79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"18" листопада 2025 р. Справа № 914/1237/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства «Роса-ІФ»
на рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 (повне рішення складено 08.08.2025, суддя Березяк Н.Є.)
у справі № 914/1237/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхаб», м. Львів,
до відповідача Приватного підприємства «Роса-ІФ», м. Івано-Франківськ,
про стягнення заборгованості у розмірі 1 142 215,33 грн
від позивача - Кавчук А. В.
від відповідача - не з'явився
Господарський суд Львівської області в рішенні від 07.08.2025 у справі № 914/1237/25 задоволив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхаб» до Приватного підприємства «Роса-ІФ» про стягнення заборгованості у розмірі 1 142 215,33 грн.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 склад колегії по розгляду справи № 914/1237/25 визначено: головуючий суддя Орищин Г. В., судді Галушко Н. А., Желік М. Б.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.09.2025, апеляційну скаргу Приватного підприємства «Роса-ІФ», подану на рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 у справі № 914/1237/25 - залишено без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Роса-ІФ», поданою на рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 у справі № 914/1237/25.
25.09.2025 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 914/1237/25.
При ухваленні вказаного рішення місцевий господарський суд виходив з того, що за укладеним між сторонами договором оперативної оренди обладнання №?24-2009/1 від 20.09.2024, орендодавець передав орендарю обладнання, що підтверджено актами приймання-передачі та актами надання послуг на загальну суму 2?172?815,36 грн. Частина актів була підписана сторонами, інша - направлена орендарю для підписання, але не повернена, що за умовами п. 4.2.3 договору вважається беззастережним визнанням послуг та суми орендної плати. На момент розгляду справи орендар сплатив 1?119?439,12 грн, залишок заборгованості становив 1?053?376,24 грн. Відтак, суд першої інстанції встановив, що позивач дотримався умов договору, а орендар (відповідач) не виконав своїх зобов'язань, що підтверджує наявність заборгованості.
Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що таке прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, посилається на те, що акти надання послуг за якими судом першої інстанції стягнуто заборгованість - не були отримані відповідачем, а частина вказаних актів взагалі не була надіслана позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними АТ «Укрпоштиа», частина з яких не зареєстрована в системі оператора поштового зв'язку, а частина - повернута відправнику (позивачу) за закінченням терміну зберігання. Відтак, вважає, що у даному випадку не підлягає застосуванню п. 4.2.3 договору, оскільки відповідач фізично не міг підписати та повернути позивачу оригінали актів наданих послуг, яких фактично не отримував. Враховуючи наведене, Приватне підприємство «Роса-ІФ» зазначає, що оскільки позивачем не доведено виникнення у відповідача обов'язку з підписання оригіналів вищевказаних актів надання послуг та повернення їх на адресу позивача, то відсутні підстави вважати ці акти такими, що беззастережно визнані та прийняті відповідачем (орендарем). Крім того, апелянт зазначив про процесуальні порушення, які на його думку, допустив місцевий господарський суд, зокрема, не задовольнивши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, чим останнього фактично було позбавлено права на правову допомогу та можливості захисту своїх прав та інтересів.
Позивач скористався своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України і подав відзив на апеляційну скаргу, в якому звернув увагу суду, що акт №?448 від 30.11.2024 підписаний представником ПП «РОСА-ІФ» та скріплений печаткою підприємства, відтак, зауваження відповідача, що такий акт не був ним отриманий не відповідають дійсності. Крім того, факти надсилання спірних документів підтверджуються поштовими накладними, описами вкладення та фіскальними чеками АТ «Укрпошта».
Крім того, твердження відповідача, що зазначені акти не були ним отримані, не спростовують факт оренди обладнання та не звільняють відповідача від обов'язку її оплати. Відправка актів наданих послуг та вимог про сплату боргу здійснювалася за адресою ПП «РОСА-ІФ», яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також в укладеному між сторонами договорі.
Одержання поштової кореспонденції перебуває поза межами контролю позивача, тому відповідач, як суб'єкт господарювання, зобов'язаний самостійно контролювати надходження пошти за вказаною адресою та своєчасно реагувати на втрату або невручення документів. Відповідач не надав доказів того, що неотримання кореспонденції відбулося не з його вини, а неможливість відстеження пошти після закінчення шестимісячного строку збереження інформації не може свідчити про ненадсилання документів.
Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.
В дане судове засідання прибув представник позивача, підтримав свої доводи та міркування, висловлені у попередніх судових засіданнях.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази в сукупності з апеляційною скаргою, судова колегія встановила таке:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будхаб» (позивач, за договором - орендодавець) та Приватним підприємством «Роса-ІФ» (відповідач, за договором - орендар) укладено договір оперативної оренди обладнання № 24-2009/1 від 20.09.2024.
За змістом п. 1.1 договору, орендодавець надає орендарю у тимчасове оплатне користування (оренду) будівельну опалубку (в т.ч. окремі елементи опалубки, спеціалізовану тару для її транспортування), асортимент, кількість і вартість якого вказуються в актах приймання-передачі. Орендна плата розраховується орендодавцем щомісячно на підставі фактичної кількості днів користування обладнанням згідно з актами прийому-передачі обладнання (п. 4.2.1). Орендодавець до 15 числа місяця, наступного за тим, за який нараховується орендна плата, направляє орендарю підписаний та скріплений печаткою орендодавця акт наданих послуг в двох примірниках (п. 4.2.2). Орендар зобов'язаний підписати і повернути один підписаний та скріплений печаткою оригінал акта наданих послуг до 25 числа місяця, наступного за тим, за який нараховується орендна плата. У разі неповернення акта і відсутності письмової мотивованої відмови орендаря від підписання цього акта, такий акт та сума орендної плати вважаються беззастережно визнаними орендарем, а послуга - прийнятою в повному обсязі (п. 4.2.3). Орендар сплачує орендну плату щомісячно до 25 числа місяця, наступного за тим, за який нараховується орендна плата (п. 4.2.4). Відповідальність за невиконання зобов'язань з оплати передбачена п. 7.1 договору у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється за весь період прострочення. Строк позовної давності щодо стягнення пені становить 3 роки (п. 7.7).
На виконання умов договору, орендодавець передавав в оренду орендарю обладнання відповідно до актів приймання-передачі: № 639 від 20.09.2024 на суму 2 653 732,10 грн; № 640 від 26.09.2024 на суму 2 749 508,45 грн; № 696 від 23.10.2024 на суму 525 778,08 грн; № 701 від 24.10.2024 на суму 253 463,04 грн; № 713 від 30.10.2024 на суму 2 874 291,68 грн; № 715 від 30.10.2024 на суму 221 616,00 грн; № 718 від 31.10.2024 на суму 219 840,88 грн; № 737 від 06.11.2024 на суму 284 544,00 грн; № 742 від 11.11.2024 на суму 2 960 896,70 грн; № 782 від 02.12.2024 на суму 984 643,20 грн.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи актів надання послуг №?321 від 30.09.2024 на суму 160?599,12 грн, №?392 від 31.10.2024 на суму 305?678,51 грн, №?448 від 30.11.2024 на суму 657?181,01 грн, №?512 від 31.12.2024 на суму 696?425 грн, №?56 від 31.01.2025 на суму 283?498,62 грн, №?154 від 28.02.2025 на суму 39?368,92 грн та №?242 від 31.03.2025 на суму 30?064,18 грн, загальна вартість послуг оренди становить 2?172?815,36 грн, при цьому, зазначеними актами також підтверджується факт користування орендарем відповідним обладнанням.
Акти надання послуг № 321 від 30.09.2024, № 392 від 31.10.2024 та № 448 від 30.11.2024 підписані сторонами.
Акти надання послуг № 512 від 31.12.2024, № 56 від 31.01.2025, № 154 від 28.02.2025 та № 242 від 31.03.2025 були направлені відповідачу для підписання засобами поштового зв'язку, однак такі останнім не підписано та позивачу не повернуто.
Позивачем на адресу відповідача були надіслані вказані акти поштовим відправленням цінним листом через АТ «Укрпошта» з описом вкладення для підписання, а саме: акт №?512 від 31.12.2024 - надісланий 31.01.2025; акт №?56 від 31.01.2025 - надісланий 17.02.2025; акт №?242 від 31.03.2025 - надісланий 14.04.2025; акт №?154 від 28.02.2025 - надісланий 11.03.2025, при цьому, разом із зазначеним актом повторно надіслані акти №?512 від 31.12.2024 та №?56 від 31.01.2025, у зв'язку з тим, що попередні примірники відповідачем не були підписані та повернуті.
Відповідач не надав заперечень щодо жодного із актів наданих послуг та нарахованої за ними орендної плати. Водночас, в порушення взятих на себе за договором зобов'язань, орендар не в повному обсязі оплатив орендну плату, сплативши кошти в загальній сумі 1 119 439,12 грн відповідно до платіжних інструкцій № 353 від 18.10.2024 на суму 69 439,12 грн; № 355 від 18.10.2024 на суму 200 000 грн; № 641 від 25.10.2024 на суму 200 000 грн; № 642 від 25.10.2024 на суму 50 000 грн; № 696 від 30.10.2024 на суму 300 000 грн; № 940 від 17.02.2025 на суму 200 000 грн; № 1099 від 10.04.2025 на суму 100 000 грн.
Листом № 25-1004 від 10.04.2025 орендодавець повідомив орендаря про наступний порядок зарахування оплати: кошти, сплачені за платіжними інструкціями № 353 від 18.10.2024, № 355 від 18.10.2024, № 641 від 25.10.2024, № 642 від 25.10.2024, № 696 від 30.10.2024, № 940 від 17.02.2025 - зараховані орендодавцем в рахунок оплати за актами наданих послуг № 321 від 30.09.2024, № 392 від 31.10.2024 та частково за актом надання послуг № 448 від 30.11.2024 (залишок боргу за актом № 448 від 30.11.2024 - 104 019,52 грн). Кошти, що сплачені за платіжною інструкцією № 1099 від 10.04.2025 - зараховані в рахунок оплати орендної плати за березень 2025 року на суму 30064,18 грн, що нарахована згідно з актом надання послуг № 242 від 31.03.2025. Залишок оплати в розмірі 69 935,82 грн - зарахований в рахунок погашення заборгованості за актом № 448 від 30.11.2024.
Відтак, з врахуванням здійснених оплат, неоплаченими залишились послуги оренди за актами надання послуг № 448 від 30.11.2024 - залишок боргу на суму 34 083,70 грн; № 512 від 31.12.2024 на суму 696 425,00 грн; № 56 від 31.01.2025 на суму 283 498,62 грн; № 154 від 28.02.2025 на суму 39 368,92 грн. Загальна сума заборгованості становить 1 053 376,24 грн.
Позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою про сплату боргу № 25-1103 від 11.03.2025. Однак, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 1 053 376,24 грн заборгованості, 61 178,93 грн пені, 6 099,85 грн 3% річних за користування грошовими коштами та 21 560,31 грн інфляційних втрат.
Заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на таке:
Пункт 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В даному випадку, між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору оперативної оренди обладнання № 24-2009/1 від 20.09.2024.
Відповідно до статті 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Частиною 5 цієї статті встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
У відповідності до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд першої інстанції встановив, що факт користування орендарем обладнанням підтверджено долученими до матеріалів справи актами наданих послуг. Позивачем дотримано умови договору щодо направлення відповідачу для підписання актів надання послуг, в свою чергу, від відповідача не були повернуті підписані з його боку акти, як і не було направлено письмову мотивовану відмову від підписання направлених актів. А отже, сума орендної плати вважається беззастережно визнаною орендарем, а послуги оренди, згідно долучених актів є прийнятими в повному обсязі.
Судом першої інстанції правомірно зазначено, що доказів неможливості виконання відповідачем з будь-яких причин умов договору матеріали справи не містять; договір оренди, в якому передбачені всі істотні його умови є дійсним, а відтак, відповідач не здійснивши повну та своєчасну оплату орендних платежів порушив свої договірні зобов'язання.
Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо повного та своєчасного внесення орендних платежів, внаслідок чого останнім була допущена заборгованість у розмірі 1 053 376,24 грн, що підлягає стягненню.
Внаслідок неналежного виконання зобов'язання позивачем також нараховано відповідачу пеню у сумі 61 178,93 грн, 3% річних у сумі 6099,85 грн та інфляційні втрати у сумі 21 560,31 грн.
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що такий розрахунок є арифметично правильним, а визначені позивачем санкції не перевищують розміру, дозволеного до стягнення законом за заявлений у позові період нарахування; їхній розмір підтверджується наявними у справі доказами, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 61 178,93 грн пені, 6 099,85 грн 3% річних та 21 560,31 грн інфляційних втрат правомірно задоволено місцевим господарським судом.
Доводи апеляційної скарги про те, що акти надання послуг не були отримані відповідачем, а частина з них взагалі не надсилалася позивачем, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки зазначені твердження не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Що стосується доводів скаржника про те, що, не задовольнивши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, останнього фактично було позбавлено права на правову допомогу та можливості захисту своїх прав та інтересів, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду. Основною підставою для відкладення є не відсутність представників учасників справи у судовому засіданні, а неможливість вирішення спору у відповідному засіданні.
У даному випадку участь представників сторін не була визнана обов'язковою, а матеріали справи, як обґрунтовано встановлено місцевим судом, містять достатній обсяг доказів, необхідних для правильного та об'єктивного вирішення спору. Відтак, підстав для відкладення розгляду справи не було, а права відповідача на правову допомогу та захист не порушено.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, належно оцінив докази, навів мотиви відхилення доводів відповідача та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.
Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні вимог апеляційної скарги Приватного підприємства «Роса-ІФ» відмовити.
Рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2025 у справі № 914/1237/25 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню.
Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Повний текст постанови складено 19.11.2025
Головуючий суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік