Справа № 369/13299/23
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3860/2025
23 квітня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Даниленко Тетяни Іванівни на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2024 року (суддя Фінагеєва І.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком,
встановив:
у серпні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що вони з відповідачкою познайомились у 2016 році у м. Донецьк, після чого в них зав'язались стосунки, вони почали зустрічатись, а згодом і проживати разом, як сім'я у м. Донецьк. Згодом вони переїхали у Київську область, село Крюківщина. ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилась донька ОСОБА_4 .
Позивач посилався на те, що через рік після народження дочки їх відносини з відповідачкою зіпсувалися. У них почали виникати конфлікти та непорозуміння, вони віддалилися один від одного, відповідачка стала мало приділяти часу доньці, проводила багато часу не вдома, приходила пізно, а з часом взагалі переїхала проживати окремо, орендувавши кімнату у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач стверджував, що донькою займається в основному він, годує, купає, переодягає, гуляє з нею, вкладає спати, проводить дозвілля. З відповідачкою вони не можуть спокійно та нормально спілкуватися, постійно сваряться, так як відповідачка виявила бажання забрати дочку до себе, проти чого він заперечує, оскільки ОСОБА_2 проживає у квартирі зі сторонніми людьми, останні сім років ніде не працює та не має фінансової можливості утримувати дитину. Водночас він є офіційно працевлаштованим, має додатковий дохід від підробітку на будівництві, зокрема з січня по липень 2023 року він заробив близько 700 000грн, тобто може забезпечити доньку всім необхідним.
Позивач зазначав, що орендує квартиру, у якій проживає з донькою і в якій створені всі належні умови для проживання з дитиною. Крім того, він має у власності
квартиру у селі Крюківщина, у якій зараз проводяться ремонтні роботи, по завершенню яких він одразу переїде туди з донькою, а також квартиру у місті Ірпінь. Він влаштував доньку до приватного дитячого садка та намагається робити усе можливе, аби забезпечити доньку всім необхідним для належного її морального, духовного та фізичного розвитку.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Даниленко Т.І. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неврахування істотних доказів, що мають значення для вирішення спору.
Представник позивача вважає, що суд першої інстанції не врахував той факт, що відповідачка періодично, без дозволу, змінює місце проживання дитини та забирає її в орендовану квартиру, де окрім неї мешкає ще кілька сторонніх осіб, що явно суперечить інтересам малолітньої дитини. Також, суд не врахував те, що відповідачка не має постійної роботи та доходу, а також власного житла, що практично унеможливлює забезпечення нею належних умов проживання для дитини.
Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що визначення місця проживання дитини разом з батьком буде відповідати найкращим інтересам дитини, а не самого позивача, при цьому не зрозуміло, про які інтереси позивача йде мова, якщо спір стосується визначення місця проживання малолітньої дитини.
Також, представник позивача вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо недоведеності позивачем того, що відповідачка намагалась змінити місце проживання дитини, оскільки відповідачка у судовому засіданні повідомила, що має намір забрати доньку та переїхати з нею за місцем своєї реєстрації, а саме у м. Горлівка, Донецької області, однак суд проігнорував це та не відобразив у своєму рішенні.
Крім цього, представник позивача вважає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки він є необґрунтованим та заснованим на припущеннях, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів наявності спору між сторонами, при цьому визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком не є підставою для отримання останнім відстрочки від призову за мобілізацією, більше того, позивач є заброньованим від мобілізації.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Служба у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, свого представника у судове засідання не направила, начальник служби надіслав до апеляційного суду заяву про розгляд справи у відсутність представника служби, у якій просив ухвалити судове рішення відповідно до вимог діючого законодавства.
Відповідачка ОСОБА_2 про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялась за наявною в матеріалах справи поштовою адресою, однак судова повістка-повідомлення повернулась до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.171-173).
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день
проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Іншої адреси місцезнаходження відповідачки ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Крім того, про апеляційний розгляд відповідачка ОСОБА_2 повідомлена на електронну адресу, підтвердивши отримання судової повістки-повідомлення (с.с.171).
Виходячи із вищезазначених норм процесуального права, відповідачка ОСОБА_2 вважається належним чином повідомленою про день, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явилась, клопотання про його перенесення не подала, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у її відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Даниленко Т.І., яка апеляційну скаргу підтримала, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували, є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (с.с.8).
Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3244-5000312331 від 23 жовтня 2020 року фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_3 (с.с.30).
Відповідно до договору оренди житлового приміщення, укладеного 2 листопада 2022 року, позивач орендує квартиру АДРЕСА_4 , сплачуючи за оренду 7 000грн на місяць (с.с.22-23).
На підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Лагодою О.С., ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_5 (с.с.13-14).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_6 (с.с.17).
Відповідно до довідки № 0000-000002 від 17 липня 2023 року, виданої директором ТОВ «Білд Проджект» В. Пушенко, позивач працює у товаристві на посаді інженера-електрика та має дохід за період з 1 січня 2023 року по 30 червня 2023 року у розмірі 45 600грн (с.с.10).
Відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 , згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_1 (с.с.29).
Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 2 квітня 2022 року № 509-5000646871, малолітня ОСОБА_4 фактично проживає/перебуває у АДРЕСА_8 (с.с.9).
1 серпня 2023 року на підставі заяви-приєднання № 1 ОСОБА_1 приєднався до публічного договору про надання послуг з організації догляду за дитиною у АДРЕСА_9 (с.с.24-27, 28).
Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Вишневої
міської ради Бучанського району Київської області від 5 жовтня 2023 року на теперішній час не є доцільним визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .
У висновку зазначено, що спеціалістами служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради 14 вересня 2023 року було обстежено умови проживання за адресою: АДРЕСА_3 та складено акт обстеження умов проживання. Під час обстеження в квартирі перебувала ОСОБА_2 , яка повідомила, що її чоловік ОСОБА_1 перебуває на роботі, а дитина знаходиться у дитячому садочку. Зі слів ОСОБА_2 вона з чоловіком та дитиною проживають разом та повідомила, що за адресою: АДРЕСА_1 проживають їхні знайомі. В дитини є окреме місце для сну, розвиваючі іграшки, сезонний одяг. Стосунки в сім'ї дружні. В квартирі створені умови для проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 (с.с.54-57).
Також, фахівцем центру надання соціальних послуг Вишневої міської ради Бучанського району Київської області 14 вересня 2023 року було складено висновок оцінки потреб сім'ї, в якому зазначено, що за результатами оцінювання потреб з'ясовано, що в сім'ї ОСОБА_2 , яка проживає з ОСОБА_1 та малолітньою ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_3 , відсутні ознаки складних життєвих обставин.
Крім цього, комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, проаналізувавши надані матеріали щодо доцільності (недоцільності) визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , враховуючи обставини, які мають істотне значення, дійшли до висновку, що спір щодо місця проживання малолітньої дитини відсутній, дитина фактично проживає з батьком - ОСОБА_1 , тоді як ОСОБА_2 не вимагає зміни їх місця проживання.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що визначення місця проживання дитини разом із батьком буде відповідати найкращим інтересам дитини, а не самого позивача.
Крім цього, суд першої інстанції послався на суперечливу поведінку відповідачки, яка під час розгляду питання про надання висновку органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, зрозумілої відповіді не надала, водночас у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, дитина проживає разом з позивачем, а дії відповідачки не свідчать про те, що вона має намір змінити місце проживання дитини, відтак судом не було встановлено факту порушення права позивача чи наявності у сторін спору про місце проживання їх спільної дитини.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до частин першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були
порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (стаття 7 СК України).
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
У частині першій статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом із тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-
учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У частинах четвертій та п'ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з
висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Як було встановлено судом, малолітня ОСОБА_4 проживає з батьком, де для неї створено належні умови проживання, забезпечено всім необхідним для повноцінного фізичного, розумового, духовного та морального розвитку дитини. При цьому позивач працевлаштований має стабільний дохід, з якого оплачує відвідування донькою приватного дитячого садочка.
Разом з цим, з наявних матеріалів справи неможливо зробити однозначний висновок, що мати дитини ОСОБА_2 не заперечує проти проживання дитини з батьком, так як поведінка відповідачки є суперечливою, вона висловлює наміри забрати дитину та вивезти її за місцем її реєстрації, тобто на окуповану територію України.
Також звертає на себе увагу та обставина, що малолітня ОСОБА_4 не зареєстрована разом із матір'ю як внутрішньо переміщена особа, а відповідно до довідки від 2 квітня 2022 року у супроводі матері перемістилася до АДРЕСА_8 .
Крім цього, матеріали справи містять лист Головного управління національної поліції в Київській області від 5 жовтня 2023 року, згідно якого ОСОБА_1 звертався на спецлінію «102» з приводу конфлікту з ОСОБА_2 щодо їх спільної дочки.
Отже, надані суду документи не свідчать, що сторони, які проживають окремо, дійшли згоди про те, що їх малолітня дочка проживатиме разом із батьком, що також підтверджено відзивом відповідачки на позовну заяву, у якому вона зазначила, що заперечує проти вимог позивача і вважає, що дочці буде краще проживати разом з нею.
Щодо висновку органу опіки та піклування Вишневої міської ради про недоцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом із батьком, колегія суддів звертає увагу на його необґрунтованість, так як зі змісту висновку не вбачаються мотиви, з яких орган опіки та піклування прийняв зазначене рішення.
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 вказано, що "при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.»
Суду першої інстанції наданий протокол психологічної консультації дитини від 18
жовтня 2023 року, за змістом якого психолог ОСОБА_6 зазначає, що дитина демонструє прив'язаність до батька, розповідає, як вони проводять час разом, у дитини гарні, довірливі стосунки з батьком і він цілком відповідає потребам дитини в прив'язаності та забезпечує їй емоційний контакт, безпечне середовище та догляд.
Психолог ОСОБА_6 зазначає, що проживання з батьком позитивно впливає на стан дитини, зміна місця проживання негативно впливає на стан дитини, стає причиною страхів і тривожності (с.с.69).
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач забезпечує повний і гармонійний розвиток та рівень життя дочці, дитина відвідує приватний дошкільний заклад, позивач має постійну роботу, здатен забезпечити дитину всім необхідним.
При цьому, відповідачкою не надано доказів можливості утримувати дитину, забезпечити їй належні умови проживання.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про не надання позивачем належних та достатніх доказів у підтвердження того, що визначення місця проживання дитини з батьком буде відповідати саме найкращим інтересам самої дитини, а не інтересам позивача, не відповідає наданим доказам та обставинам справи.
Також колегія суддів вважає, що суд повинен був звернути увагу на суперечливу поведінку відповідачки, яка хоча не заявила зустрічних позовних вимог і не ставила питання про зміну місця проживання дитини, разом з цим, не позбавлена можливості забрати дитину та змінити місце її проживання, так як між сторонами не було погоджено питання місця проживання дитини.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність задокументованих заперечень з боку матері щодо проживання дитини разом з батьком на момент пред'явлення позову про визначення місця проживання дитини не дає підстав для висновку, що між сторонами не існує спору з цього приводу.
Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив надані докази, неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Даниленко Тетяни Іванівни задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена до
Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук