вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" листопада 2025 р. Справа№ 910/4404/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 12.11.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025
у справі №910/4404/25 (суддя Бондарчук В.В.)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс»
про стягнення 441 783,50 грн
Київська міська рада (далі - Київрада, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» (далі - ТОВ «УІСР ПЛЮС», відповідач) про стягнення 441 783,50 грн - безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,1800 га (кадастровий номер 8000000000:90:106:0043) на вулиці Канальна, 1-А у Дарницькому районі міста Києва за період з 11.02.2021 по 15.03.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як власник об'єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого на те права, не сплачуючи за користування нею кошти у повному обсязі, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок власника - територіальної громади міста Києва в особі Київради, набув кошти у вигляді несплаченої орендної плати у розмірі 441 783,50 грн (1 080 831,77 грн - 639 048,27 грн), які підлягають поверненню власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 позов задоволено частково.
Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 179 996 грн 55 коп. та 2 159 грн 95 коп. судового збору.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у період з 11.02.2021 до 15.03.2025 відповідач користувався земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:90:106:0043 площею 0,1800 га за адресою: вул. Канальна, 1-А у Дарницькому районі міста Києва), на якій розташоване нерухоме майно, що належить ТОВ «УІСР ПЛЮС» на праві власності, без оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку, та фактично зберіг в себе кошти за користування земельною ділянкою, які мав сплатити власнику цієї ділянки - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, а тому відповідно до положень статті 1212 ЦК України, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.
Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок, дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 179 996,55 грн, врахувавши приписи підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, відповідно до якого за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Київська міська рада звернулася 09.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 09.07.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі №910/4404/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 384 073,51 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апелянт посилається на те, що відповідач фактично користується земельною ділянкою, на якій розташований належний йому об'єкт нерухомого майна, без правовстановлюючих документів (договору оренди) та державної реєстрації права власності або користування земельною ділянкою, а тому положення абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Скаржник вважає, що з відповідача належить до стягнення уся сума безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 384 073,51 грн., оскільки, він є користувачем земельної ділянки який не оформив право користування належним чином, а тому до нього не може бути застосовано положення абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/4404/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4404/25. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі №910/4404/25.
24.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/4404/25.
Після виходу суддів з відпусток, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заперечення на відзив. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Розгляд справи №910/4404/25 призначено на 24.09.2025.
04.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач зазначив, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у стягнення з останнього безпідставно збережених коштів за період з 01.03.2022 по 31.12.2022, оскільки відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу 10 Перехідні положення Податкового кодексу України ТОВ «УІСР ПЛЮС» було звільнено від здійснення плати за землю (земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) у зв'язку з віднесенням міста Києва до територій на яких велися (ведуться) активні бойові дії.
Відповідно до п. 5.3 Положення про плату за землю в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629, ставки земельного податку за земельні ділянки (крім земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир багатоквартирного будинку), які використовуються юридичними і фізичними особами (крім підприємств державної та комунальної власності), в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Також відповідач зазначив, що ухвалою Дарницького районного суму міста Києва від 16.11.2022 у справі №753/13697/22 накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:106:0043.
05.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що п. 5.3 Положення про плату за землю в місті Києві, затверджене рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 стосується земельних ділянок, що перебувають у власності чи постійному користуванні фізичних чи юридичних осіб, які відповідно до положень податкового законодавства сплачують земельний податок, а тому не може бути застосовано до правовідносин у даній справі.
Розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) визначається відповідно до Додатка №11 до рішень Київської міської ради «Про бюджет міста Києва 2021», «Про бюджет міста Києва 2022», «Про бюджет міста Києва 2023», «Про бюджет міста Києва 2024» та «Про бюджет міста Києва 2025» та складає 4%.
24.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.
У судовому засіданні 24.09.2025 у розгляді справи оголошено перерву на 15.10.2025.
15.10.2025 розгляд справи №910/4404/25 не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2025 розгляд справи №910/4404/25 призначено на 12.11.2025.
У судове засідання 12.11.2025 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі 384 073,51 грн.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 залишити без змін.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: КВ051201029878, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» набуло у приватну власність нерухоме майно: нежитлову будівлю літ. Г, загальною площею 76 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1499245080000), яка розташована у місті Києві, вулиця Канальна, 1-А, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №421517307 від 07.04.2025.
11.02.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухомо майно зареєстровано право власності ТОВ «УІСР ПЛЮС» на вказане нерухоме майно, номер запису про право власності 40579778.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-8001108172020 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 площею 0,1800 га за адресою: вул. Канальна, 1-а у Дарницькому районі міста Києва, цільове призначення: 12.11, для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу, проведена 27.05.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 01.03.2020.
Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 є сформованою та у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України є об'єктом цивільних прав з 27.05.2020.
Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником зазначеної вище земельної ділянки.
07.10.2021 Київською міською радою прийнято рішення №2804/2845 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку на вул. Канальній, 1-а у Дарницькому районі міста Києві», яким у тому числі, вирішено передати ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс», за умови виконання пункту 4 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,1800 га (кадастровий номер 8000000000:90:106:0043, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-8001108172021) для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку (код виду цільового призначення - 12.11, для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу) на вул. Канальній, 1-а у Дарницькому районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.02.2021, номер запису про право власності 40579778), заява ДЦ від 10.09.2021 №50104-006177034-031-03.
Разом із тим, станом на день звернення Київради із цим позовом до суду, договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 площею 0,1800 га за адресою: вул. Канальна, 1-А у Дарницькому районі міста Києва, між сторонами не укладено, що не заперечується і самим же відповідачем.
Позивач стверджує, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 площею 0,1800 га за адресою: вул. Канальна, 1-а у Дарницькому районі міста Києва сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України 27.05.2020, доцільно стягнути з ТОВ «УІСР ПЛЮС» безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності з 11.02.2021 (з моменту реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) до 15.03.2025 (до моменту проведення розрахунку Київрадою).
За розрахунком Київради, загальний розмірі безпідставно утриманих коштів за фактичне користування земельної ділянки у період з 11.02.2021 по 15.03.2025 складає 1 080 831,77 грн.
Головне управління ДПС у м. Києві листом повідомило позивача, що станом на 13.01.2025 ТОВ «УІСР ПЛЮС» сплатило плату за землю за період з 2021 - 2024 роки у загальному розмірі 639 048,27 грн.
Зважаючи на наведене, Київська міська рада як власник земельної ділянки звернулася з даним позовом до суду про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання вказаної земельної ділянки у період з 11.02.2021 по 15.03.2025 в сумі 441 783,50 грн (1 080 831,77 грн - 639 048,27 грн).
Водночас, з листа Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.05.2025 за вих. №054-1-2-13/1102 вбачається, що до загального фонду бюджету м. Києва по коду доходів 18010500 «Земельний податок з юридичних осіб» від ТОВ «УІСР ПЛЮС» надійшли кошти у загальному розмірі 696 758,26 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з підставністю доводів апеляційної скарги та наявністю підстав для скасування ухваленого судом першої інстанції рішення частково, з огляду на наступне.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Частинами 1 та 2 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до пункту в) частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Проаналізувавши приписи вказаних норм Земельного кодексу України, можна дійти висновку, що норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається з положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 та Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.
Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані.
У постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 судом касаційної інстанції наголошувалось на тому, що при розгляді спору в подібних правовідносинах, де серед іншого встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).
Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Як встановлено судом, 11.02.2021 здійснено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» на нежитлову будівлю літ. Г, загальною площею 76 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1499245080000) за адресою: м.Київ, Києві, вулиця Канальна, 1-А.
У зв'язку з набуттям Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» права власності на нерухоме майно, рішенням №2804/2845 від 07.10.2021 Київської міської ради, зокрема, вирішено передати вказаному Товариству, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,1800 га (кадастровий номер 8000000000:90:106:0043), за адресою на вул. Канальній, 1-а у Дарницькому районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів укладення та реєстрації договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази наявності на спірній земельній ділянці нерухомого майна, що перебуває у власності інших осіб.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідач, як власник нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, з 11.02.2021 фактично використовує земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043, без правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, а також без сплати орендної плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.
За таких обставин відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак і не дає права на її безоплатне використання.
Предметом регулювання глави 83 ЦКУкраїни є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком певної події.
Зі змісту глави 15, ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України та положень ст. 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18.
Отже, у спірних правовідносинах між сторонами у справі виникли кондикційні зобов'язання.
Колегія суддів зазначає, що кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом статті 1212 Глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» для кондикційних зобов'язань характерним є приріст майна у набувача без достатніх правових підстав.
Зокрема частина 2 вказаної норми регламентує, що при цьому вина набувача майна, потерпілого чи інших осіб не має значення, а визначальним є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
У випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.
Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (частина перша статті 96 Земельного кодексу України).
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (стаття 92 цього кодексу).
Право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (аналогічні висновки неодноразово наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).
Для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
Колегія суддів зазначає, що при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналогічну правову позицію наведено Верховним Судом у постановах від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 та від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 21.03.2023 у справі №922/2095/21.
Враховуючи зазначене, арешт накладений ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 16.11.2022, не спростовує факт розміщення нерухомого майна на земельній ділянці, і не звільняє відповідача від обов'язку щодо сплати орендної плати за користування такою земельною ділянкою.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власнику земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Вказаний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі №925/230/17.
Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Згідно з вимогами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Як встановлено судом раніше, відомості про земельну ділянку, на якій розташований об'єкти нерухомого майна ТОВ «УІСР ПЛЮС», і за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, внесені до Державного земельного кадастру сформована 27.05.2020, (визначено її площу і межі), присвоєно кадастровий номер 8000000000:90:106:0043, а відтак, вказана земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав.
Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що відповідач, з 11.02.2021 фактично користується земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,1800 га (кадастровий номер 8000000000:90:106:0043) за адресою: вул. Канальна, 1-А у Дарницькому районі міста Києва, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Київради, фактично зберіг в себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - позивачу у справі.
Щодо розміру плати за користування земельною ділянкою варто зазначити наступне.
Згідно з пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Таким чином, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Отже, оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як користувача вже сформованої земельної ділянки, є орендна плата, яка останнім сплачувалась не у повному обсязі.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
У відповідності до абзацу 1 пункту 289.1 ПК України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").
Згідно з положеннями частини 3 статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок №1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489.
Також суд зазначає, що земельне законодавство, й зокрема стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 в справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 320/5877/17 (пункт 71).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 становить:
- 5 532 389,35 грн станом на 2021 рік, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.09.2021 та із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №9244/86-21 від 08.11.2021 (дата формування витягу 04.11.2021);
- 6 085 628,29 грн станом на 2022 рік, що підтверджується витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № 977/86-22 від 10.02.2022 (дата формування витягу 09.02.2022);
- 7 355 500,01 грн станом на 2024 рік, що підтверджується витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9933654082024 від 18.03.2024;
- 8 237 903,40 грн станом на 2025 рік, що підтверджується витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9948918832025 від 25.02.2025.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за наведеною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).
Відповідно до офіційної інформації, розміщеної Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu-normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/) коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2023 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,051 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських); за 2024 рік - 1,12.
Таким чином, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 за 2023 рік становить 6 998 572,80 грн.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-8001108172021 від 16.09.2021, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 належить до земель з видом цільового призначення - 12.11 Для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу.
Так, відповідно до додатку 11 до рішень Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» №24/24 від 24.12.2020, «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» №3704/3745 від 09.12.2021, «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» №5828/5869 від 08.12.2022, «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» №7531/7572 від 14.12.2023, «Про бюджет міста Києва на 2025 рік» №426/10234 від 05.12.2023, в яких визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки), зокрема до земель з видом цільового призначення - 12.11 для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу, застосовується ставка орендної плати - 4%.
Доводи відповідача про те, що застосуванню підлягає п. 5.3 Положення про плату за землю в місті Києві, затверджене рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки вказаний пункт регулює розмір ставки земельного податку, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а у даній справі відповідач не є власником або постійним землекористувачем.
Наведене спростовує твердження відповідача про застосування 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок при здійсненні розрахунку за користування зазначеною вище земельною ділянкою.
Відповідно до розрахунку позивача за період з 11.02.2021 по 15.03.2025, що перевірений судом апеляційної інстанції, відповідач повинен був сплатити орендну плату у розмірі 1 080 831,77 грн, в тому числі:
за 2021 рік - 196 437,72 грн (з 11.02.2021 по 31.12.2021);
за 2022 рік - 243 425,13 грн (з 01.01.2022 по 31.12.2022);
за 2023 рік - 279 942,91 грн (з 01.01.2023 по 31.12.2023);
за 2024 рік - 294 220,00 грн (з 01.01.2024 по 31.12.2024);
за 2025 рік - 66 806, 01 грн (з 01.01.2025 по 15.03.2025).
Задовольняючі позовні вимоги частково, суд першої інстанції вказав, що відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України відповідач звільняється від плати за землю за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а тому, за висновками місцевого господарського суду, стягненню підлягає безпідставно збережені кошти у розмірі 876 754,81 грн, з яких:
1) 196 437,72 грн, нарахованих за період з 11.02.2021 по 31.12.2021;
2) 39 348,17 грн, нарахованих за період з 01.01.2022 по 28.02.2022;
3) 279 942,91 грн, нарахованих за період з 01.01.2023 по 31.12.2023;
4) 294 220,00 грн, нарахованих за період з 01.01.2024 по 31.12.2024;
5) 66 806,01 грн, нарахованих за період з 01.01.2025 по 15.03.2025.
Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.
Пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Колегія суддів вважає необґрунтованими та помилковими висновки суду першої інстанції щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, оскільки відповідач, як на момент виникнення спірних правовідносин так і за визнаний позивачем період, був фактичним користувачем земельної ділянки, який не оформив право користування належним чином і не став її орендарем чи власником. Предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України в розмірі орендної плати.
При цьому, плата за землю, як вже зазначалося вище, є загальнодержавним податком, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовується поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою.
Оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
З урахуванням наведених приписів Податкового кодексу України та встановлених судом фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України.
Судом апеляційної інстанції враховано правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24 у аналогічних правовідносинах.
Враховуючи викладене, положення п. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до даних правовідносин, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Оскільки позивачем доведено належними доказами наявність у нього права на отримання від відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне використання спірної земельної ділянки без укладення договору оренди у період з 11.02.2021 по 15.03.2025, перевіривши виконаний позивачем розрахунок, колегія суддів дійшла висновку, що розмір безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати становить 1 080 831,77 грн.
З позовних вимог вбачається, що Київрада просила суд стягнути з відповідача суму безпідставно збережених коштів у розмірі 441 783,50 грн, оскільки відповідно до листа Головного управління ДПС у місті Києві від 20.01.2025 №1415/5/26-15-04-15-03, відповідачем сплачено орендну плату у розмірі 639 048,27 грн за період 2021-2024 роки.
Одночасно, матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що від ТОВ «УІСР ПЛЮС» до загального фонду бюджету м. Києва по коду доходів 18010500 «Земельний податок з юридичних осіб» надійшли кошти у загальному розмірі 696 758,26 грн, що підтверджується листом Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.05.2025 за вих. №054-1-2-13/1102.
Судом апеляційної інстанції, встановлено, що із загальної суми сплачених відповідачем коштів, які складають 696 758,26 грн, 20 594,75 грн було сплачено після звернення позивача з даним позовом до господарського суду та відкриття судом першої інстанції провадження у даній справі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи, що відповідач сплатив суму основного боргу у розмірі 20 594,75 грн, після звернення позивача з даним позовом до суду, суд апеляційної інстанції доходить висновку про закриття провадження у справі №910/4404/25 в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережені коштів у розмірі 20 594,75 грн, у зв'язку з відсутністю предмета спору.
З огляду на встановлені обставини, наявність у позивача права на отримання від відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне використання спірної земельної ділянки без укладення договору оренди у період з 11.02.2021 по 15.03.2025, часткову сплату відповідачем земельного збору у розмірі 696 758,26 грн, у тому числі 20 594,75 грн провадження щодо стягнення яких належить закрити, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Київської міської ради та стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 384 073,51 грн (1 080 831,77 грн - 696758,26 грн).
Надаючи оцінку поданій відповідачем заяві про застосування строків позовної давності, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Водночас, частина 1 статті 258 ЦК України встановлює, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
За стягненням коштів за статтею 1212 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. Перебіг цього строку починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим, 11.03.2020 у зв'язку з розповсюдженням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вказаною постановою на всій території України запроваджено карантин в період з 12.03.2020. У подальшому карантин неодноразово продовжувався.
Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Крім того, з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану.
Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.
Відтак, перебіг позовної давності у цій справі продовжувався, починаючи з дня введення карантину, а із введенням воєнного стану - зупинився. Враховуючи, що перебіг позовної давності у цій справі продовжувався та зупинявся у зв'язку із введенням карантину та воєнного стану, колегія суддів дійшла висновку, що позовна давність не спливла, а тому підстави для застосування наслідків її спливу відсутні.
Виходячи з викладених обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно з п. 2 ч. 1ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частина 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведені положення законодавства, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню частково, в частині відмови у задоволенні позову Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» про стягнення 140 765,27 грн, із прийняттям у справі нового рішення про закриття провадження в частині стягнення 20 594,75 грн, частковому задоволенню позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс».
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: судовий збір покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» за подачу позову у розмірі 4 608,88 грн, та за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 673,39 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/4404/25 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі №910/4404/25 скасувати частково.
3. Викласти резолютивну частину рішення у новій редакції:
« 1. Позов Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» задовольнити частково.
2. Закрити провадження в частині позовних вимог у справі №910/4404/25 щодо стягнення заборгованості у розмірі 20 594,75 грн.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» (04053, м. Київ, площа Львівська, буд. 4А, офіс 9, ЄДРПОУ 43724635) на користь Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) безпідставно збережені грошові кошти в сумі 384 073 (триста вісімдесят чотири тисячі сімдесят три) грн 51 коп. та судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 4 608 (чотири тисячі шістсот вісім) грн 88 коп.
4. У іншій частині позову відмовити.».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» (04053, м. Київ, площа Львівська, буд. 4А, офіс 9, ЄДРПОУ 43724635) на користь Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) 3 673 (три тисяч шістсот сімдесят три) гривні 39 коп. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.
6. Матеріали справи № 910/4404/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 19.11.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга