Справа №303/3897/25
2/303/1356/25
РІШЕННЯ (Заочне)
18 листопада 2025 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючої судді Курах Л.В.
секретар судового засідання Гейруш Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження власністю шляхом виселення,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження власністю шляхом виселення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вона є власницею житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . У зазначеному будинку проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не є зареєстрованими у цьому житлі. Проте вони відмовляються звільнити житло, ведуть аморальний спосіб життя, зловживають алкоголем, є позбавленими батьківських прав. Даний будинок фактично зруйнували, захаращили, за комунальні послуги не платять, у зв'язку з цим просить суд виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення, зобов'язати їх звільнити житлове приміщення та усунути перешкоди у її праві користування нерухомістю.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.06.2025 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.09.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явилася, представник позивача подала заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у судове засідання з розгляду даної справи не з'явилися повторно, хоча про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином. У зв'язку із неявкою відповідачів, які були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомили, відзиву на позовну заяву не подали, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд констатує наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 24 квітня 2025 року подарувала ОСОБА_1 житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 0,25 га.
Згідно акту №15-12/52 від 30.04.2025 року, вбачається, що у даному будинку зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .. А також не зареєстровані, але фактично проживають: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , їхній син ОСОБА_8 з 30.04.2024 року в Притулку для дітей Закарпатської обласної служби у справах дітей.
Відповідачам було надіслано письмова Претензія (вимога) про звільнення житлового приміщення від 30.04.2025 року.
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до вимог ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до вимог ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до вимог ст. 9 ч. 4 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до вимог ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до ст. 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених ст. 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.
Положеннями ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Згідно із Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем проживання (рішення у справі «Прокопович проти Росії» від 18 листопада 2004 року.
У п. 36 вказаного рішення Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року).
ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».
Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування ( рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві», тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути співмірним переслідуваній легітимній меті (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»).
Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів із житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Крім того, принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини»).
З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка володіє таким приміщенням незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року №14-181 цс18 (справа № 653/1096/16-ц).
Аналізуючи суспільну необхідність та пропорційність вручання в право на мирне володіння відповідачів своїм житлом, слід враховувати обставини, що встановлені судами. Таким чином, ключовим є визначення наявності правової підстави зайняття відповідачами спірного жилого приміщення.
Відповідно до вимог ст. 317 ч. 1 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до вимог ст. 319 ч. 1 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до вимог ст. 383 ч. 1 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до вимог ст. 116 ч. 3 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до вимог ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Судом встановлено, що відповідачі не є власниками чи співвласниками житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою вони також не зареєстровані. А тому не мають законних підстав для проживання в цьому будинку. За таких обставин вони підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачі не скористались своїм правом, передбаченим ст. ст. 76-83, 174,191 ЦПК України та не подали до суду відзиву на вимоги позивача та доказів на їх спростування.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
На підставі ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідачів, солідарно, на користь позивача підлягають судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду, а саме судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити.
Виселити ОСОБА_3 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
Виселити ОСОБА_4 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
Зобов'язати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звільнити житлове приміщення та усунути перешкоди у ОСОБА_1 праві користування нерухомістю.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі по 605 грн. 60 коп. з кожного.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Представник позивача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).
Відповідачі: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 );
ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ).
Головуюча Л.В.Курах