вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" листопада 2025 р. Справа№ 911/183/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Коробенка Г.П.
Кравчука Г.А.
секретар судового засідання: Цікра Анастасія
за участі представників сторін: відповідно до протоколу судового засідання від 12.11.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Київської області від 07.05.2025 (повний текст рішення складено та підписано - 09.06.2025)
у справі № 911/183/25 (суддя - Колесник Р.М.)
за позовом Бучанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до Головного управління Держгеокадастру України у м. Києві та Київській області
Пісківської селищної ради
Пісківської селищної об'єднаної громади
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»
про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. короткий зміст позовних вимог
Бучанською окружною прокуратурою подано до Господарського суду Київської області позовну заяву в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (надалі КОДА) до Головного управління Держгеокадастру України у м. Києві та Київській області (надалі відповідач 1/ГУ Держгеокадастру), Пісківської селищної ради та Пісківської селищної об'єднаної громади про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 3221085000:04:002:0066, а саме:
- скасування наказу ГУ Держгеокадастру № 10-5258/15-18-сг від 06.06.2018 «Про передачу земельних ділянок держаної власності у комунальну власність» в частині передачі Пісківській об'єднаній територіальній громаді у комунальну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3221085000:04:002:0048 площею 27,8275 га, в результаті поділів якої в подальшому на підставі рішень Пісківської селищної ради утворено земельну ділянку з кадастровим номером 3221085000:04:002:0066 площею 21,5025 га;
- визнання недійсним рішення Пісківської селищної ради від 28.08.2018 № 2/26-32 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині прийняття у комунальну власність земельних ділянок з кадастровим номером 3221085000:04:002:0048 площею 27,8275 га, в результаті поділів якої в подальшому на підставі рішень Пісківської селищної ради утворено земельну ділянку з кадастровим номером 3221085000:04:002:0066 площею 21,5025 га;
- скасування рішення державного реєстратора від 26.06.2020 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2113035132210, індексний номер 52923598) про державну реєстрацію за територіальною громадою в особі Пісківської селищної об'єднаної територіальної громади права комунальної власності на земельну ділянку площею 21,5025 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0066 із припиненням речових прав щодо неї;
- усунути перешкоди власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3221085000:04:002:0066 у Державному земельному кадастрі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка, всупереч вимог ст. ст. 20, 55, 56, 57, 116, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 5, 8, 12, 16, 17, 57 Лісового кодексу України, передана у комунальну власність для сільськогосподарського призначення за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства для ведення лісового господарства.
1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 07.05.2025 у справі № 911/183/25 у задоволенні позову Бучанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного:
- з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити як сам факт передання у постійне користування спірної земельної ділянки чи масиву, що включав би її, так і дату такого ймовірного передання, що унеможливлює перевірку судом факту дійсного перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», та, відповідно, ставить під сумнів можливість доведення прокурором факту перебування спірних земельних ділянок на праві постійного користування вказаного підприємства планово-картографічними матеріалами;
- недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, свідчить і про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до об'єктів державної власності, порушення інтересів держави в особі КОДА, що є достатнім для відмови у задоволенні позову в цілому;
- прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі КОДА, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем Пісківською селищною об'єднаною територіальною громадою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірною земельною ділянкою, стверджуючи про її приналежність до земель лісогосподарського призначення та державної власності мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а із віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин.
1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07.05.2025 у справі № 911/183/25 та ухвалити нове, яким позов прокурора задовольнити та стягнути з відповідача на рахунок Київської обласної прокуратури судові витрати.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/183/25 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 07.05.2025 у справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 911/183/25.
Матеріали справи № 911/183/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025, зокрема, відкрито апеляційне провадження у справі № 911/183/25 за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 07.05.2025 та призначено розгляд справи на 24.09.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 відкладено розгляд справи № 911/183/25 на 12.11.2025.
04.09.2025 від Головного управління Держгеокадастру України у місті Києві та Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу.
2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Прокурор вважає, що рішення суду першої інстанції в даній справі ухвалене з недотриманням норм процесуального права (ст.ст. 2, 3, 76-79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України), що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (статті 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391 та 658 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 152, ст.ст. 149, 122, 116 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 17, 18 Лісового кодексу України).
Щодо недоведення факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення прокурор зазначає, що:
- відповідно до інформації філії «Тетерівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 08.08.2024 № 547/20.15-1-2024, спірна земельна ділянка згідно матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року належить до земель лісогосподарського призначення, постійним користувачем яких є державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та закріплені за філією «Тетерівське лісове господарство» ДП «Ліси України»;
- розташування спірної земельної ділянки на землях лісового фонду, які знаходяться в постійному користуванні ДСЛП «Ліси України» також підтверджується листом ВО «Укрдержліспроект» з долученими картографічними матеріалами від 16.10.2023 №03-1026, відповідно до яких спірна земельна ділянка накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, а саме частково на квартал №№40, 123 Мигальського лісництва за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «Тетерівське лісове господарство» 2014 року;
- ДСЛП «Ліси України» є законним постійним користувачем спірної земельної ділянки, а тому оспорюваний наказ Головного управління Держгеокадастру України у місті Києві та Київській області, а також рішення Пісківської селищної ради є незаконними і прийнято в порушення вимог законодавства, а тому підлягають визнанню недійсними.
Прокурор вважає, що обраний спосіб захисту передбачений законом, а саме пунктами 4, 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, пунктом г частини третьої статті 152 та ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, є правомірним та ефективним і не потребує подання ще якогось позову для відновлення порушеного права Київської обласної державної адміністрації як власника державних земель лісогосподарського призначення.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
2.3.1. Головне управління Держгеокадастру України у місті Києві та Київській області у поданому відзиві на апеляційну скаргу просило суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до наступного:
- прокуратура як державний орган могла і повинна була знати про передачу оспорюваних ділянок у власність починаючи з 06.06.2018, а отже строк позовної давності сплив 06.06.2021;
- прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі КОДА, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем Пісківською селищною об'єднаною територіальною громадою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірною земельною ділянкою, стверджуючи про її приналежність до земель лісогосподарського призначення та державної власності, мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а із віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин;
- оспорюваний наказ № 10-5258/15-18-сг від 06.06.2018 року належить до актів, які передбачають конкретні приписи, є індивідуальними нормативно-правовими актами та застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а отже не можуть бути скасовані після їх виконання;
- Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки управління не несе зобов'язань за позовом Бучанської окружної прокуратури у зв'язку з тим, що державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номерам 3221085000:04:002:0048 було скасовано 17.04.2019 і вона припинила своє існування як об'єкт цивільних прав, то позовні вимоги Бучанської окружної прокуратури не підлягають задоволенню через відсутність предмету спору між Позивачем та Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, оскільки на її місці утворилися та існують станом на даний час, чотири нові земельні ділянки з іншими межами та площами.
2.3.2. Інші учасники справи своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Відтак, з урахуванням частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, справа розглядається за наявними матеріалами.
2.4. явка в судове засідання
У судове засідання 12.11.2025 з'явились прокурор та представник Головного управління Держгеокадастру України у м. Києві та Київській області (відповідача-1).
Прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Представник відповідача-1 просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про розгляд справи в суді апеляційної інстанції були повідомлені належним чином та завчасно.
Враховуючи належне повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи, а також те, що наявних матеріалів достатньо для належного перегляду оскаржуваного рішення суду в апеляційному порядку, оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, колегія суддів дійшла висновку про можливість перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та за відсутності представників, що не з'явились в судове засідання.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.
3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:
3.1. встановлені судом першої інстанції обставини
Наказом ГУ Держгеокадастру від 06.06.2018 № 10-5258/15-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Пісківській об'єднанні територіальній громаді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 228,1552 га, які розташовані на території Пісківської селищної та Мигалківської сільської рад Бородянського району Київської області, згідно з актом приймання-передач.
Відповідно до вказаного наказу та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 06.06.2018, ГУ Держгеокадастру передало із державної власності, а Пісківська селищна об'єднана територіальна громада прийняла у комунальну власність земельні ділянки згідно з додатком.
Зокрема, відповідно до додатку до акту приймання-передачі від 06.06.2018, Пісківська селищна об'єднана територіальна громада прийняла у комунальну власність, у тому числі земельну ділянку площею 27,8275 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0048 з цільовим призначенням - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).
У подальшому, рішенням Пісківської селищної ради від 28.08.2018 № 2/26-32 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» прийнято у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 228,1552 га, які розташовані на території Пісківської селищної та Мигалківської сільської рад Бородянського району Київської області згідно з актом приймання-передачі.
На підставі рішення Пісківської селищної ради від 15.12.2019 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 27,8275 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0048, яка знаходиться за межами с. Мигалки Бородянського району Київської області та поділена на 4 земельні ділянки: площею 2 га кадастровий номер 3221085000:04:002:0065, площею 1,505 га кадастровий номер 3221085000:04:002:0063, площею 0,8199 га кадастровий номер 3221085000:04:002:0064, площею 23,5025 га кадастровий номер 3221085000:04:002:0062.
На підставі рішення Пісківської селищної ради від 20.05.2020 №2/14-51 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 23,5025 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0062 на 3 земельні ділянки: площею 21,5025 га кадастровий номер 3221085000:04:002:0066, площею 1 га кадастровий номер 3221085000:04:002:0067, площею 1 га кадастровий номер 3221085000:04:002:0068.
На підставі вищезазначених розпорядчих документів, державним реєстратором виконавчого комітету Пісківської селищної ради 26.06.2020 прийнято рішення за індексним номером 37129263 про державну реєстрацію за Пісківською селищною об'єднаною територіальною громадою права комунальної власності на земельну ділянку площею 21,5025 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0066.
Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221085000:04:002:0066 віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення.
Станом на момент прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі земельна ділянка з кадастровим номером 3221085000:04:002:0066 обліковується як землі комунальної власності сільськогосподарського призначення та зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Пісківською селищною об'єднаною територіальною громадою.
Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» з долученими картографічними матеріалами від 16.10.2023 № 03-1026, земельна ділянка з кадастровим номером 3221085000:04:002:0066 частково накладається на квартал №№ 40, 123 Мигальського лісництва за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «Тетерівське лісове господарство» 2014 року.
Згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства Мигальського лісництва ДП «Тетерівське лісове господарство» 2015 року, а саме таксаційного опису, відомостей поквартальних підсумків, планшетів № 2, № 5 Мигальського лісництва, земельні ділянки, що розташовуються у межах кварталів 40, 123, Мигальського лісництва, які мають наступні характеристики: площа лісових земель кварталу № 123 складає 103,1 га, площа кварталу № 40 - 57 га, лісові культури - береза повисла, дуб звичайний, сосна звичайна, дуб червоний, граб звичайний, акація біла, вік - від 9 до 81 року, висота - від 6 до 28 метрів.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування ДП «Тетерівське лісове господарство» 2014 року затверджені протоколом координаційно-технічної наради за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування 18.12.2014 та протоколом другої лісовпорядної наради від 10.07.2015.
3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, а також посилання на норми права
Предметом даного позову є вимоги прокурора про усунення перешкод власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування наказу ГУ Держгеокадастру про передачу у комунальну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3221085000:04:002:0048 площею 27,8275 га, в результаті поділів якої було утворено спірну земельну ділянку; визнання недійсним рішення Пісківської селищної ради в частині прийняття у комунальну власність земельних ділянок; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за територіальною громадою права комунальної власності на спірну земельну ділянку із припиненням речових прав щодо неї; скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані необхідністю захисту інтересів держави в особі КОДА у зв'язку з віднесенням спірної земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення та, відповідно, до земель державної власності.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши доводи учасників, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з наступних підстав.
З огляду на предмет спору, правильне вирішення цієї справи перебуває у залежності від того, чи знайшло в перебігу розгляду справи підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, перебуває у державній власності, розпоряджатися якою могла тільки КОДА та користувачем якої є ДСГП «Ліси України».
В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час передання земельних ділянок у приватну власність) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Стаття 1 Лісового кодексу України визначає, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно ст. 8 Лісового Кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Як було зазначено вище, в обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, належить державі на праві державної власності, а тому ГУ Держгеокадастру не мав повноважень на передання, а Пісківська селищна рада не мала повноважень на прийняття у комунальну власність спірної земельної ділянки та проводити державну реєстрацію права комунальної власності щодо неї в Державному реєстрі майнових прав.
Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельного кодексу України, іншими законами й нормативно-правовими актами.
За змістом ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, як в редакцій чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації права.
За доводами прокурора, факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується відповідними планово-картографічні матеріалами лісовпорядкування, які у відповідності до положень п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджують їх перебування в користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, в редакцій чинній на момент звернення прокурора з позовом до суду, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Земельний кодекс України набрав чинності 01.01.2002.
З урахуванням вищенаведених приписів закону, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами, за яких право постійного користування земельною ділянкою може підтверджуватися планово-картографічними матеріалами, є доведеність факту передання земельної ділянки на користь відповідного державного (комунального) підприємства до набрання чинності Земельним Кодексом України (тобто до 01.01.2002), і саме в сукупності ці дві обставини підтверджують віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.
Отже, доводи прокурора в апеляційній скарзі про те, що відповідно до положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України саме наявність у лісогосподарського підприємства матеріалів лісовпорядкування, є належним доказом наявності права постійного користування лісовими ділянками спеціалізованого лісогосподарського підприємства - є необґрунтованими, оскільки як було зазначено вище, саме в сукупності обставини надання у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України земельної ділянки та оформлення планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування підтверджують віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.
Однак, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як окремо, так і в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити як сам факт передання у постійне користування спірної земельної ділянки чи масиву, що включав би її, так і дату такого ймовірного передання, що унеможливлює перевірку судом факту дійсного перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», та, відповідно, ставить під сумнів можливість доведення прокурором факту перебування спірних земельних ділянок на праві постійного користування вказаного підприємства планово-картографічними матеріалами.
З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України факт віднесення/приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що прокурор в апеляційній скарзі посилався зокрема на те, що в силу положень ст. 122 Земельного кодексу України належним розпорядником земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту, які фактично перебувають в постійному користуванні ДСЛП «Ліси України», є виключно Київська обласна державна адміністрація.
Однак, недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, свідчить і про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до об'єктів державної власності, порушення інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, що свідчить про відсутність обумовлених законом підстав для задоволення вимог прокурора за наведених ним підстав. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції, що не було спростовано прокурором в апеляційній скарзі.
Доводи прокурора про те, що ДСЛП «Ліси України» фактично з 30-х років ХХ століття вчиняються правомірні дії щодо спірної земельної ділянки, а саме: проводиться постійне лісовпорядкування спірної земельної ділянки, за результатами якого розробляються відповідні матеріали лісовпорядкування, здійснюються заходи щодо охорони, захисту та відтворення лісів, також здійснюється спеціальне використання лісових ресурсів, а також вчиняються інші дії, відповідно до сфери діяльності підприємства - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки вказані обставини не є такими, що підтверджують право постійного користування спірною земельною ділянкою в розумінні п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України в контексті спірних правовідносин.
Щодо способу захисту, обраного прокурором при зверненні з даним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Способом захисту порушеного права прокурор обрав негаторний позов та сутність такого захисту, на думку прокурора, має полягати у необхідності усунути перешкоди у здійсненні КОДА права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування наказу ГУ Держгеокадастру про передачу у комунальну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3221085000:04:002:0048 площею 27,8275 га, в результаті поділів якої було утворено спірну земельну ділянку; визнання недійсним рішення Пісківської селищної ради в частині прийняття у комунальну власність земельних ділянок; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за територіальною громадою права комунальної власності на спірну земельну ділянку із припиненням речових прав щодо неї; скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Державним реєстратором виконавчого комітету Пісківської селищної ради 26.06.2020 прийнято рішення за індексним номером 37129263 про державну реєстрацію за Пісківською селищною об'єднаною територіальною громадою права комунальної власності на земельну ділянку площею 21,5025 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0066.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків, та зазначив, що оскільки законодавство прямо передбачає можливість перебування земель лісового фонду у володінні приватних суб'єктів, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, то на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку передбаченому ст. 387 Цивільного кодексу України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.
Так, у п. 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Відповідно до приписів ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тобто негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
У п. 70 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Як було зазначено вище, право власності за Пісківською селищною об'єднаною територіальною громадою на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що з огляду на викладене вище дає підстави для висновку, що відповідач Пісківська селищна об'єднана територіальна громада є володільцем спірної земельної ділянки.
У п. 146 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем Пісківською селищною об'єднаною територіальною громадою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірною земельною ділянкою, стверджуючи про її приналежність до земель лісогосподарського призначення та державної власності мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а із віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин.
Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано прокурором в апеляційній скарзі.
В контексті зазначених висновків суд відхиляє посилання прокурора в позові на низку постанов Верховного Суду, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Додатково обґрунтовуючи обраний спосіб порушеного права прокурор посилався на правові висновки викладені Верховним Судом у відповідних постановах, згідно яких зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладання, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цим майном, а тому ефективним слід вважати подання позову саме про усунення перешкод у користуванні майном.
Така позиція обумовлена тим, що у разі коли незаконно сформована земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави, а інша належить іншій особі. За таких обставин повернення усієї земельної ділянки у власність держави порушуватиме право цієї особи на іншу частину земельної ділянка, а часткове повернення неможливе у зв'язку з її сформованістю як єдиного об?єкта цивільних прав.
Тому ефективним способом захисту порушеного права у разі часткового накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду прокурор вважає подання саме негаторного позову, у складі позовних вимог якого має бути вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Як вбачається, серед іншого, прокурор просить усунути перешкоди власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3221085000:04:002:0066 у Державному земельному кадастрі.
За твердженням прокурора, що ґрунтується на інформації ВО «Укрдержліспроект» з долученими картографічними матеріалами від 16.10.2023 № 03-1026, земельна ділянка з кадастровим номером 3221085000:04:002:0066 частково накладається на квартал №№ 40, 123 Мигальського лісництва за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «Тетерівське лісове господарство» 2014 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Верховний Суд, сформував висновки про те, що навіть у разі часткового накладання спірної земельної ділянки особи, за якою зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно належним способом захисту порушеного права слід вважати саме віндикаційний позов.
Особа, що звертається із таким позовом має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Тобто позивач має ідентифікувати, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Інакше, особа, за якою в Державному реєстрі речових прав зареєстроване право власності буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
У цій справі, прокурор, посилаючись на часткове накладання спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності та у користуванні ДСГП «Ліси України» зазначених вимог не дотримався, межі ймовірного накладання не визначив, а тому вимоги про усунення перешкод у користуванні, зокрема, шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3221085000:04:002:0066 у Державному земельному кадастрі в цілому не відповідають ознакам законності та не можуть бути задоволені як з мотивів обрання неналежного способу захисту порушеного права (подання негаторного позову замість віндикаційного) так і з мотивів недоведеності позовних вимог (щодо меж часткового накладання).
Відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
А тому, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, викладених з відповідного питання, суд не приймає до уваги посилання прокурора в позові на висновки, що викладено у постановах Верховного Суду, перелік яких зазначено в позові та вважає, що релевантними для розглядуваної справи є саме висновки, що викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, розглядуваний позов, окрім того, що він не доведений прокурором в частині віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель лісогосподарського призначення, не може бути задоволений і з підстав обрання неналежного способу захисту права.
Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано прокурором в апеляційній скарзі.
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність прокурором факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, та відповідно і недоведеність віднесення спірної земельної ділянки до об'єктів державної власності, порушення інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, а також обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вмотивованих висновків про те, що позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають.
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:
5.1. мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи
Колегією суддів встановлено, що доводи прокурора не знайшли свого підтвердження в процесі апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, а оцінка їм була надана судом апеляційної інстанції у пункті 3.2. мотивувальної частини даної постанови.
Усі інші доводи та міркування сторін судом апеляційної інстанції враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником (прокурором) в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Рішення Господарського суду Київської області від 07.05.2025 у справі № 911/183/25 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 07.05.2025 у справі № 911/183/25 задоволенню не підлягає.
7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:
Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 07.05.2025 у справі № 911/183/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.05.2025 у справі № 911/183/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 911/183/25 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у встановлений законом порядок та термін відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 19.11.2025.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді Г.П. Коробенко
Г.А. Кравчук