17 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/6841/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі представника Захарчука Івана Івановича ( АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
25 серпня 2025 року ОСОБА_1 , через уповноваженого представника Захарчука Івана Івановича звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якою просить: 1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо постановки на військовий облік і перебування на військовому обліку громадянина рф ОСОБА_2 та виклик його повісткою для уточнення даних, а дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині відмови виключити ОСОБА_2 з військового обліку; 2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 з військового обліку виключити.
28 серпня 2025 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 , в особі представника Захарчука Івана Івановича до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення вищезазначених недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
08 вересня 2025 року ухвалою суду процесуальний строк, встановлений судом для усунення недоліків позовної заяви згідно з ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року в адміністративній справі - продовжено на 5 днів з дня вручення позивачу даної ухвали.
10 вересня 2025 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків.
12 вересня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) сторін.
24 вересня 2025 року представником відповідача 1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять позовну заяву залишити без розгляду, оскільки строк звернення починається з часу взяття позивача на військовий облік - 25.01.2013 р. Позивач сам ініціював взяття його на військовий облік, 28.01.2013 році отримав посвідчення про взяття на військовий облік, за таких обставин знав про «порушення» (на його думку) своїх прав, однак до суду за їх захистом, права позивач звернулась більше ніж через 11 років.
26 вересня 2025 року представником відповідача 2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять позовну заяву залишити без розгляду, оскільки відповідно до вимог частини 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, а позивач ОСОБА_1 довідавшись про порушення (на його переконання) своїх прав 25.01.2013 року (в день взяття його на військовий облік військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_5 ), звернувся за їх захистом до суду лише через 12 (дванадцять) років.
15 жовтня 2025 року ухвалою суду адміністративний позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Для усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно надати суду:
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску цього строку або докази того, коли саме позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
20 жовтня 2025 року представником позивача подано до суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
21 жовтня 2025 року ухвалою суду продовжено розгляд справи (без виклику сторін).
17 листопада 2025 року ухвалою суду у задоволенні клопотань представника позивача про витребування доказів від 15 вересня 2025 року вх. № 29433/25 та від 17 вересня 2025 року вх. № 29625/25- відмовлено.
17 листопада 2025 року ухвалою суду позовну заяву в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо постановки на військовий облік і перебування на військовому обліку громадянина рф ОСОБА_1 - залишено без розгляду.
1. Позиції сторін.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що із наданої відповіді ІНФОРМАЦІЯ_6 за вих. № 4/15147 на адвокатський запит від 25.06.2025 року убачається, що гр. ОСОБА_1 згідно даних Єдиного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 з 25.01.2013 р. Він був узятий на військовий облік згідно особисто написаної та поданої ним заяви. Того ж дня, 25.01.2013 року він особисто звернувся із заявою про видачу йому військового квитка у зв'язку з наявністю тимчасової посвідки на постійне проживання та довідки про місце реєстрації. Однак, таке суперечило діючому на той час чинному законодавству з питань військового обліку громадян України, зокрема положеннями Інструкції з військового обліку військовозобов'язаних і призовників на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах (Затверджено наказом Міністра оборони України від 27.06.1995 р. № 165. Так у Загальних положеннях Інструкції зазначено, що вона стосується громадян України і чітко прописано: « 1. Відповідно до Закону України «Про оборону України» ( 1932-12 ) захист Вітчизни є конституційним обов'язком громадян України». Ніяких положень щодо перебування на військовому обліку іноземних громадян та громадян без громадянства даним нормативним актом станом на 25 січня 2013 року встановлено не було. Звертають увагу суду, що необхідності для виклику повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_6 гр. рф ОСОБА_1 не було, так як: 1) позивач ОСОБА_1 на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 як іноземний громадянин перебував незаконно; 2) така підстава виклику повісткою позивача ОСОБА_1 як для уточнення даних надумана і документально не підтверджується; 3) Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що оскільки ТЦК та СП відповідно до наданих їм повноважень являються держателями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (електронних кабінетів військовозобов'язаних «Резерв+») і доступ до будь-яких державних реєстрів ( органів ДРАЦС, Державної міграційної служби, Міністерства охорони здоров'я тощо) при виконанні обов'язків по мобілізації, то безпідставний виклик військовозобов'язаних для уточнення даних є неприпустимим
24 вересня 2025 року відповідачем 1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування зазначено, що беручи до уваги, що за жодною з наведених у частині 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ підстав неможливо виключити ОСОБА_1 з військового обліку, тому відсутні законні підстави для задоволення позову в частині виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних.
26 вересня 2025 року відповідачем 2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування зазначено, що за змістом обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, він особисто добровільно звернувся у 2013 році до ІНФОРМАЦІЯ_9 подавши власноруч складені ним заяви про взяття на військовий облік та про видачу військового квитка. За наслідками такого звернення, 25.01.2013 року ІНФОРМАЦІЯ_10 позивача ОСОБА_3 було взято на військовий облік військовозобов'язаних на якому він перебуває по теперішній час. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
29 вересня 2025 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що частиною шостою статті 1 передбачено, що військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні. У частині шостій статті 1 чинного Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» ця норма має таку редакцію: «Військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні. Отож, з 1999 року і по даний час діяла і діє норма частини шостої статті 1 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», якою була встановлена презумпція не розповсюдження військового обов'язку на іноземних громадян, котрі на законних підставах перебувають в Україні.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, перебуває та проживає на території України на законних підставах, про що має посвідку на постійне місце проживання № НОМЕР_2 від 23 серпня 2016 року, (а.с. 10).
Відповідно до посвідчення НОМЕР_3 від 28 січня 2013 року ОСОБА_1 прийнято на військовий облік військовозобов'язаних 25 січня 2013 року, (а.с. 27).
20 травня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_11 сформовано повістку № 3484266 ОСОБА_1 про необхідність з'явитися 30 травня 2025 року о 14:00 год для уточнення даних при ІНФОРМАЦІЯ_8 , (а.с. 29).
25 червня 2025 року ОСОБА_4 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 із запитом в якому просить
1) перевірити та повідомити:
- на підставі якого нормативного акта громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 ?
- на якій підставі ОСОБА_5 як іноземного громадянина повісткою було викликано до ІНФОРМАЦІЯ_6 ?
2) при наявності підстав відповідно до наказу Міністра оборони України від 21.11.2017 № 608 по даному факту провести службове розслідування і вирішити питання про виключення ОСОБА_1 з військового обліку.
3) про результати розгляду даного адвокатського запиту просить у передбаченому порядку та строки повідомити мене на зазначену адресу чи на адресу електронної пошти, (а.с. 33-37).
04 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_11 листом № 4/15147 повідомив адвокату Захарчуку Івану Івановичу, що згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, громадянин ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 25 січня 2013 року. Зазначений громадянин був узятий на військовий облік на підставі особисто написаної та поданої ним заяви. Також того ж дня, 25 січня 2013 року, він звернувся із заявою про видачу військового квитка у зв'язку з наявністю тимчасової посвідки на постійне проживання та довідки про місце реєстрації. Повістка громадянину ОСОБА_1 була надіслана в межах законодавства, з урахуванням його перебування на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 , з метою уточнення облікових даних, (а.с. 38).
22 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 листом № 10/2/3/9870 повідомив адвокату Захарчуку Івану Івановичу, що згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, громадянин країни Агресора ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 з 25.01.2013 року. Повістка ОСОБА_1 була надіслана в межах законодавства, з урахуванням його перебування на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 , з метою саме уточнення військово-облікових даних та виявлення подібних випадків. У відповідності до статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» передбачено вичерпний перелік підстав взяття, зняття та виключення з військового обліку військовозобов'язаних. Враховуючи зазначене підстав для взяття на військовий облік громадянина країни Агресора ОСОБА_1 у 2013 році представниками ІНФОРМАЦІЯ_6 не було. Керуючись статтею 37 пункту 6 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», який передбачає вичерпний перелік підстав виключення з військового обліку, а саме: померлі або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; припинили громадянство України; визнані непридатними до військової служби; досягли граничного віку перебування у-запасі, відсутні законні підстави для зняття з військового обліку дано громадянина, (а.с. 44).
Позивач, вважаючи дії відповідачів протиправним, звернувся із даним позовом до адміністративного суду.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до пунктів 6-8 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»:
іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;
іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;
Відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.
Разом з тим, статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
При цьому, статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правове регулювання стосовно загального військового обов'язку і військової служби з метою реалізації громадянами України конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент взяття позивача на військовий облік).
Відповідно до частини 6 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.
Відповідно до частини 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - військовозобов'язані, які у добровільному порядку проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1994 №377 затверджено Положення про військовий облік військовозобов'язаних і призовників (далі - Положення №377).
Відповідно до пункту 3 Положення №377 військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Як встановлено судом, позивач є іноземцем, який постійно проживає в Україні. Отже, на момент спірних правовідносин на нього не поширюється військовий обов'язок, передбачений статтею 65 Конституції України, і він не належить до категорії допризовників, призовників чи військовозобов'язаних у розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 25 січня 2013 року перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних запасу, (а.с. 27).
Відповідно до статей 22, 32 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
На переконання суду, перебування іноземців на військовому обліку не є «необхідним у демократичному суспільстві» в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб та не відповідає «нагальній суспільній потребі» та не є необхідним у демократичному суспільстві.
Судом встановлено, що 25 червня 2025 року ОСОБА_4 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 із запитом в якому просить
1) перевірити та повідомити:
- на підставі якого нормативного акта громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 ?
- на якій підставі ОСОБА_5 як іноземного громадянина повісткою було викликано до ІНФОРМАЦІЯ_6 ?
2) при наявності підстав відповідно до наказу Міністра оборони України від 21.11.2017 № 608 по даному факту провести службове розслідування і вирішити питання про виключення ОСОБА_1 з військового обліку.
3) про результати розгляду даного адвокатського запиту просить у передбаченому порядку та строки повідомити мене на зазначену адресу чи на адресу електронної пошти, (а.с. 33-37).
04 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_11 листом № 4/15147 повідомив адвокату Захарчуку Івану Івановичу, що згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, громадянин ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 25 січня 2013 року. Зазначений громадянин був узятий на військовий облік на підставі особисто написаної та поданої ним заяви. Також того ж дня, 25 січня 2013 року, він звернувся із заявою про видачу військового квитка у зв'язку з наявністю тимчасової посвідки на постійне проживання та довідки про місце реєстрації. Повістка громадянину ОСОБА_1 була надіслана в межах законодавства, з урахуванням його перебування на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 , з метою уточнення облікових даних, (а.с. 38).
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відмова ІНФОРМАЦІЯ_8 у знятті з військового обліку позивача, який є громадянином рф є протиправною, оскільки така відмова суперечить нормам законодавства України, чинного на момент спірних правовідносин та які регулюють особливості загального військового обов'язку іноземців.
Так, відповідно до підпункту 1,2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні:
1) перебувати на військовому обліку:
за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад;
за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності;
2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача 2 щодо виклику позивача за повісткою з метою уточнення даних не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не наведено, а судом не встановлено їх протиправності з огляду на перебування позивача на військовому обліку.
Щодо захисту порушеного права, суд виходить з наступного.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
В свою чергу, поняття дискреційних повноважень, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яку прийняв Комітет Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Так, взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України (частина 1 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
При цьому, відповідно до частин 5, 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», визначено, які громадяни України підлягають зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів та виключенню з військового обліку.
Відповідно до наведеної норми, зняття та виключення з військового обліку є різними поняттями, як за підставами, процедурами так й за наслідками.
Оскільки перебування на військовому обліку військовозобов'язаних та резервістів має місце щодо громадян України, суд вважає за необхідне зобов'язати саме ІНФОРМАЦІЯ_11 повторно розглянути заяву щодо виключення з військового обліку громадянина рф ОСОБА_1 .
Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 6 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у випадках, передбачених законом, іноземці та особи без громадянства (у тому числі звільнені з полону до завершення бойових дій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України), які на законних підставах перебувають на території України (далі - іноземці та особи без громадянства), можуть у добровільному порядку (за контрактом) проходити військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Відповідно до частини 1 статті 21-1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» іноземці та особи без громадянства можуть бути прийняті на військову службу за контрактом до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Частина 3 статті 21-1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вказує, що для прийняття на військову службу іноземці та особи без громадянства звертаються до Центру рекрутингу іноземців та осіб без громадянства, центрів рекрутингу, центрів надання адміністративних послуг, центрів зайнятості, територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем їх проживання чи тимчасового перебування або безпосередньо до військової частини, в якій вони мають бажання проходити службу за контрактом.
Згідно до частини 1-3 статті 21-2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у контракті про проходження військової служби іноземців та осіб без громадянства встановлюється випробування строком два місяці.
Для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років; для осіб офіцерського складу - від 1 до 5 років.
Під час дії особливого періоду військовослужбовцям із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом, гарантується можливість припинення (розірвання) контракту за власним бажанням, але не раніше шести місяців проходження ними безперервної військової служби.
Указом Президента України від 10.06.2016 №248/2016 затверджено Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства, яке визначає порядок проходження іноземцями та особами без громадянства (далі - іноземці) військової служби у Збройних Силах України (пункт 1 Положення).
Пунктом 2 Положенням передбачено те, що іноземці, які на законних підставах перебувають на території України, можуть бути прийняті на військову службу за контрактом до Збройних Сил України та до Державної спеціальної служби транспорту (далі - військова служба) у добровільному порядку.
У добровільному порядку іноземці проходять: військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.
З іноземцями, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження іноземцями чи особами без громадянства відповідного виду військової служби у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту згідно з додатками 1 і 2 (далі - контракт про проходження військової служби).
Контракт про проходження військової служби - це письмова угода, що укладається між іноземцем і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
Відповідно до пункту 9 Положення, початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, граничний вік перебування на ній визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Порядок обліку військовослужбовців, форми і призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення визначаються Міністерством оборони України (пункт 12 Положення).
Суду не надано доказів, що позивач проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України.
Водночас, позивач міг бути прийнятий на військову службу добровільно, лише шляхом укладення строкового контракту про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України в порядку, передбаченому Положенням, яке затверджене Указом Президента України від 10.06.2016 № 248/2016.
Доказів того, що позивач виявив бажання проходити військову службу в Збройних Силах України за контрактом і уклав контракт, який би міг бути підставою для перебування його на військовому обліку, суду не надано.
Суд також зазначає, що решта доводів позовної заяви не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач при поданні адміністративного позову сплатив судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн, що підтверджується квитанцією від 22 серпня 2025 року № 196480471, (а.с. 15).
Таким чином, вказана сума судових витрат підлягає стягненню на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 , в особі представника Захарчука Івана Івановича до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_13 у знятті з військового обліку ОСОБА_1 , який є громадянином рф.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 повторно розглянути заяву від 25 червня 2025 року щодо виключення з військового обліку громадянина рф ОСОБА_1 .
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 судові витрати у розмірі 1 211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) сплаченого судового збору.
5. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 17 листопада 2025 року.
СуддяТ.В.Скраль