65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"19" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1691/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/1691/25
за позовом: Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради (вул. Косовська, буд. 2-Д, м. Одеса, 65022, код ЄДРПОУ 25830211)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фітнес клуб «Білий Парус» (вул. Літературна, буд. 1-А, м. Одеса, 65000, код ЄДРПОУ 36042658)
про стягнення 6 491,22 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради звернулася до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фітнес клуб «Білий Парус», в якій просить суд стягнути з відповідача 6253,33 грн боргу та 237,89 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 2052-од від 16.01.2019 від 01.08.2020 щодо повного та своєчасного здійснення плати за договором.
Як вказано позивачем, відповідно до п. 1.5. Правил №434 у діючій редакції Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови. Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради є уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси на укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, та її основною метою є задоволення міських, суспільних потреб шляхом реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування в галузі формування сучасного міського дизайну, у тому числі у сфері зовнішньої реклами.
Позивач зазначив, що 01.08.2020 між КУ «Одесреклама» Одеської міської ради та ТОВ «Фітнес клуб «Білий Парус» було укладено договір №2052-од на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, за умовами якого Установа надає користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об'єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.
Умовами вказаного договору передбачено, що місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору, а користувач зобов'язаний використовувати надані йому місця виключно за цільовим призначенням, своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором, а термін дії даного договору визначено з 01.08.2020 по 24.06.2025.
Окрім того, як зауважує позивач, сторони затвердили перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування, а також бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, згідно якого плата становила 1602,00 грн на місяць.
За ствердженням позивача, в порушення умов договору відповідачем не сплачувались у повному обсязі та своєчасно кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 6253,33 грн. Окрім того, договір було розірвано Установою в односторонньому порядку у зв'язку із несплатою користувачем плати за договором протягом двох або більше місяців поспіль на підставі п. 8.5.4. договору. Додатково позивач за неналежне виконання умов договорів № 2052-од від 01.08.2020 та № 191-од від 01.09.2012 нарахував пеню у загальному розмірі 237,89 грн.
Відтак, позивач зазначає, що загальна сума заборгованості перед бюджетом Одеської міської територіальної громади складає 6491,22 грн, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2025 позовна заява вх.№1724/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
05.05.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№1724/25 від 29.04.2025) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/1691/25 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
30.05.2025 позивачем подано до суду заяву (вх. № 17311/25), згідно якої, на виконання ухвали суду від 05.05.2025, позивач надав копію договору № 191-од від 01.09.2012 із додатками до нього.
Стосовно здійснення повідомлення відповідача про розгляд справи в суді суд зазначає наступне.
Здійснюючи повідомлення відповідача про наявність судового провадження щодо нього, суд враховує, що у відповідача відсутній електронний кабінет, а адресою місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Фітнес клуб «Білий Парус» є наступна: вул. Літературна, буд. 1-А, м. Одеса, 65000.
Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, враховуючи відсутність у ТОВ «Фітнес клуб «Білий Парус» електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 05.05.2025 про відкриття провадження у справі № 916/1691/25 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17, від 19.12.2024 року у справі № 910/9262/23 тощо.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, тощо).
В пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 року об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з відповідачем, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») здійснено офіційне оприлюднення оголошення від 16.05.2025.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв'язку з відповідачем.
У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/1691/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Австрії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.
Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
19.11.2025 судом ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Судом встановлено, що 01.09.2012 між Комунальним підприємством «Одесреклама» Одеської міської ради (підприємство), правонаступником якого, відповідно до п.1.2 Статуту, є Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фітнес клуб «Білий Парус» (користувач) було укладено договір № 191-од на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, відповідно до п.2.1 якого підприємство надає користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об'єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.
Місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору (п. 2.2. договору № 191-од від 01.09.2012).
Плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору (пункт 5.1 договору № 191-од від 01.09.2012).
Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок підприємства (пункт 5.2 договору № 191-од від 01.09.2012).
Відповідно до п.6.2 договору № 191-од від 01.09.2012, у випадку прострочення платежів, передбачених п.п.5.1., 5.2. цього договору, користувач сплачує на користь підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної ставки Національного банку України.
Нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пп. 5.1, 6.1. договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки (п.п. 6.4, 6.5 договору № 191-од від 01.09.2012).
За змістом пункту 8.3 договору № 191-од від 01.09.2012 його укладено з 01.10.2012 до 28.08.2013. В подальшому продовжено з 29.11.2014 по 28.11.2019.
Додатками №1 до вказаного договору сторонами визначено назву рекламного засобу - стела розміром 5м х 1,76м х 2ст. за адресою розташування: вул. Каманіна (біля зупинки), а також встановлено розрахунок плати в розмірі 436,10 грн на місяць.
01.10.2020 між Комунальною установою «Одесреклама» Одеської міської ради (далі - установа, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фітнес клуб «Білий Парус» (далі - користувач, відповідач, ТОВ «ФК «Білий Парус») укладено договір №2052-ОД на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів (далі - договір), за умовами п. 2.1. якого установа надає користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об'єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.
Відповідно до п. 2.2. та 2.3. договору, місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору. Користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Підпунктами 3.1.3, 3.1.6. пункту 3.1. договору передбачено право Установи в односторонньому порядку розірвати цей договір та власними силами або із залученням послуг третіх осіб здійснити демонтаж рекламних засобів у випадку виникнення у користувача перед Установою непогашеної дебіторської заборгованості за цим договором у зв'язку з несплатою коштів, передбачених розділом 4 цього договору, протягом двох та більше місяців поспіль, а також право розірвати цей договір на умовах та в порядку, передбачених договором та чинним законодавством України.
Згідно з пп 4.2.4. п. 4.2. договору, користувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.
Відповідно до п. п. 5.1. та 5.2. договору, плата за цим договором визначається на підставі п. 14.6 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі.
За умовами п.п. 6.2., 6.3. договору у випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь установи пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Нарахування пені не припиняється через 6 місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано.
Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пп. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки (п. 6.4. договору).
Відповідно до п. 8.3. договору, термін дії договору з 01.08.2020 по 24.06.2025.
При цьому, як встановлено пп 8.5.4. п. 8.5. договору, він достроково припиняє свою дію у випадку розірвання договору Установою у односторонньому порядку у разі несплати користувачем плати за договором протягом двох або більше місяців поспіль.
Договір підписано обома сторонами без будь-яких зауважень.
Також, між сторонами було підписано додаток №1 до договору, яким сторони дійшли згоди про затвердження переліку рекламних засобів, їх кількості та місць розташування, а саме розміщення відповідачем рекламного засобу - стаціонарного наземного рекламного засобу розміром до 5м*1,78м*2ст по вул. Каманіна - Фонтанська дорога (біля зупинки).
Додатком № 1 від 01.08.2020 сторони, у відповідності до п. 2.2. та 5.1. вищевказаного договору, дійшли згоди затвердити бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, які приймає у тимчасове користування ТОВ «Фітнес клуб «Білий Парус», згідно якого плата становила 1602,00 грн.
22.11.2024 КУ «Одесреклама» звернулась до ТОВ «Фітнес клуб «Білий Парус» із претензією №932/01-27, відповідно до якої позивач просив погасити існуючу станом на 17.11.2024 заборгованість за договором №2052-од від 01.08.2020 у сумі 4819,08 грн. При цьому, по тексту вказаної претензії зазначено, що договір буде розірвано в односторонньому порядку за ініціативою позивача з 30.11.2024. На підтвердження факту направлення вказаної претензії надано список згрупованих відправлень та фіскальний чек від 22.11.2024
Відповідно до здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, сума боргу ТОВ «Фітнес клуб «Білий Парус» за договором № 2052-од від 01.08.2020 за період з 01.08.2024 по 30.11.2024.2023 складає 6253,33 грн (сума нарахувань за відповідний період 6408,00 грн з врахуванням суми існуючої переплати станом на 01.08.2024 - 154,67 грн). Сума нарахованої пені за договорами № 191-од від 01.09.2012 та № 2052-од від 01.08.2020 за період з 01.01.2015 по 30.11.2024 за розрахунком позивача становить 237,89 грн.
Відповідачем жодних доказів та/або пояснень на спростування розрахунків позивача до суду не подано.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Як встановлено частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1). Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (частина 2).
Згідно з частиною 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 907 Цивільного кодексу України встановлено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Суд враховує, що відповідно до Закону України № 4196-IX від 09.01.2025 «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», Господарський кодекс України з 28.08.2025 втратив чинність.
Однак, для господарських договорів, укладених до 28.08.2025, норми ГК України продовжують застосовуватися до завершення строку дії таких договорів або до їх припинення, якщо інше не передбачено законом чи договором. У даному випадку договори укладено 01.09.2012 та 01.08.2020 відповідно та спірні правовідносини виникли до втрати чинності ГК України, тому його норми підлягають застосуванню у цьому випадку.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В частинах 1 та 7 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором
Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про рекламу» зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1.5 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.08.2008 №434 (із змінами та доповненнями) (далі - Правила) встановлено, що КУ «Одесрекла.ма» - комунальна установа «Одесрекла.ма» Одеської міської ради, створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених ними Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.
Згідно з п. 4.1. Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Одесі КУ «Одесреклама» Одеської міської ради: забезпечує економічно ефективне використання місць, що перебувають у комунальній власності, для розміщення зовнішньої реклами; забезпечує повноту надходжень до бюджету міста Одеси плати за користування вказаними місцями; укладає договори з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами; за направленням робочого органу перевіряє додержання фізичними та юридичними особами вимог цих Правил та надає робочому органу матеріали щодо виявлених порушень; за направленням робочого органу проводить перевірки дотримання фізичними та юридичними особами вимог цих Правил; на підставі направлення робочого органу організовує та/або здійснює власними силами у встановленому порядку демонтаж протиправно розміщених рекламних засобів; надає платні послуги фізичним та юридичним особам у сфері розміщення зовнішньої реклами відповідно до чинного законодавства; забезпечує виготовлення та/або розміщення соціальної реклами та інформації соціальної спрямованості; виконує інші завдання та функції, передбачені актами законодавства, цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.
Відповідно до п. 14.1.-14.3. Правил розмір плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розташування рекламних засобів встановлюється виконавчим комітетом Одеської міської ради, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). З дати прийняття виконавчим органом рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами розмір плати за тимчасове користування місцем, що перебуває у комунальній власності, становить 100 відсотків, згідно із затвердженими тарифами, та справляється з розповсюджувача зовнішньої реклами у встановленому порядку. Підставою для нарахування та внесення розповсюджувачем реклами відповідної плати є договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктом 7.5 цих Правил. За наявності дозволу розповсюджувач зовнішньої реклами не звільняється від плати за право тимчасового користування місцем для розміщення зовнішньої реклами, що перебуває у комунальній власності, незалежно від факту нерозміщення рекламного засобу у визначеному дозволом місці.
Відповідно до п. 14.21. Правил встановити, що з 01.01.2015 року плата за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси (без ПДВ), сплачується користувачами до бюджету міста Одеси відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067 та перераховується на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, відкритий для виконання бюджету міста за кодом бюджетної класифікації 24060300 «Інші надходження».
Згідно з п. 15.1. Правил контроль за дотриманням цих Правил здійснює в межах своїх повноважень робочий орган, КУ «Одесреклама» Одеської міської ради, а також інші органи чи організації згідно із законодавством.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.
Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, нормами цивільного права України в розділі «Зобов'язальне право» визначено, що зобов'язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов'язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов'язання, вона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 ЦК України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов'язання.
Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими відповідач зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати плату за тимчасове використання для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об'єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.
Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладені між ними договори підписано уповноваженими особами, предметом судових розглядів не виступали та недійсними судом не визнавалися.
Судом також встановлено, що договори укладено сторонами у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками, що відповідає приписами ст.181 Господарського кодексу України, ст.ст.207, 208 Цивільного кодексу України. Відповідно, дані договори є правомірними правочинами в силу ст.204 ЦК України, оскільки сторонами не доведено зворотного. Таким чином, укладені між сторонами договори є дійсними, укладеними належним чином та є обов'язковими для виконання сторонами. Суд також зауважує, що договори, на підставі яких заявлені позовні вимоги у даній справі, було укладено на виконання вимог чинного законодавства у сфері реклами.
Відповідно до вищевказаних умов договорів та положень Правил, сторонами узгоджено розрахунок розміру щомісячної плати за право розміщення кожного рекламного засобу, з урахуванням переліку рекламних засобів, їх розміру та місця розташування, що закріплено у додатках до відповідного договору.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з внесення плати за договором на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів № 2052-од від 01.08.2020 за період з 01.08.2024 по 30.11.2024 у розмірі 6253,33 грн.
Судом встановлено, що на підставі підпункту 8.5.4. пункту 8.5. договір № 2052-од від 01.08.2020 розірвано з 30.11.2024 у зв'язку з заборгованістю користувача перед позивачем.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає доведеною обставину забезпечення позивачем відповідачу можливості тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у спірний період. Водночас судом встановлена обставина неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо внесення плати за договором № 2052-од від 01.08.2020.
При цьому, станом на час вирішення спору судом, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з повідомленням щодо нерозміщення реклами у відповідності з п. 5.5. договору.
Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем не спростований. Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.
З урахуванням вказаного, оскільки дослідженими матеріалами справи встановлено належне у повному обсязі виконання позивачем зобов'язання за договором, а також встановлення факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, а саме відсутність в матеріалах справи доказів своєчасної та повної оплати відповідачем вартості послуг за договором №2052-од від 01.08.2020 за період з 01.08.2024 по 30.11.2024, приймаючи до уваги відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача та доказів на спростування доводів позивача, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги КУ «Одесреклама» про стягнення заборгованості у розмірі 6253,33 грн належним чином обґрунтовані та доведені.
Водночас, окрім основної заборгованості, позивач нарахував та заявив до стягнення 237,89 грн пені, з яких нарахована пеня за неналежне виконання умов договору №191-од від 01.09.2012 у сумі 5,68 грн та за неналежне виконання умов договору №2052-од від 01.08.2020 у сумі 232,21 грн.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України. Договір про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді штрафу укладено в письмовому виді відповідно до приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України.
Як вже було зазначено судом, відповідальність за невиконання грошового зобов'язання за договорами у вигляді пені погоджена сторонами у п.п. 6.2 - 6.4 договорів.
Так, суд приходить до висновку, що докази, на підтвердження правомірності вимог КУ «Одесреклама» про стягнення заборгованості з ТОВ «Фітнес клуб «Білий Парус» з плати за право користування місцями для розташування рекламних засобів та порушення відповідачем приписів п.5.2 договору щодо строків сплати платежів за договорами вірогідно підтверджують стверджувані позивачем обставини, та дозволяють суду дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Водночас, будь-яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконував свої зобов'язання за спірними договорами щодо своєчасної сплати заборгованості за право користування місцями для розташування рекламних засобів у зазначений позивачем період, відповідач, у порушення приписів ст. 73,74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність порушених прав позивача.
Разом з тим, наявні у матеріалах справи виписки по рахунках також свідчать, що оплата за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів вносилася відповідачем з порушенням строків, погоджених сторонами у договорах, тоді як доказів оплати відповідачем заборгованості за договором № 2052-од від 01.08.2020 за період з серпня по листопад 2024 року матеріали справи узагалі не містять.
Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірними договорами щодо здійснення оплати за користування місцями розміщення рекламних засобів, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано пеню.
Перевіривши наданий позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок пені, суд констатує, що у ньому вказаний номер договору та утворена за ним сума заборгованості, на яку нараховується пеня; правильно визначені початкові дати періодів нарахування пені та зазначені їх кінцеві дати з урахуванням проведених відповідачем оплат; вказано кількість днів триваючого прострочення оплати у кожному конкретному випадку, а також розмір облікової і подвійної облікової ставки НБУ у відповідний період, виходячи з чого виконаний позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені у загальній сумі 237,89 грн є арифметично правильним.
Також вказані розрахунки відповідачем не оспорено. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в загальній сумі 237,89 грн.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні судом із наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, що полягало у неналежному виконанні відповідачем умов договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 191-од від 01.09.2021 та № 2052-од від 16.01.2019 від 01.08.2020, а, отже, про наявність підстав для задоволення позову.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
У зв'язку із задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фітнес клуб «Білий Парус» (вул. Літературна, буд. 1-А, м. Одеса, 65000, код ЄДРПОУ 36042658) на користь Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради (вул. Косовська, буд. 2-Д, м. Одеса, 65022, код ЄДРПОУ 25830211) суму основної заборгованості в розмірі 6 253 (шість тисяч двісті п'ятдесят три) грн 33 коп, пеню в розмірі 237 (двісті тридцять сім) грн 89 коп та судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 19 листопада 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський