Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 листопада 2025 року Справа№200/7831/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Іщенко Ганни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
09 жовтня 2025 року адвокат Іщенко Ганна Михайлівна в інтересах ОСОБА_1 , позивача, звернулась з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Військової частини НОМЕР_1 (з урахуванням уточнень):
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за періоди з 29 січня 2020 року по 11 вересня 2025 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за періоди з 29 січня 2020 року по 11 вересня 2025 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 15 січня 2004 року №44.
За змістом викладеного на виконання зазначеного рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі №200/6426/24 Військовою частиною НОМЕР_1 у вересні 2025 року здійснено перерахунок грошового забезпечення позивача з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт у розмірі 169117,48 коп. Беручи до уваги, що нарахування належного грошового забезпечення було здійснено з порушенням строків такої виплати, 12 вересня 2025 року, представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати належного грошового забезпечення. У відповідь на зазначену заяву, 07 жовтня 2025 року надійшов лист від Військової частини НОМЕР_1 №09/П-1246/1307 від 30 вересня 2025 року, в якому повідомлялося, що відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу. Представник позивача вважає таку позицію відповідача протиправною, оскільки вона суперечить вимогам Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідач проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позову. У наданому до суду відзиві на позов відповідач зазначив, що коли суми грошового забезпечення нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з умисним несвоєчасним виконанням рішення суду, а отже, визначальними обставинами для виплати компенсації, вважає, умисне невиконання вимог щодо нарахування та виплати вказаних доходів. Відтак, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 у справі №200/6426/24 позивачу виплачено перераховане грошове забезпечення 26 вересня 2025 року, після того, як рішення суду набрало законної сили, тобто, рішення суду виконано в розумний термін в межах наявних фінансових асигнувань. Відтак, відповідач вважає, що в зазначених діях не вбачається умисних порушень, з боку Військової частини НОМЕР_1 , встановлених строків виплати коштів позивачу.
У відповіді на відзив на позовну заяву представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Вирішено ряд процесуальних питань.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно зі статтею 43 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Позивач має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 , що видано ІНФОРМАЦІЯ_2 26 лютого 2019 року. Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач проходила службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 06 листопада 2018 року по 06 липня 2024 року, що підтверджується матеріалами справи та не оскаржується відповідачем.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 у справі №200/6426/24, яке набрало законної сили 10 липня 2025 року, позовні вимоги адвоката Єнокян Катерини Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_6 прикордонний загін) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_6 прикордонний загін) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_6 прикордонний загін) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 перерахунок грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
12 вересня 2025 року представник позивача в інтересах останнього звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій серед іншого нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати належного грошового забезпечення за періоди з 29 січня 2020 року по 19 травня 2025 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою КМУ від 21 лютого 2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою КМУ 15 січня 2004 року №44.
30 вересня 2025 року Військова частина НОМЕР_1 листом вих.№09/П-1246/1307 «Про результати розгляду заяви» надала відповідь на заяву представника позивача від 22 вересня 2025 року (вхідний від 22 вересня 2025 року №П-1246-25-Вх), в якому зазначила наступне.
«За результатами розгляду повідомляємо Вам, що згідно з статтею 3 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ), сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Тобто, необхідною ознакою є встановлення факту нарахування доходу, про що вказано у статті 3 цього Закону.
За змістом статті 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Тому, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ є умисне порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Отже можна зазначити, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з умисним несвоєчасним виконанням рішення суду, у зв'язку з чим, визначальними обставинами для виплати компенсації вважаємо умисне невиконання в/ч НОМЕР_1 вимог щодо нарахування та виплати вказаних доходів.
Враховуючи вищенаведену інформацію, та те, що грошове забезпечення в цілому виплачувалось у встановленому законодавством порядку, а перерахунок грошового забезпечення здійснювався на підставі рішення суду, у НОМЕР_6 прикордонного загону відсутні підстави для нарахування та виплати ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходу.».
Відповідно виписки по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 за 11 вересня 2025 року №UOA3U09LF1MSCUVS від 09 жовтня 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 , на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 у справі №200/6426/24, 11 вересня 2025 року на рахунок позивача перераховано грошові кошти у сумі 169167,48 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані положеннями Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону №2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші грошові доходи.
Відтак, грошове забезпечення є заробітною платою військовослужбовця, а тому дія вказаного закону поширюється на спірні правовідносини.
Також, зі змісту цієї норми слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого і невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19 грудня 2011 року у справі №6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.
Положеннями статті 4 Закону №2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з пунктами 2, 3 Порядку №159 установлено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у випадку затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Пунктами 5, 7 Порядку №159 установлено, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме, зокрема, коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
Разом із цим, пунктом 8 Порядку №159 установлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відтак, виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Водночас, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 (касаційне провадження №К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону №2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 у справі №240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі №460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі №460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі №460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Як встановлено судом вище, що заборгованість із виплати нарахованих сум грошового забезпечення мала місце за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року та фактично виплачена 11 вересня 2025 року.
У постановах від 14 травня 2019 року у справі №804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 виходив з того, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто, така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2025 року у справі №420/16557/24 вказано, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159, компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати нараховується за весь період невиплати доходу, включно з днем фактичної виплати.
Отже, застосовуючи викладені висновки Верховного Суду, суд констатує, що відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів через порушення строку їх виплати за період з 29 січня 2020 року (моменту порушення строку виплати грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі №200/6426/24) по 11 вересня 2025 року (дата фактичної виплати заборгованості грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №200/6426/24).
Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 15 січня 2004 року №44, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року (зі змінами) (далі - Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктів 4-6 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22 червня 2018 року у справі №812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».
Таким чином, після набрання рішенням у даній справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов'язок виконати рішення суду.
Поряд із цим на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Отже, наразі у суду відсутні підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача бажану ним компенсацію, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою нарахованої відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, тобто у майбутньому, отже відповідна вимога є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 6700,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов'язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що правнича допомога відповідачу надавалась адвокатом Іщенко Ганною Михайлівною на підставі договору про надання послуг правничої (правової) допомоги №2025-0288 від 11 вересня 2025 року, ордеру на надання правничої допомоги, платіжної інструкції №2.303772713.1 від 11 вересня 2025 року про оплату послуг з надання професійної правничої допомоги, акта надання послуг №272 від 09 жовтня 2025 року.
Згідно з пунктом 4.2.1. пункту 4.2. Розділу 4 договору про надання послуг правничої (правової) допомоги №2025-0288 від 11 вересня 2025 року оплата за надані послуги здійснюється Замовником шляхом (за погодженням сторін) авансування вартості правової допомоги в розмірі 6700 (шість тисяч сімсот) грн. 00 коп.
Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас, у договорі про надання послуг правничої (правової) допомоги №2025-0288 від 11 вересня 2025 року сторонами не визначено конкретного порядку обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, умови повернення тощо.
Тобто, сторонами у договорі про надання послуг правничої (правової) допомоги №2025-0288 від 11 вересня 2025 року не дотримано вимог щодо визначення конкретного розміру гонорару адвоката, що не відповідає положенням Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Позивачем сплачено 6700,00 грн. відповідно до договору про надання послуг правничої (правової) допомоги №2025-0288 від 11 вересня 2025 року, що підтверджується долученою до матеріалів справи платіжною інструкцією №2.303772713.1 від 11 вересня 2025 року.
Разом з тим, вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки дана справа є справою незначної складності та не потребує значної затрати часу на вказані та здійсненні роботи.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд вважає, що дії направленні на підготовку позовної заяви та супроводження в суді першої інстанції, та вартістю таких послуг у розмірі 10000,00 грн. не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, враховуючи те, що вказана справа була розглянута в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справа незначної складності, виходячи з критерію пропорційності, суд висновує, що сума судових витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності до 3000,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що визначені витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними з обсягом проведеної роботи, і вважає можливим стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Іщенко Ганни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 29 січня 2020 року по 11 вересня 2025 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 29 січня 2020 року по 11 вересня 2025 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 19 листопада 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна