Справа № 127/23452/24
Провадження 2/127/3305/24
13 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,
адвоката позивача - Савинського О.Г.,
адвоката відповідачки ОСОБА_1 - Лисого О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_6 про стягнення безпідставно набутих коштів, -
До Вінницького районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.05.2023 батько позивача - ОСОБА_5 уклав договір із ОСОБА_6 про надання ексклюзивних консультаційних послуг. За вказівкою ОСОБА_6 ОСОБА_5 було надано доручення ОСОБА_7 на право покупки на ім'я ОСОБА_5 автомобіля за кордоном у фізичної чи юридичної особи однієї із марок обумовлених ними, відповідної модифікації та року випуску за узгодженою ціною. На виконання умов даного договору ОСОБА_6 надав ОСОБА_5 реквізити банківських карток довірених осіб, а саме: ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , на які необхідно було перерахувати 297 666, 00 гривень в наступному розподілі: В.Печенюку - 14 980, 00 гривень; ОСОБА_3 - 95 640, 00 гривень, з яких 93 750, 00 гривень безпосередньо ОСОБА_3 та 1 890, 00 гривень - комісія банку; ОСОБА_4 - 95 539, 10 гривень, з яких 93 750, 00 гривень безпосередньо ОСОБА_4 та 1 789, 10 гривень - комісія банку; ОСОБА_1 - 91 689, 00 гривень, з яких 90 000, 20 гривень безпосередньо ОСОБА_1 та 1 688, 80 гривень - комісія банку. На прохання свого батька позивачем із власних коштів в період з 29.05.2023 по 01.06.2023 було перераховано обумовлену договором суму. Порушуючи умови договору ОСОБА_6 не виконав прийняті на себе зобов'язання. 08.08.2023 ОСОБА_6 самостійно вийшов на зв'язок із ініціативою повернути кошти за автомобіль і 09.08.2023 надіслав переказ в розмірі 19 796, 00 гривень на розрахункову картку позивача, тим самим, вважає позивач, повернувши кошти, що були надіслані ОСОБА_9 . З 10.08.2023 до 20.11.2023 позивач та його батько неодноразово звертались до ОСОБА_6 з вимогою повернути кошти, але той кошти не повертає.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь безпідставно набутих грошових коштів з:
-ОСОБА_3 в сумі 93 750, 00 гривень та 1 890, 00 гривень комісії банківських послуг;
-ОСОБА_4 в сумі 93 750, 00 гривень та 1 789, 10 гривень комісії банківських послуг;
-ОСОБА_1 в сумі 90 000, 20 гривень та 1 688, 80 гривень комісії банківських послуг.
Також позивач просив суд стягнути на його користь з відповідачів судові витрати.
Ухвалою суду від 22.07.2024 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.
З матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення із ухвалою суду від 22.07.2024 та копією позовної заяви із доданими до неї документами, направлені відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресами їх місць проживання (перебування), зареєстрованими у встановленому законом порядку, повернулися до суду із відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою». (т. 1 а.с. 80-83) Натомість поштове відправлення із ухвалою суду від 22.07.2024 та копією позовної заяви із доданими до неї документами, направлене відповідачці ОСОБА_4 за адресою її місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, було отримано нею 08.08.2024, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (т. 1 а.с. 79)
Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України вважається, що відповідачі були належним чином повідомленими про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 3 і п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 22.07.2024 вважається врученою відповідачам: ОСОБА_4 08.08.2024; ОСОБА_1 і ОСОБА_3 11.08.2024.
З матеріалів справи вбачається, що адвокат відповідачки ОСОБА_1 ознайомився із матеріалами справи 27.08.2024.
У строк, визначений судом ухвалою суду від 22.07.2024, від відповідачів відзиви на позов не надійшли.
Ухвалою суду від 24.12.2024 витребувано докази по справі за клопотанням адвоката відповідачки ОСОБА_1 ; розгляд справи вирішено провести за правилами загального позовного провадження; замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим провадженням і продовжено розгляд справи.
31.12.2024 з Вінницького районного суду Вінницької області та 13.01.2025 від АТ «Універсал Банк» на адресу суду надійшли витребувані докази.
Ухвалою суду від 17.04.2025 було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 та на стороні відповідачів - ОСОБА_6 ; запропоновано учасникам справи надати заяви по суті справи, а також докази у строк, встановлений судом; роз'яснено наслідки ненадання заяв по суті справи у встановлений судом строк без поважних причин.
18.05.2025 (отримано судом 19.05.2025) на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 надійшли письмові пояснення щодо позову із викладеними у них аргументами на підтримку позову, які за своїм змістом є аналогічними поясненням, викладеним позивачем у позовній заяві.
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_6 письмові пояснення щодо позову не надходили.
Від учасників справи (крім третіх осіб) відповіді на пояснення щодо позову третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 не надходили.
Будь-які інші докази по справі, крім тих, що були надані позивачем разом із позовною заявою та Вінницьким районним судом Вінницької області і АТ «Універсал Банк» на виконання вимог судового рішення, чи інші клопотання, від учасників справи на адресу суду не надходили.
Ухвалою суду від 07.07.2025 підготовче провадження було закрито і призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 і на стороні відповідачів - ОСОБА_6 в судове засідання повторно не з'явились, хоча у відповідності до ст. 128 ЦПК України були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомлено. Водночас, в матеріалах справи міститься клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 , про розгляд справи без його участі, викладене у письмових поясненнях.
Адвокат позивача та адвокат відповідачки ОСОБА_1 не заперечували щодо проведення судового засідання у відсутність відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Враховуючи вищевикладене, думку адвоката позивача, адвоката відповідачки ОСОБА_1 , а також положення ст. 223 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи у відсутність відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 та на стороні відповідачів - ОСОБА_6 (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу засідання).
У судовому засіданні адвокат позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, аргументуючи мотивами викладеними у позовній заяві та просив їх задовольнити. Водночас, в ході розгляду справи адвокат позивача визнав факт повернення позивачу 158 200, 00 гривень з перерахованих ним коштів на рахунки відповідачів.
Адвокат відповідачки ОСОБА_1 заперечував щодо задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 , аргументуючи ти, що між позивачем та ОСОБА_1 жодних договірних правовідносин не існувало і не існує; ОСОБА_1 будь-яких своїх даних нікому не надавала; доказів того, що ОСОБА_1 отримала від позивача кошти, позивачем не надано. Також адвокат відповідачки зазначив, що про дані обставини вона дізналась лише з позовної заяви. Адвокат зауважив, що ОСОБА_1 грошові кошти, перераховані позивачем, не використовувала у власних цілях. Водночас, в ході розгляду справи адвокат відповідачки ОСОБА_1 визнав, що реквізити поточного рахунку № НОМЕР_1 і карткового рахунку № НОМЕР_2 , які вказані у переписці, скріншоти якої містяться в матеріалах справи, дійсно належать ОСОБА_1 , а також те, що кошти в сумі 90 000, 20 гривень були зараховані на рахунок ОСОБА_1 , зауваживши при цьому, що банківською карткою його довірительки скористався її співмешканець, про що та не була обізнана до звернення позивача до суду.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що предметом спору у даній цивільній справі є грошові кошти, одержані відповідачами, як стверджує позивач, на виконання ним за дорученням його батька - ОСОБА_5 договору про надання ексклюзивних консультаційних послуг від 29.05.2023, укладеного між останнім та ОСОБА_6 .
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 28.02.2024 у справі № 127/38349/23 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за вищевказаним договором, яке набрало законної сили 13.06.2024 на підставі постанови Вінницького апеляційного суду, в задоволенні позову було відмовлено.
Вищевказаним судом рішенням було встановлено, що що 29.05.2023 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір про надання консультаційних послуг, предметом якого були консультаційні послуги щодо економічних параметрів і показників на американському та європейському ринках автомобілів; між сторонами по справі існували відносини не купівлі-продажу автомобіля, а саме надання послуг, які полягають в підборі бажаного для майбутнього придбання замовником конкретного автомобіля та наданні консультацій про умови такого придбання або відповідне навчання по роботі з онлайн аукціонами по торгівлі відповідними автомобілями; згідно копій квитанцій до платіжних інструкцій (а.с. 26 - 30), на які посилається позивач як на доказ перерахування грошових коштів на придбання автомобіля, кошти в загальній сумі 292 480, 20 грн., були перераховані не відповідачу, а іншим особам, які не є учасниками судового розгляду, та перерахування вчинено не позивачем, а ОСОБА_2 , який, згідно позовної заяви, є його сином; позивачем не доведено, що саме він здійснив перерахування грошових коштів, в зв'язку з чим ним не доведено порушення саме його майнових прав.
Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Так, рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 28.02.2024 у справі № 127/38349/23 встановлено, зокрема, що ОСОБА_2 було здійснено наступні перекази на рахунки:
-ОСОБА_10 в сумі 14 980, 00 гривень;
-ОСОБА_3 в сумі 93 750, 00 гривень із сплатою банківської комісії в розмірі 1 890, 00 гривень;
-ОСОБА_4 в сумі 87 955, 90 гривень із сплатою банківської комісії в розмірі 1 789, 10 гривень;
-ОСОБА_1 в сумі 83 691, 20 гривень із сплатою банківської комісії в розмірі 1 688, 80 гривень.
Крім того вищевказаним судовим рішенням встановлено здійснення переказів Педченком Є.М.:
-30.05.2023 в суму 5 794, 10 гривень на платіжний інструмент 5355280016082586;
-01.06.2023 в суму 6 309, 00 гривень на платіжний інструмент 5355280214019174.
Дані обставини підтверджуються й наявними в матеріалах цієї справи відповідними платіжними документами. (т. 1 а.с. 24-28) При цьому в ході розгляду даної справи відповідачами не спростовано встановлені стосовно них вищевказаним рішенням суду обставини.
Як вбачається із переписки, скріншоти якої містяться в матеріалах справи, платіжний інструмент 5355280016082586 належить ОСОБА_4 , а платіжний інструмент 5355280214019174 - ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 20-21) Дані обставини не спростовано відповідачами в ході розгляду справи.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому кожен із відповідачів міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими вони не погоджуються, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористались. Відповідачами не оспорювався факт отримання ними коштів від ОСОБА_2 . При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
В ході розгляду справи адвокат відповідачки ОСОБА_1 надавав суперечливі пояснення: у вступному слові стверджував, що ОСОБА_1 взагалі не отримувала коштів в сумі 90 000, 20 гривень, потім - про надходження цих коштів дізналась лише після звернення позивача до суду із даним позовом, а згодом вказав, що це співмешканець ОСОБА_1 скористався її банківською карткою без її відома, він же і зняв з рахунку дані кошти. При цьому, як повідомив адвокат відповідачки ОСОБА_1 , остання не зверталась до органів поліції щодо дій її співмешканця.
Адвокат відповідачки ОСОБА_1 визнав, що наявні в переписці, скріншоти якої містяться в матеріалах справи, реквізити поточного рахунку № НОМЕР_1 і карткового рахунку № НОМЕР_2 дійсно належать ОСОБА_1 , а також факт того, що кошти в сумі 90 000, 20 гривень дійсно були зараховані на її рахунок.
До тверджень адвоката відповідачки ОСОБА_1 про те, що та не передавала інформацію третім особам щодо номера свого рахунку і що про надходження коштів, які були зараховані на її поточний рахунок 01.06.2023 вона дізналась лише після пред'явлення позивачем даного позову, тобто через понад рік, з'ясувавши, що її банківською карткою скористався співмешканець, суд ставиться критично, виходячи з наступного.
У відповідності до п. 2 - п. 4 ч. 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги», пунктів 136, 140 розділу VIІ Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління НБУ № 164 від 29.07.2022, користувач зобов'язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом; не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права.
Користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.
До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
Отже, при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку їх здійснення покладається як на банк, так і на користувача такого засобу. Так, на держателя платіжного інструмента покладено обов'язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком, паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов'язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення відповідної інформації.
Як повідомив в судовому засіданні адвокат відповідачки ОСОБА_1 , остання не інформувала банк та правоохоронні органи про факти втрати картки, ПІНу або про їх незаконне використання.
Судом прийнято до уваги, що операції із зняття коштів з власного рахунка супроводжуються, зокрема, ідентифікацією клієнта (фінансовий номер телефону клієнта, ПІН (у випадку, якщо встановлений на рахунку клієнта), одноразові (динамічні) паролі, QR-код, в тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів, тощо).
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, для переказів грошових коштів використовувались не лише карткові рахунки відповідачів, зокрема ОСОБА_1 , які відображаються безпосередньо на платіжній картці, але й поточні, інформацією про номер яких володіє лише клієнт банку та сам банк, в якому відкрито рахунок. При цьому така інформаціє банком може бути надана лише у встановлених законом випадках, оскільки містить банківську таємницю.
В ході розгляду справи було встановлено, що позивачем на рахунки відповідачів було перераховано:
-ОСОБА_3 30.05.2023 суму в розмірі 93 750, 00 гривень;
-ОСОБА_4 30.05.2023 суму в загальному розмірі 93 750, 00 гривень (18 500, 00 гривень + 69 455, 90 гривень + 5 794, 10 гривень);
-ОСОБА_1 01.06.2023 суму в загальному розмірі 90 000, 20 гривень (83 691, 20 гривень + 6 309, 00 гривень).
-Крім того, позивачем у зв'язку із перерахуванням вищевказаних коштів відповідачам було сплачено банку комісію, а саме за здійснення переказів на ім'я:
-ОСОБА_3 - в розмірі 1 890, 00 гривень;
-ОСОБА_4 - в розмірі 1 789, 10 гривень (385, 00 гривень + 1 404, 10 гривень);
-ОСОБА_1 - в розмірі 1 688, 80 гривень. (т. 1 а.с. 24-25, 27)
Позивач вважає, що відповідачами безпідставно набуті вищевказані грошові кошти, які вони зобов'язані йому повернути.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані на виконання вимог судового рішення та позивачем разом із позовною заявою, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі від 22.07.2024, як і в ході підготовчого провадження, було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, заслухавши пояснення адвоката позивача та адвоката відповідачки Бзової К.А., дослідивши письмові пояснення викладені учасниками справи в заявах по суті справи та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи наведене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України.
Відповідачами суду не надано доказів того, що грошові кошти отримані від позивача ОСОБА_3 в сумі 93 750, 00 гривень, ОСОБА_4 в сумі 93 750, 00 гривень і ОСОБА_1 в сумі 90 000, 20 гривень, були набуті ними на відповідній правовій підставі, а саме на виконання умов договору, рішення суду, відповідно до закону тощо.
За встановлених судом в ході розгляду справи обставин переказів позивачем вищевказаних грошових коштів на ім'я відповідачів не вбачається ознак суперечливої поведінки позивача.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що грошові кошти, набуті від позивача ОСОБА_3 в сумі 93 750, 00 гривень, ОСОБА_4 в сумі 93 750, 00 гривень і ОСОБА_1 в сумі 90 000, 20 гривень, є безпідставно ними набутими.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Водночас, судом прийнято до уваги, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 28.02.2024 у справі № 127/38349/23 було встановлено:
«…Відповідно до скріншотів з мобільного додатку «ПриватБанк», здійснено поповнення картки: 09.08.2023 на суму 19 796 грн, 12.08.2023 на суму 4 900 грн, 21.08.2023 на суму 5 880 грн та 3 920 грн, 02.09.2023 на суму 19 600 грн, 03.09.2023 на суму 9 800 грн, 04.09.2023 на суму 9 800 грн, 07.09.2023 на суму 5 000 грн, 12.09.2023 на суму 20 000 грн та 10 000 грн, 13.09.2023 на суму 10 000 грн, 18.09.2023 на суму 10 000 грн, 29.09.2023 на суму 14 700 грн, 04.10.2023 на суму 6 000 грн, 22.10.2023 на суму 4 900 грн, 01.11.2023 на суму 3 800 грн. Реквізитів, в тому числі платника та одержувача зазначених коштів, а також призначення таких платежів, не зазначено (а.с. 31 - 34).
Згідно скріншотів листування в додатку «Вайбер», міститься з'ясування з абонентом « ОСОБА_11 » щодо часу прибуття авто та з подальшого листування вбачається, що учасники спілкування дійшли згоди щодо здійснення грошових переказів за наданими реквізитами, які, згідно повідомлень, були здійснені на загальну суму 158 200 грн від загальної суми 292 000 грн, та вказано про залишок коштів в сумі 133 800 грн. Сторонами вказаних повідомлень в месенджері також є « ОСОБА_11 », інший учасник переписки невідомий (а.с. 35 - 47)…»
Вищевказані обставини щодо повернення коштів в сумі 158 200, 00 гривень на момент звернення до суду із даним позовом позивачем повідомлені не були, крім повернення коштів в сумі 19 796, 00 гривень, які позивач вважав повернутими за переказ ним коштів на ім'я ОСОБА_8 . Судом було звернуто увагу на те, що на ім'я ОСОБА_8 ( ОСОБА_10 ) 29.05.2023 згідно квитанції № ВКХ1-555С-992М-2К04 було перераховано позивачем 14 980, 00 гривень (т. 1 а.с. 23), що також було встановлено вищевказаним судовим рішенням. При цьому в обгрунтування позовних вимог у даній справі позивачем були надані аналогічні докази, які були предметом дослідження у справі № 127/38349/23.
Судом встановлено, що усього позивачем було перераховано 292 480, 20 гривень (без банківської комісії), з яких:
-В.Печенюку - 14 980, 00 гривень;
-ОСОБА_3 - 93 750, 00 гривень;
-ОСОБА_4 - 93 750, 00 гривень;
-ОСОБА_1 - 90 000, 20 гривень.
В ході з'ясування вищевказаних обставин, адвокат позивача визнав факт повернення позивачу усього 158 200, 00 гривень в межах правовідносин, що виникли між всіма їх учасниками. Однак зазначив, що кошти, які надходили в рахунок повернення перерахованих позивачем коштів, не містили, зокрема, реквізитів платника.
На виконання вимог ухвали суду від 24.12.2024 судом отримано від АТ «Універсал Банк» інформацію, з якої вбачається, що за період з 08.08.2023 по теперішній час (03.01.2025) переказів на банківський рахунок ОСОБА_2 , де б ОСОБА_6 було ідентифіковано як відправника, не має. Водночас, повідомлений банком номер банківського рахунку відповідає тому, який було повідомлено в переписці, скріншоти якої наявні в матеріалах справи, для повернення коштів. Даний рахунок належить ОСОБА_2 .
Так, повідомлені адвокатом позивача обставини і наявні в матеріалах справи докази унеможливлюють встановлення відправників (платників) вищевказаних коштів, однак не спростовують повернення позивачу коштів в сумі 158 200, 00 гривень в межах даних правовідносин.
Судом прийнято до уваги, що у відповідності до положень ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах ; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Суд зауважує, що згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загально людських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.
Суд вважає, що повернуті позивачу кошти, зважаючи на обставини даної справи, мають бути враховані при визначенні сум, які підлягають поверненню відповідачами позивачу як безпідставно набуті, що відповідатиме принципам розумності та справедливості.
Отже, судом встановлено, що загальний розмір залишку безпідставно набутих коштів становить 134 280, 20 гривень (292 480, 20 гривень - 158 200, 00 гривень).
Так, оскільки встановити в рахунок повернення яких саме коштів були здійснені перекази, тобто чи це повернуто кошти, які були перераховані на ім'я ОСОБА_3 чи ОСОБА_4 або ж ОСОБА_1 , суд вважає справедливим розділити суму повернутих коштів порівну, приймаючи до уваги повідомлення адвоката позивача, що частина коштів була повернута саме в рахунок переказаних позивачем на ім'я ОСОБА_8 коштів.
Отже, 158 200, 00 гривень (загальна сума повернутих коштів) - 14 980, 00 гривень (сума перерахованих коштів на ім'я ОСОБА_8 ) = 143 220, 00 гривень : 3 осіб ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_1 ) = 47 740, 00 гривень.
Таким чином, залишок безпідставно набутих грошових коштів становить:
-ОСОБА_3 - 46 010, 00 гривень (93 750, 00 гривень - 47 740, 00 гривень);
-ОСОБА_4 - 46 010, 00 гривень (93 750, 00 гривень - 47 740, 00 гривень);
-ОСОБА_1 - 42 260, 20 гривень (90 000, 20 гривень - 47 740, 00 гривень).
Отже, враховуючи вищевикладене, а також положення ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, керуючись при цьому принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, суд прийшов до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з ОСОБА_3 46 010, 00 гривень, з ОСОБА_4 46 010, 00 гривень і з ОСОБА_1 42 260, 20 гривень безпідставно набутих грошових коштів.
В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення безпідставно набутих грошових коштів на користь позивача з ОСОБА_3 в сумі 47 740, 00 гривень, з ОСОБА_4 в сумі 47 740, 00 гривень і з ОСОБА_1 в сумі 47 740, 00 гривень, слід відмовити, оскільки такі були повернуті позивачу, враховуючи вищенаведене.
Крім того, не підлягають й задоволенню позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача комісії за надання банківських послуг з ОСОБА_3 в сумі 1 890, 00 гривень, з ОСОБА_4 в сумі 1 789, 10 гривень і з ОСОБА_1 в сумі 1 688, 80 гривень, як безпідставно набутих грошових коштів, оскільки такі вимоги є необґрунтованими й безпідставними, враховуючи наступне.
Суд зауважує, що комісії були сплачені позивачем за надання банківських послуг. Таким чином отримувачем таких коштів є саме банк, який надав відповідні послуги. Відповідачі ж такі кошти не отримували, відповідно й не набували і не зберігали у себе, зокрема без достатньої правової підстави. Отже, вищевказані суми банківських комісій, в розумінні положень ст. 1212 ЦК України, не є безпідставно набутим відповідачами майном.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2 828, 68 гривень, що підтверджується квитанцією від 07.07.2024. (а.с. 5)
Таким чином, враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 342, 77 гривень пропорційно розміру задоволених позовних вимог (47, 47 %), а саме з:
-ОСОБА_3 - 453, 99 гривень (які становлять 33, 81 % від загального розміру вимог);
-ОСОБА_4 - 453, 58 гривень (які становлять 33, 78 % від загального розміру вимог);
-ОСОБА_1 - 435, 20 гривень (які становлять 32, 41 % від загального розміру вимог).
Решту судового збору в сумі 1 485, 91 гривень слід залишити за позивачем.
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати, зокрема, на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Склад та розмір витрат, пов'язаних, зокрема, з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Адвокатом позивача та адвокатом відповідачки ОСОБА_1 у підготовчому засіданні повідомлено про неможливість подання доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів у справі, а тому адвокати просили суд вирішити дане питання після ухвалення рішення по суті позовних вимог, посилаючись на ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 246 ЦПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог, у зв'язку із чим, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі і в тому самому порядку, що й судове рішення.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне встановити позивачу та відповідачці ОСОБА_1 п'ятиденний термін після ухвалення рішення по суті позовних вимог для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу і призначає судове засідання для вирішення питання про судові витрати, проведення якого слід здійснити в режимі відеоконференції, враховуючи ухвалу суду від 26.11.2024.
До ухвалення рішення у справі учасники справи не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат, крім витрат позивача та відповідачки ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу; про причини неможливості надання таких доказів. Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, ст.ст. 1, 3, 12, 13, 15, 16, 1212 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-266, 273, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти з:
- ОСОБА_3 в сумі 46 010, 00 гривень;
- ОСОБА_4 в сумі 46 010, 00 гривень;
- ОСОБА_1 в сумі 42 260, 20 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір з:
- ОСОБА_3 в сумі 453, 99 гривень;
- ОСОБА_4 в сумі 453, 58 гривень;
- ОСОБА_1 в сумі 435, 20 гривень.
Судовий збір в сумі 1 485, 91 гривень залишити за ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (до 18.11.2025) надати суду докази щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 01 грудня 2025 року о 09 год. 00 хв. в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області за адресою: 21050, м. Вінниця, вул. Грушевського, 17 (зал судових засідань № 17), яке провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою «системи відеоконференцзв'язку» за веб-посиланням https://vkz.court.gov.ua/.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку заява залишається без розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 : ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_4 : ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_6 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_5 : ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_7 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_5 .
ОСОБА_6 : ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП НОМЕР_8 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_6 .
Рішення суду складено 18.11.2025.
Суддя