вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" листопада 2025 р. Справа№ 910/6486/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
без повідомлення учасників справи
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Інтербуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2025
у справі №910/6486/25 (суддя Щербаков С.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Інтербуд»
про стягнення 100 797,60 грн
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Інтербуд" (далі-відповідач) про стягнення штрафу за прострочення поставки у розмірі 100 797,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю № 13/2073-МТР від 03.06.2024 в частині поставки товару у визначений сторонами строк.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Інтербуд» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 100 797,60 грн. - штрафу та 2 422,40 грн. судового збору.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Інтербуд» звернулося 01.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 01.09.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 у справі №910/6486/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Скаржник зазначив, що додатковою угодою №1 від 04.09.2024р. до Договору сторони домовились викласти Специфікацію до Договору в новій редакції, згідно з якою строк поставки Товару (у тому числі виконання монтажних і пусконалагоджувальних послуг) встановлено до 30.09.2024р. Загальна вартість по Договору не змінилась. Таким чином, як за первісною редакцією Специфікації так і після внесення до неї змін як поставка ліфта так і вказані монтажні та пусконалагоджувальні роботи охоплюються загальним строком та загальною договірною вартістю, що становить ціну Договору.
Зміст Специфікації (у редакції, викладеній в додатковій угоді №1 від 04.09.2024р.) свідчить про те, що сторони домовились про те, що поставка та виконання монтажних і пусконалагоджувальних послуг не поділяються на окремі строки, а охоплюються єдиним строком виконання як комплексний предмет Договору.
При цьому, як стверджує відповідач, а ні самим Договором, а ні Специфікацією до нього не визначено умови поставки згідно з правилами «Інкотермс-2020», як це передбачено п.5.1 Договору, у зв'язку з цим відповідач звернувся до позивача з листом, яким проінформував позивача, що обладнання, яке планується встановити за Договором, знаходиться на складі Постачальника (відповідача).
Позивач був проінформований відповідачем про готовність обладнання для передання у строк встановлений договором та про умови його монтажу на об'єкті позивача, однак, позивач вказане повідомлення проігнорував, самовивіз обладнання не здійснив, умови для здійснення монтажу обладнання на власному об'єкті своєчасно не забезпечив.
Отже, саме поведінка позивача, а не відповідача сприяла відтермінуванню поставки (включаючи монтаж та пусконаладку) обладнання безпосередньо до об'єкту позивача.
Позивачем передано майданчик для проведення робіт лише 16.01.2025, у зв'язку з цим відповідач не мав можливості виконати свої зобов'язання вчасно, а тому вважає, що підлягає застосуванню ст. 612 Цивільного кодексу України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/6486/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Інтербуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 у справі № 910/6486/25. Призначено до розгляду апеляційну скаргу на 29.10.2025 без повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6486/25.
05.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В своєму відзиві позивач зазначив, що скаржник посилається на те, що, за наявності прострочення поставки самого ліфта, AT «Укрнафта» не забезпечило належними умовами надання послуг, тому це звільняє Відповідача від відповідальності. Проте, матеріалами справи підтверджується, що позивачем всі умови щодо виконання Договору були створені.
Водночас, в матеріалах справи наявний акт огляду ліфтового обладнання від 18.02.2025, в якому підтверджується усунення Відповідачем зауважень, що були надані при огляді елементів конструкції ліфтового обладнання 28.11.2024, що вказує на несумлінність відповідача та виконання відповідачем робіт до 16.01.2025.
11.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача, в якому останній наголосив, що саме в зв'язку з простроченням позивача та надання останнім будівельного майданчику відповідачеві лише 16.01.2025 відбулось прострочення зобов'язань з боку відповідача.
18.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/6486/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 розгляд справи №910/6486/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Інтербуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 у справі №910/6486/25 перепризначено на 12.11.2025 без повідомлення (виклику) учасників справи, у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 №4524-IX, Указом Президента України від 20.10.2025 №793/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.10.2025 №4643-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб, тобто до 03 лютого 2026 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, справа №910/6486/25 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 03.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Інтербуд», як постачальником, та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта», як покупцем, укладено договір про закупівлю №13/2073-МТР, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені Сторонами строки « 42410000-3 Підіймально-транспортувальне обладнання (Ліфт пасажирський)» відповідно до коду ДК 021:2015:(CPV):42410000-3, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар на умовах цього договору.
Згідно з п.2.1, 2.2. договору номенклатура, кількість, ціна, умови гарантії, а також строк, місце та умови поставки товару визначені у специфікації до даного договору, яка підписується уповноваженими представниками сторін, що є Додатком №1 до цього Договору та є його невід'ємною частиною (надалі-«Специфікація»). Інформація про технічні, якісні та кількісні характеристики Товару визначена у Додатку №1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 3.1, 3.2 договору ціна Товару в Договорі визначається в національній валюті України та вказується у Специфікації до цього Договору. Загальне сума Договору становить 1 007 976,00 грн., у тому числі ПДВ (20%)-167 996,00 грн.
Згідно з п. 5.1. договору умови поставки, які встановлюються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «ІНКОТЕРМС-2020», місце, умови та строки поставки визначаються в Специфікації до даного договору.
Постачальник зобов'язаний щоразу за 3 календарні дні до дати поставки Товару (в тому числі кожної частини/партії Товару), письмово сповістити Покупця про дату та час надходження Товару в погоджений пункт призначення, а також надати інформацію про вантажоперевізника, та іншу інформацію, що необхідна Покупцю для прийняття Товару (п.5.2. договору).
Відповідно до п.5.3-5.4 договору приймання Товару Покупцем (в тому числі кожної частини/партії Товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками Сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень). Датою поставки Товару та моментом отримання Покупцем Товару від Постачальника вважається дата підписання Сторонами відповідної видаткової накладної та акту приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
Прийом Товару Покупцем за кількістю здійснюється у відповідності до товарно-супровідних документів згідно Специфікації, за якістю - у відповідності до технічної документації та інших документів, що підтверджують якість Товару.
Пунктом 5.7. договору, право власності та ризики на Товар переходять від Постачальника до Покупця з моменту підписання Сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень) згідно з умовами даного Договору. При цьому, товарно-транспортні накладні про приймання Товару не є документами, що свідчать про прийом Товару.
Згідно з п. 7.1. договору, при недотриманні Постачальником строків поставки Товару, Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 5% вартості несвоєчасно поставленого Товару за прострочення до 30 днів та 10 % вартості несвоєчасно поставленого Товару - за прострочення 30 днів і більше. У випадку непоставки товару Постачальник сплачує Покупцю 10% вартості непоставленого Товару.
Цей договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31.12.2024 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 11.1. договору).
Специфікацією, що є додатком № 1 до договору № 13/2073-МТР від 03.06.2024 сторони погодили найменування товару, виробника, одиницю виміру, кількість, строк поставки товару, ціну за одиницю., а саме: товар - Ліфт пасажирський, у кількості - 1 шт, строк поставки (у т.ч. виконання монтажних і пусконалагоджувальних послуг) - 80 календарних днів з моменту підписання договору, ціна - 1 007 976,00 грн з ПДВ.
Також, у специфікації сторони погодили технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі.
Відповідно до п.2 Специфікації було обумовлено умови поставки DDP - склад (станція) призначення. Транспортні витрати по доставці товару в місце призначення включені в ціну договору.
Згідно з п. 3 Специфікації сторони погодили місце поставки - м. Київ, вул. Обсерваторна, 21.
04.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Інтербуд" (далі - постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (покупець) укладено додаткову угоду № 1 до договору № 13/2073-МТР від 03.06.2024, відповідно до якої сторони вирішили специфікацію додаток №1 договору викласти в такій редакції, зокрема: товар - Ліфт пасажирський, у кількості - 1 шт., строк поставки (у т.ч. виконання монтажних і пусконалагоджувальних послуг) - до 30.09.2024, ціна - 1 007 976,00 грн з ПДВ.
Тож, відповідно до умов договору та специфікації відповідач зобов'язаний був поставити товар, у тому числі виконати монтажні і пусконалагоджувальні послуги, у строк до 30.09.2024 (включно).
Разом з тим, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачем було поставлено позивачу товар (Ліфт пасажирський) на загальну суму 1 007 976,00 грн лише 17.03.2025, що підтверджується видатковою накладною № 7 від 17.03.2025 та актом № 1 приймання-передачі товару за кількістю та якістю від 17.03.2025, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, тобто до 30.09.2024, поставивши товар 17.03.2025, тому просить суд стягнути з відповідача 100 797,60 грн. - штрафу у розмірі 10 % вартості несвоєчасно поставленого Товару.
Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, посилається на ст. 613 Цивільного кодексу України та стверджує, що позивачем було передано будівельний майданчик відповідачеві лише 16.01.2025, а тому в силу вимог вказаної статті Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, а тому відповідач не є таким, що прострочив виконання свого обов'язку.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що згідно специфікації, що є додатком № 1 до договору №13/2073-МТР від 03.06.2024 (в редакції додаткової угоди № 1 від 04.09.2025) сторони погодили найменування товару, виробника, одиницю виміру, кількість, строк поставки товару, ціну за одиницю., а саме: товар - Ліфт пасажирський, у кількості - 1 шт, строк поставки (у т.ч. виконання монтажних і пусконалагоджувальних послуг) - до 30.09.2024, ціна - 1 007 976,00 грн з ПДВ.
Тож, відповідно до умов договору та специфікації відповідач зобов'язаний був поставити товар (у т.ч. виконання монтажних і пусконалагоджувальних послуг) у строк до 30.09.2024, проте здійснив поставку 17.03.2025.
Таким чином, постачальником здійснено поставку товару з порушенням строку визначеного у специфікації та погодженого сторонами.
Згідно з положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Момент виконання обов'язку продавця передати товар визначено ст. 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У розумінні положень ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що не можна прийняти до уваги заперечення відповідача стосовно того, що передбачені Договором роботи, які охоплюються загальним предметом Договору, строком поставки за Договором та входять в ціну поставки, виконані відповідачем в межах строку, погодженого сторонами, початок перебігу якого був відтермінований (відстрочений) на час до моменту передачі позивачем відповідачу майданчика для проведення робіт і фактичний перебіг якого розпочався з 16.01.2025, з огляду на наступне.
Згідно з п. 5.3. договору, приймання Товару Покупцем (в тому числі кожної частини/партії Товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками Сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
Відповідно до п. 5.4. договору, датою поставки Товару та моментом отримання Покупцем Товару від Постачальника вважається дата підписання Сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
Пунктом 5.7. договору передбачено, що право власності та ризики на Товар переходять від Постачальника до Покупця з моменту підписання Сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень) згідно з умовами даного Договору. При цьому, товарно-транспортні накладні про приймання Товару не є документами, що свідчать про прийом Товару.
Під час укладення договору № 13/2073-МТР від 03.06.2024 (зі змінами, внесеними Додатковою угодо №1 від 04.09.2024) сторонами було погоджено як строк поставки товару, так і первинні документи, які підтверджують факт поставки товару, а саме видаткова накладна та акт приймання-передачі товару за кількістю та якістю, які складені та підписані сторонами 17.03.2025.
При цьому, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що в частині визначення строку поставки товару, ані умови договору, ані специфікація не містить посилання на відтермінування строку та/або його прив'язку до дати передання позивачем відповідачу майданчика для проведення робіт, тобто сторонами погоджено загальний строк, який включає в себе, як поставку товару, так і виконання монтажних і пусконалагоджувальних послуг.
Заперечуючи проти доводів позивача, відповідач як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції посилався на листи щодо неможливості приступити до виконання робіт, якими він звертався до позивача та листи позивача, якими останній надав відповідь відповідачу. Проте, з вказаних листів вбачається, що 11.09.2024 відповідач звернувся до позивача з проханням забезпечити електроживленням 3х380 V на останньому поверсі (мансарда), в свою чергу листом від 17.09.2024 позивачем надано відповідь на вказаний лист відповідача та повідомлено про забезпечення електроживленням та про можливість приступити до демонтажу та монтажу ліфтового обладнання. Тобто, з моменту задоволення позивачем вимоги відповідача, у останнього було майже 2 тижня для виконання робіт.
При цьому, в подальшому відповідач звернувся до позивача з листом від 16.10.2024, в якому повідомив, що підприємству відповідача в усній формі відмовляють в пропуску на об'єкт, тобто вказаний лист був надісланий відповідачем після спливу строку поставки товару та не надано суду жодних доказів на підтвердження обставин викладених у вказаному листі, як і не надано доказів того, що відповідач після 17.09.2024, тобто після повідомлення позивачем про забезпечення електроживленням об'єкту та до закінчення погодженого сторонами строку, звертався до позивача з листом про неможливість розпочати роботи внаслідок відмови у допуску на об'єкт.
Більше того, вказані листи підтверджують факт початку робіт з боку відповідача без підписання акту приймання-передачі будівельного майданчика та до закінчення строку, встановленого договором для поставки ліфта пасажирського та виконання монтажних і пусконалагоджувальних послуг.
Слід також зазначити, що пунктом 11.3 договору сторони погодили, що строк дії договору та строк виконання постачальником зобов'язань щодо поставки товару, може бути продовжено у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в п.3.2 договору. Зазначена можливість також передбачена і п. 14.11.4 договору.
Тобто, у разі розуміння неможливості виконання зобов'язання за спірним договором у визначений строк, відповідач міг звернутись до позивача з відповідною пропозицією про продовження строку виконання постачальником зобов'язань та укладення додаткової угоди, проте таким правом не скористався.
Також, відповідач в своїй апеляційній скарзі стверджує, що а ні самим Договором, а ні Специфікацією до нього не визначено умови поставки згідно з правилами «Інкотермс-2020», як це передбачено п.5.1 Договору, у зв'язку з цим відповідач звернувся до позивача з листом, яким проінформував позивача, що обладнання, яке планується встановити за Договором, знаходиться на складі Постачальника (відповідача). Оскільки Позивач був проінформований відповідачем про готовність обладнання для передання у строк встановлений договором та про умови його монтажу на об'єкті позивача, однак, позивач вказане повідомлення проігнорував, самовивіз обладнання не здійснив, умови для здійснення монтажу обладнання на власному об'єкті своєчасно не забезпечив, то зазначене також вплинуло на строки виконання зобов'язань з боку відповідача.
Проте, такі доводи не приймаються колегією суддів, з огляду на те, що в Специфікації сторони погодили умови поставки, які визначаються відповідно до Інкотермс DDP, та погодили місце поставки - м. Київ, вул. Обсерваторна, 21.
Отже, колегія суддів апеляційного суду не приймає доводи відповідача, що в силу вимог ст. 613 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, тому виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, відтак відповідач не є таким що прострочив виконання свого обов'язку, оскільки умови договору та специфікації не містить посилання на відтермінування строку та/або його прив'язку до дати передання позивачем відповідачу майданчика для проведення робіт. А самим відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження своїх доводів.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був здійснити поставку товару згідно специфікації, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 04.09.2024 до 30.09.2024, однак поставив товар лише 17.03.2025, тож, починаючи з 01.10.2024 відбулося прострочення виконання зобов'язання з поставки товару.
Внаслідок порушень зобов'язань з боку відповідача, позивач просить суд стягнути з відповідача 100 797,60 грн. - штрафу у розмірі 10% вартості несвоєчасно поставленого Товару.
Згідно з п. 7.1. договору, при недотриманні Постачальником строків поставки Товару, Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 5% вартості несвоєчасно поставленого Товару за прострочення до 30 днів та 10% вартості несвоєчасно поставленого Товару - за прострочення 30 днів і більше. У випадку непоставки товару Постачальник сплачує Покупцю 10% вартості непоставленого Товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ст. 549 Цивільного кодексу України).
При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК)
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару та його монтажу не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 7.1 договору, та встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 100 797,60 грн. - штрафу у розмірі 10 % вартості несвоєчасно поставленого Товару.
Тож, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Інтербуд" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" підлягає стягненню штраф у розмірі 100 797,60 грн.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Інтербуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 у справі №910/6486/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Інтербуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 у справі №910/6486/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 у справі №910/6486/25 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/6486/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 20.11.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров