60 грн.
27.08.2025 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху до Північного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Кузика Ігоря Сергійовича надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору, яка сформована в системі «Електронний суд» 27.08.2025.
У зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями у справі №910/4544/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кузика Ігоря Сергійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі №910/4544/25. Призначено до розгляду на 29.10.2025 без повідомлення учасників справи.
09.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача, в якому заперечила проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просила залишити її без задоволення.
Так, відповідач зазначила, що вона не приступила до фактичного користування об'єктом оренди, а тому відповідний акт приймання-передачі приміщення не складено, більше того, відповідач відмовилась орендувати приміщення, оскільки воно не було передано в належному порядку, а також відпала необхідність орендовувати приміщення.
Щодо доказів, наданих позивачем на підтвердження його доводів, відповідач зазначає, що вони не дають можливості дійти висновку про правомірність вимог позивача в розмірі 115 265,85 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 розгляд справи №910/4544/25 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кузика Ігоря Сергійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі №910/4544/25 перепризначено на 12.11.2025 без повідомлення (виклику) учасників справи, у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 №4524-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб, тобто до 05 листопада 2025 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, справа №910/4544/25 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 04.10.2024 між Фізичною особою-підприємцем Кузиком Ігорем Сергійовичем, як орендарем, та Фізичною особою-підприємцем Федоровою Вікторією Вікторівною, як суборендарем, був укладений договір суборенди нежитлового приміщення №01/10/24 (далі - Договір), відповідно до предмету якого позивач зобов'язувався передати, а відповідач прийняти в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, для розміщення магазину сувенірних та ізотеричного напрямку товарів. Приміщення розташоване за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, будинок 15а (п. 1.1, п. 1.2 Договору).
Згідно з п.1.6. договору суборендар має право тимчасового користування вищезгаданим приміщенням на весь період дії Договору, при дотриманні всіх умов передбачених цим договором.
Приміщення знаходилось в тимчасовому користуванні орендаря (позивача) на підставі договору оренди №01/07/24 від 01.07.2024 (п.1.9. договору).
Пунктом 2.1.1 Договору визначено, що позивач приймає на себе обов'язок з передачі відповідачу приміщення після укладання цього Договору в порядку і на умовах обумовлених Договором, в справному технічному стані по акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п.3.2. договору орендар після підписання цього Договору та дозволу від орендодавця передає приміщення суборендарю і забезпечує безперешкодний доступ суборендаря до приміщення, яке орендується.
Приміщення вважається переданим в оренду з дати отримання дозволу від Орендодавця на укладення договору суборенди. (п.3.3. договору)
У останній день терміну дії Договору Суборендар зобов'язаний повернути орендоване приміщення та майно орендарю в стані не гіршому, ніж на момент укладання Договору з урахуванням нормального зносу.
Відповідно до п.5.1 договору розмір орендної плати становить двадцять тисяч за повний календарний місяць користування приміщенням. Розрахунки проводяться в національної грошовій одиниці України-гривні, в безготівковій формі.
Згідно з п.5.4-5.5 договору сторони домовились, що плата за оренду сплачується до 10 числа кожного місяця за поточний місяць в безготівковому порядку по реквізитам вказаних в п. 11. Орендар до 10 числа кожного місяця надає Суборендарю відповідний рахунок-фактуру для оплати, який є підставою для оплати оренди за цим договором. Нарахування орендної плати починається з дати отримання дозволу від орендодавця на укладення договору суборенди і закінчується датою підписання акту приймання - передачі нерухомого майна суборендарем орендарю.
Сторони зобов'язані протягом строку оренди щомісяця підписувати акт наданих послуг, який надається суборендарю орендарем. Орендар щомісячно складає акт наданих послуг у двох примірниках та надає суборендарю. Суборенлар зобов'язаний протягом трьох днів з моменту отримання двох примірників акту наданих послуг підписати їх та скріпити відбитком своєї печатки і надати один примірник Орендарю або надати обґрунтовану письмову відмову від підписання акту (п.5.6. - 5.7 договору).
Матеріали справи містять дозвіл Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос-Агротехсервіс» на укладення договору суборенди (вих. №14-10/24-1 від 14.10.2024), в якому товариство надало позивачеві дозвіл на .передачу .в суборенду відповідачеві спірного приміщення у період з 18.10.2024 по 18.10.2025.
Також, позивачем додано до матеріалів справи детальні розрахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос-Агротехсервіс» з орендарями за комунальні та експлуатаційні витрати за листопад 2024 року на суму 10 422,62 грн., за грудень 2024 року на суму 11 444,56 грн., за січень 2025 року на суму 6 299,51 грн., за лютий 2025 року на суму 7 099,16 грн., акти здачі-прийняття робіт №30/11/24-3к від 30.11.2024 на суму 10 422,62 грн., № 31/12/24-3к від 31.12.2024 на суму 11 444,56 грн., №31/01/25-3к від 31.01.2025 на суму 6 299,51 грн., №28/02/25-3к від 28.02.2025 на суму 7 099,16 грн. та рахунки-фактури №СФ-0000464 від 01.12.2024 на суму 10 422,62 грн., №СФ-0000008 від 01.01.2025 на суму 11 444,56 грн., №36 від 01.02.2025 на суму 6 299,51 грн., №61 від 01.03.2025 на суму 7 099,16 грн.
Звертаючись з вказаним позовом, позивач стверджує, що відповідачем порушені умови Договору в частині здійснення розрахунків, а тому просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в період з 12.2024 по 03.2025 в сумі 80 000,00 грн. та заборгованість з витрат на комунальні послуги в період з 11.2024 по 02.2025 в сумі 35.265,85 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1, 3 ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Частинами 1, 6 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Як вже зазначалось 04.10.2024 між позивачем та відповідачем був укладений договір суборенди нежитлового приміщення №01/10/24, за умовами якого позивач зобов'язувався передати в суборенду відповідачеві приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, будинок 15а.
При цьому, сторони домовились, що позивач після підписання договору суборенди та отримання дозволу від орендодавця мав передати відповідачу приміщення в справному технічному стані по акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною Договору.
Тобто з аналізу умов договору, суд приходить до висновку, що на підтвердження передачі спірного приміщення в оренду сторони мали скласти та підписати акт приймання-передачі приміщення. Проте, матеріали справ не містять доказів зазначеного.
Крім того, сторони зобов'язувались протягом строку оренди щомісяця підписувати акт наданих послуг, який мав щомісячно складати орендар у двох примірниках та надавати суборендарю, який, в свою чергу, мав підписати відповідний акт або у разі незгоди надати обґрунтовану письмову відмову від підписання акту.
Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять фактичних доказів надання послуг за Договором у вигляді підписаних сторонами актів надання послуг, а також доказів направлення таких актів позивачем відповідачу, на виконання пункту 5.7 Договору, з метою їх підписання останнім, або надання мотивованої відмови від такого підписання.
Скаржник стверджує, що обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, підтверджуються листуванням у Viber, яке судом першої інстанції помилково не було враховано. Проте такі доводи колегія суддів апеляційного суду відхиляє, що обґрунтоване наступним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону N 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону N 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 15.07.2022 у справі №914/1003/21).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до ст. 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому, слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у ст. 96 ГПК України, у подібних правовідносинах. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
Колегія суддів звертає увагу, що в договорі сторони не передбачили листування через месенджери та не зазначили номери телефонів. Матеріали справи не містять доказів будь-якого іншого способу узгодження сторонами листування месенджером Viber.
Крім того, з долучених позивачем роздруківок листування у месенджері «Viber» суд не має можливості ідентифікувати авторів листування та чи мають ці особи відношення до сторін по справі.
При цьому, суд першої інстанції також зазначив, що не приймає як належний та допустимий доказ електронне листування у вигляді скріншотів переписки мессенджера "Viber", оскільки з цієї переписки не видається за можливе встановити обставини передачі в суборенду майна за договором, терміну оренди, суми визнання відповідачем боргу, на який вказує позивач, тощо.
Також, колегія суддів не приймає доводи позивача про обов'язок відповідача оплачувати комунальні платежі, оскільки спірним договором суборенди нежитлового приміщення №01/10/24 від 04.10.2024 сторони не визначили такого обов'язку з боку відповідача. Інших доказів на підтвердження зазначеної обставини матеріали справи не містять.
В свою чергу, надані позивачем детальні розрахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос-Агротехсервіс» з орендарями за комунальні та експлуатаційні витрати за листопад 2024 року - лютий 2025 року, акти здачі-прийняття робіт та рахунки-фактури лише свідчать про наявність правовідносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Колос-Агротехсервіс» і відповідно обов'язок позивача компенсувати комунальні та експлуатаційні послуги товариству, проте знову ж таки не вбачається можливим встановити відношення такого обов'язку до спірного приміщення.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Кузика Ігоря Сергійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі №910/4544/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кузика Ігоря Сергійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі №910/4544/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі №910/4544/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/4544/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 20.11.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров