справа № 759/1448/24 головуючий у суді І інстанції Бабич Н.Д.
провадження № 22-ц/824/15222/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
11 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Семенчук Юлією Миколаївною на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Національна акціонерна «Страхова компанія «Оранта», ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, майнової шкоди та стягнення моральної шкоди заподіяної в результаті ДТП,-
у січні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ПАТ НАСК «Оранта», ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, майнової шкоди та стягнення моральної шкоди заподіяної в результаті ДТП, в якому просив суд:
стягнути з відповідача ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром шкоди в розмірі 205 450,60 грн, моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн;
стягнути з ПАТ НАСК «Оранта» недоплачену суму страхового відшкодування в розмірі 62 037,49 грн;
вирішити питання судових витрат.
Позов мотивований тим, що 20 жовтня 2023 року сталася ДТП за участі автомобіля «Шкода», д.н.з НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , та автомобіля «Форд», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 .
Згідно постанови Святошинського районного суду м. Києва по справі від 21 листопада 2023 pоку ОСОБА_1 було визнано винним в даній ДТП.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована в ПАТ НАСК «Оранта», згідно полісу №216184322, дійсного на момент ДТП. Ліміт відповідальності за шкоду, спричинену майну становить 160 000,00 грн., франшиза - 2 500,00 грн.
Після ДТП ОСОБА_2 було подано заяву-повідомлення про ДТП до ПАТ НАСК «Оранта», яка виплатила йому страхове відшкодування в розмірі 95 462,51 грн. Позивач самостійно замовив звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу.
Відповідно до звіту №762/11-23 від 16 листопада 2023 року вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Форд», д.н.з. НОМЕР_2 становить 362 950,60 грн, а вартість матеріального збитку з урахуванням зносу становить 183 315,50 грн. На підставі наведеного позивач просив позовні вимоги задовольнити.
16 лютого 2024 року до суду від представника відповідача ПАТ НАСК «Оранта» надійшов відзив на позов, в якому останній проти позовних вимог заперечував, зокрема заперечував щодо розміру шкоди визначеного у висновку.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПАТ НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 49 629,99 грн, судовий збір в розмірі 496,30 грн, витрати за проведення експертизи в розмірі 3 820,32 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн, а всього разом 58 946,61 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 20 жовтня 2023 року - 169 804,30 грн, моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн, судовий збір в розмірі 1 748,04 грн, витрати за проведення експертизи в розмірі 3 820,32 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн, а всього разом 185 372,66 грн.
Не погодившись із таким рішенням суду, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Семенчук Юлія Миколаївна 04 серпня 2025 року через систему Електронний суд подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року в частині вирішення позовних до ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги по суті оскаржуваного рішення вказала, що ОСОБА_1 не заперечує факту настання ДТП та визнає, що в її результаті були завдані ушкодження виключно лівій стороні автомобіля марки «Форд», які були в повній мірі відшкодовані страховою компанією.
Однак, ОСОБА_2 не конкретизовано, які саме пошкодження транспортного засобу були отримані внаслідок ДТП.
До матеріалів справи позивачем долучено звіт про оцінку вартості матеріального збитку №762/11-23 від 16 листопада 2023 року, складений без урахування схеми місця ДТП та протоколу про адміністративне правопорушення, складеного безпосередньо на місці події.
З огляду на це виникає обґрунтований сумнів щодо достовірності висновків оцінювача, оскільки з наданих документів не вбачається, яким саме чином було встановлено зв'язок між виявленими пошкодженнями і ДТП.
Не надано належних доказів того, що усі зазначені у звіті пошкодження були спричинені саме цією подією, а не виникли внаслідок інших обставин, у тому числі до або після ДТП.
Крім того, не зрозуміло, на підставі яких доказів суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення суми матеріальної шкоди, не дослідивши належним чином обставини ДТП та документи, складені на її місці, які є важливими для встановлення обсягу відповідальності відповідача.
Таким чином, висновки суду першої інстанції є передчасними, а розмір шкоди недостатньо обґрунтованим.
Місцевим судом не було встановлено безпосередньо обставини, які сприяли заподіянню шкоди, оскільки сам позивач не конкретизував яку саме шкоду було заподіяно внаслідок ДТП (які частини чи складові машини постраждали). Крім того, суд не надав належної оцінки змісту та походженню доказів, якими обґрунтовано розмір заявленої до стягнення шкоди. Єдиним документом, поданим позивачем на підтвердження обсягу пошкоджень транспортного засобу, є звіт оцінювача, складений без врахування матеріалів, що фіксують саму дорожньо-транспортну пригоду та її обставини. Відсутність аналізу схеми ДТП, фотографій із місця події, а також протоколу про адміністративне правопорушення ставить під сумнів зв'язок між зазначеними у звіті пошкодженнями та саме цією дорожньо-транспортною пригодою. За відсутності комплексного дослідження усіх наявних обставин справи та походження пошкоджень, дійти обґрунтованого висновку щодо дійсного розміру шкоди, заподіяної саме цією подією, було неможливо.
Зауважила, що судова експертиза була проведена без врахування об'єктивних обставин справи, без огляду транспортного засобу, без матеріалів справи про адміністративне правопорушення, що унеможливлює встановлення часу виникнення пошкоджень, їх зв'язку з конкретною ДТП та, відповідно, реального розміру заподіяної шкоди. Вказане свідчить про її недостовірність та необ'єктивність.
В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди вказала, що будь-які аргументи щодо завдання моральної шкоди, окрім посилання на те, що внаслідок пошкодження автомобіля особа була позбавлена основного засобу пересування, відсутні. Однак навіть цей аргумент не відповідає дійсності, оскільки станом на момент ДТП у власності ОСОБА_2 перебував інший автомобіль - Volkswagen Jetta, що підтверджується інформаційним витягом. Таким чином, позивач не був позбавлений засобу пересування, оскільки володів принаймні двома транспортними засобами. Проте судом першої інстанції вказані обставини не були враховані, жодних інших логічно обґрунтованих доводів щодо настання моральних страждань не наведено, а саме рішення про стягнення моральної шкоди було ухвалене всупереч принципам розумності, справедливості та чинному законодавству.
Додатково, апелянт вважає неспівмірними та необґрунтованими витрати позивача на правничу допомогу на суму 15 000,00 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Семенчук Юлією Миколаївною на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Національна акціонерна «Страхова компанія «Оранта», ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, майнової шкоди та стягнення моральної шкоди заподіяної в результаті ДТП, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
19 вересня 2025 року представниця ПАТ НАС «Оранта» - Лінкевич О.В. подала додаткові пояснення, у яких повідомила, що страховик рішення суду виконав добровільно та не оскаржує його.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Богуцький Іван Олександрович заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасника справи, який прибув у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20 жовтня 2023 року сталася ДТП, за участі автомобіля «Шкода», д.н.з НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , та автомобіля «Форд», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 .
Згідно постанови Святошинського районного суду м. Києва по справі від 21 листопада 2023 року ОСОБА_1 було визнано винним в даній ДТП.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована в ПАТ НАСК «Оранта», згідно полісу №216184322, дійсного на момент ДТП. Ліміт відповідальності за шкоду, спричинену майну становить 160 000,00 грн, франшиза - 2 500,00 грн.
Після ДТП ОСОБА_2 було подано заяву (повідомлення про ДТП) до з ПАТ НАСК «Оранта», яка виплатила позивачу страхове відшкодування в розмірі 95 462,51 грн, вказана обставина учасниками процесу не оспорювалася.
Згідно висновку експерта №Се-19/118-24/10760-АВ від 28 листопада 2024 року, який проведено на виконання вимог ухвали суду від 08 серпня 2024 року про призначення судової автотоварознавчої експертизи, вартість відновлювального ремонту КТЗ «Форд», д.н.з. НОМЕР_2 , станом на 20 жовтня 2023 року становить 369 735,38 грн, вартість матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ «Форд», д.н.з. НОМЕР_2 , станом на 20 жовтня 2023 року становить 195 374,92 грн.
Оскільки висновок здійснений без вирахування ПДВ, суд вважав за необхідне зменшити вартість відновлювального ремонту на суму ПДВ. Так ліміт відповідальності страховика становить 160 000,00 грн, франшиза - 2 500,00 грн. Розрахунок здійснено за такою формулою 160 000,00 (ліміт страховика - 95 462,51 грн. (кошти виплачені стаховиком) - 2 500,00 (франшиза), що становить 62 037,49 грн. - 20% (ПДВ), що становить 49 629,89 грн.
Враховуючи встановлені обставини в справі, суд дійшов висновку, що з ПАТ НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_2 підлягає страхове стягнення у розмірі 49 629,89 грн. (з вирахуванням розміру франшизи та 20 % ПДВ). Відповідно з ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто в рахунок відшкодування завданої шкоди внаслідок ДТП у сумі 169 804,30 грн, де 369 735,38 грн (вартість матеріального збитку ) - 157 500,00 грн (ліміт відповідальності страховика) - 20% (ПДВ), що включає в себе: різницю між страховим стягненням, сплаченою франшизою та фактичною вартістю завданої шкоди. Керуючись вимогами розумності та справедливості, суд визначив розмір грошового відшкодування на користь позивача за рахунок відповідача ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги у цій частині, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Як вказано у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП за участі транспортних засобів сторін, що мала місце 20 жовтня 2023 року о 18-00 год. у місті Києві, встановлена та в порядку ч. 6 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Пунктом першим частини першої статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» встановлено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відноси, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно п. 1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону).
Таким чином, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
За ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений в договорі.
Згідно ч. 3 ст. 988 ЦК України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
При цьому, метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
За змістом статей 9, 22-28, 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи лише у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до полісу №216184322, ліміт відповідальності страховика ОСОБА_1 - ПАТ НАСК «Оранта» за шкоду, заподіяну майну забезпеченим транспортним засобом, становив 160 000,00 грн., з них розмір франшизи 2 500,00 грн.
Вартість матеріального збитку, заподіяного позивачу при ДТП від 20 жовтня 2023 року, визначена висновком експерта №СЕ-19/118-24/10760-АВ від 28 листопада 2024 року. Так, вартість матеріального збитку завданого власникові КТЗ Форт Фьюжн, реєстраційний номер НОМЕР_3 , у результаті ДТП, станом на 20 жовтня 2023 року складає 195 374,92 грн, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу в результаті його пошкодження при ДТП складає 369 735,38 грн.
Вказаний висновок складено на виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 08 серпня 2024 року, експерт власним підписом ствердив, що попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за ст. ст. 384, 385 КК України.
Доводи відповідача про неналежність висновку експерта через проведення експертизи без огляду транспортного засобу, спростовуються положеннями п. 5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що відповідно до п.5.1 Методики визначення матеріального збитку чи вартості коефіцієнту технічного зносу без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), котрий (котра) призначив(ла) експертизу (залучив (ла) експерта), в якому міститься обґрунтування неможливості надання об'єкта дослідження на огляд, у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження.
Отже, проведення судової експертизи за наявними даними, необхідними для оцінки, є нормативно допустимим, за умови надання усіх необхідних для проведення дослідження даних.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 08 серпня 2024 року проведення експертизи призначено за наявними у справі матеріалами. На виконання клопотання експерта, листом від 11 листопада 2024 року, суд уточним, що для визначення вартості матеріального збитку необхідно користуватися вихідними даними при складанні ремонтної калькуляції, яка зазначена в протоколі технічного огляду КТЗ від 02 листопада 2023 року. Тобто, висновок складено експертом на основі первинного документу, яким зафіксовані пошкодження транспортного засобу.
Висновок експерта щодо вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу відповідач не спростував, клопотання щодо призначення судом повторного експертного дослідження не заявив.
Крім того, вирішуючи спір у справі, місцевий суд керувався висновком експерта №СЕ-19/118-24/10760-АВ від 28 листопада 2024 року, який є належним та допустимим доказом вартості завданого позивачу збитку, а тому не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в частині неналежності як доказу звіту про оцінку вартості матеріального збитку №762/11-23 від 16 листопада 2023 року.
Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Аналогічні по суті висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №754/1114/15-ц, від 21 лютого 2020 року у справі №755/5374/18 та від 22 квітня 2020 року у справі №756/2632/17 та ін.
Оскільки у цій справі вартість матеріального збитку завданого ОСОБА_2 визначена на підставі висновку експерта, а не у зв'язку з фактичним несенням витрат на ремонт пошкодженого автомобіля, апеляційний суд враховує, що страхова виплата (регламентна виплата), здійснена за Законом потерпілій особі (страховиком чи МТСБУ) в умовах відсутності документального підтвердження факту оплати проведеного відновлювального ремонту, не включає суму податку на додану вартість. Доплата цього податку здійснюється відповідно до наведених в пункті 36.2 статті 36 Закону умов, а суб'єкт, на якого покладається обов'язок доплатити суму податку, визначається в залежності від того, чи перевищують сумарно: здійснена страхова виплата (регламентна виплата) разом з проведеним відновлювальним ремонтом пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу та нарахованої суми ПДВ; ліміт відповідальності страховика/МТСБУ (пункт 9.4 статті 9 та пункт 36.1 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Якщо ж докази ремонту відсутні, то компенсувати ПДВ не повинен ні страховик, ні винуватець. До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах від 12 липня 2023 року у справі №591/1861/22, від 21 грудня 2020 року у справі №911/286/20 та у постанові від 22 грудня 2020 року у справі №565/1210/19.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує ліміт страхового відшкодування, то із ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача місцевий суд правомірно стягнув різницю між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, а саме 169 804,30 грн = 369 735,38 грн. (вартість матеріального збитку) - 157 500,00 грн. (ліміт страхового відшкодування) - 20% ПДВ.
Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
За викладених позивачем обставин на обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, яку переніс позивач, колегія суддів погоджується, що з урахуванням обставин справи, тривалості часу, протягом якого позивач вживав заходи для відновлення своїх порушених прав, вимушеності змін звичного способу життя у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу, відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн є справедливим та співмірним.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності у позивача у власності іншого автомобіля, окрім пошкодженого, висновки місцевого суду не спростовують та на наявність душевних страждань позивача у зв'язку із пошкодженням його майна не впливають.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанцій по суті спору у частині задоволення позовних вимог є обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі №522/18010/18 забезпечуючи єдність судової практики, досліджував питання щодо обов'язковості скасування рішення суду у разі неповідомлення про слухання справи та не участі учасника зазначив: «Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Конституційне право на участь у судовому розгляді, у тому числі бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду, не може вважатися формальним - це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення.
Так, частинами 1, 3 ст. 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Положення ч. 5 та ч. 6 ст. 128 ЦПК України визначають, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасниками судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судового повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Як на поважність причин неявки в судові засідання з розгляду справи апелянт вказує, що він не був повідомлений судом належним чином про дату, час та місце слухання справи, і суд розглянув справу за його відсутності без належного повідомлення про розгляд.
Так, судові повістки про виклик ОСОБА_1 у судові засідання з розгляду справи поверталися на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що у розумінні ч. 8 ст. 128 ЦПК України є неналежним повідомленням.
Отже, ОСОБА_1 вважається таким, що не був повідомлений належним чином про судовий розгляд, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, майнової шкоди та стягнення моральної шкоди заподіяної в результаті ДТП підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову з мотивів, викладених вище в постанові апеляційного суду.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 у зв'язку з наявністю обов'язкових підстав для його скасування.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково (81,13%) з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 748,04 грн та витрати за проведення експертизи в розмірі 3 820,32 грн.
Щодо витрат позивач на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Крім цього, пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Наявність договірних відносин між адвокатом Конюшком Д.Б. та ОСОБА_2 підтверджується договором про надання правової допомоги №27/10/23-ЮП/IL від 23 жовтня 2023 року.
У розділі 4 Договору, сторони погодили, що за правову допомогу замовник сплачує кошти у розмірі, визначеному додатком до цього договору.
Відповідно до акту виконаних робіт №1 від 25 грудня 2023 року, адвокат надав, а позивач прийняв наступні роботи на суму 15 000,00 грн: юридична консультація - 1 500,00 грн; вивчення документів - 1 500,00 грн; збирання доказів - 4 500,00 грн; складання й підготовка до подання позовної заяви - 7 500,00 грн.
Платіжною інструкцією №0.0.3346032740.1 від 08 грудня 2023 року підтверджено оплату адвокатських послуг на суму 9 800,00 грн.
За вимогами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на неспівмірність та необґрунтованість заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів проаналізувала надані представником ОСОБА_2 докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), з урахуванням заперечень відповідача, керуючись положеннями ч. 2 ст. 141 ЦПК України щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді в сумі 5 000,00 грн за рахунок відповідача ОСОБА_1 , оскільки такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи.
Оскільки часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 (з процесуальних питань) не впливає на розмір задоволених щодо нього позовних вимог, апеляційний суд не здійснює розподіл витрат апелянта на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Семенчук Юлією Миколаївною - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, майнової шкоди та стягнення моральної шкоди заподіяної в результаті ДТП - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 169 804 (сто шістдесят дев'ять тисяч вісімсот чотири гривні) 30 коп. та моральну шкоду в розмірі 5 000 (п'ять тисяч гривень) 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 748 (одна тисяча сімсот сорок вісім тисяч) 04 коп., витрати за проведення експертизи у розмірі 3 820 (три тисячі вісімсот двадцять гривень) 32 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч гривень) 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 14 листопада 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова