ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.11.2025Справа № 910/5662/25
За позовомДарницької окружної прокуратури міста Києва
до1) Київської міської ради 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс»
проскасування рішення про державну реєстрацію, скасування рішення про передачу земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації земельної ділянки
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Панасюк Ю.М.
Представники сторін:
від прокуратури: Ваврентович Я.В.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Усок Т.С.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/5662/25 за позовом Дарницької окружної прокуратури міста Києва (далі також - прокуратура) до Київської міської ради (далі також - відповідач-1, КМР) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» (далі також - відповідач-2, ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс»), відповідно до якого прокуратура просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 07.10.2021 № 2804/2845 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку на АДРЕСА_1»;
- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 площею 0,18 га, що розташована АДРЕСА_1;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.02.2021, індексний номер 56646495 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» на нежитлову будівлю (літера Г) загальною площею 76 кв.м по АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1499245080000, припинивши вказане право Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» із закриттям розділу;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,18 га по АДРЕСА_1, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній нерухомого майна, у тому числі нежитлової будівлі та паркану.
09.06.2025 відповідач-2 подав відзив на позов, а 18.06.2025 прокурором надано відповідь на відзив, у якій, зокрема, він заявив про поновлення строку на подання доказів.
Відповідач-1, у свою чергу, 24.06.2025 подав відзив на позов та просив проводити розгляд за відсутності його представника.
30.06.2025 до суду надійшли письмові заперечення відповідача-2 на відповідь на відзив.
Враховуючи надані прокурором пояснення, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку для подання доказів та, керуючись ч. 8 ст. 80 ГПК України долучив подані прокурором 18.06.2025 докази до справи.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 13.11.2025.
Прокурор безпосередньо в судовому засіданні 13.11.2025 наполягав на задоволенні позову та надав усні пояснення по справі.
Представник відповідача-2, у свою чергу, проти позову заперечив у повному обсязі.
Відповідач-1 явку представника судове засідання 13.11.2025 не забезпечив.
Суд не вбачає підстав для відкладення слухання справи, а неявка представника відповідача-1 в судове засідання 13.11.2025 не перешкоджає вирішенню спору по суті.
Керуючись положеннями ч. 6 ст. 202 ГПК України, суд оголосив стислий зміст відзиву відповідача-1.
Рішення в даній справі ухвалено з урахуванням ст. ст. 219, 220, 233 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» було створено 23.07.2020, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за № 10741020000092135.
Учасниками Товариства на момент створення були: громадянин України ОСОБА_1 та громадянин України ОСОБА_2 .
Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» від 21.09.2020 вирішено внести до статутного капіталу Товариства його учасником ОСОБА_1 нежитлову будівлю (літера Г) загальною площею 76 кв.м по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1499245080000 (далі також - Нежитлова будівля), що підтверджується актом приймання передачі нежитлового будинку (приміщення) від 21.09.2020, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. та зареєстрований у реєстрі за №№ 482,483.
На підставі зазначеного правочину державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.09.2020 індексний номер 54255106 та здійснено на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» на Нежитлову будівлю.
У подальшому, на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт вх. № 073/09/01-2310/15, ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» виконало реконструкцію Нежитлової будівлі та згідно декларації про готовність об'єкта до експлуатації № КВ51201029878 ввело її в експлуатацію, що стало підставою для прийняття державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. рішення індексний номер 56646495 від 16.02.2021 про реєстрацію за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» права власності на Нежитлову будівлю як реконструйований об'єкт.
У жовтні 2021 року ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» звернулось до Київської міської ради із заявою для передачі йому у користування земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування Нежитлової будівлі.
Рішенням Київської міської ради від 07.10.2021 № 2804/2845 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку на АДРЕСА_1 » затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» та вирішено передати товариству земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043, загальною площею 0,18 га в оренду на 10 років.
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 26.02.2025 № 057-2539 договір оренди вказаної земельної ділянки між Київрадою та Товариством не укладено.
Вказане рішення прийнято Київрадою з підстав наявності реєстрації права власності за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» на нежитловий будинок (літера Г) загальною площею 76 кв.м, по АДРЕСА_1 .
Первинна державна реєстрація права власності на нежитловий будинок (приміщення) (літера Г) загальною площею 76 кв.м по АДРЕСА_1 проведена на підставі свідоцтва про право власності від 12.12.2008 серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_3 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 05.12.2008 № 677-С/НБ.
Як стверджує прокуратура у позовній заяві, право власності на об'єкт Нерухомого майна зареєстровано з порушеннями вимог чинного законодавства, так як на час первинної реєстрації нежитлового будинку не існувало та для реєстрації права власності реєстратору було подано неіснуючий документ. Відтак, ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» не набуло права власності на зареєстрований за товариством об'єкт нерухомого майна.
Так, 28.02.2018 державним реєстратором Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» ОСОБА_4 прийнято рішення з відкриттям розділу, індексний номер 39961206, про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на нежитловий будинок (приміщення) (літера Г) загальною площею 76 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1499245080000).
Право власності на зазначений об'єкт нерухомого майна зареєстровано за вказаною громадянкою в Реєстрі на підставі свідоцтва про право власності від 12.12.2008 серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Проте, як встановлено прокуратурою, Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради вказане свідоцтво не видавалось (лист від 05.09.2022 № 110/306-856).
Відтак, державному реєстратору ОСОБА_3 не було подано правовстановчих документів на об'єкт нерухомого майна в тому числі на земельну ділянку. Вказане свідчить про проведення первинної реєстрації права власності всупереч Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».
У подальшому, 08.02.2019 приватним нотаріусом Погребняком О.А., на підставі договору купівлі-продажу від 08.02.2019 № 935 прийнято рішення, індексний номер 45435750, про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку» права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна.
Згодом, 20.08.2020 приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Хоменко В.В., на підставі договору купівлі-продажу від 20.08.2020 № 588, прийнято рішення, індексний номер 53695678, про реєстрацію за громадянином ОСОБА_1 права власності на нежитловий будинок (приміщення) (літера Г) загальною площею 76 кв.м по АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 у 2020 році вкладено до статутного капіталу ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» майно, частиною якого є нежитловий будинок по АДРЕСА_1 .
Так, 25.09.2020 приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Позняковою С.В., на підставі протоколу загальних зборів учасників № 18/09/20 від 18.09.2020, зареєстрованого в реєстрі за №№ 478, 479 та акту прийому-передачі нежитлового будинку (приміщення) від 18.09.2020, зареєстрованого в реєстрі за №№ 482, 483, прийнято рішення, індексний номер 54255106, про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» права власності на зазначений вище об'єкт нерухомого майна.
У подальшому, як наголосила прокуратура, ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» під видом реконструкції об'єкту нерухомого майна здійснено самочинне будівництво нежитлового будинку по АДРЕСА_1 та подано декларацію про готовність будинку до експлуатації до Департаменту з питань державного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради.
Так, 16.02.2021 приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Хоменко В.В., на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації КВ051201029878, виданої Департаментом з питань державного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, прийнято рішення, індексний номер 56646495, про реєстрацію за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, як стверджує прокурор, що ні ОСОБА_3 , ні ТОВ «Українські інженерні системи розвитку», ні ОСОБА_1 , ні ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» не були, не могли бути та не стали законними власниками майна по АДРЕСА_1 , адже в будь-якому випадку за відсутності належних правовстановлюючих документів на нерухомість, рішення державних реєстраторів не породжує та не підтверджує права власності на нежитлове приміщення.
На думку прокуратури, вищевказаний ряд реєстраційних дій здійснено з метою створення уявної законності набуття права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, що розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 по АДРЕСА_1 , щоб у подальшому заволодіти земельною ділянкою комунальної форми власності шляхом створення позаконкурентних засад для прийняття Київською міською радою рішення про передачу її в оренду.
Відтак, за твердженнями прокуратури, рішення про передачу земельної ділянки необхідно визнати незаконним та скасувати, рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - скасувати у судовому порядку, земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді міста Києва, а самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - знесенню.
Відповідач-1 у відзиві посилається на такі обставини:
- ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» набувши право власності на будівлю, в порядку вимог земельного кодексу правомірною набув право користування земельною ділянкою на якій розташована будівля та обґрунтовано отримав на підставі оскаржуваного рішення Київської міської ради спірну земельну ділянку в оренду;
- спірна земельна ділянка не є вільною, оскільки знаходиться під нежитловими приміщеннями, що перебувають у власності ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс», який був зацікавлений в оформленні права користування земельною ділянкою шляхом укладання договору оренди;
- прокурор не врахував, що ніхто інший, крім власника цього майна, не може претендувати на вказану земельну ділянку;
- КМР відповідно до наданих їй повноважень правомірно прийняла рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» з урахуванням положень ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, адже на момент прийняття нею рішення державна реєстрація права власності на належне вказаній фізичній особі нерухоме майно, що знаходиться на земельній ділянці, була чинною та не скасованою, а обставини, на які посилалася прокуратура, ще не встановлені рішенням суду, що свідчить про законність дій Київської міської ради;
- ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на неіснуючий на дату реєстрації об'єкт нерухомого майна, а саме нежитловий будинок (літера Г) загальною площею 76 кв.м по АДРЕСА_1 , без законних на те підстав та шляхом надання неіснуючих документів;
- не набувши права власності на нежитлове приміщення ОСОБА_3 не могла розпоряджатись об'єктом нерухомого майна, зокрема відчужувати його на користь ТОВ «Українські інженерні системи розвитку», в свою чергу товариство не могло укласти правочин з ОСОБА_1 , останній в свою чергу не міг вчинити правочин щодо нерухомості на користь ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс».
- спірна земельна ділянка підлягає поверненню власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради шляхом приведення її у придатний для використання стан та звільнення від нежитлової будівлі.
Відповідач-2 проти позову заперечував, посилаючись, здебільшого, на наступне:
- як належний та законний власник Нежитлової будівлі, у жовтні 2021 року ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» звернулось до Київської міської ради із заявою для передачі йому у користування земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування Нежитлової будівлі;
- прокурором обрано неналежний спосіб захисту інтересів територіальної громади, які він вважає порушеними, адже скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора, з метою усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою, не узгоджується із вимогами закону (ст. 152 ЗК України), та відповідно не може бути застосовано до спірних правовідносин;
- на момент реєстрації за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» право власності на Нежитлову будівлю, жодною особою не оспорювалось та не заперечувалось;
- зареєструвавши декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, органи державного архітектурно-будівельного контролю перевірили Нежитлову будівлю щодо наявності законних підстав для введення її в експлуатацію, в тому числі на предмет самочинного будівництва;
- факт реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації свідчить, що право власності на Нежитлову будівлю набуте відповідачем-2 в результаті виконання державними органами законодавчо встановлених процедур;
- оскільки сам договір оренди землі не укладався саме у зв'язку із діями прокурора, який ініціював арешт земельної ділянки, то відповідно відповідач-2 не може повернути те, що не отримував;
- прокурор визначив відповідачем Київську міську раду, яка не є суб'єктом щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки, а отже не є особою, до якої мають бути заявлені позовні вимоги щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043;
- позовна вимога про скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 площею 0,18 га, що розташована АДРЕСА_1 заявлена до неналежного відповідача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді № 3-рп/99 від 08.04.1999).
Так, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.
За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
За змістом ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.
Статтею 10 Закону визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно зі ст. 26, ст. 33 Закону та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ст. 60 вказаного Закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною і фінансовою основою якого є, у тому числі, доходи місцевих бюджетів та земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід'ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Враховуючи викладене, Київська міська рада є представницьким органом територіальної громади міста, уповноваженим діяти від імені територіальної громади та в її інтересах, у тому числі щодо захисту, охорони, збереження та раціонального використання земель комунальної власності.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є поняття «інтерес держави».
В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18.
Як наголошував прокурор під час розгляду справи та у письмових поясненнях, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Інтереси держави охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, що відповідає змісту статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (постанова Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17).
Крім того, спірні правовідносини фактично пов'язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити кошти від використання земельної ділянки, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів територіальної громади міста Києва.
Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв'язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням.
Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.
У той же час, у справі № 910/5662/25 Дарницька окружна прокуратура міста Києва звернулась з позовом, в якому однією з позовних вимог є вимога про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 07.10.2021 № 2804/2845 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку на АДРЕСА_1 ».
Окружною прокуратурою наголошено на порушенні інтересів держави з огляду на те, що Київрада як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, при прийнятті спірного рішення, внаслідок допущення порушень розпорядилася земельною ділянкою поза конкурентними засадами, діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 вказала на те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду.
В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
З огляду на викладені в позовній заяві порушення інтересів держави, які допущені Київською міською радою шляхом прийняття спірного рішення прокуратурою визначено її відповідачем-1 у справі № 910/5662/25, а прокурор набув статусу позивача.
Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов'язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.
Прокурор, виявивши такі порушення інтересів держави, зобов'язаний вжити заходи, спрямовані на їх захист.
Крім того, у даному випадку порушення інтересів держави полягає у порушенні внаслідок прийняття оскаржуваного рішення вимог чинного законодавства, яким врегульовано порядок права користування земельними ділянками комунальної форми власності, а також визначеної державної політики у сфері земельних відносин, побудованої на засадах законності та рівності прав усіх суб'єктів землекористування.
Водночас, захищати вказані інтереси повинна Київська міська рада, яка від імені Українського народу і територіальної громади м. Києва уповноважена реалізовувати компетенцію власника.
Разом з тим, міська рада не лише не здійснює такий захист, але й сама допустила порушення та є відповідачем за позовними вимогами. Отже, з метою захисту інтересів держави до суду звертається саме прокурор.
Невжиття Київською міською радою жодних заходів протягом розумного строку після того, як їй стало відомо про порушення інтересів держави, повинно кваліфікуватись як бездіяльність щодо захисту державних інтересів.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та подано позову заяву до суду в інтересах держави у зв'язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.
Крім того, закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.
1) Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 07.10.2021 № 2804/2845 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку на АДРЕСА_1 » судом встановлено наступне.
Як вже зазначалось, рішенням Київської міської ради від 07.10.2021 № 2804/2845 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку на АДРЕСА_1» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної мідянки товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» та вирішено передати товариству земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043, загальною площею 0,1800 в оренду на 10 років.
Вказане рішення прийнято Київрадою з підстав наявності на земельній ділянці нежитлового будинку (літера Г) загальною площею 76 кв.м, який перебуває у власності ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс».
У подальшому, рішенням Київської міської ради від 07.10.2021 № 2804/2845 земельну ділянку площею 0,1800 га з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 по АДРЕСА_1 передано ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку із земель комунальної власності на підставі наявності на земельній ділянці об'єкту нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано за товариством.
За твердженнями прокуратури, зазначене рішення Київради про надання ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» у користування спірної земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства.
Окружною прокуратурою встановлено, що по АДРЕСА_1, станом на 2018, 2019, 2020, 2021 роки на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 об'єкти нерухомого майна були відсутні, що підтверджується протоколами оглядів вільно доступних Інтернет ресурсів, а саме сайтів kadastr.live та Google Earth Pro.
Також, під час обстеження земельної ділянки у 2021 році за вказаною адресою Департаментом земельних ресурсів, який є виконавчим органом Київської міської ради зафіксовано початок самочинного будівництва.
Відтак, Київській міській раді було відомо про початок самочинного будівництва ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» на земельній ділянці комунальної форми власності.
Проте, всупереч вказаному Київрада не відреагувала на порушення та натомість прийняла рішення про передачу товариству земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку на АДРЕСА_1.
Крім того, як вже зазначалось, Товариство не набуло законним шляхом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Відповідно до статті 9 ЗК України Київській міській раді надано широкі повноваження у галузі земельних відносин.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97) передбачено, що вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а відповідно до п. 2 ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.
Відповідно до статті 2 ЗК України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Розпорядження землями комунальної власності міста Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, у відповідності до статті 9 ЗК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.
Відповідно до частини першої та другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду), отримання документів, що посвідчують право на визначену земельну ділянку та державну реєстрацію відповідного права.
Так, відповідно до статей 9, 83, 93, 116, 122, 123, 124, 186 Земельного кодексу України, статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи те, що земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 вересня 2021 року № НВ-0007616462021), Київська міська рада, розглянувши технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та заяву ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» від 10.09.2021, прийняла рішення від 07.10.2021 № 2804/2845 про передачу ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс», за умови виконання пункту 4 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,1800 га (кадастровий номер 8000000000:90:106:0043) для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку (код виду цільового призначення - 12.11, для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу) на АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно.
У пояснювальній записці до проекту рішення зазначено, що на земельній ділянці розташований нежитловий будинок (літера Г) загальною площею 76 кв.м., який перебуває у власності ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс», право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.02.2021 (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.09.2021 № 275130381, свідоцтво про право власності від 12.12.2008, серія та номер: НОМЕР_1; Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: КВ051201029878, видана Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 статті 317 ЦК України, у тому числі й право володіння.
Відповідно до абз. першого ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
Також згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 19.01.2021 року № 916/1415/19 відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
При цьому, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
В той же час, ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» набувши право власності на будівлю, в порядку вимог земельного кодексу правомірною набув право користування земельною ділянкою на якій розташована будівля та обґрунтовано отримав на підставі оскаржуваного рішення Київської міської ради спірну земельну ділянку в оренду.
При цьому, варто зазначити, що спірна земельна ділянка не є вільною, оскільки знаходиться під нежитловими приміщеннями, що перебувають у власності ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс», який був зацікавлений в оформленні права користування земельною ділянкою шляхом укладання договору оренди.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній нежитлових приміщень, зміст якого розкривається зокрема у ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду (в даному випадку правомірність набуття права власності відповідача-2 підтверджується судовими рішеннями) має цивільний інтерес в оформлені права на земельну ділянку під такими будинками і спорудами.
Відповідно до зазначених норм, власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою на якій воно розташовано.
Саме рішення Київської міської ради (як свідчать матеріали проекту рішення) приймалось з врахуванням висновку Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо відповідності заявленої ініціативи містобудівній документації або ситуації та наявних містобудівних умов та обмежень, що мають бути враховані при розробці документації із землеустрою № 4140/0/09/19-20 віл 27.03.2020.
Згідно з містобудівною характеристикою земельної ділянки, згаданого висновку встановлено, що на земельній ділянці розміщено об'єкт нерухомого майна - нежитловий будинок (літера «Г») загальною площею 76 м. кв.
Таким чином, органом Державного архітектурно-будівельного контролю був підтверджений факт знаходження нерухомого майна на земельній ділянці, ще до моменту набуття відповідачем-2 права власності на Нежитлову будівлю.
З наведених вище обставин слідує, що Київська міська рада відповідно до наданих їй повноважень правомірно прийняла рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» з урахуванням положень ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, адже на момент прийняття нею рішення державна реєстрація права власності на належне вказаній фізичній особі нерухоме майно, що знаходиться на Земельній ділянці, була чинною та не скасованою, а обставини, на які посилалася прокуратура, ще не встановлені рішенням суду, що свідчить про законність дій Київської міської ради.
Таким чином, з огляду на наведені обставини, позовні вимоги Дарницької окружної прокуратури міста Києва до Київської міської ради в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 07.10.2021 № 2804/2845 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
2) Надавши оцінку доводам сторін щодо наявності/відсутності підстав для скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 площею 0,18 га, що розташована АДРЕСА_1, суд дійшов таких висновків.
За ч. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є подання заявником документів, передбачених ч. 4 цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Як вже зазначалось, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, розробленої на замовлення на підставі наявності на ній об'єкту нерухомого майна.
Згідно пояснювальної записки, доданої до технічної документації встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки здійснена на замовлення ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку по вул. Канальній, 1-А у Дарницькому районі м. Києва, розроблена ТОВ «ЗЕМПРОЕКТ-ГРУП» на підставі рішення Київської міської ради від 10.09.2015 №958/1822 «Про інвентаризацію земель міста Києва», керуючись ст. ст. 25, 35, 57 Закону України «Про землеустрій», ст. ст. 79, 186, 186 Земельного кодексу України згідно договору на виконання робіт від 03.02.2020 №12-03/02/20 та завдання на складання технічної документації.
Також, до технічної інвентаризації додано договір про розроблення технічної документації із землеустрою від 03.02.2020 № 12-03/02/20 укладеного між ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» та ТОВ «ЗЕМПРОЕКТ-ГРУП».
Так, технічна документація розроблена на замовлення ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» з метою формування земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку по АДРЕСА_1.
Проте, як стверджує прокуратура, станом на 15.12.2020 було лише розпочато будівництво об'єкту нерухомого майна. Спірна земельна ділянка ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» для будівництва, станом на 03.02.2020 (дата укладання договору на розроблення технічної документації) не надавалась, та є об'єктом самочинного будівництва.
Крім того, на думку прокуратури, ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» не набули права власності на нежитлову будівлю площею 76 кв.м у визначеному законом порядку, у зв'язку з відсутністю дозвільних документів на будівництво та відведення земельної ділянки, а тому підстави для формування земельної ділянки комунальної форми власності для обслуговування та експлуатаціїнежитлового приміщення були відсутні.
При формуванні земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043, визначенні її меж та розроблення технічної документації із землеустрою розробник безпідставно керувався рішенням Київської міської ради від 10.09.2015 № 958/1822 «Про інвентаризацію земель міста Києва», керуючись ст. ст. 25, 35, 57 Закону України «Про землеустрій», ст. ст. 79, 186, 186 Земельного кодексу України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать, зокрема: ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; здійснення державної реєстрації меліоративних мереж, складових частин меліоративних мереж, земельних ділянок, обмежень у їх використанні.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Державний кадастровий реєстратор формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні.
За приписами ч. 1, 2, 10, 11 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:
- поділу чи об'єднання земельних ділянок;
- якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника;
- ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених в абзацах третьому і четвертому частини десятої, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї - суб'єктів таких прав.
Згідно з ч. 2, 4 ст. 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» поземельна книга відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки. Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідно до п. 1, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.
Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань: здійснює ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні; веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки.
Отже, особою, яка здійснює скасування державної реєстрації земельних ділянок, є Державний кадастровий реєстратор Держгеокадастру (його територіальних управлінь).
Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина перша статті 45 ГПК України).
Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача.
Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14- 448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).
Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Прокурор визначив відповідачем, зокрема, Київську міську раду, яка не є суб'єктом щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки, а отже не є особою, до якої мають бути заявлені позовні вимоги щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043.
Таким чином, позовна вимога про скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером8000000000:90:106:0043 площею 0,18 га, що розташована АДРЕСА_1 заявлена до неналежного відповідача (-ів).
Крім того, суд не вбачає, яке саме право територіальної громади порушено і буде захищене шляхом виключення земельної ділянки з Державного земельного кадастру, право власності на яку оформлено за територіальною громадою в особі Київської міської ради.
Отже, позовні вимоги Дарницької окружної прокуратури міста Києва до Київської міської ради в частині скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 задоволенню не підлягають.
3) В частині позовних вимог про скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.02.2021, індексний номер 56646495 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» на нежитлову будівлю (літера Г) загальною площею 76 кв.м по АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1499245080000, припинивши вказане право Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» із закриттям розділу, суд встановив наступне.
Оскаржуване рішення державного реєстратора було прийнято на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації № КВ51201029878 за результатом проведеної ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» реконструкції Нежитлової будівлі.
Обґрунтовуючи незаконність оскаржуваного рішення державного реєстратора, прокуратура вказує на нікчемність правочинів, що передували набуттю ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» права власності на Нежитлову будівлю та посилається на наступні події та обставини в їх хронологічній послідовності.
Так, 28.02.2018 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 05.12.2008 2008 (далі - Свідоцтво) за ОСОБА_3 згідно рішення державного реєстратора індексний номер 39961206 відбулась реєстрація права власності на Нежитлову будівлю. У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 08.02.2019 за № 935, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Українські інженерні системи розвитку», державним реєстратором прийнято рішення індексний номер 45435750 про реєстрацію права власності на Нежитлову будівлю за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку». В наступному згідно договору купівлі-продажу № 588 від 20.08.2020 ТОВ «Українські інженерні системи розвитку» відчужило Нежитлову будівлю на користь громадянина ОСОБА_1 , про що державним реєстратором прийнято рішення за індексним номером 53695678.
У подальшому, на підставі протоколу загальних зборів учасників, актів приймання-передачі та рішення державного реєстратора за індексним номером 54255106 за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» відбулась реєстрація права власності на Нежитлову будівлю в результаті внеску цієї будівлі до статутного капіталу засновником Відповідача-2 - ОСОБА_1
16.02.2021 ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» згідно рішення державного реєстратора індексний номер 56646495 зареєстровано за собою право власності на Нежитлову будівлю за результатом її реконструкції відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Прокурор стверджує, що зазначені правочини є нікчемними оскільки згідно інформації, яка надана йому КП «ЖИТЛО-СЕРВІС», Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради нежитловий будинок № 1-А (літера-Г) загальною площею 76,0 кв.м. по вул. Канальній не реєструвався, наказ від 05.12.2008 № 677-С/НБ не видавався, свідоцтво про право власності від 12.12.2008 серії НОМЕР_1 не видавалось. Крім того, за інформацією КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - БТІ) технічний паспорт від 16.10.2008 (інвент. справа № 39630) БТІ не виготовляло, інвентаризація Нежитлової будівлі не проводилась. Крім того, Позивач посилається на матеріали кримінального провадження 42022102020000087, в рамках якого нібито встановлено факт відсутності Нежитлової будівлі на земельній ділянці в певний проміжок часу.
Отже, виходячи з відсутності документів, які надавали право ОСОБА_3 зареєструвати за собою право власності на Нежитлову будівлю, на думку прокуратури, наявні підстави для визнання нікчемними правочинів, що передували, а також обумовили набуття ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» права власності на Нежитлову будівлю, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора.
Разом з тим, одночасно з вимогою про скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора, прийняття якого нібито відбулось на підставі нікчемних правочинів, прокуратура зазначає, що Нежитлова будівля є об'єктом самочинного будівництва, а отже захист інтересів територіальної громади міста Києва ради повинен бути здійснений шляхом повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельної ділянки привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній нерухомого майна, у тому числі нежитлової будівлі та паркану.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи наявне у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи відбулося його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові належить відмовити.
Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність відповідного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладено обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту. Подібну позицію Верховний Суд висловив, зокрема, у постанові від 18.06.2020 у справі № 923/733/19.
Відповідно до частини 2, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Згідно висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, які містяться у постанові від 20 січня 2021 року по справі № 442/302/17, вбачається, що «задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17, зазначивши, що «визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.
Таким чином, спосіб захисту порушеного права територіальної громади міста Києва як скасування Оскаржуваного рішення державного реєстратора, з метою усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою, не узгоджується із вимогами закону (ст. 152 ЗК України), та відповідно не може бути застосований до спірних правовідносин.
З огляду на наведені вище обставини та наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Дарницької окружної прокуратури міста Києва до Київської міської ради в частині скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.02.2021, індексний номер 56646495 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» на нежитлову будівлю (літера Г) загальною площею 76 кв.м по АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1499245080000.
4) Стосовно позовних вимог прокуратури в частині зобов'язання ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,18 га по АДРЕСА_1, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній нерухомого майна, у тому числі нежитлової будівлі та паркану, необхідно наголосити на такому.
Позовні вимоги в цій частині обґрунтовані, зокрема, тим, що не набувши права власності на нежитлове приміщення ОСОБА_3 не могла розпоряджатись об'єктом нерухомого майна, зокрема відчужувати його на користь ТОВ «Українські інженерні системи розвитку», в свою чергу товариство не могло укласти правочин з Пахланом В.О., останній в свою чергу не міг вчинити правочин щодо нерухомості на користь ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс».
Також, прокуратура зазначає, що всі правочини між фізичними та юридичними особами було здійснено за відсутності об'єкту нерухомого майна, адже відповідно до протоколу огляду відкритих даних Інтернет ресурсу - Google Earth Pro від 07.04.2025 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 до 2021 року була не забудованою.
Згідно з інформацією у акті обстеження земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 15.12.2020 та додатків до нього встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 розпочато нове будівництво, а не реконструкція об'єкту нерухомого майна, що також підтверджується протоколом огляду Google Earth Pro від 07.04.2025.
Таким чином, за твердженнями прокуратури, ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» зареєстровано право власності на неіснуючий об'єкт нерухомого майна та в подальшому розпочато самочинне будівництво нежитлового приміщення, площею 76 кв. м під виглядом реконструкції.
Крім того, об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 розміщений на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Київською міською радою станом на дату першої державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна та станом на дату проведення департаментом обстеження, земельна ділянка ні фізичним, ні юридичним особам по АДРЕСА_1 не відводилась.
З огляду на це, знаходження на земельній ділянці, власником якої є Київська міська рада, спірної нерухомості істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстрокове. Державна реєстрація нерухомого майна на чужій земельній ділянці фактично обмежує права власника землі.
Всі цивільно-правові угоди щодо майна є нікчемними, у жодної з осіб не існувало права власності на майно.
Відтак неіснуюче право власності на об'єкт нерухомості не породжує й прав щодо розпорядження майном, у тому числі і відчуження його за договорами купівлі-продажу.
Прокурор наполягає на самочинному будівництві Нежитлового приміщення на спірній земельній ділянці та посилається на наявність підстав для знесення такого Нежитлового приміщення з метою приведення земельної ділянки у придатний для її використання стан. Прокурор, мотивуючи цю частину позовних вимог наводить, зокрема, положенням ст.ст. 316, 317, 328, 375, 376, 391 Цивільного кодексу України.
Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Фактично прокуратурою заявлено в цій частині негаторний позов.
У той же час, суд наголошує, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому, що обумовлює непоширення на вимоги за негаторним позовом строків позовної давності.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.
Негаторним є також позов власника про усунення перешкод у здійсненні користування майном третіми особами, в яких існували підстави для цього, але вони згодом відпали (наприклад, у разі визнання угоди недійсною, припинення договору за угодою сторін та ін).
Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Проте, на жаль, ст. 391 ЦК не встановлює ознаку протиправності дій особи. У судовій практиці відзначається про необхідність наявності протиправності у діях особи-відповідача. Так, у п. 7 інформайційного листа ВАСУ "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" від 31.01.2001 р. Зазначається, що для подання негаторного позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричиняли збитки, достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували права власника і були протиправними.
Втім, заявивши вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, прокурор не врахував, що ніхто інший, крім власника цього майна, не може претендувати на вказану земельну ділянку. Дарницька окружна прокуратура міста Києва не є власником (титульним володільцем) спірної земельної ділянки та безпідставно заявляє позов про повернення земельної ділянки, посилаючись на вчинення відповідачем-2 перешкод у користуванні майном.
Зважаючи на посилання прокуратури на незаконність набуття відповідачем-2 права на Нерухоме майно та самочинність будівництва, суд вважає за необхідне наголосити на наступному.
Як стверджується у позовній заяві, враховуючи, що належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).
Вище було наведено обставини набуття відповідачем-2 права власності на спірне Нерухоме майно. У той же час, ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» не здійснювало безпосереднє будівництво (створення) спірного нерухомого майна, а набуло право власності на вже наявний об'єкт, в подальшому виконавши його реконструкцію.
Крім того, з наявних у справі доказів вбачається, що на момент реєстрації за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» права власності на Нежитлову будівлю, жодною особою не оспорювалось та не заперечувалось правомірність такого факту.
Так само, не оскаржувалось і не заперечувалось правомірність набуття права власності на Нежитлову будівлю її попередніми власниками.
Таким чином, набуваючи право власності на Нежитлову будівлю, а також здійснюючи державну реєстрацію речового права на Нежитлову будівлю за результатом проведеної реконструкції, відповідач-2 діяв добросовісно та сумлінно, не порушуючи права третіх осіб.
Відповідно до ст. 330 ЦК України, Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Як стверджує відповідач-2 та не було спростовано під час розгляду справи, аналіз загальнодоступних джерел - державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не містив відомостей щодо обтяжень накладених на Нежитлову будівлю та інших обмежень, що давали підстави для сумнівів у набутті відповідачем-2 права власності на неї.
Крім того, в силу об'єктивних обставин та зважаючи на законодавчі вимоги відповідач-2 не мав можливості вільного доступу до правовстановлюючих документів на підставі, яких попередні власники вчиняли реєстраційні дії щодо Нежитлової будівлі.
Таким чином, твердження прокуратури про те, що ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» діяло необачно та не перевірило відомості щодо Нежитлової будівлі звернувшись до державних реєстраторів, не знаходять свого підтвердження, адже у випадку існування будь-яких обтяжень чи обмежень, які б були зафіксовані в ДРРП, відповідач-2 не зміг би набути право власності на Нежитлову будівлю.
Факт наявності Нежитлової будівлі на земельній ділянці, законності її виникнення та переходу права власності до відповідача-2 мав повноваження перевіряти уповноважений орган державного архітектурно-будівельного контролю, а результат такої перевірки - рішення про реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації за результатом її реконструкції.
Таким чином, за результатом здійснення державними органами законодавчо-встановлених процедур відповідач-2 цілком обґрунтовано сподівався на їх легітимність і відповідно мав право отримати в користування земельну ділянку, на якій розміщувалась Нежитлова будівля.
З наведеного вбачається, що як добросовісний набувач Нежитлової будівлі, реалізуючи своє право на отримання в користування земельної ділянки, що є необхідним для обслуговування самої Нежитлової будівлі, відповідач-2 звернувся до Київської міської ради з відповідною заявою.
Рішенням Київради № 2804/2845 від 07.10.2021 передано відповідачу-2 спірну земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:106:0043 площею 0,18 га, що розташована АДРЕСА_1 (код виду цільового призначення - 12.11, для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу) для експлуатації та обслуговування Нежитлового будинку (п. 3). Вказаним рішенням також зобов'язано ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» виконувати обов'язки землекористувача, передбачені ст. 96 Земельного кодексу України, серед яких, зокрема:
- а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки;
в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
З наявних у справі доказів вбачається, що на даний час право оренди за ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» на земельну ділянку, з підстав накладення на неї арешту Дарницьким районним судом міста Києва за клопотанням Дарницької окружної прокуратури міста Києва, не зареєстровано.
Незважаючи на це, відповідач-2, як належний та добросовісний користувач виконує свої зобов'язання перед територіальною громадою міста Києва зі сплати плати за землю в розмірах, визначених чинним законодавством (3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки).
Тому, позовні вимоги Дарницької окружної прокуратури міста Києва до Київської міської ради в частині зобов'язання ТОВ «Українські інженерні системи розвитку плюс» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,18 га по АДРЕСА_1, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній нерухомого майна, у тому числі нежитлової будівлі та паркану є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Суд відзначає, що поданий прокуратурою позов є не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки, його задоволення не призведе до поновлення прав держави (територіальної громади), оскільки, вони не були порушені відповідачами, натомість призведе до порушення прав відповідача-2, який є добросовісним набувачем Нерухомого майна, що в порядку передбаченому чинним законодавством здійснив його реконструкцію та законно звернувся до Київської міської ради із заявою про набуття права оренди на земельну ділянку для обслуговування належного йому Нерухомого майна. Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» як землекористувач виконував вимоги ст. 96 Земельного кодексу України належним чином, а тому відсутні підстави для припинення права користування земельною ділянкою відповідно до приписів ст.ст. 141, 143 Земельного кодексу України.
Крім того, вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі призведе не до захисту прав територіальної громади, а до їх порушення, оскільки, призведе до зникнення земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, право власності на яку зареєстровано за територіальною громадою в особі Київської міської ради.
Отже, з урахуванням всіх встановлених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у позові Дарницької окружної прокуратури міста Києва повністю.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2012 у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03), зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими, узгодженими.
Судом зроблено оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з'ясовані мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування в даному спорі, в тому числі застосовано до спірних правовідносин норму права та вказано мотиви такого застосування, що відповідає положенням ст. 238 ГПК України.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Дарницьку окружну прокуратуру міста Києва.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 53, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Дарницької окружної прокуратури міста Києва до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інженерні системи розвитку плюс» відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 19.11.2025 року.
Суддя Ю.О.Підченко