28.10.2025 року м.Дніпро Справа № 908/3161/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),
суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.
при секретарі судового засідання Карпенко А.С.
Представники сторін:
від позивача: ГУБОРЄВА ЯНА АНАТОЛІЇВНА (поза межами приміщення суду) - Від АТ "Українська залізниця" - адвокат, довіреність № б/н від 30.04.2025р.
від відповідача: Синягівська Вікторія Григорівна (поза межами приміщення суду) - від УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ МЕЛІТОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ - довіреність №01-06/374-02 від 18.11.2024р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 (суддя Корсун В.Л., Повний текст рішення складено 31.03.2025р.) у справі №908/3161/21
за позовом: акціонерного товариства “Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця», 49038, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 108, електронна адреса: p.a-secretary@dp.uz.gov.ua
до відповідача: Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, 72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Чернишевського, буд. 26, електронна адреса: uszn@mlt.gov.ua
про стягнення 2 302 765,08 грн.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
01.11.21 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця» від 27.10.21 до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області про стягнення 2 302 765,08 грн збитків за пільгові перевезення громадян.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 року у справі № 908/3161/21 у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Управління виконало свої зобов'язання за договором перед позивачем в повному обсязі та в межах обсягів видатків бюджету міста, що підтверджується виписками органу казначейства по рахунку Управління.
Статтею 9 ЗУ “Про залізничний транспорт» передбачено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
При цьому пільгові тарифи для окремих категорій громадян встановлені рядом Законів України, наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.12.06 № 1196, постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.97 № 252, тобто державою в особі державних органів.
Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області не є державним органом, не встановлювало та не вводило жодних пільг на пасажирські перевезення окремих категорій громадян на залізничному транспорті.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", звернулось Акціонерне товариство "Українська залізниця", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 у справі № 908/3161/21 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця».
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 20.12.2016 №1789-VIII з 01.01.2017 змінений порядок фінансування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та змінена редакція ст. 91 Бюджетного кодексу України, якою передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі - компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Однак, в оскаржуваному рішенні суд застосував норми Конституції та Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» в однобічному порядку, поклавши лише на Позивача імперативний обов'язок з перевезення пільгових категорій пасажирів не розповсюдивши на відміну від Верховного Суду, ці норми на Відповідача як на головного розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету, враховувавши що Відповідачем зобов'язання за вказаним Договором було повністю виконано.
Тоді як, перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано Залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок. уповноважений на то державою орган - відповідач у справі у силу закону має відшкодувати понесені витрати позивачу в повному обсязі.
Матеріалами справи підтверджується складення позивачем щомісячних облікових форм про надані послуги за перевезення залізничним транспортом в приміському сполученні окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету, що відповідають затвердженій вказаним Порядком формі (додаток до Порядку), а також виставлення відповідачу відповідних рахунків на оплату на загальну суму 3 314 365,08 грн. (за період з січня по грудень 2019 включно). Оплата була здійснена відповідачем частково на загальну суму 1 011 600,00 грн. Таким чином, заборгованість склала 2 302 765,08 грн.
Перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу. При цьому слід зазначити, що саме відповідач був уповноважений на те державою орган, який в силу закону здійснює відшкодування коштів. Скаржник вважає, що висновок суду першої інстанції в частині не покладення відповідальності на орган місцевого самоврядування, а держава є боржником в цих правовідносинах є безпідставним.
Скаржник наполягає, що до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, і саме відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.
Отже, у «Укрзалізниця» виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв'язку з наданням послуг зв'язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Відтак, відповідач зобов'язаний здійснити розрахунки з позивачем на підставі поданих ним щомісячних облікових форм щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з 01.01.2019 по 31.12.2019 року.
Скаржник вважає рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 у справі №908/3161/21 необґрунтованим та таким, що винесене із порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, в частині не встановлення судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення фактичних даних, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, а також не дослідження та безпідставного не прийняття до уваги судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення доказів, наданих Позивачем на підтвердження його позиції.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
29.05.2025 від представника Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив, в якому просив залишити рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 по справі № 908/3161/21 без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» - без задоволення.
Судом першої інстанція встановлено факт законності договірних відносин між скаржником та відповідачем та факт виконання договірних зобов'язань відповідачем у повному обсязі.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.04.2025р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи № 908/3161/21.Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 у справі №908/3161/21 (суддя Корсун В.Л.) до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Запорізької області.
28.04.2025р. матеріали справи № 908/3161/21 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2025 Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 у справі №908/3161/21 (суддя Корсун В.Л.). Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 28.10.2025 об 12:00 годин.
28.10.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
25.02.19 між АТ “Українська залізниця» в особі структурного підрозділу “Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії “Придніпровська залізниця» (Перевізник) та Управлінням соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (Платник) укладено договір про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26 (договір), до умов якого (п. 1.1. договору), договір регламентує взаємовідносини сторін щодо відшкодування Платником витрат Перевізнику за перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства України мають право на пільговій проїзд (пільгові категорії громадян) в залізничному транспорті приміського сполучення.
Відповідно до п. 2.2. договору, Перевізник зобов'язується здійснювати пільгові перевезення передбачених чинним законодавством України категорій громадян, які зазначені в Додатку 1 до Порядку здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд пільгової категорії громадян на залізничному транспорті приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету.
Згідно із п. 2.3. договору, Перевізник несе персональну відповідальність за своєчасність подання розрахунку витрат від перевезень пільгових категорій громадян, за достовірність інформації про пільговиків, включених у розрахунок та фактичну кількість перевезених пільговиків залізничним транспортом приміського сполучення з понесеними сумами витрат, які є підставою для перерахування коштів.
Пунктом 2.4. договору (з урахуванням додаткової угоди № 3 від 12.11.19) визначено, що Платник в межах суми бюджетних асигнувань, затверджених рішенням сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області на відповідний рік, зобов'язується сплатити Перевізнику компенсацію у розмірі 1 011 600,00 грн до 31.12.19 за пільговий проїзд пільгової категорії громадян на підставі наданих Перевізником документів, передбачених цим договором.
У відповідності до п. 3.2. договору, Перевізник подає щомісячно до 15 числа наступного за звітним: розрахунок витрат доходів від пільгових перевезень пасажирів в залізничному транспорті приміського сполучення у минулому місяці; зведену відомість по типах квитків за минулий місяць; облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом пільгової категорії громадян, витратна перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету по м. Мелітополь за минулий місяць.
На підставі наданих відповідно до п. 3.2. документів управління та залізниця складають акти звіряння розрахунків (п. 3.3. договору).
Згідно із п. 3.4. договору, Платник перераховує Перевізнику на відшкодування витрат за пільговий проїзд залізничним транспортом пільгових категорій громадян у приміському сполучені на розрахунковий рахунок Перевізнику не пізніше 5-ти банківських днів з дня їх отримання на свій розрахунковий рахунок в межах кошторисних призначень, на підставі отриманих облікових форм, розрахунків видатків та актів звіряння розрахунків.
У відповідності до п. 3.6. договору, при повному відшкодуванні Платником компенсації за проїзд пільгової категорії громадян договір вважається виконаним.
Пунктом 7.1. договору встановлено, що відповідно до ст. 631 ЦК України сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме: даний договір набирає чинності з 01.01.19 і діє в частині надання послуг з перевезення пільгових категорій громадян до 31.12.19, а в частині здійснення компенсаційних виплат - до їх погашення.
Відповідно до облікових форм про надані послуги за перевезення залізничним транспортом в приміському сполученні окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів за період з січня по грудень 2019 року, АТ “Українська залізниця» в особі СП “Запорізька дирекція залізничних перевезень» РФ “Придніпровська залізниця» надало послуги управлінню соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області на загальну суму 3314365, 08 грн.
Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області відшкодувало АТ “Українська залізниця» в особі СП “Запорізька дирекція залізничних перевезень» РФ “Придніпровська залізниця» за надані послуги згідно договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26 від 25.02.19 у розмірі 1 011 600,00 грн (в межах суми договору), що не заперечувалось представниками сторін в судових засіданнях при розгляді цієї справи.
22.09.21 АТ “Українська залізниця» в особі РФ “Придніпровська залізниця» направило управлінню соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області претензію за вих. від 21.09.21, в якій позивач зазначає, що у відповідача обліковується заборгованість перед позивачем у розмірі 2 302 765,08 грн згідно договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26 від 25.02.19.
Згідно відповіді за вих. від 05.10.21 № 2823/01-01-02 на претензію, управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області повідомило позивача, що з боку як місцевої влади, так і збоку управління всі взяті на себе зобов'язання та домовленості перед останнім згідно договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26 від 25.02.19 були виконані в повному обсязі.
Звертаючись до суду з позовними вимогами позивач вважає, що сам по собі факт укладання договору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодування документально підтверджених компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян в повному обсязі. Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також субвенцій з державного або місцевого бюджетів, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.09 № 1359 “Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян». Згідно п. 3 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1359, облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформленні та видачі пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Відповідно до п. 4 цього Порядку сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг. Пунктом 5 Порядку визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності. Відповідно до п. 7 Порядку сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира. Згідно п. 9 Порядку на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевого бюджетів. Виходячи з положення п. 10 Порядку сума, яка підлягає компенсації, формується на підставі місячної звітності та відшкодовується згідно рахунку та облікових форм. Отже, виходячи з положень пунктів 3-5, 7, 9, 10 Порядку, затвердженого постановою КМ України № 1359, облік пільгових категорій на залізничному транспорті здійснюється за виданими безкоштовними (пільговими) проїзними документами, які оформляються на підставі відповідного посвідчення за кожною категорією. Видача проїзних документів здійснюється через рахунку систему керування пасажирськими перевезеннями (АСК ПП УЗ) та реєстратори розрахункових операцій “Спекка-00». Сума недоотриманих доходних надходжень розраховується автоматизовано за кожним пільговим (безкоштовним) квитком у залежності від маршруту прямування згідно з діючими тарифами та формується в місячну звітність. На підставі звітності залізниці формують облікові форми, відповідно до яких головним розпорядникам коштів виставляються рахунки. В облікових формах зазначено фактичну кількість оформлених пільгових проїзних квитків та відповідну недоотриману суму коштів за перевезення фактичної кількості пільговиків. Відповідно до облікових форм, згідно типової форми, затвердженій постановою КМУ № 1359 (додаток до Порядку), сума за фактичну кількість перевезених пільговиків в кількості 103 657, за період з 01.01.19 по 31.12.19 склала 3 314 365,08 грн, управлінням компенсовано 1 011 600,00 грн. Таким чином, сума збитків складає 2 302 765,08 грн. При цьому, категорії пільговиків, зазначені в облікових формах, відповідають Переліку категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті, який є Додатком 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 27.12.06 № 1196.
На думку позивача, вищезазначені нормативні акти покладають на відповідача обов'язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані кошти позивачем за перевезення пільгової категорії населення в повному обсязі. При цьому, подання облікових форм за вказаний період відповідає п. 10 Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, а тому такі облікові форми повинні бути прийняті відповідачем та оплачені.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України , колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що 25.02.19 між АТ “Українська залізниця» в особі структурного підрозділу “Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії “Придніпровська залізниця» (Перевізник) та Управлінням соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (Платник) укладено договір про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26 (договір), до умов якого (п. 1.1. договору), договір регламентує взаємовідносини сторін щодо відшкодування Платником витрат Перевізнику за перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства України мають право на пільговій проїзд (пільгові категорії громадян) в залізничному транспорті приміського сполучення.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", предметом діяльності якого є, зокрема надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, зокрема небезпечних вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені Законом України "Про залізничний транспорт".
Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 144 ГК України).
В частині 1 ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту визначаються виключно Законами України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача збитків за пільгові перевезення громадян.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993 р., законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт" для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Отже, колегія суддів зазначає, що норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава взяла на себе обов'язок відшкодовувати збитки, понесені залізничним транспортом, за рахунок державного або місцевого бюджетів, у залежності від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч.3 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність (ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Пунктом 6 «Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 №252, встановлено, що суб'єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.
Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.
Згідно з абз. 3 ст. 4 Закону України Про залізничний транспорт управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції Акціонерного товариства Українська залізниця .
Регіональна філія “Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» є суб'єктом господарської діяльності, яка займається перевезенням та обслуговуванням пасажирів та повинна забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно з законодавством, а відповідно до ст. 9 Закону України Закону України Про залізничний транспорт.
Тобто, перевезення пасажирів залізничним транспортом на пільгових умовах здійснюється Регіональною філією “Придніпровська залізниця» не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок, та як наслідок, уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені Залізницею витрати.
Як зазначалось вище, Залізниця просить стягнути компенсацію за пільгові перевезення громадян у період з 01.01.2019-31.12.2019. Таким чином, спірні правовідносини між сторонами виникли у 2019 році.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 4 Бюджетного кодексу України, що якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у Кодексі, застосовуються відповідні норми Кодексу.
Апеляційний суд зауважує, що приписами ст. 7 Бюджетного кодексу України закріплено, що місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленими за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.
Статтею 89 Бюджетного кодексу України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Так до 2017 року, до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту «б» п. 4 ч.1 ст. 89 Бюджетного кодексу України).
Однак, вказана норма була виключена на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII «Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2017 року.
Крім того, апеляційна колегія вказує, що також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у ст. 102 Бюджетного Кодексу України.
Проте, стаття 102 Бюджетного кодексу України також була виключена на підставі Закону України №1789-VIII, у зв'язку з чим, компенсаційні витрати перевізникам за перевезення окремих категорій громадян можуть здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, а не за рахунок субвенції з державного бюджету.
Так, підпунктом «ґ» п. 3 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі - компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Як вже зазначалось вище, ч. 6 ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачає, що збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Слід зазначити про те, що пільгові тарифи для окремих категорій громадян встановлені рядом Законів України, наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.12.2006 № 1196, постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 № 252, тобто державою в особі державних органів.
Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради не є державним органом, не встановлювало та не вводило жодних пільг на пасажирські перевезення окремих категорій громадян на залізничному транспорті.
Відповідно до ч. 5 ст. 176 Цивільного кодексу України територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави. В даному випадку рішення про введення відповідних пільг прийнято державою, а не територіальною громадою, у зв'язку з чим відповідальність повинна нести саме держава, а не територіальна громада в особі Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради.
Таким чином, у відповідача відсутній обов'язок відшкодовувати позивачу заявлену суму збитків.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21, зробила висновок, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Що ж до підпункту ґ) пункту 1 частини першої статті 91 БК України, за яким до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів (місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування), належать компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, то зміни у його правозастосуванні з огляду на саме лише виключення статті 102 БК України (якою були передбачені субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту) відсутні.
Отже, збитки залізничного транспорту загального користування відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів - залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо запровадження відповідних пільг, тому пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету, оскільки їх було введено органом державної влади.
До того ж, 25.02.19 між АТ “Українська залізниця» в особі структурного підрозділу “Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії “Придніпровська залізниця» (Перевізник) та Управлінням соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (Платник) укладено договір про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26 (договір), до умов якого (п. 1.1. договору), договір регламентує взаємовідносини сторін щодо відшкодування Платником витрат Перевізнику за перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства України мають право на пільговій проїзд (пільгові категорії громадян) в залізничному транспорті приміського сполучення.
Відповідно до п. 2.2. договору, Перевізник зобов'язується здійснювати пільгові перевезення передбачених чинним законодавством України категорій громадян, які зазначені в Додатку 1 до Порядку здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд пільгової категорії громадян на залізничному транспорті приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету.
Згідно із п. 2.3. договору, Перевізник несе персональну відповідальність за своєчасність подання розрахунку витрат від перевезень пільгових категорій громадян, за достовірність інформації про пільговиків, включених у розрахунок та фактичну кількість перевезених пільговиків залізничним транспортом приміського сполучення з понесеними сумами витрат, які є підставою для перерахування коштів.
Пунктом 2.4. договору (з урахуванням додаткової угоди № 3 від 12.11.19) визначено, що Платник в межах суми бюджетних асигнувань, затверджених рішенням сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області на відповідний рік, зобов'язується сплатити Перевізнику компенсацію у розмірі 1 011 600,00 грн до 31.12.19 за пільговий проїзд пільгової категорії громадян на підставі наданих Перевізником документів, передбачених цим договором.
У відповідності до п. 3.2. договору, Перевізник подає щомісячно до 15 числа наступного за звітним: розрахунок витрат доходів від пільгових перевезень пасажирів в залізничному транспорті приміського сполучення у минулому місяці; зведену відомість по типах квитків за минулий місяць; облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом пільгової категорії громадян, витратна перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету по м. Мелітополь за минулий місяць.
На підставі наданих відповідно до п. 3.2. документів управління та залізниця складають акти звіряння розрахунків (п. 3.3. договору).
Згідно із п. 3.4. договору, Платник перераховує Перевізнику на відшкодування витрат за пільговий проїзд залізничним транспортом пільгових категорій громадян у приміському сполучені на розрахунковий рахунок Перевізнику не пізніше 5-ти банківських днів з дня їх отримання на свій розрахунковий рахунок в межах кошторисних призначень, на підставі отриманих облікових форм, розрахунків видатків та актів звіряння розрахунків.
У відповідності до п. 3.6. договору, при повному відшкодуванні Платником компенсації за проїзд пільгової категорії громадян договір вважається виконаним.
Пунктом 7.1. договору встановлено, що відповідно до ст. 631 ЦК України сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме: даний договір набирає чинності з 01.01.19 і діє в частині надання послуг з перевезення пільгових категорій громадян до 31.12.19, а в частині здійснення компенсаційних виплат - до їх погашення.
Відповідно до облікових форм про надані послуги за перевезення залізничним транспортом в приміському сполученні окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів за період з січня по грудень 2019 року, АТ “Українська залізниця» в особі СП “Запорізька дирекція залізничних перевезень» РФ “Придніпровська залізниця» надало послуги управлінню соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області на загальну суму 3 314 365, 08 грн.
Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області відшкодувало АТ “Українська залізниця» в особі СП “Запорізька дирекція залізничних перевезень» РФ “Придніпровська залізниця» за надані послуги згідно договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26 від 25.02.19 у розмірі 1 011 600,00 грн (в межах суми договору), що не заперечувалось представниками сторін в судових засіданнях при розгляді цієї справи.
22.09.21 АТ “Українська залізниця» в особі РФ “Придніпровська залізниця» направило управлінню соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області претензію за вих. від 21.09.21, в якій позивач зазначає, що у відповідача обліковується заборгованість перед позивачем у розмірі 2 302 765,08 грн згідно договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26 від 25.02.19.
Згідно відповіді за вих. від 05.10.21 № 2823/01-01-02 на претензію, управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області повідомило позивача, що з боку як місцевої влади, так і збоку управління всі взяті на себе зобов'язання та домовленості перед останнім згідно договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26 від 25.02.19 були виконані в повному обсязі.
З матеріалів справи вбачається, що протягом 2019 року відповідач здійснив компенсаційні виплати на користь позивача за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом в сумі 1 011 600,00 грн.
Враховуючи внесені зміни до законодавства, місцеву бюджетну програму та прийняте органом місцевого самоврядування з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету відповідне рішення, а також належне виконання Відповідачем умов укладеного з Позивачем Договору про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом в сумі погодженної компенсації 1011600,00 грн, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2019 рік.
На підставі наведеного, доводи апеляційної скарги “ …. Позивач (Скаржник) вважає рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 у справі №908/3161/21 необґрунтованим та таким, що винесене із порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, в частині не встановлення судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення фактичних даних, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, а також не дослідження та безпідставного не прийняття до уваги судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення доказів, наданих Позивачем на підтвердження його позиції.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 20.12.2016 №1789-VIII з 01.01.2017 змінений порядок фінансування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Як вбачається зі змісту абз. 5 пп. 2 п. 2 «Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу до проекту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу» України (щодо удосконалення складання та виконання бюджетів)»» від 03.11.2016 до проекту Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо удосконалення складання та виконання бюджетів), який розміщений у публічному доступі у …
Відповідно до п. 8) та п. 18) ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України..
Частини 4 та 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України передбачають, що ….
Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт», ...
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 20.12.2016 №1789-VIII з 01.01.2017 змінений порядок фінансування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та змінена редакція ст. 91 Бюджетного кодексу України, якою передбачено, що ..
Таким чином, редакція ч. 6 ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт» та редакція ст. 91 Бюджетного кодексу України, прийняті одним і тим самим нормотворчим органом - Верховною Радою України. ….
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 ст. 91 Бюджетного кодексу …
З урахуванням наведеного вважаємо, що прийняття державою рішення щодо необхідності проведення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян з місцевих бюджетів, а не з державного бюджету або за рахунок державних програм фінансування місцевих бюджетів, не свідчить про передачу державою місцевим радам повноважень вирішувати питання чи підлягають компенсації збитки від наданих пільг на проїзд окремих категорій громадян або ні.
Норми вищевказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов 'язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.
Тобто, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов'язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.
Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «;Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про охорону дитинства», «;Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Аналізуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 № 904/94/19, вбачається, що Верховним Судом застосовано норми п.п. 1, 6 ст. 92 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» не лише до Позивача як надавача послуг з перевезення пільгових категорій громадян, але й до органу місцевого самоврядування (його виконавчого органу) як до органу, на якого покладено зобов'язання з відшкодування відповідних витрат за перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом.
Однак, в оскаржуваному рішенні суд застосував норми Конституції та Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» в однобічному порядку, поклавши лише на Позивача імперативний обов'язок з перевезення пільгових категорій пасажирів, не розповсюдивши, на відміну від Верховного Суду, ці норми на Відповідача як на головного розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету, враховувавши що Відповідачем Зобов'язання за вказаним Договором було повністю виконано.
Тоді як, перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано Залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на то державою орган - відповідач у справі у силу закону має відшкодувати понесені витрати позивачу в повному обсязі.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 року у справі №904/94/19.
Судом першої інстанції не враховано правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка втілена у постанові від 04.12.2019 (справа 917/1739/17), згідно з якою правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.
Конституційний Суд України висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги у залежність від видатків бюджету {рішення від 20.03.2002 М> 5-рп/2002, від 17.03.2004№ 7-рп/2004, від 01.12.2004№ 20- рп/2004, від 09.07.2007№ 6-рп/2007).
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359, облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.
Пунктами 5, 7 даного Порядку визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності. Сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.
У пунктах 9 - 11 вказаного Порядку визначено, що на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п'ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.
Матеріалами справи підтверджується складення позивачем щомісячних облікових форм про надані послуги за перевезення залізничним транспортом в приміському сполученні окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету, що відповідають затвердженій вказаним Порядком формі (додаток до Порядку), а також виставлення відповідачу відповідних рахунків на оплату на загальну суму 3 314 365,08 грн. (за період з січня по грудень 2019 включно).
Оплата була здійснена відповідачем частково на загальну суму 1 011 600,00 грн. Таким чином, заборгованість склала 2 302 765,08 грн.
У частині 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України визначено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення.
Закон України “Про залізничний транспорт» та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 року № 1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України, надання права щодо користування транспортом визначеним пільговим категоріям громадян є обов'язком позивача. Чинним законодавством передбачено відшкодування транспортним підприємствам витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян. При цьому зобов'язання сторін виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх волевиявлення.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа “Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004, п. 184).
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу. При цьому слід зазначити, що саме відповідач був уповноважений на те державою орган, який в силу закону здійснює відшкодування коштів. Тому вважаємо, що висновок суду першої інстанції в частині не покладення відповідальності на орган місцевого самоврядування, а держава є боржником в цих правовідносинах є безпідставним.
Суд першої інстанцій безпідставно послався та безпідставно врахував правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 09.06.2023 у справі №916/3938/21, - оскільки ця правова позиція не є тотожною, а, навпаки, є неприйнятною з огляду на те, що таку постанову (від 09.06.2023 року) прийнято Верховним Судом з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто -хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення. У даній справі №908/3161/21, що розглядається, між сторонами (між позивачем та відповідачем) на виконання Програми, затвердженої рішенням Мелітопольської міської ради був укладений Договір на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні, - тоді як у справі №916/3938/21 (постанова ВС від 09.06.2023 року) відповідний договір не укладався, програма не затверджувалася.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що ..
З огляду на викладене вище до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, і саме відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.
При цьому, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з надавачами послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із Законів України.
Згідно з частинами першою та другою статті 509, частинами третьою та четвертою статті 11 ЦК України зобов'язанням ...
Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України …
З огляду на вказані норми законодавства у АТ «Укрзалізниця» виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв'язку з наданням послуг зв'язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Отже, відповідач зобов'язаний здійснити розрахунки з позивачем на підставі поданих ним щомісячних облікових форм щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з 01.01.2019 по 31.12.2019 року. …», колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів виснує, що доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства України.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 ГПК України).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на Управління/відповідача зобов'язань, боржником яких є держава, а відтак і про відмову у задоволенні позовних вимог, і підстав для її скасування не вбачається.
Інші доводи апелянта є необґрунтованими і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).
З урахуванням вищевикладеного, доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Запорізької області від 18.03.2025 у справі №908/3161/21 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 51812,22 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025 у справі №908/3161/21 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізької області від 18.03.2025 у справі №908/3161/21 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору у сумі 51812,22 грн. покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови виготовлено 14.11.2025
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв