17 листопада 2025 року м. Київ справа №320/45604/23
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Білоноженко М.А.,
розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )
доФінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 22990368)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку, та зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 за весь час затримки виплат належних йому сум при звільненні по день фактичного розрахунку (з 07.04.2020 по 18.06.2023) середній заробіток (грошове забезпечення) у розмірі 1 453 284,00 грн;
- стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 60 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на день звільнення зі служби відповідачем не проведено остаточний розрахунок та не виплачено середній заробіток за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Через відділ документального забезпечення суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що до спірних правовідносин не застосовуються положення Кодексу законів про працю України.
Розглянувши адміністративну справу, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Полковник запасу ОСОБА_1 перебував на військовій службі в Збройних Силах України на посаді заступника командира військової частини.
На підставі наказу Міністра оборони України від 29.01.2020 №34 та командира військової частини від 20.02.2020 №34 позивача звільнено з військової служби в запас відповідно до пункту 2 підпункту «б» (за станом здоров'я), пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2021, залишеним без змін Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2023, у справі №640/25440/20 визнано протиправними дії Генерального штабу Збройних Сил України в особі Фінансового управління щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з позивача, а саме: ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 та неврахування суми індексації грошового забезпечення при розрахунку одноразової допомоги у разі звільнення. Зобов'язано Генеральний штаб Збройних Сил України в особі Фінансового управління нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2018 по 31.12.2019. Зобов'язано Генеральний штаб Збройних Сил України в особі Фінансового управління здійснити перерахунок виплаченої позивач при звільненні одноразової грошової допомоги з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 31.12.2019 та сплатити різницю з урахуванням раніше виплаченої суми.
На виконання вищевказаного рішення відповідачем здійснено виплату позивачу належних йому сум грошового забезпечення 18 червня 2023 року, проте така виплата була здійснена без врахування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнення, що й стало підставою для звернення з позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.
З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи відповідача про те, що виплата середнього заробітку за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
В свою чергу, позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 06.04.2020, тобто, з 07.04.2020 позивач мав право на остаточний розрахунок.
Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено усі належні суми грошового забезпечення, а тому позовні вимоги про протиправність таких дій та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 07.04.2020 по 18.06.2023 є обґрунтованими.
Також суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19, про яку суд згадував вище. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 29.12.2020 у справі № 520/11337/18.
Застосовуючи означені підходи щодо пропорційності визначення розміру середнього заробітку до обставин цієї справи, суд враховує таке.
При задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку суд має навести повний розрахунок такої суми.
Так, відповідно до грошового атестату №305/48 від 01.04.2020 встановлено, що останні два місяці перед місяцем звільнення позивач відпрацював лютий 2020 року (заробітна плата 37327,40 грн) та березень 2020 року (заробітна плата 37327, 40грн), середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1244,25 грн.
Із урахуванням викладеного, розмір середньої заробітної плати, що має бути виплачений позивачеві у зв'язку із затримкою в остаточному розрахунку при звільненні за період з 07.04.2020 по 18.06.2023 включно (1168 календарних днів затримки) становить 1453284,00 грн. (1244,25 грн х 1168).
Проте, відповідальність в такому розмірі згідно ст. 117 КЗпП України відповідач міг би нести лише у випадку невиплати усіх належних звільненому працівникові сум. Натомість, в межах спірних правовідносин відповідач допустив часткове порушення, тобто не здійснив виплату 3648,29 грн.
Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, тому розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.
Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Застосовуючи саме такий підхід при вирішенні цієї справи суд зазначає, що сума невиплачених вчасно позивачу коштів становить 3648,29 грн. Відповідно, істотність частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 07.04.2020 по 18.06.2023 становить 0,3% (3648,29 : 1453284,00 х 100).
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,3% розраховується наступним чином: 1244,25 грн (середньоденний заробіток позивача) х 0,3% = 3,73 грн середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 3,73 грн х 1168 (днів затримки розрахунку) = 4356,64 грн.
З урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 4356,64 грн з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Також, суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо проведення належних сум позивачу. Тобто невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, за результатами дослідження усіх обставин справи та з урахуванням критеріїв, які слід враховувати зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про відповідність суми 4356,64 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що протиправні рішення відповідача призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, оскільки позивач відчував моральні страждання, негативні переживання, стан постійної емоційної напруги, приниження честі та гідності, знижений і нестійкий настрій, погіршення стану здоров'я на цьому фоні, переживання стосовно реалізації права, яке встановлено на рівні Конституції України.
Суд вважає, що в даному випадку існування зазначених обставин не може безумовно вважатися завданням особі моральної шкоди. При цьому, зібраними у справі доказами неможливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між будь-якими моральними стражданнями позивача та фактом прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову також в цій частині.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З метою дотримання принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
З огляду на вищенаведене, на думку суду, у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах вимог ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.
За визначенням ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні ч. 1 ст. 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом ч. 2 вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Тому, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягає.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач, зокрема, просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку повного розрахунку обчислений шляхом множення середньоденного розміру його грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати грошового забезпечення.
Отже, підсумовуючи вищевикладені висновки, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме шляхом визнання протиправними дій Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо звільнення з військової служби позивача без проведення остаточного розрахунку в повному обсязі та стягнення з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.04.2020 по 18.06.2023 в розмірі 4356,64 грн.
Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було доведено в судовому порядку належними та допустимими доказами правомірність не проведення виплати середнього заробітку, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 22990368) про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку, та зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 за весь час затримки виплат належних йому сум при звільненні по день фактичного розрахунку (з 07.04.2020 по 18.06.2023) середній заробіток (грошове забезпечення) у розмірі 4356,64 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.