Справа № 240/25584/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
17 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану", за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 03.03.2023 по 31.03.2023, з 01.04.2023 по 10.04.2023, з 11.04.2023 по 30.04.2023, з 01.05.2023 по 31.05.2023 та з 01.06.2023 по 20.06.2023 в розрахунку до 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану", за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 03.03.2023 по 31.03.2023, з 01.04.2023 по 10.04.2023, з 11.04.2023 по 30.04.2023, з 01.05.2023 по 31.05.2023 та з 01.06.2023 по 20.06.2023 в розрахунку до 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з урахуванням вже проведених виплат.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану" за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 03.03.2023 по дату виплати.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 16.03.2022 ОСОБА_1 був зарахований на службу до ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаду начальника групи охорони та патрульно-постової служби роти, про що свідчить наказ начальника відділу від 16.03.2022 № 61.
02.03.2023 ОСОБА_1 відряджено до оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » для виконання завдань, пов'язаних із забезпеченням оборони України та стримуванням збройної агресії, про що свідчить наказ командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 02.03.2023 № 62.
Наказом командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 20.06.2023 № 169 позивач був виведений зі складу оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та продовжував службу в Житомирському зональному відділі, з якого наказом начальника відділу від 19.11.2024 № 24-рс був звільнений у запас за станом здоров'я.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.11.2024 № 342 він був виключений зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення з 21.11.2024.
21.11.2024 позивач отримав грошовий атестат та довідки про виплачене грошове забезпечення, яке, на його думку, не відповідало належному розміру виплат.
З довідки від 21.11.2024 № 834/7278/ФЕС вбачається, що у період з 03.03.2023 по 20.06.2023 ІНФОРМАЦІЯ_2 виплачував позивачу додаткову винагороду в розмірі 30000 гривень на місяць. Додаткова грошова винагорода за безпосередню участь у бойових діях або заходах з національної безпеки й оборони в розмірі 100000 гривень на місяць пропорційно часу участі в таких заходах ОСОБА_1 не виплачувалась.
02.12.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з листом, в якому вимагав перерахунку та виплати всіх недоотриманих коштів. Листом від 17.12.2024 № 834/7862/ПР відповідач повідомив, що додаткову винагороду виплачено у повному обсязі.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
За приписами ч. 3 ст. 5 Закону України "Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України фінансування Служби правопорядку здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються на утримання Збройних Сил України і передбачаються у кошторисі Міністерства оборони України окремим рядком.
Згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України "Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України" Служба правопорядку створюється на базі відповідних структурних підрозділів і служб Міністерства оборони України, функції яких цим Законом покладені на Службу правопорядку.
Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України "Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України" служба правопорядку складається з: 1) органів управління: Головного управління Служби правопорядку Збройних Сил України; Центрального управління Служби правопорядку по місту Києву і Київській області та територіальних управлінь Служби правопорядку; зональних відділів (відділень) Служби правопорядку; 2) підрозділів Служби правопорядку: охорони військових об'єктів; патрульно-постової служби; безпеки дорожнього руху; спеціального призначення; 3) ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно зі ст. 13 Закону України "Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України" порядок і строки проходження військової служби військовослужбовцями Служби правопорядку, присвоєння їм військових звань та звільнення їх з військової служби визначаються відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідних положень про проходження військової служби.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України" соціальний і правовий захист військовослужбовців Служби правопорядку та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", інших нормативно-правових актів.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який наразі триває.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Абзацом першим пункту 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно з пунктом 5 Постанови № 168 ця постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Тобто відповідно до пункту 1 Постанови № 168 відповідна додаткова винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану щомісячно, а тому вона відноситься до додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців.
У подальшому до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України № 217 від 07.03.2022, № 350 від 22.03.2022, № 400 від 01.04.2022, № 754 від 01.07.2022, № 793 від 07.07.2022, № 1066 від 27.09.2022, № 1146 від 08.10.2022, № 43 від 20.01.2023.
Пунктом 1 Постанови № 168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
У цій постанові Кабінет Міністрів України визначив перелік військовослужбовців за видами військових формувань, на яких поширено дію цієї постанови, та розмір вищевказаної додаткової винагороди.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, пунктом 17 якого визначено, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
На виконання вказаних норм Міністр оборони України приймав відповідні рішення.
25.01.2023 Міністерством оборони України прийнято наказ № 44 "Про внесення змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", яким Порядок № 260, доповнений розділом XXXIV, що визначає умови та порядок виплати додаткової грошової допомоги, згідно з п.п. 2 та 4 якого:
Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)) затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;
30000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):
у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);
з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;
із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.
Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30000 гривень.
Райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.
Підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань".
З аналізу вказаних нормативно-правових актів, що підлягали застосуванню на час виникнення спірних правовідносин, слідує, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода військовослужбовцю збільшується до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу його безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, який перебуває безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.
Підставою для виплати такої збільшеної додаткової винагороди є відповідні накази командирів (начальників), а документальним підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів є: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій; рапорт командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або у виконанні бойових (спеціальних завдань) завдань та довідки командира військової частини за формою, що затверджена відповідним додатком до рішення Міністра оборони України (у формі окремого доручення) від 23.06.2022 № 912/з/29.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_5 № 6776 від 25.04.2024 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, ОСОБА_1 у період з 03.03.2023 по 20.06.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в м. Костянтинівка Донецької області.
Ця довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій (особи з інвалідністю внаслідок війни).
Дослідивши обставини справи, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 упродовж оспорюваного періоду брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. При цьому, з довідки від 02.08.2023 № 1903 вбачається, що такі заходи здійснювалися на території м. Костянтинівка Донецької області.
Також судом встановлено, що м. Костянтинівка входить до складу Костянтинівської міської територіальної громади Донецької області. Райони ведення воєнних (бойових) дій за період з 01.03.2023 по 31.06.2023 були визначені наказами Головнокомандувача Збройних Сил України "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій":
- від 01.04.2023 № 89 - за період з 01 по 31.03.2023;
- від 01.05.2023 № 111 - за період з 01 по 30.04.2023;
- від 01.06.2023 № 147 - за період з 01 по 31.05.2023;
- від 01.07.2023 № 183 - за період з 01 по 30.06.2023.
За змістом вказаних наказів Костянтинівська міська територіальна громада Донецької області була віднесена до районів ведення воєнних (бойових) дій.
Суд наголошує на тому, що пунктом 2 Розділу XXXIV Порядку № 260 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44) було визначено вичерпний перелік випадків та обставин, які у своїй сукупності є підставою для виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди у розмірі збільшеному до 100000 гривень.
Визначальними факторами для нарахування та виплати додаткової винагороди у вказаному збільшеному розмірі є сукупність таких факторів:
- військовослужбовець бере безпосередню участь у бойових діях або забезпечує здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, та при цьому:
- перебуває безпосередньо в районі ведення (здійснення) бойових дій, та при цьому:
- виконує бойові (спеціальні) завдання.
Тобто мають одночасно існувати всі три наведені фактори щодо конкретного військовослужбовця. Лише в такому випадку він має право на отримання додаткової винагороди у збільшеному до 100000 гривень розмірі.
При цьому, у випадку якщо військовослужбовець виконує бойові завдання, але це відбувається поза визначеними районами ведення бойових дій, то він має право лише на додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень.
Аналогічно якщо військовослужбовець виконує бойові (спеціальні) завдання у районі ведення бойових дій, але при цьому не бере у таких діях безпосередню участь, у нього виникає право лише на додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень.
На переконання відповідача, позивач виконував бойові (спеціальні) завдання у складі оперативно-тактичного угрупування " ІНФОРМАЦІЯ_6 ", при цьому, збільшена до 100000 грн додаткова винагорода виплачується не за виконання всіх бойових розпоряджень, а за виконання конкретних завдань визначених підпунктом 1 пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260, однак позивач у бойових діях взагалі участі не брав.
При цьому, як зазначив суд першої інстанції, факт виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань безпосередньо в районі ведення (здійснення) бойових дій відповідачем не заперечується.
Пунктом 3 Рішення Міністра оборони України від 25.03.2022 № 248/1298 (викладеного у формі телеграми) було визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: 1) бойовий наказ (бойове розпорядження); 2) журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); 3) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Наказано про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець.
У подальшому Міністром оборони України з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, прийнято рішення (у формі окремого доручення) від 23.06.2022 № 912/з/29 (далі Рішення № 912/з/29).
Пунктом 1 Рішення № 912/з/29 визначено, що під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах у період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частино (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань (військ) Сил оборони держави; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей; Балтийский
'? New Roman CE BoldBoldАбзацами 3 та 4 п. 3 Рішення № 912/з/29 наказано документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Пунктом 4 Рішення № 912/з/29 наказано керівникам органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних групи, командирам військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку № 1 до цього доручення.
У разі, якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з однієї військової частини, то безпосередня участь у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням в ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку № 2 до цього доручення.
У підставах про видання таких довідок (додаток № 1 або додаток № 2) обов'язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.
Пунктами 5 та 6 Рішення № 912/з/29 визначено, що виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30000 гривень здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) (далі - військові частини) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління командирам (начальникам) військових частин. В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 гривень за місяць обов'язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо (зразок наведено в додатку № 3 до цього доручення).
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Отже, пункт 1 Рішення МОУ № 912/з/29 від 23.06.2022 роз'яснює термін «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах у період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи). Під цим терміном розуміється виконання військовослужбовцем одного з таких завдань:
- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ сил оборони держави (визначених головнокомандувачем зсу або начальником генштабу) в районі ведення бойових дій;
- бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення в межах району виконання завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони чи наступу (контрнаступу, контратаки);
- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ сил оборони безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;
- бойових завдань з ведення руху опору на тимчасово окупованих територіях;
- завдань з оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на окупованих територіях;
- бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів або запобігання спробам заволодіння зброєю чи технікою;
- бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп чи незаконних збройних формувань;
- завдань з вогневого ураження повітряних цілей;
- завдань з виявлення повітряних цілей у районах бойових дій;
- польотів у районах ведення бойових дій, ведення повітряного бою;
- заходів з виведення повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;
- бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській чи річковій акваторії.
Отже, підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах є довідка керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
За зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який видав відповідну довідку. Тож, якщо відрядженому військовослужбовцю видано довідку про підтвердження його участі у бойових діях або заходах, зміст та форма якої відповідають додаткам № 1, 2 окремого доручення, підписану уповноваженим командиром (начальником), то презюмується, що цей командир (начальник) перевірив та підтвердив наявність документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, визначених пунктом 3 вищевказаного окремого доручення, на підставі якого визначив терміни безпосередньої участі кожного конкретного відрядженого військовослужбовця у бойових діях або заходах у відповідності до повноважень, наданих йому абзацом 3 пункту 3 та абзацом 4 пункту 4 окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29.
Зміст цих документів може ставитися під сумнів лише за наявності доказів недобросовісного чи зловмисного спотворення фіксації реальної участі конкретного військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах. Іншим випадком необхідності пошуку доказів участі військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах може бути ситуація втрати (знищення) документів військової частини (підрозділу) в умовах бойових дій, засвідчена відповідними документами.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справах № 560/3159/23 та № 560/3141/23.
З довідок оперативно-тактичного угрупування " ІНФОРМАЦІЯ_6 " № 1314/ОТУ/1/1960 від 09.04.2023 та № 1314/ОТУ/1/2330 від 02.05.2023 вбачається, що ОСОБА_1 у періоди з 02.03.2023 по 31.03.2023 та з 01.04.2023 по 10.04.2023 виконував бойові (спеціальні) завдання у складі оперативно-тактичного угрупування " ІНФОРМАЦІЯ_6 " безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій.
У довідках ІНФОРМАЦІЯ_5 № 3775 від 03.05.2023, № 5124 від 01.06.2023 та № 5956 від 20.06.2023 міститься інформація про те, що позивач у періоди з 11.04.2023 по 30.04.2023, з 01.05.2023 по 31.05.2023 та з 01.06.2023 по 20.06.2023 виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) ІНФОРМАЦІЯ_5 у складі оперативно-тактичного угрупування " ІНФОРМАЦІЯ_6 " безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Усі згадані довідки видані на підставі наказів командира ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_6 " по стройовій частині від 06.02.2023 № 37, від 02.03.2023 № 62, бойового наказу командира ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_6 " від 11.06.2022 № 1дск/ОТУ ОКП, відповідних бойових розпоряджень начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 , журналу бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_7 № 1дск/ НОМЕР_1 , рапортів військового коменданта ІНФОРМАЦІЯ_7 про виконання військовослужбовцями зведеного підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_7 бойових (спеціальних) завдань у складі оперативно-тактичного угрупування " ІНФОРМАЦІЯ_6 ".
Крім того, зазначені довідки видані відповідно до вимог Рішення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 та відповідають формі додатку № 1 Окремого доручення. Крім цього, у підставах про видання цих довідок зазначені документи, визначені абзацами 3, 4 та 5 пункту 3 цього Рішення.
Невідповідності цих доказів критеріям належності, достовірності та допустимості, визначених статтями 73-75 КАС України, судом першої інстанції не встановлено.
В Рішенні від 23.06.2022 № 912/з/29 Міністр оборони України визначив, що безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів змістовно включає в себе, серед іншого, виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказані довідки за змістом відповідають додаткам № 1, 2 Рішення № 912/з/29 та є належними доказами підтвердження наявності права у позивача на виплату додаткової винагороди у відповідному розмірі за періоди з 03.03.2023 по 31.03.2023, з 01.04.2023 по 10.04.2023, з 11.04.2023 по 30.04.2023, з 01.05.2023 по 31.05.2023 та з 01.06.2023 по 20.06.2023.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 11.04.2024 у справі № 560/3153/23.
Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів суд вірно вказав, що відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку № 159 закріплено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Відповідно до абзацу 6 пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Виходячи із зазначеного, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) виплата громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 4) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати доходів проводиться незалежно від порядку і підстав виплати доходів: добровільного чи на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 21.06.2018 (справа № 523/1124/17), від 03.07.2018 (справа № 521/940/17) від 15.04.2019 (справа № 727/7818/16-а).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаційний характер.
Пунктом 2 Розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає:
- щомісячні основні види грошового забезпечення; - щомісячні додаткові види грошового забезпечення; - одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: - посадовий оклад; - оклад за військовим званням; - надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: - підвищення посадового окладу; - надбавки; - доплати; - винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; - премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: - винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; - допомоги.
Законом України від 28.06.2023 № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» доповнено Закон № 2011-XII статтею 9-2, відповідно до якої на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Виходячи зі змісту наведених положень Закону № 2011-XII, постанови № 168 та Порядку № 260 винагорода, як вид виплат військовослужбовцям, є частиною їх грошового забезпечення та може належати як до групи щомісячних додаткових видів, так і до одноразових додаткових видів. Аналіз таких виплат та дослідження їх правової природи показує, що вони невід'ємно пов'язані з особливим характером та умовами служби військовослужбовця, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом.
Згідно з пунктом 14 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Отже, індексація є складовою грошового забезпечення та у разі несвоєчасної виплати сум індексації провадиться виплата компенсації втрати частини доходу відповідно до діючого законодавства.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у рішенні від 11.04.2025 за результатами розгляду зразкової справи № 280/8933/24, обставини якої є подібними, адже стосуються ненарахування і невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати збільшеної додаткової винагороди, встановленої постановою № 168.
Суд зауважує, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 .06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17.
Враховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити йому компенсацію втрати доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати, враховуючи, збільшена додаткова винагорода, встановлена постановою № 168, позивачу виплачена не була.
З приводу твердження апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду слід звернути увагу на таке.
06.04.2023 Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служби судової охорони, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Предметом спору у зразковій справі № 260/3564/22 були дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, та зобов'язання ТУ ССО у Закарпатській області здійснити нарахування і виплату йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, починаючи з 24.02.2022.
У рішенні від 06.04.2023 предметом дослідження Верховним Судом було, зокрема питання строку звернення до суду з таким позовом, по суті якого сформований наступні висновки:
"Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Однак приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
У Рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України".
Рішення Верховного Суду від 06.04.2023 у зразковій справі набрало законної сили 20.09.2023 на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду, якою це рішення залишено без змін.
Суд зауважує, що незважаючи на те, що справа № 240/25398/24 за позовом ОСОБА_1 не відповідає усім ознакам типової справи, визначених Верховним Судом у рішенні 06.04.2023, вищенаведені висновки щодо застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на їх подібність.
Крім того, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Отже, саме з подією отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, законодавець пов'язує перебіг трьохмісячного строку для звернення з позовом до суду.
Так, згідно з матеріалами справи при звільненні позивач отримав грошовий атестат від 21.11.2024 та довідки про виплачене грошове забезпечення від 21.11.2024, а до суду звернувся 26.12.2024.
За таких обставин, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суд першої інстанції вірно визнав безпідставними
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржника, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.