справа № 761/20915/23
головуючий у суді І інстанції Аббасова Н.В.
провадження № 22-ц/824/7091/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
12 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджи системс» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджи системс» (колишня назва - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кантрі Девелопмент») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, -
У червні 2023 року ТОВ «Кантрі Девелопмент» звернулось з позовом до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, відповідно до якого позивач просить усунути перешкоди у здійсненні товариством права користування та розпорядження майном, що належить йому на праві власності, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення власника товариства та директора в одній особі, громадянина ОСОБА_3 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Кантрі Девелопмент» з 05 вересня 2016 року належить на праві власності 4-х кімнатна квартира у АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 322994672 від 15 лютого 2023 року.
06 квітня 2023 року власник та директор в одній особі ТОВ «Кантрі Девелопмент» мав намір потрапити до квартири, що належить йому на праві власності, однак не зміг потрапити до приміщення, у зв'язку із тим, що там перебував чоловік ОСОБА_1 .
У зв'язку із цим, директор товариства був вимушений звернутися із відповідною заявою до органів Національної поліції за фактом самовільного зайняття невідомою особою належного йому нерухомого майна та здійснення перешкод у користуванні майном. Співробітниками поліції було установлено особу чоловіка відповідача та відібрано у нього пояснення. Встановлена особа повідомила, що перебуває у шлюбі із колишньою власницею квартири, а тому має право там проживати. Зазначене підтверджується матеріалами досудового розслідування № 12023105100000743 від 06 квітня 2023 року.
За таких обставин позивач вказує, що дії відповідачів є недобросовісними та зловживання матеріальним правом, відповідачі без законних підстав, всупереч правам власника нерухомого майна, перешкоджають йому володіти і вільно користуватися належним йому на праві власності майном, що призводить до порушення його права власності у розумінні статей 319, 321, 384 ЦК України.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року у задоволенні позову ТОВ «Кантрі Девелопмент» відмовлено.
27 травня 2024 року до суду надійшла заява адвоката Солдаткіна О.С., в якій адвокат просить ухвалити у справі № 761/20915/23 додаткове рішення, яким вирішити питання судових витрат; стягнути з ТОВ «Кантрі Девелопмент» на користь ОСОБА_1 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката; стягнути з ТОВ «Кантрі Девелопмент» на користь ОСОБА_2 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року частково задоволено заяву адвоката Солдаткіна О.С. про ухвалення додаткового рішення.
Стягнуто з ТОВ «Кантрі Девелопмент» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 12 000 грн.
В іншій частині заяву залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Енерджи системс» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що справу розглянуто судом не об'єктивно та упереджено, до рішення внесено недостовірну інформацію, що стосується встановлення судом факту реєстрації місця проживання відповідачки ОСОБА_1 за вищезазначеною адресою (суд такий факт не встановлював, а відповідно до листа Шевченківської РДА в місті Києві від 08 лютого 2023 року №109-608 станом на момент надання відповіді за вищевказаною адресою зареєстрованих фізичних осіб немає - зазначений доказ подається у зв'язку із новими обставинами зазначеними в рішенні суду для спростування недостовірної інформації).
Натомість відповідач ОСОБА_2 відповідно до копії паспорта, ніколи не був зареєстрований у цій квартирі, а місцем реєстрації адреси проживання є АДРЕСА_2 .
Вказує, що суд першої інстанції вважав доведеним та встановленим право проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у справі №761/22020/17, проте ОСОБА_2 не був стороною у цій справі, участі у розгляді не приймав, рішення суду до нього не має жодного відношення.
Звертає увагу, що судом першої інстанції підмінено предмет позову на виселення колишньої власниці квартири із займаного приміщення, у позовній заяві не було жодних вимог із цього питання, тому незрозуміло чому суд вийшов за межі позовних вимог та дослідження питань, що не стосуються предмету позову.
Однак, суд першої інстанції залишив поза увагою факт звернення позивача до органів Національної поліції України за фактом самовільного зайняття невідомою особою належного йому нерухомого майна, що підтверджується наявністю кримінального провадження №12023105100000743 від 06 квітня 2023 року та звернення до суду із позовною заявою, а також ті факти, що відповідачі позов не визнали, жодних дій щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи не вчиняли.
Вказує, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог, не врахував, що саме по собі подання позову про усунення перешкод у користуванні власністю й заперечення відповідачів щодо його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод, що спростовує доводи рішення суду першої інстанції у частині не доведення позивачем своїх позовних вимог.
Наведене відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/23652/19.
Щодо оскарження додаткового рішення апелянт вказує, що його думку, заявлені відповідачами судові витрати на правничу допомогу не відповідають критеріям, встановленим статтею 137 ЦПК України.
Так зазначає, що в матеріалах справи відсутні договори про надання правничої допомоги, про які йдеться у заяві про розподіл судових витрат, а тому відсутні докази щодо обсягу повноважень та наявності обмежень у здійснені представництва.
Адвокатом Солдаткіним О.С. не було подано відзиву на позовну заяви від відповідачів, відзив в матеріалах справи було подано від імені та в інтересах третьої особи, яка не брала участь у розгляді цієї справи, а саме ОСОБА_4 - відтак відсутні підстави для стягнення судових витрат на правничу допомогу з позивача, оскільки послуги зазначені в актах приймання передачі наданих послуг №1 та №2 аналізуючи матеріали справи надані не були, отже не відповідають критерію реальності таких витрат.
Посилається, що сума заявлених витрат є неспівмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт про, що зазначалось також у клопотанні про зменшення розміру судових витрат на правову допомогу.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених судових рішень, дійшла висновку про таке.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що ТОВ «Кантрі Девелопмент» з 05 вересня 2016 року належить на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 322994672 від 15 лютого 2023 року.
При цьому, судом установлено, що 17 вересня 2007 року між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 07Ф-178, за умовами якого банк відкриває позичальнику відкличну кредитну лінію з кредитної заборгованості у розмірі 1 250 000 дол. США, на строк з 17 вересня 2007 року по 17 вересня 2008 року зі сплатою процентів за користування кредиту у розмірі 13,00% річних для споживчих потреб.
18 вересня 2007 року між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір другої черги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М. та зареєстрований в реєстрі за №7245, за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення основного зобов'язання, що випливає з кредитного договору № 07Ф-178, а також усі додаткові угоди до нього, якщо такі укладені або будуть укладені між сторонами в майбутньому, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 .
05 лютого 2014 року за договором факторингу ПАТ «Брокбізнесбанк» відступив на користь ПАТ «Банк національний кредит» права вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором №07ф-178 від 17 вересня 2007 року, а також, було укладено договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, у т.ч. за іпотечним договором, що був укладений на забезпечення вищевказаного кредитного договору із ОСОБА_1
07 лютого 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» був укладений договір факторингу, відповідно до умов якого ПАТ «Банк національний кредит» відступив на користь ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» права вимоги за кредитами, зокрема, за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору про надання ОСОБА_1 кредиту за кредитним договором №07ф-178 від 17 вересня 2007 року.
05 вересня 2016 року на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 29 серпня 2016 року право власності на спірну квартиру було зареєстроване за ТОВ «Кантрі Девелопмент».
Відповідач ОСОБА_1 зареєстрована і проживає у квартирі АДРЕСА_3 .
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року у справі № 761/22020/17 позовні вимоги ТОВ «Кантрі Девелопмент» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про припинення права користування житловою квартирою; примусове виселення без надання іншого житлового приміщення задоволено, припинено право користування ОСОБА_4 та ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_3 , виселено ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з вказаної спірної квартири без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто з відповідачів на користь ТОВ «Кантрі Девелопмент» судовий збір по 3 200 грн з кожної.
Водночас, постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року, рішення суду першої інстанції було скасовано, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кантрі Девелопмент» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа Головне управління Державної міграційної служби в місті Києві, про припинення користування квартирою; виселення без надання іншого житлового приміщення, - відмовлено.
Зокрема, як вказав суд касаційної інстанції, з посиланням на положення статті 109 ЖК УРСР, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав позбавлення права користування спірним житлом відповідачів та для виселення їх зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_1 , за відсутності доказів надання їй іншого житлового приміщення, має право користуватись квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, ОСОБА_2 є членом сім'ї ОСОБА_1 , тому також має право користування вказаною квартирою.
За приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частинами першою, другою статті 109 ЖК визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Отже, частина друга статті 109 ЖК установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Судом як апеляційної так і касаційної інстанції при розгляді справи № 761/22020/17 установлено відсутність підстав позбавлення права користування спірним житлом відповідачів та для виселення їх зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.
Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено та правильно встановлено судом першої інстанції, що право власності на вказану квартиру належить позивачу, одночасно відповідачі мають право користуватися такою квартирою.
Звертаючись з позовом, позивач, як на підставу своїх вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою посилався на те, що матеріалами досудового розслідування № 12023105100000743 від 06 квітня 2023 року підтверджується факт неправомірного перебування у квартирі АДРЕСА_3 та поясненнями ОСОБА_2 , відібраними дізнавачем відділу поліції №4 Шевченківського УП ГУНП у місті Києві.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, не надав суду відповідних доказів на підтвердження викладених в позові обставин, оскільки надані докази не свідчать про те, що позивачу чиняться перешкоди потрапити до квартири, а інших доказів, що відповідачі перешкоджають позивачу користуватись власністю, суду не надано.
За таких обставин, суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Щодо оскарження додаткового рішення, то колегія апеляційного суду дійшла таких висновків.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів ОСОБА_1 у суді першої інстанції здійснював адвокат Солдаткін О.С., який на підтвердження своїх повноважень надав ордер від 25 травня 2023 року та Свідоцтво на право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 57,58 т. 1).
Заперечуючи проти позовних вимог, адвокат Солдаткін О.С. подав відзив на позовну заяву, зазначивши у відзиві, що відзив подано ним як представником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однак відзив підписаний останнім як представником ОСОБА_4 .
Зі змісту відзиву вбачається, що адвокат Солдаткін О.С. подав його в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині та вважає зазначення, що адвокат Солдаткін О.С. діє в інтересах ОСОБА_4 опискою.
Разом з тим, докази на підтвердження повноважень на представництво адвокатом Солдаткіним О.С. відповідача ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні.
Представником ОСОБА_1 - адвокатом Солдаткіним О.С. у відзиві наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідачі очікують понести у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, а саме: витрати на професійну допомогу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 12 000 грн кожний.
Після ухвалення рішення Шевченківським районним судом міста Києва від 20 травня 2024 року, надійшла заява адвоката Солдаткіна О.С., в якій адвокат просить ухвалити у справі № 761/20915/23 додаткове рішення, яким вирішити питання судових витрат; стягнути з ТОВ «Кантрі Девелопмент» на користь ОСОБА_1 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката; стягнути з ТОВ «Кантрі Девелопмент» на користь ОСОБА_2 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката (подана до через поштове відділення 25 травня 2024 року).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) викладено висновок, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
На підтвердження понесених відповідачами витрат на професійну правничу допомогу, адвокатом Солдаткіним О.С. подано Акт №1 про прийняття-передачу наданих послуг від 27 листопада 2023 року укладений між адвокатом Солдаткіним О.С. та ОСОБА_1 на суму 12 000 грн (за підготовку та подачу відзиву у справі №761/20915/23), Акт №2 про прийняття-передачу наданих послуг від 27 листопада 2023 року укладений між адвокатом Солдаткіним О.С. та ОСОБА_2 на суму 12 000 грн (за підготовку та подачу відзиву у справі №761/20915/23) та квитанції до прибуткового касового ордера 28, 29 від 27 листопада 2023 року.
З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні договори про надання правничої допомоги, укладені з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про які йдеться у заяві про розподіл судових витрат, а тому відсутні докази щодо обсягу повноважень та наявності обмежень у здійснені представництва, а також відсутні докази на підтвердження повноважень на представництво ОСОБА_2 адвокатом Солдаткіним О.С., апеляційний суд вважає, що надані адвокатом Солдаткіним О.С. докази є не належними доказами понесення витрат на правову допомогу.
З огляду на встановлене, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року підлягає скасуванню, а заява представника ОСОБА_1 - адвоката Солдаткіна О.С. про ухвалення додаткового рішення - підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджи системс» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року залишити без змін.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року скасувати.
Заяву представника ОСОБА_1 адвоката Солдаткіна Олександра Сергійовича про ухвалення додаткового рішення залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 17 листопада 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська