Справа № 347/333/25
Провадження № 22-ц/4808/1522/25
Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.
Суддя-доповідач Пнівчук
12 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О. В.,
суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,
з участю секретаря Кузнєцова В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду від 21 серпня 2025 року, у складі судді Кіцули Ю.С., у справі за позовом Державного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
У лютому 2025 року представник позивача Державного центру зайнятості звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Позовна заява обґрунтована тим, що наказом Державної служби зайнятості від 11.10.2017 року № 279-к ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Івано-Франківського ОЦЗ з 19.10.2017 року. У подальшому з відповідачем було укладено Контракт № 23 від 25.11.2022 року та додаткові угоди до нього, за умовами яких останнього призначено на посаду директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості на термін з 29 листопада 2022 року до 31 березня 2025 року.
В період роботи на зазначеній посаді ОСОБА_1 було видано наказ від 22.02.2023 року № 117-к «Про звільнення», яким ОСОБА_2 , було звільнено з посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості 23.02.2023 у зв'язку зі змінами в організації праці, в тому числі скороченням чисельності та штату працівників, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_2 звернулася до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19.09.2023, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.01.2024 по справі № 346/1469/23 за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного центру зайнятості про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, позов задоволено в повному обсязі:
- визнано незаконним та скасовано наказ Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 22.02.2023 № 117-к, яким ОСОБА_2 , було звільнено з посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості 23.02.2023 року у зв'язку зі змінами в організації праці, в тому числі скороченням чисельності та штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України;
- поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості;
- стягнуто з Івано-Франківського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 143 071,60 грн.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2024 по справі № 346/1469/23 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Івано-Франківського обласного центру зайнятості на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19.09.2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17.01.2024 року по справі № 346/1469/23.
На виконання рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19.09.2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 17.01.2024 року по справі № 346/1469/23, наказом Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 18.01.2024 № 13-к «Про поновлення на роботі» скасовано наказ Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 22.02.2023 № 117-к «Про звільнення», поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості з 23.02.2024 року також проведено виплату ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з утриманням установлених законодавством податків та зборів) у сумі 115 172,63 грн.
Таким чином, протиправними діями директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості Цимбалюка В.Д. завдано шкоду позивачу на загальну суму 115 172,63 грн.
Як вбачається з вищезгаданих рішень судових інстанцій по справі № 346/1469/23, підставою незаконного звільнення ОСОБА_2 став підписаний директором Івано-Франківського обласного центру зайнятості Цимбалюком В.Д. наказ № 117-к «Про звільнення» від 22.02.2023 року, що зумовило звернення Державного центру зайнятості до суду з відповідним позовом.
Представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного центру зайнятості в порядку регресу 115 172,63 грн завданої матеріальної шкоди, а також судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн.
Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 24.03.2025 року, представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 143 071,60 грн, що складається з ПДФО у розмірі 25 752,90 грн, військового збору у розмірі 2146, 07 грн та виплати у міжрозрахунковий період у розмірі 115 172,63 грн.
Рішенням Косівського районного суду від 21 серпня 2025 року позов Державного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного центру зайнятості в порядку регресу 143 071,60 грн завданої матеріальної шкоди та суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, судом неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, неправильно застосовано норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права.
Зазначив, що ОСОБА_2 було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 115 172,63 грн, що підтверджується відомістю про перерахування в банк зарплати (виплата заробітної плати за час вимушеного прогулу від 14.02.2024) та платіжною інструкцією № 736, згідно якої кошти перераховано 16.02.2024. Саме ця сума була сплачена незаконно звільненому працівнику як середній заробіток за час вимушеного прогулу на виконання рішення суду, тому згідно ст. 237 КЗпП підлягає стягненню з відповідача на користь позивача шляхом задоволення позову в цій частині.
Вказав, що стягнення судом з відповідача на відшкодування шкоди витрат, що полягають у сплаті військового збору в розмірі 2 146,07 грн та податку з доходів фізичних осіб в розмірі 25 752,90 грн є незаконним та таким, що суперечить ст. 237 КЗпП України, оскільки вони перевищують суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який сплачено незаконно звільненому працівнику.
Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана у випадках, передбачених ПК України, утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.
Зазначив, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат зі сплати військового збору в розмірі 2 146, 07 грн та податку з доходів фізичних осіб в розмірі 25 752,90 грн підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Державного центру зайнятості вказав, що подана апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не відповідає дійсним обставинам справи, а тому не підлягає задоволенню.
Вказав, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував всі фактичні обставини справи, оцінив належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність доказів в їх сукупності і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник Державного центру зайнятості в режимі відеоконференцзв'язку Кікіна С.О. вимоги апеляційної скарги заперечив з наведених у відзиві мотивів.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з'явився, його представник адвокат Розганюк Т.Є. надіслала суду заяву про розгляд справи без її участі.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності апелянта.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Судом встановлено, що наказом Державної служби зайнятості від 11.10.2017 року № 279-к ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Івано-Франківського ОЦЗ з 19.10.2017 року.
Відповідно до Контракту № 23 від 25.11.2022 року, ОСОБА_1 призначено на посаду директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості на термін з 29 листопада 2022 року до 28 лютого 2023 року. Додатковою угодою № 190 від 27.12.2024 року термін дії Контракту продовжено до 31 березня 2025 року.
Наказом від 22.02.2023 № 117-к «Про звільнення» ОСОБА_2 було звільнено з посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості 23.02.2023 у зв'язку зі змінами в організації праці, в тому числі скороченням чисельності та штату працівників, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19.09.2023, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.01.2024 по справі № 346/1469/23 за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного центру зайнятості про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, позов задоволено в повному обсязі: визнано незаконним та скасовано наказ Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 22.02.2023 № 117-к, яким ОСОБА_2 , було звільнено з посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості 23.02.2023 року у зв'язку зі змінами в організації праці, в тому числі скороченням чисельності та штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості; стягнуто з Івано-Франківського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 143 071,60 грн.
Наказом Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 18.01.2024 № 13-к ОСОБА_2 поновлено на посаді начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості з 23.02.2023.
Відповідно до відомості перерахування в банк № 13/02 зарплати у міжрозрахунковий період лютого 2024, ОСОБА_2 виплачено заробітню плату за час вимушеного прогулу у розмірі 115 172,63 грн.
Розрахунком заробітної плати за час вимушеного прогулу з 24.02.2023 по 19.09.2023 року, розрахункового листа Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості за лютий 2024 року, встановлено, що із визначеної судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу проведено утримання податку на доходи фізичної особи та військовий збір.
Згідно з платіжними дорученнями від 14.02.2024 року № 736, № 737, № 738 було виплачено 266 321,11 грн., з яких ОСОБА_2 - 115 172,63 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Згідно із ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Отже, за зазначеними положеннями КЗпП України обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Як встановлено судом ОСОБА_1 під час перебування на посаді директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості видав наказ від 22 лютого 2023 року №117-к про звільнення ОСОБА_2 .
Вказаний наказ про звільнення визнаний незаконним та скасований, а в порядку виконання судового рішення ОСОБА_2 поновлена на посаді начальника відділу взаємодії з роботодавцями Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості та їй виплачено 115 172,63 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Звільнення ОСОБА_2 з порушенням закону підтверджено судовим рішенням у справі № 346/1469/23.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 як службова особа, яка видала наказ про звільнення ОСОБА_2 , який у подальшому був визнаний незаконним та скасований в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну центру у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику часу вимушеного прогулу в загальному розмірі 143 071,60 грн.
Висновки про те, що службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненим працівникам часу вимушеного прогулу, неодноразово підтверджені Верховним Судом, зокрема у постановах від 22 січня 2021 року у справі № 332/832/18, від 12 липня 2023 року у справі № 663/1169/20, від 11 жовтня 2023 року у справі № 158/2727/20, від 17 липня 2024 року у справі № 439/362/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 394/438/22, від 08 січня 2025 року у справі 755/13814/21 та від 05 березня 2025 року у справі № 947/8629/20.
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. При цьому в чинному законодавстві відсутні застереження щодо того, чи має ця особа продовжувати виконувати свої функції, чи вже має бути звільненою.
Схожі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 158/2727/20.
Суд також вважав, що до матеріальної шкоди позивача, яка пов'язана з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу відноситься здійснені позивачем безпосередні виплати ОСОБА_2 у сумі 115 172,63, а також обов'язкові податки та збори, які позивач був зобов'язаний сплатити на користь держави, а саме ПДФО у розмірі 25 752,90 грн та військовий збір у розмірі 2 146,07 грн, що загалом становить 143 071,60 грн.
Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.
Колегія суддів погоджується з оцінкою суду першої інстанції преюдиційних обставин, установлених під час розгляду Коломийським міськрайонним судом та Івано-Франківським апеляційним судом справи 346/1469/23, в якій стягнуто з Івано-Франківського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 143 071,60 грн.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі №523/14396/19».
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розрахункової відомості Івано-Франківського обласного центру зайнятості за лютий 2024 року, із визначеної судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу проведено утримання податку на доходи фізичної особи в розмірі 25 752,90 грн та військового збору у розмірі 2 146,07 грн.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідач повинен відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі середнього заробітку, який стягнуто судовими рішеннями з центру зайнятості на користь ОСОБА_2 у розмірі 143 071,60 грн.
Отже доводи апеляційної скарги щодо незаконності стягнення з відповідача на відшкодування шкоди витрат, що полягають у сплаті військового збору в розмірі 2 146,07 грн та податку з доходів фізичних осіб в розмірі 25 752,90 грн є необґрунтованими.
З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 21 серпня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 19 листопада 2025 року.
Головуюча О. В. Пнівчук
Судді: І. В. Бойчук
О. О. Томин